3.5. Програма “Інвестор”.

Вирішення комплексу проблем фінансового забезпечення проходження інноваційних процесів — одна з головних умов приведення в рух всього цілісного регіонального інноваційного механізму.

На сьогоднішній день ні економічна ні законодавча бази не готові забезпечити створення системи фінансування ризикових проектів — основи діяльності суб`єктів інноваційної структури регіону.

Фінансування венчурних проектів суміщене із достатньо відчутною мірою ризику. Так, за статистикою США [24,85], із 100 інноваційних проектів прибуток приносять лише 50, але цей прибуток складає від 200% до 400%, а в деяких випадках — до 1000% річних. Та все ж, вірогідність ризику достатньо висока — 0,5.

Високий ризик венчурного фінансування, доповнений фінасовою та законодавчою нестабільністю є однією з головних причин низької привабливості інноваційного простору України для потенційних інвесторів.

Метою заходів у рамках програми “Інвестор” є створення привабливого інвестиційного клімату в регіоні шляхом підвищення ступеня захисту інвестицій, свободи репатріації прибутків та створення системи фінансових та організаційних преференцій для потенційних інвесторів інноваційних проектів.

В умовах відсутності системи венчурного фінансування, потенційними інвесторами нам бачаться:

Держава.

Українські юридичні особи.

Іноземні юридичні особи.

Населення України.

На сьогодні, практично, єдиною формою державної підтримки інноваційних проектів є їх фінансування структурами Державного Інноваційного фонду України (ДІФУ), але це фінансування не є ефективним з причини встановлених достатньо жорстких умов надання безвідсоткових позик. Кредити надаються діючим підприємствам під заставу нерухомості, або під солідні гарантії.

Результатом цього стало те, що у 1995 році Полтавським регіональним відділенням ДІФУ профінансовано 3 регіональних проекти та 9 проектів інших відділень на загальну суму 2,48 млн. грв., що склало 39% надходжень. У 1996 році профінансовано 6 проектів на суму 0,335 млн.грв., що склало лише 21,8% суми надходжень. За підсумками цих двох років до держбюджету вилучено 7,474 млн.грв. невикористаних коштів[23]. Загальні обсяги фінансування науково-технічної діяльності державою приведено у додатку 5.

В той же час практично відсутнє фінансування інноваційних проектів недержавними структурами, в тому числі й комерційними банками з причини довгостроковості таких капіталовкладень та значної міри комерційного ризику.

Населення не приймає участі у вкладанні коштів з причини недосконалості розвитку ринку цінних паперів, так як основною формою участі приватних інвесторів є купіля акцій та інших цінних паперів. З цієї ж причини створюються додаткові труднощі і для участі вітчизняних та іноземних фінансових та промислових структур.

Для забезпечення організації та подальшого ефективного функціонування ринку венчурного капіталу та цілісної системи фінансового забезпечення інноваційної інфраструктури регіону необхідно здійснити ряд організаційно-управлінських програм, які є основою стратегічної програми “Інвестор”.

На наш погляд, релізатором політики державної підтримки венчурних інвестицій у регіоні повинне стати саме відділення ДІФУ після реструктуризації функцій та принципів роботи. Пропонується наділити регіональне відділенню ДІФУ наступними основними функціями:

Повне державне фінансування найбільш важливих та перспективних проектів та програм.

Часткове державне фінансування проектів та програм.

Державне страхування інвестицій.

Державне гарантування інвестицій.

Управління пакетами цінних паперів інноваційних компаній, що створені за участю держави.

Для зацікавлення інвесторів пропонується надати статус вільної економічної зони територіального типу структурам БІС-ІІІ — технопаркам “Полтава” та “Кременчук”, в межах яких повинні бути створені системи фінансових преференцій, умови вільної репатріації прибутків та стабільність законодавчих умов.

З метою залучення банківського капіталу пропонується встановити ряд фінансових преференцій комерційним банкам на прибутки, отримані в результаті венчурної кредитної діяльності.

Фактично, передбачається три форми участі держави у фінансовому забезпеченні інноваційних проектів:

Пряме інвестування.

Страхування та гарантії інвестицій.

Непряме інвестування за рахунок надання фінансових преференцій.

З метою формування механізмів недержавного фінансування необхідно здійснити державні програми підтримки становлення різного роду інноваційних фондів, бірж, структур організаційного та інформаційного забезпечення функціонування системи венчурного фінансування проектів.

Другою важливою проблемою є фінансове забезпечення діяльності власне інноваційної інфраструктури регіону.

З досвіду країн із розвиненою інноваційною інфраструктурою можна вважати, що її функціонування потребує постійних державних дотацій, так як самі елементи, наприклад, БІС, не здатні забезпечити повну самоокупність. Але певні прибутки для часткового покриття видатків можливі за рахунок:

Надання послуг фірмам-нерезидентам БІС у сфері консалтингу, інжинірингу, експертизи, оренди тощо.

Надання послуг клієнтам-нерезидентам інформаційними структурами інноваційної системи регіону.

Прибутків з вкладених у проекти коштів.

Участі у реалізації патентно-ліцензійної продукції.

Інші джерела.

Результататами реалізації заходів програми “Інвестор” повинні стати:

Збільшення об`ємів притоку капіталу у економіку регіону.

Раціоналізація використання коштів ДІФУ.

Підвищення рівня ділової активності в регіоні.

Збільшення об`ємів надходжень до бюджетних та небюджетних рахунків.

Зменшення державних витрат у соціальній сфері за рахунок створення додаткових робочих місць та росту добробуту працюючого населення.

3.6.Програма “Освіта-наука”.

Знання — один із самих динамічних ресурсів, які лежать в основі формування та функціонування інноваційного середовища.

У процесі проходження інноваційних процесів, в першу чергу, реалізуються знання та природні здібності людей у трьох основних площинах: науково-конструкторська діяльність, сфера управління, освіта.

У цій тріаді провідною ланкою є освіта — сфера виявлення здібностей, підкріплення їх необхідним обсягом теоретичної інформації та практичних навичок та періодичне поновлення знань. У двох інших отримані знання реалізуються у вигляді ідей, рішень, а у кінцевому рахунку —матеріалізуються у вигляді товарів та послуг.

Таким чином, стан розвитку сфери освіти визначає тенденції розвитку як прикладних областей реалізації знань, так і свої власні. Тобто, освіта відтворює сама себе на нових якісних та кількісних рівнях під впливом виробничих сфер.

Виходячи з цього, ми вважаємо, що створення нової парадигми освіти, як діяльності в області ретрансляції знань, та науки, як області виробництва нових знань та вищої форми їх реалізації, повинне дати поштовх до розширеного відтворення інтелектуального потенціалу нації.

На сьогодні, визначились проблеми невідповідності системи науки та освіти сучасним вимогам, що, зокрема, привело до таких негативних явищ[15]:

відірваність освіти від практичних реалій;

падіння престижу освіти;

довгі періоди втілення наукових розробок у виробництво;

непристосованість освіти та науки до існування у ринковому середовищі.

Головна мета блоку цільових програм у рамках програми “Освіта-наука” — створення цілісної динамічної системи, спрямованої на “розширене відтворення” високопрофесійних творчих кадрів, здатних до ефективної діяльності у інноваційному ринковому полі — науковців, інженерів, менеджерів, педагогів.

Пропонується створити систему інноваційної освіти, яка грунтується на трьох рівнях, в залежності від вікового, освітнього, професійного та ряду інших факторів.

Перший рівень (вікова група від 0 до 17 років) — майбутні кадри для інноваційної діяльності. На цій стадії першочерговими завданнями є виявлення пріоритетних здібностей у дітей, їх розвиток та забезпечення необхідним комплектом знань з класичних наук та основ прикладних — економіки, техніки, інформатики, управлінських наук тощо. Для цього необхідно провести реалізацію ряду державних програм, спрямованих на реформування шкільних програм та педагогічних технологій, системи дитячої та юнацької науково-технічної творчості, яка повинна бути спрямована не на сліпе моделювання пристроїв, а на формування нетрадиційного підходу до їх використання та удосконалення, навички з планування своєї власної діяльності та діяльності колективу.

Другий рівень ( від 18 до 50 років) — найбільш продуктивний сегмент інтелектуального потенціалу, люди які приймають безпосередню участь у розробці та реалізації інноваційних проектів. Це сьогоднішні управлінці, науковці, інженери, підприємці. На здійснення процесів поповнення та оновлення їх знань та на підвищення їх професійного рівня спрямована цілісна система вузівської та післявузівської безперервної освіти на основі сучасних підходів.

Третій рівень (від 50 років) — поєднання фундаментальних і практичних знань та життєвого досвіду, мудрість нації. Завдання держави — максимально ефективно її використати через залучення до викладацької діяльності, роботи у експертних та консалтингових структурах тощо.

Кожен рівень є відкритою динамічною системою, на яку впливають як інші рівні, так і зовнішні фактори. Кожен рівень, з природніх причин, плавно переходить в інший, приносячи якісні та кількісні зміни у нього, та через системи ретрансляції знань — у інші(мал. 3.2.).

ретрансляція знань


Мал.3.2.Схема ретрансляції знань.

Природньо, що зміни у освіті спричинять зміни у науці. Завдання програми “Освіта-наука” — перебудова її структури у бік пріоритету вузівської а не академічної, як це існує у розвинутих країнах, так як саме вузівська наука є найбільш динамічною та активною структурою. У ній поєднуються творче, нетрадиційне мислення та підприємницька активність молоді та досвід і знання академічних науковців. Про це свідчить кількість винаходів, використаних у реальній проектній роботі ВУЗів (додадок 6). Це є той потенціал, який визначатиме пріоритети соціально-економічного розвитку у найближчому майбутньому, так як діяльність академічного сектору переживає глибоку кризу з, як ми вважаємо, об`єктивних причин(додаток 4). Найбільш ефективною формою реалізації цього потенціалу є створення на базі навчальних закладів БІС різних рівнів складності, здатних координувати зв`язки у ланцюгу наука-виробництво.

В результаті цих та інших заходів планується:

Створити цілісну систему безперервної освіти.

Створити умови для повної реалізації інтелектуального потенціалу.

Підняти престиж освіти.

Забезпечити постійне надходження у інноваційне поле нових творчих та активних людей.

Створити умови для оперативної практичної реалізації інноваційних ідей та проектів.

3.7.Cтруктура управління регіональною інноваційною діяльністю.

Процеси ефективного формування та успішного функціонування цілісного регіонального інноваційного поля потребує чіткого планування, узгодження та координації всіх стратегічних програм, та їх складових — цільових програм тактичного плану, контролю за їх виконанням, оперативного внесення змін та уточнень тощо. Тобто повного спектру управлінської діяльності.

Існуючі схеми управління регіоном, на даний час, практично, нездатні виконувати функції управління у такій специфічній галузі ринкової економіки, як інноваційна діяльність, з причини сильних авторитарно-командних тенденцій у структурах державної влади.

Тому, організації інноваційного процесу повинно передувати управлінське нововведення у вигляді принципово нової конфігурації органів управління цим процесом. Нова система повинна іманентно вплестись у існуючі схеми здійснення державної політики у регіоні, принести до них нові демократичні методи управння та створити передумови функціонування структур державного управління у післятрансформаційний період розвитку української ринкової економіки.

З цією метою пропонується створити цілісний регіональний інноваційний мегакомлекс (РІМК), який стане науково-дослідним полігоном та демонстраційним проектом для удосконалення та розповсюдження методів управління як інноваційною діяльністю, так і іншими сферами соціально-економічного життя регіону.

Загальні засади формування РІМК.

Структура РІМК формується зверху до низу у відповідності до рівнів державного управління.

Структурні елементи вертикалей формуються на основі проблемно-функціонального принципу.

Застосовуються різні типи структурних одиниць, в залежності від цілей, завдань, принципів діяльності та спектру управлінських та інших послуг, з огляду на оптимізацію вертикальних та горизонтальних зв`язків.

Структура РІМК є динамічною і змінюється в залежності від досягнення встановлених цілей та внесених коректив.

Програмно-цільова модель управління.

Засади управління.

В умовах формування інноваційної діяльності та низького рівня детермінації взаємовідносин держави та ринкових структур є допустимим застосування ситуаційного підходу[18], який є достатньо гнучким та забезпечує максимальне пристосування структури до змін зовнішнього середовища. Разом з тим, цей підхід потребує жорстких професійних та особистих вимог до керівництва, особливо вищих ланок. Для успішного функціонування організації на принципах ситуаційного підходу. в першу чергу, необхідна висока інформаційна культура, нехарактерна для сьгоднішньої України. Інший негативний фактор — схильність більшості упралінців до надмірної формалізації принципів і методів упраління, що спричиняє неготовність до прийняття неформальних, творчих рішень.

Тому, як альтернатива ситуаційному, розглядається системний підхід[18], який у меншій мірі потребує високих особистих якостей управлінського персоналу, а в силу духу техногенності є більш прийнятним для більшості управлінців. Крім того, цей метод дозволяє окремим елементам системи здійснювати саморегуляцію.

В той же час, ситуаційний підхід є оправданим при процесах реорганізації розвинутих структур, забезпечених високопрофесійним управлінським персоналом та розвинутими інформаційно-аналітичними системами[21].

Використання жодного з методів та підходів жорстко не обмежується, так як вибір диктується цілями та завданнями структури та загальною соціально-економічною ситуацією. Тому, в ролі пріоритетних можуть бути використані і інші підходи.

Механізми управління.

1. Механізми планування.

1.1. Механізми стратегічного планування:

оцінка і коригування комплексу цілей організації на основі результативності здійснення попередньої стратегії;

аналіз зовнішнього середовища;

визначення варіантів стратегії;

вибір стратегії на основі аналізу;

внутрішня координація.

1.2. Механізми поточного планування:

вироблення тактики і процедур;

вироблення правил виконання окремих процедур.

Управління за цілями як елемент механізму планування:

визначення цілей структурно-функціональної одиниці;

розробка планів досягнення цілей.

2. Механізми контролю і оцінки.

2.1. Механізми ппереднього контролю:

контроль фінансового стану окремих структурних одиниць та всієї структури;

перевірка ефективності вертикальних та горизонтальних зв`язків;

перевірка ефективності каналів зворотнього зв`язку.

2.2. Механізми поточного контролю:

контроль діяльності кожної структурної одиниці;

перевірка професіоналізму та ефективності роботи персоналу;

оцінка діяльності структурної одиниці на основі:

порівняння результатів та встановлених норм;

аналіз відповідності діяльності та встановлених цілей.

Структура управління РІМК.

Метою функціонування РІМК є узгодження та здійснення стратегії інноваційної політики держави із урахуванням регіональних умов і пріоритетів та координація і узгодження інноваційних процесів на середньму та місцевому рівнях.

Структура РІМК будується у відповідності до рівнів державного управління, що склались на сьогодні. Принципи організації діяльності РІМК та його структури зображено у додатку 10 та таблиці 3.2.

Таблиця 3.2.

Рівні управління інноваційною діяльністю.

Рівні

управління

Державна

вертикаль

Вертикаль

РІМК

Основні

функції

1 Вищий національний

Верховна Рада

Президент Кабінет Міністрів

------------------- Прийняття стратегічних рішень національного масштабу
2 Вищий регіональний Обласна державна адміністрація

 

Рада РІМК

Прийняття стратегічних рішень регіонального рівня, попередній та поточний контроль, аналіз зовнішнього середовища та внутрішньої культури, розподіл ресурсів
3 Середній регіональний Управління обласної державної адміністрації Служби та органи РІМК (експертна, інформаційна, інвестиційно-фінансова, рада технопарків, міжвузівська рада тощо) Розробка цільових програм, контроль та координація їх виконання, аналіз ефективності горизонтальних зв`язків
4 Місцевий Міськвиконкоми міст обласного підпорядкування, районні державні адміністрації Керівництво ВУЗів, НДІ, БІС, підрозділів РІМК Розробка робочих планів, управління виконавчими ланками, узгодження іх діяльності
5 Виконавчий Органи державного контролю та нагляду

 

Підрозділи служб РІМК ( екологічної, економічної, фінансової експертиз; патентно-ліцензійний; консалтингу; виставочно-демонстраційні комплекси; маркетингу; регіональні сервери; органи ДІФУ; БІС тощо.

Надання послуг фірмам, контроль ходу виконання їх проектів, виконання рішень вищих порядків

Органи вищого, середнього та місцевого рівнів управління діяльністю РІМК — колегіальні, до них входять як керівники структур РІМК так і керівники відповідного рівня державних структур, органів місцевого самоврядування, учбових закладів тощо.

Процес прийняття рішень — колегіальний, відповідальність за їх виконання — персональна при обов`язковій участі у прийнятті рішення відповідального за його виконання.

Всередині підрозділів, які безпосередньо пов`язані з виконанням фінансових, маркетингових та інформаційних функцій доцільно застосувати формування функціональних структур[21].

Аналогічний підхід планується при створенні підрозділів технічного, господарського, забезпечення безпеки тощо.

Адаптивний підхід (принцип проектної організації) може бути використаний при формуванні “штабних” підрозділів, які володіють, як правило, консультаційними функціями[21]:

аналітичні відділи;

відділи довгострокового планування;

тимчасові робочі групи з вирішення конкретних проблем;

юридичні та нотаріальні підрозділи тощо.

При формуванні функціонально відособлених одиниць використовуються аналогічні принципи.

Механізми мотивації управлінського персоналу:

надання статусу державних службовців;

створення умов делегування додаткових повноважень та відповідальності;

система пільг для отримання додаткової освіти, підвищення кваліфікації тощо;

залучення високопрофесіональних працівників до викладацької діяльності;

рейтингова система підвищення по службі;

широка публікація діяльності;

система матеріального заохочення за результатами діяльності;

система пільгового придбання цінних паперів акціонерних фірм інноваційного спрямування;

інші стимули морального та матеріального плану.

Ефективне становлення структури управління дозволить вести цілеспрямовану та скоординовану діяльність усіх суб`єктів регіонального інноваційного поля( додатки 11;12), оперативно реагувати на зовнішні та внутрішні зміни із застосуванням ринкових важелів державного впливу на ситуацію як в економіці регіону, так і на суміжні сфери суспільного життя.

Висновки

Будь-яке управління, а державне — особливо, достатньо ресурсомістка сфера соціально-економічної діяльності, що викликає потребу оцінки його ефективності.

У ринковій економіці ефективне державне управління може існувати тільки при умові поєднання зусиль двох протилежностей — держави та приватного бізнесу за умови урахування інтересів кожної сторони у досягненні власних цілей.

Головна мета держави — ефективне виконання функцій, що відведені їй Конституцією, за рахунок збалансованого бюджету та постійного його поповнення.

Головна мета бізнесу — отримання прибутку та розширення виробництва.

Сьогодні інтереси авторитарної держави та ринкової економіки не мають точок доторкання. Держава робить постійні спроби отримати максимум коштів на основі податкових платежів, фактично, душачи малий та середній бізнес — основу ринкової системи. Бізнес, не бажаючи бути задушеним, іде в “тінь”.

Саме цей конфлікт, конфлікт між державою та приватним бізнесом, як ми вважаємо, лежить у основі соціально-економічних кризових явищ в Україні.

У концепцію управління інноваційною діяльністю регіону покладено ідею створення такого принципово нового механізму взаємодії у системі бізнес-держава, при якому напруга у потенційному конфліктному полі збігає до нуля. Тобто, вона спрямована на створення системи взаємної зацікавленості обох сторін.

На сьогоднішній день, держава зацікавлена в розвитку приватного бізнесу набагато сильніше, ніж бізнес — у підтримці держави. Тому, ініціатива повинна виходити від держави у вигляді загальнонаціонального рівня пакету програмних документів, підкріпленого взаємоузгодженою та цілісною законодавчою підтримкою щодо податкових, інвестиційних, інформаційних, зовнішньоторгівельних та організаційних аспектів діяльності, питань власності та суттєвого розширення прав регіонального та місцевого рівнів управління у формуванні економічної політики.

Реальне виконання заходів з розвитку та підтримки бізнесу повинне здійснюватись шляхом розробки та реалізації комплексних обласних програм.

Реальні втрати, які понесе держава, є необхідною умовою реалізації заходів, але при успішному їх проходженні, кількісне зростання суб`єктів ринку — потенційних платників податків та роботодавців, спричинить якісні позитивні зміни у соціально-економічній сфері суспільних відносин, що потягне за собою позитивні зрушення у інших сферах.

Ми вважаємо, що далекоглядна та ретельно спланована державна інноваційна політика, спрямована на одну із самих динамічних та активних складових сучасного ринку — малий та середній інноваційний бізнес, є одним із самих дієвих механізмів ліквідації існуючих між державою та економікою протирічч. А вирішення цієї проблеми є необхідною умовою побудови цивілізованого ринку, демократичного громадянського суспільства, та, як результат — економічно та політично сильної держави.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1 Конституція України. Прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.- К.: Юрінком, 1996.- 79с.

2. Закон України “Про підприємництво”//ВВР.-1996.-№31.-С.144

3. Закон України “Про інвестиційну діяльність”// ВВР.-1992.-№10.-С.138

4. Закон України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”// ВВР.- 1996.-№31.-С.144

5. Закон України “Про охорону прав на промислові зразки”// ВВР.-1994.-№13.-С.64

6. Закон України “Про охорону прав на винаходи та корисні моделі”// ВВР.- 1994.-№13.-С.70

7. Закон України “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій”// ВВР.- 1994.-№11.-С.244

8. Розпорядження Президента України “Питання створення технопарків та інноваційних структур інших типів” №17/96 від 23.01.96р.// УК.-1996.- 26 лютого(№30).-С.22

9. Постанова Кабінету Міністрів України “Про концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні”№277 від 29.04.94р.//УК.-1996.- 11травня(№68).-С.17

10. Положення про порядок створення та функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів. Затверджене Постановою Кабінету Міністрів України №549 від 22.05.96р.//УК.-1996.-30травня(№77)-С.23

11. Андрощук Г. Государственная инновационная политика//Бизнесинформ.-1997.-№1.-С.37-40

12. Гришин І.,Колот І.,Мостовий Г. Пілотний проект “харківський технологічний край”.Проблеми теорії і практики державного управління та місцевого самоврядування.Матеріали щорічної науково-практичної конференції професорсько-викладацького складу та слухачів УАДУ 31 травня 1996р.-К.:УАДУ,1996.-166с

13. Гришин І.Я. Національна ідея тотальних інновацій та інформаційна технологія клієнт-сервер//Вісник УАДУ.-1996.-№2.-С.205-208

14. Ионцов М. Инновационная сфера:состояние и перспективы//Экономист.-1993.-№10.-С.17-22

15. Комраков Е.М.Создаём инновационное образование//Народное образование.-1996.-№7.-С.30-37

16. Лебедева Е.А.Венчурные фирмы в США//Вопросы изобретательства.-1990.-№8.-С.11-15

17. Малащук С.П.Роль зон свободного экономического развития в региональной инновационной деятельности. Сборник статей и тезисов выступлений по развитию инновационной деятельности в рамках проекта “Харьковский технокрай 2015”15-16мая 1997г.-Х.:АРПНТЭИ,1997.-82с.

18. Мексон М.Х.,Альберт М.,Хедоури Ф.Основы менеджмента:Пер. с англ.-- М.:Дело,1992.- 702 с.

19. Мякотин Ю.Г.,Шукшунов В.Е. Инновационное образование: концепции, проблемы, становление, поиск технологий.-М.:Академические чтения,1995.-102с.

20. Пересада А.А.Основы инвестиционной деятельности.-К.: ООО Либра, 1996.-344с.

21. ПерлакИ.Нововведения в организациях.М.:Экономика,1980.-144с.

22. Покропивный С. Инновационный менеджмент в рыночной системе хозяйствования//Экономика Украины.-1995.-№2.-С.34-

23. Полтавщина на шляху до ринкової економіки: Статистичний збірник.-Полтава: Полтавщина,1996.-340с.

24. Соколенко С.И. Современные мировые рынки и Украина.-К.:Демос,1995.-354с.

25. Тацуно Ш. Стратегия — технополисы: Пер. с англ.-М.:Прогресс,1989.-344с.

26. Теория и практика создания технологических парков.Материалы международного семинара по проблемам развития инновационной деятельности 17-23 сентября 1993г.-Ташкент: Наука,1993.-160с.

27. Файоль А,Эмерсон Г.,Тейлор Ф.,Форд Г Управление — это наука и искусство.-М.: Республика,1992.- 351 с.

28. Яковец Ю. Инновационное инвестирование: новые подходы // Экономист.-1995.-№1.-С.31-33

Список скорочень

БІС — бізнес-інноваційна структура

НДЕКР — науково-дослідна та експериментально- конструкторська робота

НТП — науково-технічний прогрес

РІМК — регіональний інноваційний мегакомплекс


Додаток 1.

Кількісь використаних раціоналізаторських

пропозицій за галузями господарства.

1991р 1992р 1993р 1994р 1995р
Всього 6502 3557 2196 2056 1528
Промисловість 3284 1978 1312 1396 1110
З неї
Електроенергетика 95 71 37 34 19
Паливна промисловість 246 157 116 92 86
Нафтодобувна промисловість 159 124 79 85 80
Нафтопереробна промисловість 44 14 8 7 6
Газова промисловість 43 19 29
Чорна металургія 77 16 14 12 14
Хімічна та нафтохімічна промисловість 49 52 19 2 2
Машинобудування та обробка металів 1656 936 768 942 801
Деревообробна та целлюлозо-паперова промисловість 90 47 34 31 14
Промисловість будівельних матеріалів 188 93 44 39 4
Скляна та фарфоро-фаянсова промисловість 17 4 2 3 3
Легка промисловість 424 271 115 146 95
Харчова промисловість 531 273 123 89 72
Інші промислові виробництва 111 58 40
Сільське господарство 719 218 122 116 46
Лісове господарство 10 30 19
Транспорт 1138 744 335 295 197
Зв`язок 455 68 32 18
Будівництво 566 266 170 107 55
Геологія 134 90 39 38
Наука та наукове обслуговування 46 9 14 1 1
Інші галузі 294 132 91 129 62

Додаток 2.

Питома вага в загальному обсязі продукції машинобудування /%/,що

1990 1991 1992 1993 1994 1995
Освоєна вперше в Україні 2,0 3,8 1,8 0,1 3,0 0,3
Освоєна вперше за останні три роки 25,3 12,1 14,9 23,9 7,4 18,5
Експортабельна 30,2 11,4 9,3 43,5 44,2 49,1
Реалізована за ВКВ 2,3 0,6 4,4 1,2 2,1 7,9
Принципово нова 0,2 2,8 0,01 0,04 1,5 0,3

 

Додаток 3.

Обсяг імпорту-експорту у розрізі деяких краін світу за 1995 рік

Назва країни

Сальдо експорту-

імпорту/тис.$/

Географічна структура/%/
Експорту Імпорту
Всього по області - 221315,8 100,0 100,0
І.Країни СНД 52119,9 55,08 29,27
Бєларусь 4882,6 4,36 2,21
Росія 79851,2 46,82 19,61
ІІ.Інші країни світу всього -273435,7 44,92 70,73
Європи,всього -208589,8 40,10 57,87
Австрія 33598,4 11,06 2,45
Бельгія 11967,3 2,79 0,1
Великобританія -67894,0 1,78 11,27
Ірландія -103429,8 2,26 16,86
Швейцарія -36524,6 11,73 13,3
Америки всього -68297,4 0,89 10,73
Канада -65458,4 0,23 9,87

Додаток 4.

Кількість фахівців, що виконували науково-дослідні

та проектно-конструкторські роботи /осіб/ по роках

1990 1991 1992 1993 1994 1995

Всього по області,

з них:

3257 2628 2471 2396 2558 2459
докторів наук 61 39 45 43 57 50
кандидатів наук 572 399 342 358 351 349
аспірантів 117 128 121 140 155 162
Винахідників та раціоналізаторів всього 13200 8158 4639 3359 2192 1660

Додаток 5.

Загальний обсяг державного фінансування науково -

технічних робіт / млн.крб./

бюджетне позабюджетне
всього в тому числі ДІФУ
1994 1995 1994 1995 1994 1995
Всього по області 62871,7 275219 6748,6 10278,0 6607,5 5001,0
Галузь “Наука і наукове обслуговування” 53870,6 208948,0 6607,5 5363,0 6607,5 501,0
Самостійні науково-дослідні організації 48524,6 181883,0 6607,5 5363,0 6607,5 501,0
Самостійні конструкторські організації - - - - - -
Інші організації 5346,0 27065,0 - - - -
Вищі навчальні заклади 5043,7 18012,0 10,0 266,0 - -
Науково-дослідні та конструкторськ і підрозділи промислових підприємств 3954,4 48259,0 131,1 4649,0 - 4500,0

Додаток 6.

Виконання договорів на створення науково-технічної продукції

Закінчено і прйнято замовником Використано винаходів
Всього Із створення техніки Всього В % до загальної кількості
1994 1995 1994 1995 1994 1995 1994 1995
Всього 560 598 308 349 67 38 21,8 10,9
галузі “Наука та наукове обслуговування 378 414 239 284 28 17 11,7 6,0
Самостійні науково-дослідні 278 284 174 170 28 17 16,1 10,0
Самостійні конструкторські 86 114 65 114 - - - -
Інші 5 16 - - - - - -
ВУЗи 142 139 42 35 34 19 81,0 54,3
Промислові підприємства 40 45 27 30 5 2 18,5 6,7

Додаток 7.

Додаток 8.

Додаток 9.


Информация о работе «Розробка концепції управління інноваційною діяльністю в Пол-тавській області»
Раздел: Иностранный язык
Количество знаков с пробелами: 89911
Количество таблиц: 8
Количество изображений: 5

Похожие работы

Скачать
269690
28
18

... за землю 81,5 167,4 166,2 84,7 203,9 Інші податки і платежі 55,2 161,5 268,0 212,8 485,5 Разом платежів до бюджету 545,0 1307,9 1364,6 819,6 250,4 Надходження до Пенсійного фонду 590,0 1507,1 1581,7 ...

0 комментариев


Наверх