3. Наслідки перебудови.

 

3.1. Завершення перебудови.

Горбачовське керівництво початок перебудову з лібералізації політичного життя і мобілізації широких мас для участі в політику. Однак, офіційна риторика викривала не політичну систему як таку, а лише окреме її скривлення і прославляла демократію як невід'ємний (ленінський) її елемент, відроджений після приходу до влади Горбачова. Іншими словами, “теоретична основа” перебудова мала на меті не стільки зменшення, скільки на ділі посилення легітимності колишньої системи.

Політична система не могла бути одночасно і реформована в демократію, і збережена в обновленому, лише частково демократичному, ніж колись, вигляді. Як відомо, ця система споконвічно ґрунтувалася на прямо протилежних принципах.

Розпад колишньої системи був неминучий, тому що при збереженні основ старої системи так звана демократизація старих владних інститутів зводилася усього лише до заміни зовні новими, але авторитарними інститутами. Демократичний горбачовський режим так і не зміг перебороти внутрішній конфлікт з основами колишньої політичної системи яка збереглась, і дозволити потрійне протиріччя перебудови: між дійсною ціллю, активною демократичною риторикою й авторитарними тенденціями системи.

Усе сказане ні в якому разі не применшує значення того, що відбулось. Велич і одночасно трагізм перебудови будуть згодом адекватно оцінені. Однак сьогодні у твердих рамках політологічного аналізу приходиться констатувати саме очевидне. У кінцевому рахунку це була ще одна чергова спроба мобілізаційного ривка, що здійснювалася незвичайними, а тому неефективними методами. Ціллю була мобілізація системи. У підсумку система поборола діючий режим.


3.2. Підсумки перебудови.

До кінця 1991 року ми мали гібрид бюрократичного й економічного ринку (переважав перший), мали майже закінчений (саме за рахунок принципової юридичної невизначеності у відношенні формальних прав власності) номенклатурний капіталізму. Панувала ідеальна для бюрократичного капіталізму форма – «лжедержавна» форма діяльності приватного капіталу. У політичній сфері - гібрид радянської і президентської форм правління, республіка посткомуністична і переддемократична.[13;23]

Тепер торкнемося питання, безпосередньо зв'язаного з економічними підсумками перебудовами і тією економічною обстановкою, що була безпосередньо після неї.

Перед новою незалежною Росією стояли дуже важкі і масштабні задачі. Першочерговою і самою насущною була економічна реформа, покликана вивести країну з кризи і забезпечити росіянам гідний рівень життя. В економіці для цього бачився єдиний шлях — перехід до ринкових методів господарювання, пробудження підприємницької ініціативи приватних власників.

За роки «перебудови» було зроблено надзвичайно мало для реального реформування господарського механізму. Прийняті союзним керівництвом закони розширювали права підприємств, дозволяли дрібне приватне і кооперативне підприємництво, але не торкалися принципових основ командно-розподільної економіки. Параліч центральної влади і, як наслідок, ослаблення державного контролю за народним господарством, що прогресував розпад виробничих зв'язків між підприємствами різних союзних республік, самовлада директорів, яке зросло, недальновидна політика штучного, за рахунок додаткової грошової емісій, зростання доходів населення, як і інші популістські міри в економіці — усе це призвело до наростання протягом 1990—1991 р. економічного, кризи в країні. Руйнування старої економічної системи не супроводжувалося появою на її місці нової. Цю задачу слід було вирішувати вже новим незалежним державам.

Слід було продовжити процес формування вільного демократичного суспільства, успішно початий «перебудовою». У країні вже була реальна воля слова, що виросла з політики «гласності», складалася багатопартійна система, проводилися вибори на альтернативній (з декількох кандидатів) основі, з'явилася формально незалежна преса. Але зберігалося переважне становище однієї партії — КПРС, що фактично зрослась з державним апаратом. Радянська форма організації державної влади не забезпечувала загальновизнаного поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову її галузі. Було потрібно реформувати державно-політичну систему країни, що виявилося цілком під силу новому керівництву.

До кінця 1991 р. економіка СРСР виявилася в катастрофічному становищі. Прискорювалося падіння виробництва. Національний доход у порівнянні з 1990 р. зменшився на 20%. Дефіцит державного бюджету, тобто перевищення державних витрат над доходами, складав, за різними оцінками, від 20% до 30% валового внутрішнього продукту (ВВП). Наростання грошової маси в країні погрожувало втратою контролю держави над фінансовою системою і гіперінфляцією, тобто інфляцією понад 50% на місяць, що могла паралізувати всю економіку.[13;46]

Прискорений ріст зарплат і виплат, що почався з 1989 р., збільшив незадоволений попит, під кінець року більшість товарів зникло з державної торгівлі, але проте втридорога продавалося в комерційних магазинах і на «чорному ринку». За період з 1985 р. по 1991 р. роздрібні ціни виросли майже в три рази, державний контроль за цінами не міг зупинити інфляцію. Несподівані перебої в постачанні населення різними споживчими товарами викликали «кризи» (тютюновий, цукровий, горілочний) і величезні черги. Уводився нормований розподіл багатьох продуктів (по талонах). Люди побоювалися можливого голоду.

Серйозні сумніви виникли в західних кредиторів у платоспроможності СРСР. Сумарний зовнішній борг Радянського Союзу до кінця 1991 р. складав більш 100 млрд. доларів, з урахуванням взаємних боргів чиста заборгованість СРСР у конвертованій валюті в реальному вираженні оцінювалася близько 60 млрд. доларів. До 1989 р. на обслуговування зовнішнього боргу (погашення відсотків і ін.) ішло 25—30% від суми радянського експорту в конвертованій валюті, але потім у зв'язку з різким падінням експорту нафти Радянському Союзу для придбання відсутньої валюти довелося продавати золотий запас.[10;183] До кінця 1991 р. СРСР уже не міг виконати свої міжнародні зобов'язання по обслуговуванню зовнішнього боргу. Економічна реформа ставала неминучою і життєво необхідною.

Кульмінацією протиборства представників двох влад (Президента СРСР М. Горбачова, обраного 15 березня 1990 року на союзному з'їзді народних депутатів, проти Президента Росії Б.Єльцина, обраного 12 червня 1991 року всенародним голосуванням) стали події 19-21 серпня 1991 року, відомі як серпневий путч ДКНС. Російське керівництво, яке очолило боротьбу проти путчистів, що діяли, цілком ймовірно, з мовчазного схвалення Горбачова, розтрощило не тільки ДКНС, але і забезпечило тим самим перемогу Росії, і її верховних органів над союзним Центром. З осені 1991 року Конституція і закони РРФСР, з'їзд народних депутатів і Верховна Рада РРФСР, Президент РРФСР одержали повне верховенство на території Росії. Незалежність Російської Федерації стала реальною.[13;67]

І сьогодні після ліквідації Радянського Союзу, продовжують зберігатися і діяти фактори, що зв'язували колишні радянські народи, і, насамперед – морально–психологічні, а саме: глибоко усвідомлене почуття приналежності до єдиної великої країни. Тому можна зрозуміти і якось пояснити ті складні відносини, що виникли між народами колишнього СРСР в умовах утворення СНД: багатьом важко змиритися з тією ситуацією, у якій вони виявилися сьогодні. Справді, виникло досить аморфне, не відоме світовій практиці, державне утворення. Із самого початку було невідомо, як воно себе поведе при вирішенні багатьох проблем, як внутрішнього, так і міжнародного характеру.

Висновки

Розглянувши основні економічні і політичні перетворення в епоху перебудови, можна переступити до розгляду її підсумків і результатів, чого домагався Горбачов, і що в реальності ми отримали.

Розглянемо спочатку проблеми перебудови з погляду приватної власності або номенклатури бюрократичної машини радянської держави. Тобто для чого потрібна була перебудова номенклатурі і що в дійсності вона одержала?

Найбільш активна частина ліберально-демократичної інтелігенції або так називані «виконроби перебудови» здебільшого це були люди, так чи інакше зв'язані з владою.

Масові загони власне номенклатури - і господарської і навіть політичної - цілком спокійно і досить співчутливо поставилися до «антикомуністичної революції». Тому вона і відбулася так легко, безкровно в той же час залишилася «половинчатою», а для багатьох обернулася обманом їхніх соціальних чекань і надій.

Ну і, нарешті, зовсім очевидним став характер номенклатурно-антиноменклатурної революції, коли усі побачили, що саме номенклатура (і її «дочірні загони» начебто так називаного комсомольського бізнесу) раніше інших збагатилася в ході поділу власності. Дістали права громадянства терміни «номенклатурна приватизація», «номенклатурний капітал (капіталізм)», «номенклатурна демократія».

У 1990-1991 роках у нас, безумовно, відбулася світова геополітична катастрофа. Вона була несподіваною для більшості радянських людей. Так, у середині 80-х років відомі історики А. Некрич і М. Геллер писали: «Наближаючи до свого 70-річчя, держава, породжена в жовтні 1917 року, завершує восьме десятиліття XX століття як остання світова імперія. Над радянською зоною - від Куби до В'єтнаму, від Чехословаччини до Анголи - ніколи не заходить сонце... Успіхи системи очевидні».[9;54] Саме таким було світовідчування Заходу, який панічно боявся радянської агресії.

Незважаючи на такі світовідчування, крах комуністичної системи усе-таки відбувся. 1985-1991 роки - кінець комунізму. Починається відкрита номенклатурна приватизація, приватна власність узаконюється, про реально-державну (тоталітарну власність) вже і мови немає. Номенклатура відкрито перетворюється в капіталістичну. До кінця цього періоду лад схожий уже не на «імперіалізм» у класично - ленінському описі, а на щось перехідне до «західної» моделі, до ринкової економіки, до відкритого суспільства і вільного капіталізму. Політично все це йде на тлі тотального розгрому держави, що цілком програло психологічну і холодну війну як у зовнішньому світі, так і усередині країни. Поразка закінчується розпадом, зникненням колишньої могутньої держави СРСР.


Література


1. Александров-Агентов А.М. “От Коллонтай до Горбачева”. М., 1994 г.

2. Волкогонов Д.А. “Семь вождей”. Книга 2 М., 1995 г.

3. “Все - впереди!” В. Игнатенко, “Новое время”. № 22 1989 г.

4. Гайдар Е. «Государство и эволюция».

5. Горбачев М.С. “Годы трудных решений”. М., 1993 г.

6. “За новое политическое мышление в международных отношениях”. М., 1987 г.

7. Корниенко Г.М. “Холодная война”: свидетельство ее участника. М., 1995 г.

8. М. Геллер «Седьмой секретарь: 1985-1990»

9. М. Геллер «Россия на распутье: 1990-1995»

10.       Медведев В.А. “Распад”. М., 1991 г.

11.  Нежинский Л.И., Челышев К.А. Советская внешняя политика в годы “холодной войны” (1945-1985). Новое прочтение. -М., 1995 г.

12.  “Открыть будущее!” В. Игнатенко, “Новое время”. № 20 1989 г.

13.  С.Рябикин «Новейшая история России (1991-1997)»

14.  Черняев А.С. “Шесть лет с Горбачевым”. М., 1993 г.

15.  Шеварнадзе Э.А. “Мой выбор”. -М., 1991 г.


Информация о работе «Національна політика СРСР в роки перебудови»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 88963
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
36531
0
0

... і мають як об’єктивний, так і суб’єктивний характер. Усувати ці труднощі, не допускаючи їх переростання у конфлікт, є завдання всіх гілок влади, а також політиків і економістів. У випадку порушення демократичних принципів етнонаціональних відносин, відсутності профілактичних дій у сфері міжнаціонального спілкування можливе виникнення і розвиток етнонаціональних конфліктів як усередині держави, ...

Скачать
36430
0
0

... наук та вищих учбових закладів ці проблеми сьогодні ретельно вивчаються, опрацьовуються відповідні пропозиції. Проте їх не завжди сприймають владні структури, що гальмує їх оперативне втілення в життя. Водночас регіональна політика є тим ефективніша, чим ґрунтовнішою є її наукова база. Теоретичні розробки регіональних проблем, узагальнення Досвіду багатьох держав світу показують, що як жорстко ...

Скачать
43877
0
0

... Українська історіографія про релігійно-конфесійні відносини в УРСР у роки перебудови (1985 - 1991 рр.) Серед багатьох факторів національно-духовного відродження у роки перебудови особливе місце займав релігійний фактор, оскільки Україна завжди була багатонаціональною державою, а звідси і багатоконфесійною, а її народ, незважаючи на довгі роки релігійного пригнічення, зберіг притаманну йому ...

Скачать
126640
0
0

... в областях з високим рівнем індустріального розвитку. 2. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічно ...

0 комментариев


Наверх