Дні

2 дні.

Отже, довжину шляху вимірюють сумою часу, потрібного для виконання робіт, які входять до сітьового графіка.

У системі СПУ застосовують три види шляхів:

1) повний шлях, початок якого збігається з початковою подією, а кінець — із завершальною;

2) шлях, який передує події, тобто від початкової події, і шлях, що веде за цією подією, поєднує її з кінцевою;

3) шлях між подіями, що поєднує будь-які дві події і та;,

3 яких жодна не є ні початковою, ні кінцевою.

Найголовнішою особливістю сітьових методів плануван­ня є оцінка часу, необхідного для виконання робіт. Після встановлення графічної характеристики сіті, тобто тоді, коли події і роботи зведено до певних критеріїв, для кожної робо­ти визначають оцінку за нормативним часом, необхідним для виконання певної роботи. Тому треба встановити час і, потрібний для виконання роботи і, ], тобто визначити дов­жину / шляху. У наведеному сітьовому графіку визначено вісім повних шляхів (див. табл. 6.3). Для кожного з цих шляхів довжина дорівнюватиме сумі тривалості часу за нор­мою для цієї роботи. Тривалість кожної роботи t (і,j) виз­начається довжиною (протяжністю) кожного шляху t (l).

У розглянутому прикладі проведення комплексного аудит}' фінансово-господарської діяльності підприємства третій шлях дорівнює найбільшій тривалості — 31 день.

Шлях, який має найбільшу довжину, називається кри­тичним. Від довжини критичного шляху залежить загальна тривалість робіт проведення комплексного аудиту фінансо­во-господарської діяльності підприємства. Отже, щоб скороти­ти проведення аудиту у граничні строки, які регламентуються нормативними документами про фінансовий контроль (не більш як 30 робочих днів), необхідно вжити відповідних заходів щодо скорочення строків виконання робіт на кри­тичному шляху. У системах СПУ поняття критичного шля­ху використовується як основа для оптимізації графіка, тоб­то виконання робіт у граничне короткі строки. Тому найго­ловнішим завданням керівництва як на стадії складання початкового графіка, так і при оперативному управлінні розробками є пошук можливостей скорочення часу вико­нання робіт, які потрапили на критичний шлях: контроль за додержанням встановлених строків закінчення цих робіт, а також вжиттям оперативних заходів з метою запобігання порушенню їх.

При виконанні робіт за сітьовим графіком може бути встановлена найбільш ймовірна t або нормативна t три­валість. Проте у зв'язку з різноманітністю об'єктів аудиту, які залежать від розміру підприємств, складності виробни­чо-фінансової діяльності їх та інших умов, а також через те, що немає нормативів часу, рекомендується застосовувати один із таких можливих методів оцінки довжини шляху.

При двох можливих оцінках часу мінімальна тривалість часу становить t, тобто тривалість роботи при найбільш сприятливому збігу обставин, а очікувану визначають за алгоритмом

Максимальна і мінімальна тривалість часу у нашому при­кладі (див. табл. 6.3) на шляху 3 і 2, отже,

При трьох можливих оцінках часу тривалість роботи мі німальна ( . ; максимальна t; найбільш імовірна t, тобто така, яка буде за нормальних умов виконання контрольне аудиторського процесу.

При цьому очікувану тривалість роботи розраховують з;

алгоритмом

Користуючись нашим прикладом і застосовуючи значен­ня шляхів 2(1 . ), 3(ї ) та 5 і 7(^), визначимо очікувану тривалість комплексного аудиту фінансово-господарської діяльності підприємства

Застосування методів сітьового планування для прове­дення комплексного аудиту виробничої і фінансово-госпо дарської діяльності великих об'єднань дає змогу управляти контрольно-аудиторським процесом, виконання якого покла­дено на бригаду спеціалістів різних профілів, а також на обчислювальні центри, оснащені високопродуктивними ЕОМ. Крім того, у цьому процесі беруть участь керівництво і спе­ціалісти підприємства, яке контролюють, що дає можливість не тільки проводити комплексний аудит фінансово-госпо­дарської діяльності підприємств у оптимальні строки, а й підвищувати наукову достовірність результатів аудиту, вияв­ляти резерви та використовувати їх у подальшій діяльності підприємств в умовах ринкових відносин.

Застосування сітьових графіків у контрольно-аудиторсь­кому процесі розглянуто на прикладі внутрішнього аудиту, який провадиться аудиторським підрозділом корпорації, концерну та іншими об'єднаннями на підприємствах, які входять до їх складу. За цією методикою може провадитися аудит відповідними підрозділами податкових служб, а та­кож незалежними аудиторськими фірмами, окремими ауди­торами.

АУДИТОРСЬКИЙ КОНТРОЛЬ

Виникнення та розвиток аудиту у системі фінансово-господарського контролю

За історіографічними джерелами можна стверджувати, що аудит як незалежний фінансовий контроль має багатовіко­вий період розвитку. Розвиток контролю господарської діяль­ності пов'язаний із виникненням обліку у державах, роз­ташованих у долинах річок Ніл, Тигр і Євфрат, де облік вели на папірусі, а в подальшому — на папері. Так, при І і II

династіях у Стародавньому Єгипті (3400—2980 рр. до н. е.) через кожних два роки провадилися інвентаризації рухомого і нерухомого майна. При IV династії періодична інвентари­зація була замінена поточною (перманентною). Метою її була перевірка достовірності розподілу хліба та інших продуктів харчування. Контроль господарської операції здійснювався трьома особами — один відмічав на папірусі кількість цін­ностей, які передбачалися до відпуску; другий — проставляв поряд фактичний відпуск і, нарешті, третій — порівнював кількість виданих продуктів з нормами, виявляв відхилен­ня. Уже на зорі зародження контроль за господарськими процесами формувався як незалежний від безпосередніх виконавців та на документуванні господарських процесів.

При VI династії в Єгипті у обліку почали складати кош­ториси витрат та контролювати їх додержання господарюю­чими суб'єктами, що підтверджується документами (2500— 2400 рр. до н. е.). Зокрема, внутрішній аудит здійснюється на будівельних, сільськогосподарських та інших роботах. Ке­рівник робіт у кінці дня подавав письмовий звіт. Приймання робіт і контроль за їх кількістю і якістю здійснювалися спе­ціальною комісією.

У Вавшюпії керівники робіт також складали звіти щод­ня, які перевірялися згідно з нарядами на виконані роботи. Характерно, що контроль охоплював витрачання сировини і матеріалів на виготовлення продукції. Збереглися звіти про роботу прядильних майстерень. Працівниця одержувала із комори вовняну пряжу за масою, залежно від якості і маси її визначали угари, що контролювали за нормами.

Вавилонія була першою державою, де виникло спеціальне законодавство. Закони Хаммураби (2200—2150 рр. до н. е.) передбачали: купцям — ведення самостійного обліку; хра­мам — державне рахівництво; передавання грошей без роз­писки вважалося недійсним. Отже, законодавче регулювання обліку було підпорядковане здійсненню контролю за діяль­ністю суб'єктів господарювання для повноти і своєчасності сплати податків.

В Іудеї облік поєднувався з незалежним контролем. Про це у Біблії зберігся вислів царя Соломона щодо тих, хто постійно перебував у торгових відносинах: підраховуй і оці­нюй, що даєш, і що отримуєш — запиши. На Великдень жерці Єрусалимського храму не розпочинали службу доти,

поки "головний бухгалтер" Іудеї не закриє всі контокорентні рахунки і не складе звіт і цей звіт не отримає санкції конт­рольних органів. Спеціальною інструкцією передбачався порядок обліку пожертвувань у храм. Перед алтарем вста­новлювалася скриня, царський контролер разом з головним жрецем відмикали замок і підраховували пожертвування.

У великій багатонаціональній імперії Персії, розділеній на сатрапії, велика постійно діюча армія зумовила потребу жорсткого контрольного апарату. Бухгалтери і контролери у цій імперії вели не лише відкритий облік явищ господа­рювання, а й таємний. Контролерів називали "очима і вуха­ми царя".

У Стародавній Греції особлива увага приділялася кон­тролю збереження власності, зокрема майна (інвентаря). Крадіжку греки розглядали як матеріальну шкоду. Тому ство­рювали такі умови, за яких державі була вигідна нестача цінностей у матеріально відповідальних осіб. Проте важли­во, щоб у розкрадача було чим погасити нестачу, тому на посади з матеріальною відповідальністю призначали лише осіб багатих, спроможних внести велику заставу або пред­ставити впливових поручителів. Нестача цінностей покри­валася із закладу або майна матеріально відповідальної осо­би або його поручителів, причому якщо нестача кваліфіку­валася як розкрадання, то відшкодування її провадилося у десятикратному розмірі. Звідси інше розуміння контроль­ного прийому інвентаризації як засобу перевірки цінностей у натурі. Поняття раптової інвентаризації було чуже грекам. Більше того, ініціатива інвентаризації мала виходити від матеріально відповідальної особи, яка після здавання звіту повинна потурбуватися про докази його достовірності. Цей підхід відповідає сучасному договірному аудиту, коли влас­ник, керівник підприємства за угодою з аудитором замовляє контрольну перевірку з питань, що потребують незалежного висновку аудитора.

В Афінах були спеціальні чиновники і контролери, до обов'язків яких входило складання звітів про доходи і ви­датки держави та їх контроль. Фінансовий облік і контролі. були в руках десяти обраних населенням осіб, до функцій яких входили облік і контроль усіх державних доходів і видатків, проведення інвентаризацій рухомого і нерухомого майна.

Гроші зберігали дуже своєрідно. Так, на кожний вид до­ходів був окремий глечик, якому присвоювали буквений індекс. На конкретні витрати можна було брати гроші тіль­ки із чітко визначеного глечика. При цьому ключ від каси знаходився у чиновника, а від приміщення, де зберігалася документація, — у іншого чиновника-контролера. Ключі мали нумерацію і обмінюватися ними заборонялось. Як бачимо, це елементи обособлення і незалежності аудитора-контро­лера, які застосовуються у сучасному фінансово-господарсь­кому контролі.

Характерним є контроль за сплатою податків. Докумен­ти з сплати податків розподілялися і зберігалися за стро­ками. Чиновники, що збирали податки, отримуючи гроші, викреслювали платників із списків, отже, залишалися лише несплачені платежі. Так, у Греції зародився прийом лінійно­го (позиційного) запису, який застосовувався в обліку і кон­тролі.

Звітність подавалася у встановлені строки періодично, звіти контролювалися, причому спочатку державні чинов­ники складали за первинними документами паралельний звіт і зіставляли його з поданим. У цьому подібність до ауди­торського контролю, запровадженого у податкових органах України. В Афінах звітність мала публічний характер. (Це також передбачено законодавством України.) Звіти храмів, державних установ записували на мармурові або бронзові дошки і виставляли у народних зборах, в огорожах храмів, вздовж шляхів.

Істотно, що великі філософи Греції приділяли належну увагу обліку і контролю. Так, Арістотель у "Політеці" чітко розмежував облікові і контрольні функції, причому розгля­дав ревізію як частину контролю. Це був новий підхід: ревізор рівноправний із головним бухгалтером і незалежний від нього. Як бачимо, незалежність аудиту сягає глибокої давнини.

У Стародавньому Римі метою обліку був в основному контроль господарської діяльності, сплати податків. Було створено складний апарат ревізорів і контролерів, і все ж факти шахрайства, ухилення від сплати податків були не поодинокі. Облік мав запобігати збиткам, які виникали внас­лідок шахрайства або невміння вести господарство.

У Китаї у VII ст. до н. е. було запроваджено посаду го­ловного аудитора, основним обов'язком якого було визнача-

ти чесність урядових чиновників, що розпоряджалися дер­жавними коштами, майном. З часом форми державних ауди­торських органів змінювалися від однієї династії до іншої, але зміст роботи аудиторів полягав у об'єктивному (неза­лежному) фінансовому контролі діяльності чиновників, суб'єктів господарювання, розподілі державних і громадсь­ких коштів тощо.

У період середньовіччя разом із розвитком суспільно-еко­номічних відносин удосконалюються облік і контроль гос­подарської діяльності, з'являються спеціальні трактати про контроль обліку і звітності, який нині здійснює аудит. Так, у одному із трактатів домініканського чернеця Вальтера Хенлі визначено:

піддавати ретельній перевірці звіти;

щороку провадити інвентаризацію для перевірки звітних і фактичних залишків цінностей;

обов'язково здійснювати інвентаризацію дебіторської заборгованості;

підтверджувати правильність цін, зазначених у звіті, ос­кільки є випадки навмисного зменшення у звітах виручки від продажу товарів і послуг.

В інших трактатах особлива увага приділялася ревізії, суть якої зводилася до зіставлення початкових залишків, зазначених у звіті, з вихідними на звітну дату.

Розвиток господарської діяльності потребував і нових форм контролю за якістю обліку та достовірністю звітності. У відповідь на це в Англії з'явився інститут контролерів (аудиторів). Поява такої посади пов'язана з потребою га­рантувати достовірність звітності.

Перша згадка про аудиторів належить до 1299 р. 24 бе­резня 1324 р. Едуард II призначив трьох державних аудито­рів. В указі про призначення зазначалося, що аудитори зо­бов'язані запитувати, слухати і перевіряти всі рахунки, які ведуться і які будуть заведені у провінціях Оксфорді, Бер-кенхеді, Уельсі та ін., відмічати про всі зауваження щодо ведення рахунків. Є немало історичних свідчень активної діяльності аудиторів протягом усього середньовіччя в усіх країнах Європи.

Аудит, як і весь фінансово-господарський контроль, тіс­но пов'язаний із бухгалтерським обліком. Тому доцільно зробити екскурс у розвиток подвійної бухгалтерії, яка заро-

дилася між 1250—1350 рр. одночасно в кількох містах Італії. Найбільший внесок у зародження італійської подвійної бух­галтерії вніс францісканський чернець-математик Лука Па-чолі (1445—1515), який узагальнив її принципи у Трактаті про рахунки і записи, опублікованому у 1494 р. Трактат був перекладений на багато мов світу і став початком наукового узагальнення методології подвійної бухгалтерії.

Завдяки обліку визначаються різні види матеріальної від­повідальності за збереження і витрачання коштів власника. Контроль стає головним знаряддям збереження приватної власності. До XX ст. основна функція обліку була суто конт­рольною. Пізніше на перше місце виходить функція управ­ління господарськими процесами, а звідси об'єктами конт­ролю стають сировина та її витрачання на виробництво про­дукції, праця та заробітна плата робітників, використання механізмів тощо. Отже, бухгалтерський облік виступає як засіб економічного контролю, який вивчає рух цінностей. Контроль стає функцією бухгалтерського обліку і поділяється на попередній, поточний і завершальний. З розвитком еконо­мічних відносин у суспільстві, удосконаленням управління виробництвом конкурентоспроможної продукції на внут­рішньому і зарубіжному ринках контроль виділяється у са­мостійну функцію управління виробничою, господарською і фінансовою діяльністю власників капіталу. Сформувався фінансово-господарський контроль із структуризацією на ревізії, тематичні перевірки, бухгалтерську експертизу, аудит.

Поштовх до розвитку аудиту в Англії дав закон про бри­танські компанії, прийнятий у 1862 р. У ньому запропоно­вано в обов'язковому порядку перевіряти рахунки і звіти компаній аудиторами не рідше одного разу на рік. Це зумов­лено потребою в об'єктивній оцінці звітності акціонерного товариства з тим, щоб мати достовірні дані про дійсний фінансовий стан підприємства і результати його господарсь­кої діяльності за конкретний період. Покладатися цілком на саму компанію становило б певний ризик, бо нерідкими були випадки банкрутства підприємств, внаслідок чого акціонери і кредитори втрачали свої капітали. В результаті цього недо­віра акціонерів і кредиторів, з одного боку, і податкових органів — з другого, до достовірності бухгалтерських балан­сів і звітів про доходи сприяла появі бухгалтерів-аудиторів, котрі мали вивчати і аналізувати звітність акціонерного товариства і давати кваліфікований висновок про її достовір­ність. При обговоренні річного звіту товариства на загаль­них зборах акціонерів заслуховувався висновок аудитора і лише після цього звіт затверджувався або не затверджу­вався і давалася оцінка діяльності правління товариства.

Отже, незалежні аудитори і аудиторські фірми стали га­рантом того, що підприємство має такий фінансовий стан, як оприлюднений. Спираючись на дані аудиторської пере­вірки, різні користувачі інформації можуть вирішувати пи­тання про інвестування, спільну виробничу діяльність тощо.

Аудиторська служба швидкого розвитку набула у краї­нах з ринковою економікою. Уже через п'ять років після встановлення обов'язкового аудиту в Англії було прийнято такий самий закон у Франції.

Аудиторська діяльність у США виникла під безпосеред­нім впливом британської практики аудиту. У 1896 р. зако­нодавчими органами штату Нью-Йорк був ухвалений за­кон, що регулював аудиторську діяльність. Тепер практично в усіх країнах світу з ринковою економікою існує громадсь­кий інститут аудиту зі своєю правовою і організаційною інфраструктурою.

Професійні організації бухгалтерів-аудиторів створені:

у Великобританії — Інститут присяжних бухгалтерів Англії і Уельсу (1880 р.); США — Інститут дипломованих бухгал­терів (1887 р.); ФРН — Інститут аудиторів (1932 р.) і Пала­та аудиторів; Франції — Палата експертів-бухгалтерів і по­вірених бухгалтерів, Товариство комісарів по рахунках.

У розвинених країнах незалежний аудит є провідною формою фінансового контролю. Порівнюючи законодавство різних країн у галузі організації аудиту, можна виявити пев­ну подібність, яка полягає у тому, що скрізь є нормативні акти про обов'язковий аудит річної фінансової звітності пев­них суб'єктів підприємництва, встановлені кваліфікаційні вимоги до аудиторів на право зайняття аудиторською діяль­ністю.

Розвиток аудиторської справи сприяв створенню вели­ких транснаціональних, аудиторсько-консультативних фірм, які мають свої філії і представництва у багатьох країнах ("Артур Андерсен", "Делойт енд Туш" та ін.).

Аудиторська діяльність у країнах СНД — в Україні, Ро­сійській Федерації, Білорусі, Казахстані, Вірменії, Узбекистані та інших — розвивається у міру формування ринкової економіки, урізноманітнення форм власності капіталу. Ауди­торська діяльність у цих країнах регулюється спеціальним законодавством та нормативно-правовими актами з аудиту. Позитивним у розвитку аудиту у країнах СНД є те, що ство­рено Координаційний центр з аудиту за участю певних струк­тур 00Н, Асоціації бухгалтерів і аудиторів СНД, Асоціації бухгалтерів і аудиторів України та інших країн СНД. Коорди­наційний центр сприяє розробці методичного забезпечення аудиту, створенню підручників для підготовки бухгалтерів-аудиторів у вузах, уніфікації навчальних планів для підго­товки бакалаврів і магістрів за фахом "економіст з бухгал­терського обліку і аудиту".

Спеціалістів із аудиту у різних країнах називають по-різному: у США — громадськими бухгалтерами; в Англії і англосаксонських країнах — ревізорами або присяжними бухгалтерами; ФРН — контролерами господарства, контро­лерами книг; країнах СНД — аудиторами, економістами з обліку й аудиту. Незважаючи на різне найменування фахів­ців із аудиту, всі вони виконують одну функцію: провадять незалежний фінансовий контроль соціальних і економічних програм на стадії їх проектування та виконання; перевіряють діяльність господарюючих суб'єктів та відображення її у обліку і звітності з метою запобігання зловживанням і по­милкам у сплаті податків до державного і місцевого бюджетів, громадських та державних фінансових фондів; складають об'єктивні (незалежні) висновки про результати перевірки, а також надають консультативні послуги з питань марке­тингу, менеджменту, бухгалтерського обліку, звітності тощо.

Отже, виникнення і розвиток аудиту у системі фінансо­во-господарського контролю пов'язані з урізноманітненням форм власності капіталу в різних суспільно-економічних фор­маціях та потребою його раціонального використання.

Зміст і функції аудиторського контролю

Фінансово-господарський контроль діяльності підпри­ємств при ринкових відносинах і різних формах власності наповнюється іншим змістом. Виникла нова форма фінан­сово-господарського контролю — аудиторський контроль. Це

незалежний контроль, який здійснюють аудиторські організа­ції (фірми) за договорами з підприємствами і підприємця­ми. Виконують його аудитори (від лат. аиаііог — слухач-учень, якого призначив вчитель для вислуховування уроків інших учнів, перевіряючий).

Державна податкова адміністрація та її органи на місцях мають право вимагати від підприємств і підприємців при поданні річних звітів про фінансово-господарську діяльність представляти висновки (акти) про перевірку аудиторами (аудиторськими організаціями) достовірності бухгалтерсь­кого обліку і звітності. Аудиторські висновки відповідно до законодавства України мають право вимагати від підпри­ємств і підприємців установи Національного банку України при наданні кредитів, використанні державного фінансуван­ня в їх діяльності. Цим же правом користуються комерційні банки, органи державної статистики з питань їх компетенції. Аудит у сучасному розумінні існує багато років. Зародився він тоді, коли вперше виникло розмежування інтересів між особами, які безпосередньо займаються управлінням підпри­ємством (менеджерами) і вкладниками коштів у його діяль­ність (власниками). Разом з тим почали зароджуватися ак­ціонерні товариства, і аудитор зайняв центральне місце гро­мадського контролера зовнішньої звітності правління ком­панії, обстоюючи інтереси сторін (передусім акціонерів), заінтересованих у об'єктивних бухгалтерських показниках. Таким чином формується в основному зміст сучасного ауди­ту, який набув широкого застосування у країнах із розвине­ною ринковою економікою.

Аудит у країнах із розвиненою ринковою економікою пройшов у своєму розвитку певний еволюційний шлях.

Спочатку аудит був лише знаряддям перевірки і підтверд­ження достовірності бухгалтерських документів і звітів, по­тім він стає системно-орієнтованим на активізацію еконо­мічної діяльності. При цьому з метою запобігання помилкам основні зусилля було спрямовано на підвищення ефектив­ності системи управління підприємством і передусім систе­ми його внутрішнього контролю, що позитивно вплинуло на точність обліку і достовірність звітних даних. Таким чином, системний підхід зумовив нові якості аудиту, його консуль­тативну діяльність. За умови системного підходу здійсню­ється формалізація аудиторських процедур, що дає змогу оптимізувати проведення перевірок, починаючи з підготов­чої стадії і закінчуючи складанням аудиторського висновку. Третій етап розвитку аудиту — це його орієнтація на запобі­гання можливому ризику під час проведення перевірок або консультацій, уникнення ризику. Особливе значення ризи­ку аудитора пояснюється не лише можливістю втрати репу­тації аудитором або аудиторською фірмою і втрати клієнта, а й великими штрафами, коли через непорядність і непра­вильний висновок аудитора замовнику-клієнту завдано ма­теріального збитку.

Заявляючи про помилки та інші виявлені порушення, аудитор повинен додержувати конфіденційності, оскільки порушення його може завдати збитків замовнику. Аудитор може частину роботи не виконувати, якщо він довіряє сис­темі внутрішнього контролю, що діє на підприємстві. На­приклад, він може використати дані інвентаризацій товар­но-матеріальних цінностей, проведених ревізорами під­приємства-замовника, якщо упевнений, що перевірки прове­дені правильно. Крім того, аудитор виявляє довіру висновкам інших аудиторів, які перевіряли організації і дочірні філії компанії, при аудиті зведеного (консолідованого) фінансо­вого звіту материнського підприємства.

Аудиторська перевірка провадиться з використанням ауди­торських стандартів (норм аудиту), розроблених практикою у країнах із розвиненою вільною економікою. Аудиторські стандарти — це основні принципи виконання аудиторсь­ких процедур. Вони мають виконуватися незалежно від умов, в яких проводиться аудит. До аудиторських стандартів вклю­чають пояснення і норми аудиту, що є керівництвом до вико­нання аудиторських процедур, застосування їх до окремих об'єктів перевірки, підготовки аудиторських звітів.

В аудиторській практиці виділилися два основних напря­ми діяльності: приватний аудит і аудит за законом. Під термі­ном "приватний аудит" розуміють аудит, який здійснюється за замовленням заінтересованої сторони (партнерів по ком­панії), приватне за домовленістю, незалежно від того, чи передбачена така перевірка законом. Аудит за законом (обов'язковий) є необхідною мірою захисту інтересів заснов­ників (акціонерів, учасників капіталу) і держави від навмисно­го викривлення у звітності показників підприємницької діяльності. Кожна компанія з обмеженою відповідальністю

за законом зобов'язана щороку запрошувати кваліфікованого аудитора для перевірки своїх бухгалтерських рахунків. Характер і масштаби приватного аудиту залежать в основ­ному від заінтересованості клієнта. Масштаби аудиту за законом чітко визначені і змінювати їх ні директори, ні ак­ціонери, ні навіть самі аудитори компанії-клієнта не мають права.

Аудит є моральним стимулом для чесної роботи служ­бовців фірми. Розуміння того, що всі записи і звіти будуть проаналізовані незаінтересованими особами, змушує служ­бовців акуратно і чітко вести облік і складати звітність про господарську діяльність підприємств і підприємців.

Провадять аудит здебільшого після завершення звітного періоду і відображення діяльності підприємця у бухгалтерсь­кому обліку і звітності. На практиці таке чітке розмежуван­ня аудиторської і бухгалтерської роботи не завжди можли­ве, особливо при приватному аудиті в невеликих компаніях. Малі фірми часто не завантажують себе веденням бухгал­терських книг і складанням звітів, покладають це на ауди­торів. Слід зазначити, що в таких ситуаціях підготовка або складання бухгалтерських звітів не є складовою аудиту. Скоріше навпаки, для об'єктивної перевірки цьому аудито­ру не слід виконувати контрольні функції.

Зміст аудиторського контролю як однієї з форм фінансо­во-господарського контролю складається з експертної оцінки фінансово-господарської діяльності підприємства за дани­ми бухгалтерського обліку, балансу і звітності, а також ауди­торських послуг з питань обліку, звітності, внутрішнього аудиту.

Поширена думка про те, що аудит необхідний лише для великих підприємств із складною структурою або компаній, в яких акціонери потребують захисту своїх інтересів. Проте дуже часто проведення аудиторської перевірки має перева­ги навіть у тих випадках, коли з погляду закону вона не обов'язкова.

Відомо, що власник неохоче сприймає контроль його фінансово-господарської діяльності, але в проведенні ауди­ту він заінтересований, оскільки це забезпечує можливості для правильного розподілу прибутків між державою і під­приємством у формі податків, що підлягають сплаті у бюд­жет; обгрунтований розподіл прибутку за акціями і позиками у вигляді дивідендів та інших форм між членами колективу підприємства, інвесторами тощо; залучення ка­піталу нового партнера у діяльність підприємства і забез­печення його частки прибутку; зміни умов партнерства та відображення їх у бухгалтерському обліку (вартість основ­них засобів, переоцінка їх). Така переоцінка прямо впливає на частку власності кожного з партнерів, тому їм доцільно провести аудиторську перевірку бухгалтерських рахунків після цих змін. Крім того, одержання кредитів банків в умо­вах ринкових відносин грунтується на висновках аудитора, який перевірив бухгалтерські рахунки підприємства. Ауди­торської перевірки потребує і вирішення спорів, які розгля­даються в арбітражних і народних судах, між підприємства­ми, банками, податковими органами та іншими суб'єктами права.

Отже, в сучасних умовах розвитку ринкових відносин функ­цією незалежного аудиторського контролю є сприяння встанов­ленню економічних зв'язків між виробничими підприємствами і торгівлею, розвитку маркетингу.

Ринкові відносини, конкурентність у господарюванні у високорозвинених країнах зумовили виникнення внутрішньо­го аудиту, організованого власниками внутрішньоакціонер-них товариств, концернів, корпорацій. Після досягнення високого рівня якості товарів і послуг у компаніях відбуваєть­ся постійна боротьба не лише за просування їх до споживача, а й за подальше нарощування товарної маси для задоволення попиту покупців. У конкурентній боротьбі важливим засо­бом є внутрішній аудит, який допомагає утриматися на ринку. На підприємствах створюються відділи, що відповідають за формування, координацію і виконання планів внутрішнього аудиту. Його здійснюють співробітники спеціального відді­лу і суміжних з ним служб (бізнесу, маркетингу).

Якість товарів, робіт і послуг установлює не аудит, а стан­дарти і попит на них клієнтів. Тому першочерговим завдан­ням внутрішнього аудиту є визначення клієнта, якому пот­рібні послуги аудиту. Такими клієнтами можуть бути ради директорів компанії, головний інженер (технолог), голов­ний бухгалтер та ін. Клієнт, обираючи внутрішній аудит, має бути впевнений, що він вирішує важливі для нього пи­тання найбільш ефективним способом, а результати корисні для корпорації.

Внутрішній аудит вирішує для клієнта такі завдання:

вивчає систему контролю за активами; перевіряє відповід­ність діючого контролю політиці компанії; аналізує ситуації ризику і запобігання від банкрутства; використовує ноу-хау для збільшення прибутку і ефективності нової технології та вживає інших заходів, що сприяють розвитку компанії у фінансовому бізнесі. Внутрішній аудит здійснюється на по­передній стадії виконання комерційної, технологічної або фінансової угоди, у процесі її проходження і після завер­шення, дає експертну науково обгрунтовану оцінку госпо­дарським операціям і процесам, але він не підміняє внутрішньогосподарського контролю. За завданням власника функціями контролю є збереження цінностей, виявлення конкретних винуватців випуску бракованої продукції чере:і порушення технології виробництва та інші негативні явища, що є першопричиною збитків.

У світовій практиці бізнесу аудиторський контроль грун­тується на взаємній заінтересованості підприємств (фірм) з боку власників (акціонерів), держави в особі податкової служби аудиту в реалізації своїх послуг. У своїй діяльності аудиторська організація (фірма) керується законодавством і власними госпрозрахунковими відносинами. В умовах кон­куренції в аудиторському бізнесі це економічно сприяє якіс­ному проведенню контрольних перевірок. У свою чергу, під­приємство має можливість вибору кваліфікованого незалеж­ного від будь-якого відомства контролера-ревізора (аудитора), а держава — забезпечити контроль за достовірністю фінан­сової звітності і як наслідок — правильністю оподаткування, не витрачаючи на це коштів державного бюджету.

Аудиторська форма контролю передусім поширюється на міжгалузеві концерни, асоціації, об'єднання, акціонерні, орендні, спільні, а також інші підприємства, які не входять до підпорядкування міністерств і відомств, комерційні бан­ки, кооперативи і громадські організації.

Отже, аудит фінансово-господарської діяльності у сфері виробництва, обігу і споживання суспільне необхідною про­дукту в умовах ринку сприяє задоволенню попиту покупиш активним впливом на збільшення випуску конкурентоспро­можних товарів на ринку, зростанню прибутку підприємств і через систему податків збільшенню відрахувань до держав­ного бюджету.

Класифікація організаційних форм аудиторського контролю

Аудиторський контроль — аудит — залежно від завдань замовника виконує функції запобіжного, перманентного (опе­ративного), ретроспективного (післяопераційного) і страте­гічного видів фінансово-господарського контролю. Аудит має єдиний предмет і метод з іншими видами контролю, тому використовує ті самі джерела інформації, методичні прийо­ми і контрольно-ревізійні процедури, які застосовуються у контрольно-ревізійному процесі. При цьому висновки ауди­ту на поставлені запитання обґрунтовуються всіма видами доказів, які мають підтвердження достовірними документаль­ними даними бухгалтерського обліку. Разом з тим аудит відрізняється від інших форм фінансово-господарського конт­ролю передусім організаційними принципами і класифіка­ційними ознаками.

Класифікацію аудиторського контролю фінансово-госпо­дарської діяльності подано на рис. 1

За організаційними ознаками аудит поділяють на регла­ментований, договірний, внутрішній (відомчий) і держав­ний.

Регламентований — проведення його регламентується законодавством і нормативними актами, де визначено катего­рії підприємців, які підлягають обов'язковому аудиту, наприк­лад, за даними річного звіту про фінансово-господарську діяльність перед поданням його до податкової адміністрації при одержанні банківського кредиту — обов'язкове представ­лення позичальником висновку аудитора.

Перед емісією цін­них паперів емітент зобов'язаний згідно з правилами Націо­нального банку України подати висновок аудитора про його фінансовий стан. Зокрема, за даними бухгалтерського облі­ку, балансу і звітності суб'єкта підприємницької діяльності у висновку аудитора повинні знайти відображення такі показ­ники: загальний розмір прибутку та джерела його форму­вання; сума сплачених податків; прибуток, який підлягає розподіленню між акціонерами; розмір капіталізованого при­бутку (з розбиванням за фондами); сума прибутку, що від­раховується до резервного фонду; інші напрями викорис­тання прибутку (підлягають розшифруванню).

Договірний — об'єкт аудиту, обсяг робіт та період і строки їх виконання обумовлюються угодою між суб'єктами під­приємницької діяльності і аудиторською організацією.

Внутрішній (відомчий) — провадиться власником залежно від потреб управління маркетингом, визначення платоспро­можності та запобігання банкрутству.

Запроваджується він як на підприємствах, так і в сере­дині компаній, концернів та ін.

Державний — аудиторські підрозділи державних подат­кових адміністрацій, які безпосередньо у платників податків юридичних і фізичних осіб перевіряють стан обліку госпо­дарських операцій та відображення їх у фінансовій звітності, повноту і своєчасність нарахування та сплати податків до державного і муніципального бюджетів, фінансових фондів тощо.

За процесуальними ознаками, тобто участю в процесі проведення аудиту різних фахівців і аудиторських організа­цій, аудит поділяють на одно-, багатопредметний (комплекс­ний), комісійний.

Однопредметний — досліджуються питання одного виду (предмета) аудиту — платоспроможності, емісії цінних па­перів та ін.

Багатопредметний — комплексний аудит стратегії управ­ління маркетингом, виконання народногосподарських про­грам, тому в них беруть участь фахівці різних спеціальнос­тей, а також різних аудиторських організацій. Комплексний аудит може здійснюватися локально, коли кожний аудитор

досліджує питання, що стосуються його компетенції (пред­мета). Свої висновки вони передають замовнику для уза­гальнення і комплексної оцінки залежно від його потреб.

Комісійний аудит провадиться кількома фахівцями різ­них спеціальностей, але однієї аудиторської організації, тому узагальнення роблять в одному висновку, який підписують усі аудитори, що брали у ньому участь. Цей аудит здійсню­ється, як правило, аудиторськими фірмами, що признача­ють одного з аудиторів керівником. Обов'язком його є син­тезування результатів дослідження різних аудиторів, що брали участь у комісійному аудиті. Керівник аудиторської групи повинен мати найбільші пізнання в галузі методології фінансово-господарського контролю, методики економічних досліджень, уміти синтезувати висновки інших аудиторів (економістів, соціологів, технологів), які стосуються однієї програми дослідження, тобто класифікувати аудиторську ідентифікацію їх.

Викладена класифікація за процесуальними ознаками передбачена нормами процесуального права, що стосуються економічних експертиз, тому їх можна застосовувати в теорії і практиці аудиту.

За змістом і функціями в управлінні фінансово-госпо­дарською діяльністю аудит поділяють на запобіжний, пер­манентний, ретроспективний (післяопераційний) і страте­гічний.

Запобіжний — це аудит, який має запобігати різного роду конфліктним ситуаціям у фінансово-господарській діяльності до виникнення їх, тобто на стадії підготовки технології ви­робництва, до проведення маркетингових операцій тощо, Провадиться він здебільшого внутрішнім аудитом, який діє у структурі підприємства як спеціальний підрозділ або цими функціями наділено контрольно-ревізійний підрозділ.

Перманентний — це аудит, який проводиться безперервно у процесі фінансово-господарської діяльності підприємства. Метою його є забезпечення менеджерів інформацією про відхилення виробничих процесів від заданих параметрів, фінансову стабільність у маркетинговій діяльності, конкурен­тоспроможність виготовлюваної продукції, робіт та послуг на внутрішньому і зарубіжному ринках. Перманентний аудит здійснюється внутрішнім аудиторським підрозділом під­приємства або зовнішнім аудитом на договірних засадах.

Ретроспективний — це аудит, який здійснюється після виконання господарських операцій здебільшого за минулий рік. Проводиться він зовнішніми аудиторськими організа­ціями.

Зовнішній аудит виконують аудиторські фірми за дого­ворами із замовниками, підприємствами і підприємцями. Відповідно до цих договорів замовник надсилає аудиторсь­кій фірмі замовлення, в якому визначає конкретні питання для вирішення аудитом. Питання ці стосуються перевірки стану фінансово-господарської діяльності за даними бухгал­терського обліку, балансу і звітності. При цьому аудит виз­начає відповідність такої діяльності законодавству, а також достовірність її відображення в системі бухгалтерського об­ліку і звітності. На договірних засадах аудиторська фірма надає підприємству-замовнику різні аудиторські послуги щодо удосконалення бухгалтерського обліку і контролю фі­нансово-господарської діяльності, консультації і рекомендації з питань бізнесу.

Аудит на сучасному етапі його розвитку поділяють на добровільний і обов'язковий для підприємств, річні звіти яких за чинним законодавством підлягають обов'язковому аудиту. Перелік підприємств, що підлягають обов'язковій аудиторській перевірці, визначають згідно із законодавством України органи державного управління за дорученням уря­ду залежно від певних економічних критеріїв — виду влас­ності і форми діяльності підприємства, підприємця, розміру виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг), чисель­ності працюючих тощо.

При обов'язковому аудиті суб'єкту господарської діяль­ності надається право самостійного вибору аудиторської фірми. Разом з тим до виконання аудиту не можна залучати осіб, які є родичами керівника підприємства, діяльність яко­го перевіряють.

Розвиток незалежного зовнішнього аудиту через ауди­торські фірми залежить від якості аудиторських перевірок і відповідальності аудиторів за кваліфіковане і сумлінне ви­конання своїх договірних зобов'язань перед клієнтом.

За результатами перевірки при зовнішньому аудиті ауди­тор складає висновок, в якому дає оцінку стану обліку, внут­рішньогосподарського контролю і достовірності звітності підприємства, а також іншим сторонам його діяльності. Ретроспективний аудит провадиться за участю керівника під­приємства, відповідального за його діяльність, і головного бухгалтера, на якого покладено відповідальність за відобра­ження цієї діяльності в системі бухгалтерського обліку і звіт­ності. На підставі акта аудиторської перевірки аудитор скла­дає висновок, у якому зазначає достовірність річного бух­галтерського звіту і відповідність його нормативним актам. На підставі аудиторського висновку власник приймає рі­шення про затвердження річного звіту підприємства. В разі негативного висновку аудитора підтвердити достовірність річного звіту підприємство зобов'язане усунути вказані не­доліки і подати виправлений звіт на повторну аудиторську перевірку.

Стратегічний — це аудит, який вирішує питання стра­тегії розвитку фірми, компанії на перспективу. Передусім це стосується маркетингової діяльності. Маркетинг — це дина­мічна система прогнозного бізнесу, тому компанії періодично здійснюють так звану ревізію маркетингу.

Ревізія маркетингу — це комплексне, системне, неупе-реджене і регулярне аудиторське дослідження маркетинго­вого середовища фірми, її завдань, стратегії і оперативної діяльності з метою виявлення проблем, які виникають, а та­кож можливостей, що відкриваються, розробки рекоменда­цій відносно плану дій щодо удосконалення маркетингової діяльності фірми.

Аудитор, який провадить ревізію маркетингу, повинен ознайомитися з поточними і перспективними планами фінансово-господарської діяльності фірми, бухгалтерськи­ми балансами і звітами за ряд років. На основі зібраної інформації він складає план ревізії маркетингу, який дає змогу розробити рекомендації щодо стратегічного розвитку фірми.

План ревізії маркетингу включає такі частини: маркетин­гове середовище (демографічні, економічні, природні, науко­во-технічні, політичні, культурні фактори); мікросередовище (ринки, клієнтура, конкуренти, постачальники); стратегію маркетингу (програма діяльності фірми, ефективність ме­неджменту); результативність маркетингу (маркетинговий контроль, аналіз прибутковості, товари, ціни, реклама, сти­мулювання збуту, пропаганда). Такий план дає змогу ауди­тору провести дослідження планування фірми, виявити рин-

кові можливості у сферах, де фірма матиме явні конкурент­ні переваги. Резерви можна виявити, інтенсивно збільшую­чи масштаби товарно-ринкової діяльності (більш глибоке проникнення на ринок, розширення меж свого ринку, удос­коналення якості товару). На практиці фірми застосовують три типи маркетингового контролю своєї діяльності: ви­конання річних планів, прибутковості і стратегічний конт­роль.

Іншими словами, стратегічний аудит — це перевірка опти-мальності стратегії і програми розвитку фірми відповідно до прогнозного маркетингового середовища та розробки ре­комендацій щодо удосконалення їх.

Отже, всі види аудиту взаємопов'язані в єдиній системі фінансово-господарського контролю, спрямовані на вдоскона­лення підприємницької діяльності незалежно від форм влас­ності і господарювання в умовах ринкових відносин.

Організація аудиторської діяльності

Аудит відносять до інтелектуальної діяльності, яка передбачає дослідження фінансово-господарської діяльності з метою поліпшення її та підвищення прибутковості відпо­відно до замовлень, виданих за угодами між аудиторськими організаціями і суб'єктами підприємницької діяльності.

Організацію аудиту очолює Аудиторська палата Украї­ни (або інший уповноважений на це орган), яка згідно і;і законодавством є неурядовим органом. Метою діяльності Аудиторської палати є створення системи незалежного фі­нансово-господарського контролю у формі аудиту, який дас об'єктивну оцінку фінансового стану підприємств і підприєм­ців, сприяє раціональному господарюванню та своєчасно за­побігає банкрутству власника, забезпечує достовірний кон­троль за доходами і видатками власників та одночасно обе­рігає інтереси держави. Палата видає ліцензії аудиторським фірмам і окремим аудиторам на право здійснення аудиторсь­кої діяльності; веде реєстр аудиторів України, яким видане:

кваліфікаційний сертифікат на проведення аудиту.

Через аудиторські, фірми палата впливає на фінансово-господарський контроль діяльності підприємств і підприєм­ців, банків, громадських і приватних утворень та інших видів підприємницької діяльності всіх форм власності; надає їм аудиторські послуги з питань методології бухгалтерсько­го обліку і звітності, внутрішнього аудиту і ревізії, судово-бухгалтерської експертизи та інші за договорами із замов­никами на платній основі. Палата надає методичну допомо­гу аудиторським організаціям (фірмам), які безпосередньо виконують аудиторські роботи щодо відповідності поданих звітів про фінансово-господарську діяльність чинному зако­нодавству та нормативним актам органів державного і гос­подарського управління, визначають дійсний фінансовий стан замовників, використання власних і залучених коштів, пла­тоспроможність, правильність нарахування і своєчасності сплати податків та розподілення прибутків між учасниками підприємницької діяльності (дивідендів, відсотків по депо­зиту і позиках тощо).

Діяльність Аудиторської палати грунтується на принци­пах демократії і самоуправління, колегіальності і гласності за умови одночасного збереження комерційної таємниці, виборності органів управління засновниками, власної ініціа­тиви, персональної відповідальності аудиторів.

Основними завданнями діяльності Аудиторської палати є організація і координація незалежної аудиторської діяльності, сприяння її розвитку, удосконалення та методологічна уні­фікація аудиту в Україні; надання практичної допомоги у забезпеченні професійної захищеності аудиторів при виконанні покладених на них функцій, постійних зв'язків із трудови­ми колективами, засобами масової інформації, державними органами управління, правоохоронними і громадськими організаціями.

Через систему аудиту Аудиторська палата може узагаль­нювати невикористані резерви поліпшення фінансово-госпо­дарської діяльності підприємств і підприємців та вживати заходи щодо використання їх, а у разі потреби подає до державних органів управління пропозиції щодо використання резервів у народному господарстві.

Аудиторська палата розробляє нормативи і методичні рекомендації на проведення аудиту, атестує і видає кваліфіка­ційні сертифікати на право здійснення аудиторської діяль­ності, провадить роботу з підготовки і підвищення кваліфі­кації аудиторів, здійснює облік аудиторських фірм і аудито­рів, контролює їхню діяльність, вивчає ринок аудиторських послуг для задоволення його попиту, розглядає розбіжності між аудиторами та замовниками послуг з питань якості і своєчасності проведення аудиту.

Для підготовки атестації і підвищення кваліфікації ауди­торів Аудиторська палата створює навчальний центр із залу­ченням вітчизняних і зарубіжних фахівців вищих навчальних закладів, а також практичних працівників фінансових органів, банків, податкових адміністрацій, державної контрольно-ре­візійної служби для роботи в ньому.

Аудиторські фірми здійснюють свою діяльність відповід­но до статутних документів, затверджених і зареєстрованих у встановленому порядку. Виконують аудиторські послуги вони із залученням штатних і позаштатних працівників ;і погодинною оплатою або в порядку сумісництва на штат­них посадах.

Портфель замовлень на аудиторські послуги формується за договорами, а також замовленнями, що надходять від під­приємств, підприємців та ін. За портфелем замовлень ауди­торська фірма складає плани своєї діяльності на календар­ний рік із розбиванням на квартали. На правах юридичної особи аудиторська фірма затверджує самостійно плани своєї діяльності, здійснює взаємовідносини з бюджетом, банками та замовниками аудиторських послуг.

Законодавством передбачені права і обов'язки аудиторсь­ких фірм і аудиторів, які здійснюють аудиторську діяльність.

Аудитор — це висококваліфікований спеціаліст, який володіє методологією фінансово-господарського контролю і аудиту, бухгалтерським обліком, аналізом господарської діяльності, статистикою, фінансовою і банківською справою, а також має необхідну професійну підготовку у галузі юрис­пруденції, судово-бухгалтерськоі експертизи, методології економічних досліджень, технології виробництва. Підготовку аудиторів здійснюють економічні вузи із числа осіб, які мають звання бакалавра. Аудиторською діяльністю вони можуті, займатися при наявності сертифіката, виданого Аудиторсь­кою палатою України на встановлений строк. Після закінчен­ня строку чинності сертифіката аудитор підлягає атестації для одержання сертифіката на наступний п'ятирічний або інший строк.

Права і обов'язки аудиторів визначені законодавством і нормативними актами з питань аудиторської діяльності.

Аудитори як суб'єкти підприємницької діяльності можуть займатися аудиторством індивідуально або в аудиторських фірмах, при наявності кваліфікаційного свідоцтва (сертифі­ката) і ліцензії, виданих у передбаченому законодавством порядку. Вони мають право займатися аудиторською діяль­ністю при наявності договірних стосунків із підприємства­ми і організаціями або завдання на проведення аудиту, ви­даного аудиторською фірмою. До аудиторської перевірки не може бути залучена особа, яка має родинні зв'язки з керів­ником підприємства або веде з ним підприємницьку діяль­ність.

Результати аудиторської перевірки аудитор оформляє висновком про якість складеної замовником бухгалтерської звітності і декларації про фінансово-господарську діяльність. У випадках неналежного стану бухгалтерського обліку у за­мовника аудитор на поданий звіт (декларацію) висновок не складає. Після ліквідації недоліків у бухгалтерському обліку провадиться повторний аудит, який оформляють окремим висновком, що підтверджує достовірність бухгалтерського обліку, балансу і звітності суб'єкта підприємницької діяльнос­ті. Одночасно у висновку аудитора зазначається стан бухгал­терського обліку відносно своєчасності і правильності відоб­раження господарської діяльності. При цьому вказується, чи відповідає первинна документація з обліку типовим формам, затвердженим статистичними органами, або спеціалізованим формам, затвердженим міністерствами і відомствами.

Висновком (актом) оформляються аудитором виконані роботи, передбачені договором із замовником. До них мож­на віднести аудит фінансового стану господарюючих суб'єк­тів або аудиторської оцінки інвестиційних проектів чи стар­тової вартості майнових комплексів, що виставляються на аукціон, та ін. Згідно з нормами аудиту (стандарт затверд­жений Аудиторською палатою України) виконану аудито­ром роботу можна оформити спеціальним звітом. На практиці проведення аудиту здебільшого оформляється спеціальним актом, який містить дослідну частину і висновки з питань, поставлених замовником.

Аудитор має право при виконанні договірних зобов'язань з дозволу замовника:

перевіряти первинну документацію з обліку фінансово-господарської діяльності замовника, облікові регістри, провадити інвентаризацію коштів у касах, цінних паперів, ма­теріальних цінностей, вимагати від посадових осіб пояснення з питань, які поставлені на вирішення аудитора замовником;

одержувати необхідну для аудиту інформацію від третіх осіб (банків, постачальників та ін.);

залучати для роботи на договірній основі фахівців, крім осіб, що працюють у замовника, перебувають з ним у родин­них стосунках або ведуть спільний бізнес. Крім того, ауди­тор має право самостійно визначати методичні прийоми і процедури аудиту, керуючись при цьому чинним законодав­ством, існуючими нормами і стандартами, умовами дого­вору із замовником, професійними знаннями та досвідом власної роботи.

Аудитори і аудиторські організації зобов'язані:

при виконанні аудиторських послуг, згідно з договорами із замовниками, додержувати чинного законодавства та вста­новлених нормативів;

повідомляти власників, уповноважених ними осіб, замов­ників про виявлені в процесі аудиту недоліки у веденні бух­галтерського обліку і звітності, а також недоліки у госпо­дарській чи комерційній діяльності;

зберігати у таємниці інформацію, отриману при прове­денні аудиту та виконанні аудиторських послуг;

не розголошувати відомості, що становлять предмет ко­мерційної таємниці і не використовувати їх у своїх інтере­сах або в інтересах третіх осіб;

додержувати умов договору, укладених із замовником;

обмежувати свою діяльність наданням аудиторських пос­луг та іншими видами робіт, які безпосередньо стосуються їх (консультації, перевірки, експертизи), за винятком науко­вої та педагогічної діяльності.

Аудитор несе відповідальність за неякісне виконання ауди­торських послуг відповідно до законодавства України, пору­шення службової етики, невиконання розпорядчих і норматив­них документів Аудиторської палати України і аудиторської фірми.

У випадках, коли з вини аудитора замовнику завдано збитків, він несе передбачену законодавством відповідаль­ність.

Обов'язком аудитора є збереження документації, пред­ставленої замовником для перевірки, а також службової кореспонденції, якою він користується в процесі виконання замовлення.

Аудитор не має права розголошувати інформацію про діяльність підприємства, яке він перевіряє, за винятком ви­падків виявлення кримінальних злочинів і недодержання податкового законодавства. Аудитор несе матеріальну і кри­мінальну відповідальність за навмисне викривлення ре­зультатів аудиторської перевірки, передбачену законодав­ством і договором. Відповідальність аудиторської фірми кон­кретизується статутом, умовами договорів із замовника­ми, а також контрактами між аудитором і аудиторською фірмою.

Розділ 2. ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКИЙ КОНТРОЛЬ