Операції категорій Ш та IV становлять баланс руху капіталів (Брк), оскільки вони спричинюють рух фінансових активів

4. Операції категорій Ш та IV становлять баланс руху капіталів (Брк), оскільки вони спричинюють рух фінансових активів.

5. Операції категорій І, П та III належать до так званого балансу руху поточних коштів та довгострокового капіталу, який частіше на­зивають базовим або основним балансом (у даному випадку йдеться про основні статті платіжного балансу). Базовий баланс відображає глибинні довгострокові тенденції, які визначають розвиток даної країни. Іншими словами, якщо поточний баланс характеризує вплив факторів типу національного доходу та його динаміки, структури споживання, міжнародної конкурентоспроможності країни, то рух довгострокового капіталу свідчить про оцінку інвесторами прибут­ковості вкладення коштів удома та за кордоном. Очевидно, що такі інвестиційні рішення базуються, в свою чергу, на оцінці довгостро­кових перспектив розвитку як окремих галузей, так і економіки кра­їни загалом.

6. До категорії V належать так звані «офіційні резервні операції», тобто збільшення (зменшення) золотовалютних резервів, резервна позиція країни в МВФ, офіційні іноземні позики тощо. Ці операції становлять баланс офіційних резервів (Бор).

7. Операції категорій І — IV разом являють собою загальний пла­тіжний баланс (ПБ).

Таким чином, у принципі можна говорити про сім видів платіж­ного балансу, тому, коли йдеться про платіжний баланс якоїсь кра­їни, необхідно чітко визначитися, що саме мається на увазі.

Взаємозв'язок між окремими складовими частинами платіжного ба­лансу можна записати у вигляді такої формули:

Бпо + Брк + Стат. похибка + Бор = 0 . (1)

Ця рівність відображає той факт, що з точки зору бухгалтерсько­го обліку сальдо платіжного балансу завжди дорівнює нулю, тобто величина потоку грошових надходжень у країну дорівнює величині потоку її зовнішніх платежів.

Але така технічна збалансованість (нульове сальдо) позбавлена якогось економічного змісту, оскільки в такому випадку ми не може­мо нічого сказати про місце країни у світовому господарстві.

3. РІВНОВАГА ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

Для того щоб перейти від аналізу платіжного балансу з позицій бухгалтерського обліку до його розгляду через призму еко­номічної теорії, необхідно визначити природу операцій, які відобра­жаються в ньому. Такий аналіз дає змогу поділити їх на дві великі групи. Першу групу становлять так звані «автономні» або «самостій­ні» операції, які здійснюються первинними економічними агентами під час виробничо-комерційної діяльності без урахування їхніх на­слідків для платіжного балансу в цілому (категорії І — IV). Всі інші операції об'єднуються в другу групу і називаються компенсаційними (категорія V). Вони здійснюються як відповідь на автономні опера­ції, оскільки внаслідок останніх у платіжному балансі з'являються певні «розриви», які необхідно заповнити. Іншими словами, метою компенсаційних операцій є вплив на платіжний баланс як такий. У платіжному балансі всі автономні операції записуються над умо­вною рискою, тоді як компенсаційні записи робляться під нею. У принципі така риска може бути проведена будь-де, залежно від того, який вид платіжного балансу аналізується.

Виходячи з цього рівність (1) можна переписати в такій формі:

Бпо + Брк + Стат. похибка = - Бор. (2)

Таким чином, можна зробити висновок, що платіжний баланс (точніше — його сальдо) та баланс (сальдо) офіційних операцій рів­ні за величиною, але протилежні за знаком. Отже, рівновага платіж­ного балансу має місце тоді, коли надходження та витрати збалансо­вані й офіційні резерви не змінюють своєї величини.

В економічній науці рівновага платіжного балансу розглядається в трьох аспектах, кожен з яких пов'язується з відповідним його різновидом.

У довгостроковому плані платіжний баланс перебуває в рівнова­зі, якщо країна протягом значного часу здатна платити за імпортні товари та послуги за рахунок експортних надходжень (тобто сальдо поточного платіжного балансу дорівнює нулю). Отже, в довгостро­ковому плані країна не має потреби в іноземних кредитах та грантах для розрахунків із закордонними постачальниками товарів та послуг.

Від'ємне сальдо поточного балансу свідчить про те, що витрати країни перевищують надходження. Якщо ж це сальдо позитивне, то країна отримує від міжнародних операцій більше, ніж витрачає на світовому ринку. Загалом же наявність сальдо є показником нерівно-ваги балансу за поточними операціями.

У реальному житті аналіз платіжного балансу практично не ви­ходить за межі 3 — 5 років і, як правило, охоплює економічний цикл. У середньостроковому плані країна може мати негативне сальдо по­точного балансу, якщо вона отримуватиме необхідні кошти для роз­рахунків за імпортні товари та послуги у формі кредитів та грантів. І навпаки, позитивне сальдо експорту — імпорту товарів та послуг оз­начає, що дана країна може надавати кредити іншим суб'єктам світо­вого господарства.

Середньострокова нерівновага вимірюється сальдо базового (ос­новного) балансу. Цей баланс є фактично характеристикою довго­строкової або структурної стабільності національного господарства В основі аналізу основного балансу лежить припущення про його не­чутливість до факторів короткострокової дії (як, наприклад, коли­вання валютного курсу та відсоткових ставок) і реагування лише на довгострокові зміни в розподілі ресурсів за галузями виробництва та цін на них, продуктивності пращ, смаків та уподобань споживачів та інших економічних змінних немонетарного характеру. Дефіцит (над­лишок) базового балансу є індикатором як довгострокової, так і середньострокової нерівноваги, оскільки зовнішні розрахунки не мо­жуть нормально здійснюватися без відповідного коригування зв'яз­ків країни зі світовим господарством.

У короткостроковому плані рівновага платіжного балансу має місце тоді, коли державні грошово-кредитні інститути не користу­ються своїми золотовалютними резервами. Виходячи з цього можна зробити висновок, що показником нерівноваги в короткостроковому плані є сальдо операцій за статтею «офіційні резерви» (категорія V). Від'ємне сальдо свідчить про збільшення резервів з метою запобіган­ня або обмеження подорожчання (зростання курсу) національної ва­люти, тоді як позитивне означає, що грошово-кредитні інститути користуються офіційними резервами, щоб запобігти або обмежити знецінення (падіння курсу) національної грошової одиниці.

У цілому можна назвати п'ять джерел нерівноваги платіжного ба­лансу.

Це, по-перше, сезонна та випадкова нерівновага. І й основу ста­новлять сезонні коливання у виробництві та споживанні, причому та­кі зміни не збігаються в часі й мають різний характер у кожному кон­кретному випадку. Сезонні відхилення не мають якихось вагомих на­слідків довгострокового характеру, оскільки вони існують протягом короткого проміжку часу, а дефіцит в одному періоді компенсується надлишком в іншому. Випадкова нерівновага може викликатись яки­мись непередбаченими причинами неекономічного характеру. Так, повінь чи землетрус може змусиш вдатися до форсованого імпорту продовольчих товарів, тоді як несприятливі природні умови виклика­ють скорочення експорту сільськогосподарської продукції. Очевид­но, що такі та подібні їм події (страйки, ембарго тощо) є випадкови­ми та мають, так би мовити, «одноразовий» вплив на платіжний ба­ланс. Якщо ж економічні наслідки громадянських заворушень, рево­люції та інших подій відчуваються протягом досить тривалого про­міжку часу, тоді вони не підпадають під категорію випадковостей.

Другим різновидом є циклічна нерівновага. В її основі лежить циклічний характер економічної кон'юнктури. Так, на початку 30-х років великомасштабне падіння реальних доходів та виробництва на фоні масового безробіття, яке охопило практично всі індустріальні країни, призвело до нерівноваги у платіжних відносинах. Велика депресія негативно вплинула і на платіжні баланси країн сільсько­господарського профілю, оскільки викликала катастрофічне падіння цін на аграрну продукцію та зниження заробітної плати, погіршення умов торгівлі.

Третьою формою можна вважати структурну нерівновагу. Її ос­новою є розрив між змінами в попиті на експортні й імпортні товари та пристосування національної економіки до нових умов. Відсут­ність такої пристосувальної реакції і викликає структурну нерівнова­гу платіжного балансу.

Для того щоб платіжний баланс знову повернувся до стану рівно­ваги, необхідні відповідні зміни в структурі виробництва. Такі зміни можуть запізнюватись або гальмуватися насамперед через недоліки функціонування цінового механізму. Основою таких недоліків мо­жуть бути високий рівень монополізації окремих секторів вироб­ництва, протекціоністські заходи, адміністративне регулювання цін та інші причини.

Безпрецедентна за своїми масштабами ситуація структурної не­рівноваги склалася в 1974 p., коли країни — члени ОПЕК практично в 4 рази підвищили ціну на нафту. Саме труднощі з оплатою імпор­ту нафти, з якими зіткнулися нафтоімпортуючі країни, значною мі­рою спричинили економічну кризу в середині 70-х^юків. Немає сум­ніву, що наступне подвоєння цін на нафту в 1979 p. викликало світо­ву економічну рецесію на початку 80-х років.

Дестабілізуючі валютні спекуляції та відтік («втеча») капіта­ну вважаються четвертою причиною нерівноваги платіжного балан­су. Хоча ці явища мають різну природу, але, як правило, вони відбу­ваються одночасно. Слід підкреслити, що відтік капіталу сам по собі викликає нерівновагу, оскільки невпевненість його власників щодо безпеки коштів інколи не має економічного підґрунтя, а спричи­нюється побоюваннями таких подій, як війна, революція, націоналі­зація іноземних підприємств унаслідок зміни політичного режиму в країні тощо.

Крім зазначених, існують й інші джерела нерівноваги. Так, дуже часто нерівновага виникає внаслідок нереалістичного валютного курсу, в основі якого, в свою черіу, лежить комплекс заходів валют­ного регулювання. Окремі економісти говорять про вікову нерівно­вагу, яка виникає внаслідок технологічних та інших змін у міру пе­реходу економіки з одного ступеня розвитку на інший.