2.2. Зміни в законодавстві в період перебудови.

На початок 1985 р. в Україні діяло розгалужене як союзне, так і повністю відповідне йому республіканське законодавство. Воно було покликане забезпечити функціонування командно-адмініст­ративної системи управління і планової економіки. У роки "пере­будови" здійснюється реформування законодавства. У діючі зако­ни, інші правові акти вносяться численні зміни і доповнення. Крім того, приймаються нові законодавчі акти. Практично не було жод­ної галузі права, де б не сталися часом істотні зміни. Усе це було обумовлено процесами, які відбувалися у суспільстві.

Особливо активний процес оновлення законодавства спосте­рігався в галузях права, які регулювали економічні відносини. Так, було прийнято низку правових актів, покликаних забезпечити пе­рехід економіки СРСР на систему ринкових відносин.

Зміна економічного фундаменту суспільства, пов'язана з пере­ходом до багатоукладної економіки, викликала посилення значення цивільного права як основного регулятора ринкових відносин, що формувалися. Головними актами, які регулювали цивільно-правові відносини в Україні у період, що розглядається, були Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік від 8 грудня 1961 p. та Цивільний кодекс УРСР 1964 p., куди вносилися зміни і доповнення. Проте поряд із зазначеними актами були прийняті й нові закони, які вносили істотні зміни в цивільне право. Це перш за все закони СРСР від 4 червня 1990 р. "Про підприємс­тва в СРСР", від 26 травня 1988 p. "Про кооперацію в СРСР", від 6 березня 1990 p. "Про власність в СРСР", Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 p. та ін. В УРСР новими важливими актами в галузі цивільного права стали закони від 17 лютого 1991 р. "Про власність" і від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в Україні".[14;156]

У травні 1991 p. були прийняті нові Основи цивільного зако­нодавства Союзу РСР і союзних республік, які набрали чинності 1 січня 1992 p. Вони являли собою серйозний, глибоко продума­ний, працездатний закон ринкового типу.

До законодавства в галузі цивільного права тісно примикали правові акти, покликані створити сприятливі умови для підприєм­ницької діяльності. Одним з них був Закон СРСР від 2 квітня 1991 p. "Про загальні засади підприємництва громадян в СРСР", яким, зокрема, регламентувалися права і відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності. В Законі підкреслювалося, що він спрямований на створення умов для широкого виявлення господар­ської ініціативи і заповзятливості громадян на підставі реалізації принципу рівності усіх форм власності, свободи розпорядження майном і вибору сфер діяльності. На забезпечення ефективного функціонування економіки в умовах ринкових відносин були спря­мовані Основи законодавства про інвестиційну діяльність від 10 грудня 1990 p., а також Закон СРСР від 11 грудня 1990 р. "Про банки і банківську діяльність", який передбачав можливість існу­вання поряд з державними й комерційних банків.[14;157]

В Україні союзне законодавство про підприємницьку діяль­ність було продубльовано в законах УРСР від 7 лютого 1991 р. "Про підприємництво" і від 18 вересня 1991 р. "Про інвестиційну діяль­ність".

Одним з найважливіших правових актів, покликаних регулю­вати економічні відносини, були Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про землю від 28 лютого 1990 p. Вони мали регулювати земельні відносини і створювати умови для раціональ­ного використання та охорони земель, відтворення родючості ґрунтів, збереження і поліпшення природного середовища, розвитку усіх форм господарювання.

Перехід до ринкової моделі розвитку економіки був неможли­вим без кардинального реформування трудового законодавства. Перші кроки у цьому напрямку були зроблені на початку 1988 p., коли розпочався перехід практично усіх підприємств на повний госпрозрахунок і самофінансування. З цього часу був встановлений новий порядок розробки й укладення колективних договорів. Ос­новною його особливістю є деяка демократизація усієї колдоговір­ної роботи.

З метою забезпечення рівноправності з чоловіками трудове законодавство розширило жінкам пільги і надало їм додаткові гарантії трудових прав. Це було закріплено, зокрема, в Законі СРСР від 22 травня 1990 р. "Про внесення змін і доповнень у деякі законодавчі акти СРСР з питань, що стосуються жінок, сім'ї та дитинства" і постанові Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1990 p. "Про деякі заходи щодо поліпшення становища жінок".

Питання трудових відносин регулювалися і в таких законах СРСР, як "Про власність в СРСР", "Про підприємства в СРСР", Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду. Наприклад, в ст. 62 Закону "Про власність в СРСР" закріплялося, що громадянину належить виключне право розпорядження своїми здібностями до праці.[14;157]

У трудовому законодавстві були й інші зміни прогресивного характеру. Так, тривалість випробування при прийомі на роботу стала визначатися за погодженням сторін трудового договору, були скасовані нерозумні обмеження роботи за сумісництвом, краще стимулювалося суміщення професій і посад тощо.

Кардинальними можна вважати також зміни в інституті трудо­вого договору по запровадженню союзним законодавством 1990— 1991 pp. так званої контрактної форми прийняття на роботу. Свід­ченням розуміння необхідності кардинальних змін в галузі право­вого регулювання праці є включення до плану підготовки проектів законодавчих актів, необхідних для правового забезпечення еконо­мічної реформи, підготовка проекту закону СРСР про приведення Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю у відповідність з новими принципами господарювання.

Постановою Верховної Ради УРСР "Про економічну самостій­ність Української РСР" було передбачено розробку законодавчих актів про працю. Законом УРСР від 20 березня 1991 p. були внесені окремі зміни в КЗпП УРСР. Щоправда, ці зміни можна охаракте­ризувати лише як тимчасові заходи щодо оновлення трудового законодавства. Були прийняті й інші законодавчі акти, присвячені окремим інститутам трудового права України, наприклад закони УРСР від 1 березня 1991 р. "Про зайнятість населення" і "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Таким чином, і в союзному, і в республіканському трудовому законодавстві мали місце певні зрушення реформаторського харак­теру. Проте в цілому трудове законодавство перебувало у кризовому стані і не відповідало потребам часу. Істотними недоліками цієї галузі права були:

Ø  хибна орієнтація на виробництво, а не на праці­вника; незахищеність розмірів зарплати; низький рівень умов праці;

Ø  майже повна відсутність договірних начал між працівником і адмі­ністрацією підприємства, установи, організації; слабкість захисту трудових прав при їх масових порушеннях (йдеться про обмеже­ність предмета і вузька сфера дії права, яка охоплювала лише робітників і службовців держпідприємств, організацій і установ);

Ø  слабкість економічних методів регулювання; негнучкість права, внаслідок чого приймалися спрощені рішення при регулюванні трудових відносин; надмірна централізація права, яка не залишала місця самостійній правотворчості союзних республік. Тому в умо­вах економічних реформ і розвитку ринкових відносин потрібні були радикальні зміни всього законодавства про працю, які відоб­ражали реальні процеси перебудови в різних сферах життя суспіль­ства.

Робилися також спроби реформувати законодавство, яке регу­лювало соціально-культурну сферу. Наприклад, були прийняті такі закони СРСР: від 11 квітня 1991 р. "Про загальні засади державної молодіжної політики в СРСР", від 15 травня 1990 р. "Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР", від 24 квітня 1990 р. "Про мови народів СРСР", від 1 жовтня 1990 р. "Про свободу совісті і релігійні організації". Серед правових актів України соціально-культурного призначення можна назвати, зокрема, закони від 28 жовтня 1989 p. "Про мови в Українській СРСР" і від 5 листопада 1991 р. "Про пенсійне забезпечення".[14;158]

У роки перебудови в кримінальне законодавство, яким керува­лись в Україні, вносилися зміни і доповнення, обумовлені проце­сами, які відбувалися в соціально-скономічній і політичній сферах. Так, у 1985—1986 pp. кримінальне законодавство змінювалося у зв'язку з проведенням політики по посиленню боротьби з пияцт­вом, а також одержанням нетрудових доходів. У 1986 р. в Основах кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік було встановлено, що в разі заміни в порядку помилування смертної кари позбавленням волі останнє могло бути призначене і на строк понад 15 років, але не більше 20 років. У 1987 р. в загальносоюзне законодавство були внесені зміни і доповнення у зв'язку з приєд­нанням СРСРдо міжнародних конвенцій щодо наркотиків, СНІДу, заручників.

Загострення соціально-політичної ситуації в країні, активіза­ція громадсько-політичних рухів, боротьба за владу різних угрупо­вань, партій і рухів призвели до змін і доповнень в Закон СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини", обумови­ли прийняття законів СРСР від 2 квітня 1990 р. "Про захист честі і гідності Президента СРСР", від 23 жовтня 1990 р. "Про криміналь­ну відповідальність за блокування транспортних комунікацій та інші незаконні дії, які посягають на нормальну і безпечну роботу транспорту". 2 липня 1991 p. Верховна Рада СРСР прийняла Осно­ви кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік.[9;38]

Реформаторськими началами позначено й процесуальне зако­нодавство. Так, 30 червня 1987 p. Верховна Рада СРСР прийняла Закон "Про порядок оскарження в суд неправомірних дій службо­вих осіб, які ущемляють права громадян", який за формою і змістом відповідав принципам демократизації суспільного життя.

Таким чином, законодавство у перебудовчий період зазнавало низки змін. У ньому певною мірою став виявлятися новий для радянської правової системи принцип центрального становища інституту прав і свобод особи. Воно за своїм змістом ставало більш демократичним і гуманним. Проте правові акти як союзного, так і республіканського (в тому числі УРСР) рівня не змогли переломити процес розвитку країни, зупинити, а згодом й подолати кризові явища. Комплексний підхід до законодавства був явно недоскона­лим. Зміна напрямків і конкретних цілей, непослідовність і непов­нота рішень негативно впливали на розвиток правової системи. У ній зберігалися "білі плями", застарілі норми, виникали розузгод-женість норм, їх суперечність. На цьому тлі потік законодавства не міг дати бажаного результату, а його престиж зменшувався. Нема­ловажне значення мало захоплення "валом" за рахунок якості законів. Так, Верховна Рада СРСР тільки у 1989—1991 pp. прийняла понад 100 законів.[5;341] У правових актах було багато декларативних положень, які не підкріплювалися організаційним і правовим меха­нізмом реалізації. В умовах невпинного ослаблення влади союз­них структур розгорнулася справжня "війна" союзних і республіканських законів, яка набула особливого напруження після проголо­шення республіками декларацій про їх державний суверенітет. Си­туація не поліпшилась й після прийняття Закону СРСР від 24 жовтня 1990 р. "Про забезпечення дії законів та інших нормативних актів законодавства Союзу РСР", де, зокрема, передбачалось, що закони, укази Президента СРСР, видані у межах його повноважень, є обов'язковими для виконання усіма державними і громадськими органами, службовими особами і громадянами на території Союзу РСР. Проте союзні республіки проігнорували це розпорядження, Більш того, у той же день, 24 жовтня. Верховна Рада УРСР прий­няла закон про внесення змін і доповнень до Конституції УРСР. Тепер в ст. 71 Основного Закону України встановлювалося, що "на території Української РСР забезпечується верховенство законів ре­спубліки". Отже, такі протилежні підходи до дії законодавства у просторі дестабілізували сферу правового регулювання, поглибили кризові явища у законодавстві.

Після розпаду СРСР багато союзних правових актів втратили силу. Але згідно з постановою Верховної Ради України від 12 серпня 1991 р. на території України могли застосовуватися акти законодавства СРСР з питань, які не були врегульовані законодав­ством України, за умов, що вони не суперечать Конституції і законам України.


Информация о работе «Національна політика СРСР в роки перебудови»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 88963
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
36531
0
0

... і мають як об’єктивний, так і суб’єктивний характер. Усувати ці труднощі, не допускаючи їх переростання у конфлікт, є завдання всіх гілок влади, а також політиків і економістів. У випадку порушення демократичних принципів етнонаціональних відносин, відсутності профілактичних дій у сфері міжнаціонального спілкування можливе виникнення і розвиток етнонаціональних конфліктів як усередині держави, ...

Скачать
36430
0
0

... наук та вищих учбових закладів ці проблеми сьогодні ретельно вивчаються, опрацьовуються відповідні пропозиції. Проте їх не завжди сприймають владні структури, що гальмує їх оперативне втілення в життя. Водночас регіональна політика є тим ефективніша, чим ґрунтовнішою є її наукова база. Теоретичні розробки регіональних проблем, узагальнення Досвіду багатьох держав світу показують, що як жорстко ...

Скачать
43877
0
0

... Українська історіографія про релігійно-конфесійні відносини в УРСР у роки перебудови (1985 - 1991 рр.) Серед багатьох факторів національно-духовного відродження у роки перебудови особливе місце займав релігійний фактор, оскільки Україна завжди була багатонаціональною державою, а звідси і багатоконфесійною, а її народ, незважаючи на довгі роки релігійного пригнічення, зберіг притаманну йому ...

Скачать
126640
0
0

... в областях з високим рівнем індустріального розвитку. 2. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічно ...

0 комментариев


Наверх