Що поміщик обходився зі своїми селянами " коротко, ласкаво і справедливо"

1. Що поміщик обходився зі своїми селянами " коротко, ласкаво і справедливо".

2. Що хоч і покарав Братковський селян, але на це він мав повне право.

В 50-х роках XIX століття на південь від села утворилось поселення, яке отримало назву "Напастівка" від першого російського поселенця "кацапа" на цьому місці, солдата дуже сварливого і напастного. До наших днів старожили знають про ліс із назвою " кацапське", що пішло від того поселення. Поселенці використовували дубовий ліс і вирощували кавуни.

Головним заняттям селян було хліборобство. Але багато з них, крім цього займались ткацтвом, ковальством і особливо гончарством. Із-за нестачі тканин і коштів на її покупку в селі займались ткацтвом. Майже кожна сім'я засівала свої земельні наділи коноплями із якої виготовляли різне за якістю полотно. Із полотна шили білизну, а також і верхній одяг. Для полотна, із якого шили різний верхній одяг, застосовували різні барвники: відвар лушпиння цибулі, сік столового буряка, сік бузини та інші. Значна кількість селян, більш заможних, мала свої ткацькі верстати. Найперші і найкращі ткачі із роду Гуменчуків.

Крім ткацького ремесла в селі найкраще була розвинута гончарська справа. Із особливої гончарської глини, яка знаходиться тільки в павлівських лісах вироблявся різний глиняний посуд: миски, друшляки, горшки і ринки різної місткості від 1,5 літри до 5 відер і більше. Продавали вій посуд на ярмарках ближніх містечок ( Янів, Пиків, Уланів, Махнівка, Самгородок), а часто відправлялися по залізниці до м.Вінниці і Кишинева. Нині це давнє ремесло майже забуте. Гончарі із молодшого покоління гончарством не займаються, а знамениті гончарі: Козелок Андрій, Причишин Олексій, Сірак Яків, Кугай Пилип, Бабій Степан померли. У важкі 20-ті та 30-ті роки для більшості сімей гончарів посуд був предметом для виживання. Не маючи грошей селяни свої гончарські вироби вимінювали на продукти харчування, мануфактуру, взуття.

Після реформи 1861 року селяни також не одержали землі і змушені були найматися батраками до поміщиків і заможних селян-одноосібників, частина змушена була йти на заробітки працювати на залізницю ( в 1866 році тоді залізниця Київ-Балта), працювали на цукровому заводі в місті Калинівці (Корделівка) та на станції Голендри.

За роки господарювання селян-одноосібників в селі в різні роки були збудовані і працювали два вітряних млини - "вітряки": найбільший вітряк був побудований в 1901 році дідом Остапцова Федора Степановича, що знаходився на вулиці Мізяківській під лісом на південній околиці села. Щоб вітряний млин будували чернігівські майстри по голландському проекті. На той час, це був один із найбільших вітряків в Вінницькій області. Із часом прийшовши в аварійний стан, він був розібраний жителями села, що проживали поблизу, в 1975 році. Другий вітряк, значно менших розмірів, був побудований заможним селянином по прізвищі Остапець ( по вул.. Привокзальній, де сьогодні садиба Крикуна І.П.). Батько Кугая Бартея, Кугай Григорій мав свою кузню ( вул. Привокзальна, садиба покійного Кугая Бартер). Ще одна кузня була побудована Козелком Кирилом ( вул. Леніна, садиба Коваля Анатолія Яковича).

Революційні події 1917-1918 років вселяли в душі зубожілих селян - батраків надію на краще життя і насторожувало заможних селян-одноосібників. З радістю зустріли жителі села встановлення Радянської влади. 29 травня 1919 року збори селян прийняли резолюцію про підтримку Радянської влади. В резолюції міститься звернення до жителів ближніх і дальніх сіл, " щоб вони розібрались, що становить Радянська влада для майбутнього життя бідного народу". Після утвердження революційних подій, на допомогу в організації боротьби із куркулями (заможними селянами-одноосібниками) і організації колгоспів на села було направлено 25 тисяч робітників-комуністів, яких так і називали "25-ти тисячниками". Партійну організацію в селі створено в 1922 році із 46 комуністів. Перший комуніст в селі - Гуменчук Юхим Порфирович. Комсомольська організація в селі створена в 1924 році із 48 комсомольців. В селі від 25-ти тисячників організаційно - партійну роботу проводив росіянин В. Сідоров із Ростова на Дону.

Після утвердження Радянської влади село поступово почало відбудовуватись, почала підвищуватись культура обробітку ґрунту. Щоб краще було обробляти землі спільним, ґрунтообробним реманентом, який був конфіскований в селян-одноосібників та поміщиків, бідніші селяни розпочали об'єднуватись в спільну організацію по обробітку землі ( СОЗ).

В Павлівці в 1921 році було організовано два колгоспи, які називались: " Літній ранок", де сьогодні господарство СТОВ " Світанок" та " Працьовик", де сьогодні газова підстанція на вулиці Калинівська. По архівних даних із Вінницького архіву колгосп " Літній ранок" заснований 20.08.1921 року членами правління якого були Любчик Андрій, Панасюк Яків, Димура Гарійон, а членів в колгоспі було 8 чоловік.

Колгосп " Працьовик" заснований 28.08.1921 року членами правління якого були Панусевич Всеволод ( с. Вільхова) та Гомельчук Омелько, а членів колгоспу було 8 чоловік. Не маючи підтримки в більшості селян села ці колгоспи розпались. Підтримуючи політику партії комуністів, місцеві колективісти (комсомольці та комуністи) з допомогою В. Сидорова, агітували селян вступати в колгосп і таким чином виконували політику партії по колективізації на селі.

В 1923 році був відкритий дитячий будинок, де зараз контора СТОВ " Світанок". В ньому було 5 дітей.

В 1929 році в селі було організовано товариство по " спільному обробітку землі " (СОЗ) головою якого був Бугай Клим Нікіфорович. В товаристві налічувалося 260 дворів.

В 1929 році в селі був відкритий кам'яний кар'єр, що знаходився на вулиці Кам'яній, де зараз розташований став, куди усі ходять купатися. В селі було організовано товариство " Бджола" в 1927 році, а в 1928 році організовано " бурякове товариство".

Перший трактор " Універсал" із шиповими залізними колесами в селі появився саме в 1929 році, про який селяни склали ось такий вірш:

"... Чи чули ви, що в місті Калинівці дають трактори?

А орати ж ними як?

Отак, голубе! Не треба плуга, ні коня.

Ота машина за двох справляється одна.

Сама веде й оре, трохи за дорого коштує.

Але один ніхто її і не Березень

її гуртом, весь колектив коштує..."

Записано із спогадів покійного вчителя-пенсіонера Наборської Ольги Кирилівни в 1997 році.

Із архівних матеріалів:

"1924 рік. Павлівське сільськогосподарське кредитно-кооперативне товариство. Було відкрито будинок дитини в 1924 році, де зараз контора господарство " Світанок", де було 7 дітей."

Згідно акту перевірки фінансової діяльності товариства датованого 23 липня 1926 року є наступний запис: дворів - 920, населення - 3500 чоловік. У складі товариства 79 членів із 79 господарств або 8,5% від загальної кількості дворів і 2,26% від загальної кількості населення. Товариство існує на статуті сільськогосподарського кредитового-кооперативного товариства, зареєстровано Вінницьким окружним кооператкомом 4 грудня 1925 року за ч. 189. Товариство входить до Вінницького Господарсоюзу. Рух членів товариства такий: на 01.10.1924р. - 63 чол.; 01.01.1925р. - 72 чол.; 21.07.1926р. - 79 чол.

1928-1929 операційний рік по річному звіту господарської діяльності знаходимо наступний запис:

"Район діяльності Шевченківського сільськогосподарського кредитового кооперативного товариства поширюється на такі населені пункти: Павлівку, Сальник, Калинівку, Шевченівку, Вільхову і Варницю. Звалось " Шевченківське малинове будівництво" в яке входила і Павлівка. Назва була така " Павлівське товариство по спільному обробітку землі (СОЗ) " Сталь".

Із архівних даних:

Протокол №3

Засідання комісії по затвердженню статутів переселенських товариств від 16 квітня 1924 року.

Слухали:

Про затвердження статутів переселенських товариств і "Працівник" с. Павлівка Калинівського району - 20 дворів.

Ухвалили:

Затвердити й зареєструвати після одержання ними земельних дільниць на колфонді.

Підписи комісії.

Архівні матеріали.

Із паспорта колгоспу " Криця датованого 11 березня 1930 року.

Назва колгоспу - " Криця".

Форма - сільськогосподарська артіль.

Утворено - 11 березня 1930 року.

Знаходиться в Калинівському районі.

Стан господарства:

1. В колгоспі є 615 господарств: бідняків - 315 дворів, середняків - 185 дворів, батраків -7 дворів, робочих -70 дворів, службовців - 38 .

2. Членів колгоспу - 2490 чоловік в тому числі: чоловік від 16 до 55 років - 609, підлітків, від 12 до 16 років, -75, жінок від 26 до 55 років - 665, підлітків - 100.

3. Колгосп обслуговується Калинівською МТС.

4. Всього в селі придатної і непридатної землі - 1881 га в тому числі ріллі - 1425 га.

В 1931 році в колгоспі було: 40 кінних плугів і культиваторів, 11 борін, 4 окучники, 8 сівалок, 1 молотарка.

Корів було 19, коней - 196, свиноматок - 14, свиней-112. Працювали дитячі ясла на 60 дітей та працювала їдальня на 300 чоловік. Головою колгоспу був Бугай Клим Никифорович.

В 1931 році головою колгоспу імені Леніна обрано Канюку Романа, а в 1932 році В. Сидорова - робітника-комуніста по 25-ти тисячному наборі.

В колгоспі імені Мікояна головою було обрано Вдовиченка Мілентія Семеновича.

Границя між землями колгоспів проходила по селу: по вулиці Набережній, привокзальній до станції калинівка II, вулиця Мізяківська і в сторону Калинівки плюс землі Вільхової належали колгоспу імені Мікояна.

Землі в протилежну сторону від цієї границі, в сторону нинішнього СТОВ " Світанок" належали колгоспу імені Леніна.

Спочатку в колгосп вступали по 50 дворів. Обробіток землі проводили кіньми, а в основному волами. В колгоспі імені Леніна коней зводили в клуню Козелка Миколи, яка знаходилась, де зараз авто гаражі СТОВ " Світанок".

В 1932-1933 роках " політика" партії привела до того, що в селах при урожайному році забрали все зерно і вивезли в державні засіки. " Активісти" ходили в кожну хату і забирали все: квасолю, зерно різне, з печей забирали готовий спечений хліб. На Україні розпочався нечуваний голод, або як зараз пишуть історики " Український голодомор 1932-1933 років". Не обминув голод і павлівчан, які змушені були варити листя молодої лободи і липи, викопували картоплю, яка залишалась із зими, гнила і замерзла. Із 3500 жителів третя частина померла із голоду. В основному захоронення проводили на старому цвинтарі по вулиці Леніна (де зараз проживає Бурлака Григорій Павлович).

В 1934-1935 роках, коли головою колгоспу був Причишин Федір ("Воловик"), він закрив кам'яний кар'єр, який назвали " білою дорогою"

В колгоспі імені Леніна було 2 автомашини - " полуторки" ГАЗ-ММ. На них працювали Гуменчук Олександр Йосипович та Канюка Василь Васильович.

В 1949 році головою колгоспу імені Леніна став працювати Малярчук Макар Пантелеймонович, який проживав в місті Калинівці.

В 1950 році пройшло об'єднання обох колгоспів в один імені Леніна. Відійшли до колгоспу " Більшовик", міста Калинівки, землі С.Ольхова.

Головою об'єднаних колгоспів обрали Малярчука М.П., який працював головою до 1959 року. В ці роки розпочалось інтенсивне будівництво в колгоспі, збільшувався сільськогосподарський реманент і техніка, почала підвищуватись культура землеробства, почав зростати добробут колгоспників. В селі почало інтенсивно вестись житлове будівництво громадян. В колгоспі все ж таки переважала ручна праця ніж праця механізмів. В ньому було шість рільничих бригад і одна садова. В кожній по 12 ланок, а в кожній ланці по 16-20 жінок. Створена машинно-тракторна станція МТС в 1954 році і називалась Павлівська МТС, де зараз ремзавод.

1959-1060 роках головою колгоспу працював Коцюбинський Ігор Данилович. Він розпочав меліорацію земель в селі і було прорито 20 км меліоративних ровів. Роботу виконували військові і військовою технікою. Все виконувалось під контролем колгоспного землеміра Наборського Василя Лук'яновича.

В 1960 році колгосп імені Леніна був тимчасово приєднаний до колгоспу " Більшовик" міста Калинівки, де головою був Димінський Іван Йосипович. Був депутатом Верховної Ради Радянського Союзу, Герой соціалістичної праці. Коли із колгоспу імені Леніна в " Більшовик" стали вивозити щонайновіше із техніки, коні, велику рогату худобу, розпочали демонтаж млина. Павлівським колгоспникам увірвався терпець і вони виступили проти такого воз'єднання. Все, що вивезли, було повернуто назад в колгосп. В 1960 році колгосп роз'єднали. В кінці 1960 року виділена ділянка під будівництво рем заводу, а 25 лютого 1960 року Павлівська МТС перейменована в Павлівський ремонтний завод Автопромтреста.

1960-1967 роки - працював головою колгоспу Гуменчук Григорій Юхимович. При його головуванні відбулось подальше придбання техніки і сільськогосподарського реманенту, зросла врожайність полів. В лісах розпочалась заготівля торфу, який вивозили на поля колгоспу. Було 6 бригад, в ній 6 ланок по 16-20 жінок, 120 пар коней, 4 гусеничних трактори Т-74, 2 колісних трактори, один прицепний комбайн на якому працював Климчик Павло, а потім його брат Климчик Степан ( брати " Сороки").

Від того, що був жовто-білий пісок. Його брали різні організації свого району та сусідні райони області.

1935-1936 роки. Головою колгоспу був Хоша Юхим Григорович. При ньому селяни здавали в колгосп для відтворення господарського стада. Для зернових селяни зносили своє зерно.

В 1936-1938 роках головою колгоспу був Гуменчук Василь (Кирилець)

Мороз Іван працював головою колгоспу в 1938-1941 роках. При ньому в 1939-1940 роках був побудований сільський клуб сільським майстром-будівельником Гнатом Криворучком ( проживав по вулиці Шкільній). Будинок культури функціонує в даний час, де понад 20 років незмінно працює Гуменчук Катерина Андріївна. Постановою Вінницького облвиконкому № 137 від 10.02.1945 року звільнено приміщення колгоспного клубу, зайнятого в період німецької окупації під молитовний дім.

В 1943-1944 роках головою колгоспу був Білозор Олексій, який запам'ятався павлічанам, як прислужник німецьких окупантів.

Білозор Клим став працювати головою колгоспу в 1944 році, коли село Павлівка було визволено від німецьких окупантів. Тоді зберігся лише один будинок( де зараз знаходиться їдальня господарства), де було всього із тварин 3 вівці і 3 корови, 2 свині. Ці свині врятував від гітлерівців колгоспник Свистун Василь.