Незбалансована інфляція. Співвідношення цін товарних груп змінюються в різних відсотках і по-різному на кожний тип товару

50709
знаков
2
таблицы
2
изображения

2.   Незбалансована інфляція. Співвідношення цін товарних груп змінюються в різних відсотках і по-різному на кожний тип товару.

Існують і інші види класифікації інфляції, наприклад, на очікувану і неочікувану:

       Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на будь-який період часу і вона досить часто є прямим результатом дій уряду.

        Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що оказує негативний ефект на системі оподаткування і грошового обігу. В разі наявності у населення iнфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що саме по собі створює труднощі в економіці і викривляє реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогнозуваннi тенденцій в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшує iнфляційні очікування, які будуть підбурювати зростання цін.

Два найважливіших джерела інфляції, зумовленої зростанням витрат - це збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію.

Інфляція, викликана підвищенням зарплати, є різновидом інфляції, зумовленої зростанням витрат.

Інфляція, викликана порушенням механізму пропозиції. Вона є наслідком збільшення витрат виробництва, а отже і цін, що пов'язане з раптовим, непередбаченим збільшенням вартості сировини чи витрат на енергію.

Більшість економiстів вважають, що інфляція, зумовлена зростанням витрат та інфляція попиту відрізняються одне від одного ще в одному важливому відношенні. Інфляція попиту триває до тих пір, поки існують надмірні загальні видатки. Інфляція, зумовлена зростанням витрат автоматично сама себе обмежує, тобто або поступово зникає, або ж самовиліковується.

Інфляція також погіршить положення землевласників, що отримують фіксовану ренту, тому що з плином часу вони одержуватимуть грошові одиниці, які матимуть меншу вартість. Під час інфляції зменшується реальна вартість термінових вкладів в банці страхових полiсів, щорічної ренти і інших паперових активів з фіксованою вартістю, яких колись вистачало, щоб упоратись з важкими непередбаченими обставинами чи забезпечити спокійний вихід на пенсію.

В умовах природнього рівня інфляції, тобто її інерційності, керованості, контрольованості, передбачуваності, деякі економісти вказують на її позитивне значення. Інфляція стимулює конкуренцію , збалансовує попит і пропозицію, грошово-фінансові та матеріально-технічні ресурси. Зумовлює прискорення науково-технічного переозброєння виробництва.

Перехід же інфляційного процесу за природні межі має руйнівні наслідки, породжує гострі соціально-економічні проблеми.

У зв’язку з цим слід розрізняти дезінфляцію, дефляцію,стагляцію.

Дезінфляція – процес зменшення темпів зростання цін.

Дефляція – це зниження загального рівня цін.

Антиінфляційні заходи не можуть мати суто монетарний характер.

Глибоке взаємопереплетіння різних інфляційних чинників вимагає комплексних дефляційних заходів. Особливо це актуально для економік перехідного періоду.

Різні види інфляції мають свої особливі механізми, а отже, і відповідні методи регулювання. Останні можуть бути ринковими (економічними ) і неринковими (адміністративними), довго- і короткостроковими.

Сучасна теорія інфляції грунтується на концепції природного рівня безробіття – неокласичний економічний напрям. Природний рівень безробіття – це найнижчий підтримуваний рівень, який може бути у країні без ризику зростання інфляції. Це такий рівень недовикористання ресурсів, за якого ринки праці та ринки товарів збалансовані.

Теорія економіки пропозиції, проявом якої є гипотеза природнього рівня, також не має єдиних поглядів на проблему взаємозалежності інфлчції та безробіття.

Теорія раціональних очикувань. Що виникла пізніше, доводить, що макроекономічна політика є неефективною. Оскільки її результати завчасно враховуються робітниками.

З багаточисельних альтернативних можливостей слід відшукати таке поєднання темпу інфляції і рівня безробіття, за якими сукупний негативний ефект безробіття і інфляції був би мінімальним.

ІІ.ІІ. ОСНОВНІ ВИДИ ІНФЛЯЦІЇ В УКРАЇНІ.

В нашій країні лiбералiзація ціноутворення вже здійснюється протягом останніх 25 років. Спочатку визволялися ціни на продукцію машинобудування, після цього на фрукти, овочі, картопля. В 1991 р. лiбералiзація цін прийняла лавиноподібний характер.

Гіпотетично можна розмірковувати про те, що краще було би здійснювати лiбералiзацію цін після формування бездефіцитного бюджету, конверсiї і грошової реформи. Але оскільки лiбералiзація цін вже стала фактом, завдання складається в цих умовах в скорочуванні видатків бюджету і в поширенні виробництва товарів.

Державна підтримка сільського господарства і стримування зростання цін на продовольство є найважливішою антиiнфляційної і антикризовою мірою. Попит на продовольство мало еластичний по відношенню до цін і тому при їх лiбералiзації на сільськогосподарську продукцію вони можуть бути дуже високими. Зростання цін на продовольство при великій частці витрат на нього в прибутку населення призводить до зростання прибутку, забезпеченого лише iнфляційною емiсiєю. Гiперiнфляція наступає саме тоді, коли в умовах спаду виробництва допускається вільне зростання цін на продовольство. Тому не виправданим є підхід до приватизації в сільському господарстві, як до засобу виходу із кризи без рішення проблем бездефіцитного бюджету, конверсiї, структурної перебудови, ліквiдностi грошей і т. і.

Лiбералiзація цін і прибутку буде супроводжуватися помірною інфляцією при поширенні постачань товарів, але ніяк не при скорочуванні товарної маси.

Перевага державних постачань зумовила у нас дії економічних відносин в господарській сфері по законах класичного монополiзму. На підприємствах шляхом приписок, погіршення якості продукції, вимивання дешевого асортименту, а в оптовій і роздрібній торгівлі за рахунок псування дешевих товарів і приховування дорогих створювався і відтворювався штучний дефіцит. На нього влаштовуються монопольно високі ціни як тіньового ринку, так і державних каналів реалізації.

Утворення товарних ринків пов'язане з переходом від державно-монополiстичних структур до конкурентних.

Інфляція - це своєрідний податок, яким держава шляхом випуску нічим не забезпечених паперових грошей обкладає грошові засоби в національній валюті юридичних і фізичних осіб. В економічній літературі використовується навіть такий термін "iнфляційний податок", це гірший з всіх видів податків, бо внаслідок його застосування страждають передусім фізичні осіб з фіксованим чи невеликими прибутком (пенсіонери, інваліди, державні службовці, практично всі особи найманої праці ).

До цього податку звертаються як до останнього засобу покриття бюджетного дефіциту, коли інші джерела поповнення казни (прямі і непрямі податки, займи на внутрішньому і зовнішньому ринках, продаж держмайна і т. і.) не дозволяють покрити навально зростаючі державні видатки. Перевищення видатків над прибутком, поява дірки в державному бюджеті, масштабна емiсiя пустих грошей, переповнення каналів грошового обігу і бурхливий зростання цін - все це яскраво спостерігається в періоди війн, революцій, інших соціально-економічних і політичних катаклiзмів.

Зростання грошової маси в Україні в 1992 г. в більш ніж 16,9 разів свідчить про те, що гiперiнфляція в нашій країні є реальністю.

Треба визначити, що iнфляційні процеси в нашій країні викликаються не тільки економічним спадом і бюджетним дефіцитом. На протязі десятиріч закладалися народногосподарські диспропорції (між галузями промисловості, що виробляють засоби виробництва і предмети споживання, між добувними і перероблюючими галузями економіки, між промисловим і сільськогосподарським виробництвом і т. і.). Сюди ж можна віднести і надзвичайну мiлiтаризацію економіки. Внаслідок в економічному організмі давно порушився обмін речовин.

Деякий час грошова маса в нашій країні штучно обмежувалася. Зайві гроші вилучалися з обігу в основному за допомогою імпорту і алкоголю. Потім ситуація різко змінилася. Різко скоротилися валютні надходження і, відповідно, імпорт. Зменшився прибуток держбюджету від продажу алкогольних напоїв (кампанія боротьби за загальну тверезість). Одночасно були розгорнуті широкі соціальні програми, не підкріплені реальними матеріальними ресурсами. У зв'язку з утворенням комерційних структур (передусім банків) став неможливим місцевий розподіл грошового обігу на наявний і безготівковий. Внаслідок накладення всіх цих чинників вкупі з директивним управлінням грошовою масою ми на рубежі 1989-1990 р. р. впритул підійшли до гiперiнфляції.

Уряд був не в змозі стримати небезпечні iнфляційні явища. Вони стали наростати як сніжний ком, підтримані спадом виробництва, все зростаючою бюджетною емiсiєю, нестримною кредитною експансією комерційних банків (т. з. кредитна інфляція), розвалом єдиної грошової і банківської системи країни. В підсумку ми одержали оте, що і повинні були одержати - гiперiнфляцію на фоні різкого спаду виробництва.

Перетворення в прах заощаджень населення, оборотних коштів підприємств, знецінювання банківських капіталів і активів на фоні від'ємних процентних ставок, триваюче падіння валютного курсу карбованця, відсутність інвестицій і інвестиційної політики у підприємств, банків, та й у держави, безперспективність ринку цінних паперів внаслідок неминучої втрати частини вкладеної в акції та облігації вартості, витиснення з платіжного обігу карбованця доларом, загроза переходу від товарно-грошових відносин до натурального обміну - ось ці «радощі», що несе гiперiнфляція.

Між інфляцією і гiперiнфляцією є певний технічний кордон, який складає 50 відсотків на місяць. Механізм економічного життя такий, що інфляція має тенденцію розповсюджуватись від центру по всій країні, як хвилі від кинутого в тихий ставок каменю. При цьому одне із властивостей iнфляційного процесу - важко минаються перші його 25 відсотків, шлях до них здається довгим. Набрати інші 25 відсотків набагато легше, що залишена половина шляху стає коротшою. Достатньо будь-яких психологічних чинників, зміни настрою покупця, виробників, фiнансистів і т. і., що носиться в повітрі, щоб прискорити iнфляційний рух.

На спалах інфляції, зростання споживчих цін великий вплив опинили чисто психологічні чинники. Вони є наслідками політичних подій в країні. Так що з повною підставою можна сказати, що гiперiнфляція - це явище передусім поведінкове. Можна не досягнути критичних 50 відсотків, зупинитися на 30, а гiперiнфляція вже наочно помітна. Можна дійти і до 60 відсотків, а стан не можна назвати гiперiнфляційним. Власне, гiперiнфляція наступає насправді, коли спостерігається характерна для неї поведінка. Основний сигнал - це тікання від національной грошової одиниці.. Якщо навіть скажені ціни перестають відлякувати покупця, тоді гiперiнфляція почалась.

Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити антиiнфляційну політику. Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі.

Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.

Непрямі засоби включають:

1.  Регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.

2.  Регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.

3.  Обов'язкові резерви комерційних банків, операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

4.  Операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

5.  Регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним банком.

Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої "ринковості". Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю-продаж цінних паперів.

Прямі засоби регулювання покупної спроможності грошової одиниці, тобто боротьби з інфляцією, включають в собі:

1.  Пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим - грошової маси.

2.  Державне регулювання цін.

3.  Державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати.

4.  Державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.

До тих пор, поки іноземна валюта не буде використатися лише для задоволення імпорту і інших поточних платежів політика "ігри на пониження" приречена на поразку.

В цілому, слід визначити, що реально в нашому сьогоднішньому положенні реально ефективні тільки прямі засоби боротьби з інфляцією - регулювання кредитів, цін і заробітної плати, регулювання валютного курсу і зовнішньої торгівлі. Проте схожі дії цього уряду не представляються можливими, вони ще більше похитнули би положення і без цього зазнавшу поразки на виборах "урядову" партію. Дії уряду за останні півтора роки змушують його тепер метатися між стримуванням грошової емiсiї і роздачею кредитів після чергового виступу промисловості.

Збивати темпи інфляції - то скорочувати різницю між грошовою і товарною масою в господарстві. Для цього підходять всі ті засоби, що ведуть економіку до рівноваги. До першочергових мір відносяться ось такі:

1.  Забезпечення країни у достатній кількості продовольством. Це найперша умова будь-яких реформаторських зусиль. Для налагоджування продовольчої справи в країні слід оказати державну фінансову допомогу сільськогосподарським підприємствам всіх видів власності і провести м'яку реформу колгоспів і радгоспів:

a)      встановлення порядку надавання кредитів сільськогосподарським підприємствам під векселя з погашенням їх за рахунок прийдешнього врожаю;

b)      встановлення державних закупівельних цін, а також цін на ресурси, що споживаються в сільськогосподарському виробництві на рівні, що забезпечує рентабельну роботу товаровиробників і утворення системи контрактної торгівлі промисловими товарами в обмін на сільськогосподарську продукцію.

2.  Відтворення зруйнованого інвестиційного поля народного господарства, без якого функціонування економіки стає неможливим. В цих цілях слід передусім відтворити шляхом iндексування на банківських рахунках підприємств амортизаційні суми і власних оборотні грошові кошти загублені через різке зростання цін і знецінювання карбованця.

3.  Налагоджування постачально-збутових зв'язків між підприємствами. Господарські зв'язки підприємств в ринковому режимі найбільш ефективні в основному через систему великих оптових купців-синдикатів. Ці структури можуть функціонувати як в рамках окремих регіонів, так і в загальноукраїнському і міждержавному масштабі.

4.  Замість податку на додаткову вартість, що стимулює в сучасних умовах господарювання в Україні зростання інфляції і вкрай важко контролюється податковими інспекціями, визначити основним платежем в бюджет податок на прибуток, диференціюючи його ставки залежно від зростання рентабельності і зростання обсягу виробництва, що буде націлювати виробників на зростання маси, а не тільки норми прибутку.

5.  На час кризи необхідно централізувати банківську систему країни, маючи на увазі обов'язкове виконання комерційними і інвестиційними банками директив Центрального банку по пріоритетностi і пільговості кредитування регіонів, галузей, підприємств, додержання нормативних термінів документообігу.

6.  Для стабiлiзації споживчого ринку доцільно:

a)      створити систему стимулювання розвитку дрібного бізнесу в сфері виробництва і послуг. Ввести державні кредити на оренду виробничих приміщень і лiзинговий кредит на оренду устаткування (з можливістю послідовного викупу), а також ввести обов'язкове страхування малих підприємств на перші 3-5 років діяльності, коли ризик руйнування особливо великий;

b)      створити умови для широкого розповсюдження паралельно з існуючою системою торгівлі споживчих кооперативів на підприємствах, в закладах і по місцю проживання для закупки і реалізації продовольчих і промислових товарів членами кооперативу (по наявному і безготівковому розрахунку) по безприбутковим роздрібним цінам. Такого роду кооперативний рух широко розвинений в багатьох iндустрiальних країнах. Без нього неможливо уявити їх економіку. Споживкооперація буде сприяти нормалізації цін і поза кооперативного сектору.

7.  Протягом кризового періоду треба також проводити раціональну державну політику захисту внутрішнього ринку і суворого контролю приватної експортної діяльності. Всі експортні операції повинні здійснюватись через кілька великих фірм і синдикатів, що контролюються

державою і виконують експортні операції на комiсiйних податках.

Джерела iнфляційних явищ коріняться в складених і постійно відтворюваних макроекономічних диспропорціях; у створеної в адміністративній економіці формі управління, що зумовлює модель ціноутворення, засіб прийняття інвестиційних та зовнішньоекономічних рішень; в специфічній моделі бюджетно-фінансової і кредитно-грошової політики. Розділення глибинних причин інфляції на структурні, керівницькі і монетарні дуже умовно, оскільки всі вони тісно взаємопов’язані і взаємозумовлені, між ними існують численні прямі і зворотні зв'язки. Макроекономічна структура визначає характер механізму управління і виявляє істотний вплив на фінансові пропорції і відносини.

У цьому висновку необхідно треба визначити, що засоби регулювання інфляції будуть ефективні лише в разі їх адекватної відповідності її сутнім причинам. Оскільки інфляція в нашій країні носить, по-перше, структурно-системний характер, тобто породжена структурою, що склалася економіки і діючої тривалий час системою управління господарством, і тільки по-друге, традиційними монетарними чинниками, підойми регулювання цього процесу повинні базуватися на знятті всіх бар'єрів на шляху дії ринкових механізмів, забезпеченні умов структурної перебудови економіки і включати в собі широкий спектр кредитно-грошових і бюджетно-фінансових регуляторів.

Iнфляції та економічних криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі кризи закінчувалися, як правило, оновленням економіки і її підйомом. Тому більшість дослідників роздивляються кризи як переломний момент в науково-технічному, соціальному, політичному і економічному розвитку. Історичні ситуації не повторюються однозначно, і тому навіть власний досвід потребує переосмислення в умовах сьогодення. Засоби, що допомогли іншим країнам вийти із кризи і подолати інфляцію, мабуть, повинні по-іншому використатися стосовно до конкретної ситуації.

Передусім, слід по можливості найбільш точно поставити діагноз, якого виду інфляцію і кризу ми переживаємо. Тоді можна буде оцінити альтернативи виходу з ситуації, що склалася.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.

1)    С.В. Мочерний .Основи економічних знань:-К.:1995.

2)    Посібник за ред.С.В. Мочерного.

3)    Основы экономичесой теории:-К.:1998.

4)    Основы экономичесой теории. Политэкономический аспект:-К.:1997.

5)    Политическая экономика. Учебник:-М.:1990.


Информация о работе «Відносини власності: їх типи і форми»
Раздел: Экономика
Количество знаков с пробелами: 50709
Количество таблиц: 2
Количество изображений: 2

Похожие работы

Скачать
62296
1
0

... і відставання) порівняно з досягнутим рівнем продуктивності суспільної праці негативно впливають на розвиток останньої і, в решті-решт, гальмують соціально-економічний прогрес. Водночас положення про об’єктивну зумовленість процесу формоутворення власності рівнем і характером розвитку суспільної продуктивної сили праці людини не повинно абсолютизуватися. Економічні явища і процеси мають багатовим ...

Скачать
25441
0
0

... здійснюється у формі певних суспільних відносин між людьми. Основу цих відносин саме і утворюють відносини власності. Власність на засоби виробництва є основою економічної системи. Зазначимо, що економічна система включає суспільне виробництво як ціле, тобто весь спосіб виробництва. Поняття «економічна система» використовується насамперед для позначення сукупності об'єктивних виробничих відносин. ...

Скачать
159566
15
3

... паю кожного Співвласника за календарний період обрахування за формулою: Пмі = НЗскор де Пмі – розмір індивідуального майнового паю кожного Співвласника, грн. РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА СТАНУ ВРЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ НА МАЙНО В СТОВ “АГРОФІРМА “ДРУЖБА”, ПІДПРИЄМСТВІ ПРАВОНАСТУПНИКУ КСП “ДРУЖБА”   2.1 Природно-економічна характеристика СТОВ “Агрофірма “Дружба” Приазовського району Запорізької ...

Скачать
22641
2
3

... ї діяльності на базі різних форм власності для забезпечення результативності господарювання. Важливим ланцюжком трансформації відносин власності постає роздержавлення власності і приватизація. Подолання монополії державної власності шляхом її роздержавлення і приватизації стало не лише умовою, але й серцевиною економічних реформ в Україні. Цей процес принципово новий, оскільки у світі ще не ...

0 комментариев


Наверх