Навигация
Історія виникнення та розвитку регіональної економіки як науки
46875
знаков
0
таблиц
1
изображение
Тема: Історія виникнення та розвитку регіональної економіки як науки
1. Генетичні корені регіональної економіки
Формуванню науки регіональної економіки передував тривалий етап вивчення проблем регіонального розвитку іншими науками, насамперед соціально-економічною географією та розміщенням продуктивних сил.
В 50-х роках відбувається значна диференціація економічної науки і остаточно виділилася наука регіональна економіка, спостерігаються інтегративні процеси з іншими науками (екологією, соціологією тощо), застосовуються нові парадигми (моделювання, системний аналіз тощо), збагачується методичний апарат (математичні методи, ГІС-технології), спостерігається зростання інтересу до регіональних досліджень (комплексного вивчення окремих регіонів як у середині країни, так і на міждержавному рівні), іде процес гуманізації та соціологізації (вивчається спосіб життя, поведінка, несприятливі процеси у економіці та суспільстві в цілому). Важливе місце займають дослідження англо-американських вчених (Вільям Бунге, Ричард Чарлі, Пітер Гаггет, Девід Гарвей, Чонсі Д. Гаріс, Артур Г. Робінсон, Волдо Тоблер та ін.) На межі регіональної економіки та СЕГ працював американський учений Волтер Ізард (Айзард) – виходець із Білорусі. У книзі “Методи регіональної науки. Просторова економія.” він широко використовує сучасний математичний апарат для моделювання розміщення національної економіки і окремих її елементів з урахуванням міжгалузевих, міжрегіональних, міжнародних зв’язків.
По суті мало не вся радянська соціально-економічна географія була регіоналістично-економічна і територіально-комплексна за спрямуванням. У 60-70-х роках на економічну регіоналістику заявили свої права економісти (Н. Нєкрасов – “Регіональна економіка”). Регіональна економіка стала досліджувати економічними методами і підходами традиційні в радянській географії економічні райони і ТВК.
В результаті інтеграційних процесів між науками, у першій половині 50-х років на Заході сформувалася наука «регіоналістика». Її засновником був американський економіст Уолтер Ізард (Айзард), який очолював кафедру соціальної регіональної науки в Пенсильванському університеті. Завдяки йому в 1954 р. була утворена Асоціація регіональної науки з центром у Філадельфії. Її поява спричинила потребу в регіональному підході до економічного розвитку. Поняття "регіональна наука" ширше, ніж "регіональна економіка". Регіональна наука вивчає простори, регіони, локації та їхні системи. Регіональна наука є в основному синтезом багатьох традиційних наук. В міру її становлення постало питання про підготовку спеціального ученого — "регіоналіста".
На регіональній основі будується більшість глобальних моделей ("Людство на роздоріжжі", "Світова модель ООН" тощо). М. Месарович і Е. Пестель вбачають стратегію виживання в різному, але збалансованому розвитку регіонів. Модель майбутнього світової економіки підготовлена групою експертів ООН на чолі з В. Леонтьєвим (США).
У 1956 р. була опублікована книга У. Ізарда "Розміщення і просторова економіка", основна ідея якої полягала в зміцненні просторової й регіональної основи окремих спеціальних дисциплін за допомогою розробки більш адекватної загальної теорії розміщення і просторової економіки, пов'язаної з теорією виробництва, ціноутворення і торгівлі. Автор акцентував увагу лише на мікроекономічному принципі розміщення підприємств.
У 1961 р. було опубліковано другу його книгу "Методи регіонального аналізу: вступ до науки про регіони". її завдання полягало в доповненні теорії прикладними методами регіонального аналізу і в розробці методики їх оцінки за допомогою методів основних параметрів просторової економіки. Регіональна наука концентрує увагу на дослідженні просторових явищ, взаємозв'язків поза їх генезисом. На думку У. Ізарда, в цій науці центральне місце має належати районним і міжрайонним структурам і функціям. Кількісні методи використовуються для вивчення просторових взаємозв'язків, а не причинних залежностей. Практичним виразом регіональної науки є регіональна економіка, наслідком розвитку якої є теорія зростання (полюсів зростання), а також аналіз агломераційного ефекту у розселенні.
У 50—60-х роках в Європі набула широкого поширення концепція "полюсів зростання", розроблена французьким економістом Ф. Перру. На його думку, великі фірми (підприємства), що здатні сприймати і генерувати нововведення, утворюють полюси зростання, які домінують в економічному просторі. В цій концепції поєднуються чинник нерівномірності поляризованого розвитку та ідея генерування і запроваджування нововведень.
Практично поняття "полюси зростання" включало конгломерат ідей та концепцій. Його зміст трансформувався із засобу опису економічного розвитку в абстрактному економічному просторі до розв'язання конкретних завдань вибору центрів концентрації капіталовкладень та інших організаційних заходів. Наприкінці 70-х років ця концепція вийшла з наукового обігу через нерозв'язність регіональних проблем.
Т. Хегерстранд створив географічну концепцію дифузії нововведень — технічних, економічних, соціальних і культурних. Дифузія охоплює поширення інформації і здатність сприймати інновації.
Регіональному напряму присвячена також книга Е. Гувера "Розміщення господарської діяльності" (1948), яку слід вважати піонерною в справі теоретичного аналізу впливу держави на розміщення продуктивних сил; тут застосовувався макроекономічний підхід до реалій процесу розміщення. У 1971 р. цей учений видав основоположну працю "Вступ до регіональної економіки".
В цілому регіональна наука відобразила успіхи американських економістів у розробці методів дослідження внутрішньогалузевих і міжгалузевих зв'язків, в застосуванні математичних методів до кількісного аналізу. Ще у 1958 р. була опублікована книга американського економіста В. Леонтьєва "Дослідження структури американської економіки", яку вважають значним досягненням у розробці методів вивчення міжгалузевих зв'язків і міжгалузевого балансу за схемою витрати — випуск. З ім'ям Леонтьєва пов'язана ера американської емпіричної економічної науки.
У 1968 р. У. Ізардом і його співавторами була видана книга "Загальна соціальна і регіональна теорія", в якій був зроблений крок у наближенні регіональної теорії до соціології, аналізу багаторайонної соціальної системи. В 1972 р. У. Ізард у співавторстві опублікував книгу "Еколого-економічний аналіз для регіонального розвитку", в якій на прикладі Кінгстонської затоки обґрунтував новий спосіб розрахунку економічних і екологічних зв'язків.
З середини 70-х років на Заході формується ідея розвитку регіональної теорії знизу за принципом: "Мислити глобально — діяти локально".
Необхідність територіальної організації суспільства зумовила поширення ще у повоєнний час регіонального планування. Ще на початку 80-х років у США діяли програми регіонального розвитку окремих районів (р. Теннессі, Аппалачів). В основі розробки цих програм лежала концепція Г. Одума про регіонально збалансовану економіку. В Україні сформувалася відома на весь світ школа районного планування Данила Богорада.
За останні десятиріччя основною формою зарубіжної регіональної політики стало регіональне програмування, що має елементи перспективності та орієнтованості в сфері розміщення продуктивних сил. В центрі уваги таких програм перебувають слаборозвинуті, депресивні чи нові райони.
Регіональне програмування повинно сприяти локальному регіональному розвитку. Однак невисока ефективність у створенні нових робочих місць і відсутність критеріїв цієї ефективності зумовила припинення фінансування регіональних програм. Головними завданнями нової концепції була спроба протистояння всемогутності великих центрів, де концентруються влада, фінансові ресурси, люди і де приймаються рішення великої політики.
Транснаціональні корпорації переводять за кордон старі традиційні галузі, що втратили конкурентоспроможність, брудні та трудомісткі ланки нових виробництв і галузей тощо. Однак суттєвого підвищення ефективності розміщення продуктивних сил розвинуті країни не добились.
У повоєнні роки в західних країнах (Великобританії, Франції, ФРН та ін.) активно розроблялись прикладні аспекти районування на локальному рівні в сукупності з міським і районним плануванням.
Великими науковими центрами, що узагальнюють світовий досвід регіонального розвитку і планування під егідою ООН, є Женева і Нагоя.
Похожие работы
... населення — потенціал живої праці, який мають регіони на певний момент часу. Їх відтворення і раціональне використання є одним з найважливіших напрямів регіональної економічної політики, дотримання якого націлює управління на вирішення таких завдань: —створення умов для повного здійснення громадянами конституційного права на працю; —забезпечення рівних можливостей у виборі професії та роду ...
... умов життєдіяльності населення цієї території, Особливо важливе значення районне планування має для санаторно-курортних зон, сільських адміністративних районів, приміських зон великих міст. РОЗДІЛ 2. РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА І РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА 2.1 Сутність механізму реалізації державної регіональної економічної політики Механізм реалізації державної регіональної економічної політики — ...
... каційних мереж багатофункціонального призначення. Крім того, має розпочатися трансляція з України програми на зарубіжжя через український супутник зв'язку. 2. Тенденції розвитку регіонального телебачення в умовах соціальних перебудов 2.1 Формування сучасного інформаційного суспільства в Україні Формування сучасного інформаційного суспільства в Україні обумовлює необхідність державної пі ...
... їни на початку ХХІ століття. Матеріали VІ наук.-практ. конференції. – Полтава: ПІБ МНТУ, 2006. – С.128-130. АНОТАЦІЯ Азаров О.В. Малий бізнес України в розвиткові національної економки. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.03 – економіка та управління національним господарством. – Донецький державний університет управління ...
0 комментариев