Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


Зрушення у галузевій структурі економіки Індії у другій половині XX ст

Економіка зарубіжних країн \укр\
Сучасна модель економічного розвитку Латинської Америки Зрушення у галузевій структурі економіки Індії у другій половині XX ст Вплив міжнародної економічної інтеграції на країни, що розвиваються Особливості процесу адаптації країн Східної і Південно-Східної Азії до світового господарства у 70-х ― 90-х рр. ХХ ст Диференціація та нерівномірність розвитку промислово розвинутих країн Економічне становище країн Тропічної Африки Хвиля – 92-94рр. 2 хвиля – 94-96рр., 3хв. – 96-98рр Зовнішньоекономічна експансія в США. Суперечність між США та іншими світовими центарми Х-ка провідних галузей нац. Е-ки кр-ни Франції Характерні риси міжнародної торгівлі розвинутих країн (ПРК) та країн, що розвиваються(КщР): новітні тенденції 90-х рр ХХст Місце Франції у всесвітньому господарстві та ЄС Основні галузі застосування інвестицій у розвинутих країнах у 80-х – 90-х рр ХХ ст Особливості зовн. торгових зв. країн Латинської Америки Еволюційна стратегія ЄС щодо  постсоціалістичних крајн Європи Характеристика фін-кред. с-ми Франціј Природно-ресурсний потенціал країн,що розвиваються Стратегія екон.розвитку кр. Сх. Та Пд-Сх. Азії
236336
знаков
0
таблиц
0
изображений

4. Зрушення у галузевій структурі економіки Індії у другій половині XX ст .

Індія належить до групи нових індустріальних країн (НІК). Індія – лідер Південно-Азіатського регіону, входить у першу десятку промислово розвинутих держав у світі. Проте обсяг ВВП на душу населенняне перевищує 300 дол., а 40% населення країни живе нижче рівня бідності. Переважна частина його задовільняється лиш елементарними життєвими потребами. Постійний попит на промислові товари, а також на житло й послуги предявляють 100-150 млн. чол , що гостро обмежує розміри внутрішнього ринку і можливості розвитку сучасних галузей економіки. Проблема голоду далека від вирішення. Кількість офіційно безробітних перевищує 50 млн.

“Зелена революція” в Індії триває вже 30 років, але середньодушове споживання продуктів харчування у країні має тенденцію до зменшення. Індія – це найкрупніший на планеті виробник і експортер чаю і спецій. Індія – найкрупніша аграрна країна, але резервні території невеликі.

Подолати економічну відсталість серед країн регіону вдалося тільки Індії, де переважним джерелом фінансування є зовнішній ринок капіталів. Зовнішній борг Індії оцінюється приблизно в 60 млрд дол., має в цілому сприятливу струк­туру, бо сформований на 3/5 з пільгових позик.

Із трьох головних агентів технологічних ресур­сів (інновації, інноватори, наукомісткі продукти праці) у країнах Південної Азії можна говорити про їхню відносну розвиненість тільки в Індії. Недостатнє фінансування - до 0,6% ВНП. Існує розвиток переважно фундаментальних дослідів - космос, атомна енергетика, біотехнологія.

­Сутність постколоніальної господарської еволюції в Індії складає процес індустріалізації. Це розглядається як генеральний напрям формування економічного росту, ліквідації відсталості й залежності.

У контексті даної стратегії державі відводилась тріада пріоритетних напрямів діяльності:

-централізоване планово-господарське регулювання від­творюваних процесів;

- формування державного сектора економіки;

- підтримка національного приватного капіталу. Ці напрями етатизму в подальшому зумовили основний зміст, характер розвитку та політику індустріалізації.

Для комплексного економічного аналізу регіональних процесів показовим є досвід Індії в пошуку науково адапти­вних моделей суспільного ладу та господарського розвитку. Для Індії вона визначилась як «суспільство демократичного соціалізму, матеріальний базис якого формується переваж­но державним виробничим комплексом в умовах регульова­ної дії ринкових механізмів, множинності форм власності та демократичних правових норм». Соціалізм тут розглядає­ться не як економічна доктрина, а як філософія життя — така собі уявна гармонія розвитку суспільства і природи, рівність людей тощо.

Вибраний Індією шлях є досить результативним і конт­растує з досягненнями інших країн регіону. На відміну від них Індія стає «членом клубу» нових індустріальних країн, тут створюється цілісний народногосподарський комплекс, а основне джерело коштів на цілі індустріалізації формує мобілізація внутрішніх, а не зовнішніх ресурсів (тобто ендогенний характер нагромадження).

Змістова і складова етатиської політики, заходи по її практичній реалізації багато в чому подібні для країн регіону, хоча і в цьому Індія пішла далі. Зокрема, держава взяла на себе вироблення та здійснення загальнонаціональ­них програм і планів індустріалізації й суспільного впоряд­кування. Планування стало осьовою константою економіч­ного передбачення та управління. В країні функціонують різного ступеня диверсифікації структури загальнонаціо­нальних і регіональних органів адміністративного і фінан­сово-інвестиційного регулювання та контролю. Діють меха­нізми економічних регламентуючих засобів і методів стиму­лювання бажаних та гальмування небажаних господарських процесів і тенденцій.

Створено державний сектор економіки як матеріальну базу активного втручання держави в процес суспільного відтворення, його підвалини були закладені в перші десяти­річчя незалежності, коли національний приватний капітал перебував в стадії становлення, не маючи достатніх ресурсів і можливості для спорудження капіталомістких підприємств із довгими термінами окупності та невизначеною кон'юнк­турою.

В Індії держсектор створювався переважно за рахунок вводу нових об'єктів (виняток становить масштаб­не одержавлення банків на початку 70-х років). Тут зосере­джена більшість великих підприємств базових галузей еко­номіки. Контролюючи процеси концентрації та централіза­ції виробництва й капіталу, держава забезпечила собі моно­польні позиції у:

1) промисловості — видобуток вугілля, нафти, нафтопе­реробка, виплавка чавуну й сталі, виробництво електроене­ргії, випуск важкого машинобудування, добрив;

2) кредитно-банківській і фінансовій сфері;

3) соціально-економічній інфраструктурі — залізничний та повітряний транспорт, зв'язок, радіо, телебачення.

Сукупна частка продукції держсектора у ВНП Індії складає мало не 25%.

В Індії, наприклад, експорт та імпорт найбільш важли­вої для економіки продукції здійснюються через державні структури. Імпорт до останнього часу жорстко регулювався: обмежувався конкуруючий імпорт, ліцензувались усі види імпорту — більш пільговий для пріоритетних галузей, менш пільговий — для інших.

Заходи по лібералізації полегшують тут доступ в еконо­міку зарубіжних технологій, сприяють розвиткові експорт­ної бази, включаючи створення підприємств із 100% екс­портною орієнтацією. Вартим уваги явищем останнього десятиліття є досить активний експорт підприємницького капіталу, головним чином у країни, що розвиваються.

Найбільш сильні позиції транснаціонального бізнесу в Індії. Тут діє майже 300 відділень і дочірніх компаній ТНК (Великобританії, США, ФРН, Японії, Франції та ін.) і понад 2000 спільних компаній. На цей сектор припадає не менше 1/3 загального обсягу продукції обробних галузей промисловості. Деякі з них (виробництво автопокришок, гумотехнічних виробів, цигарок, сірників, шоколаду, мию­чих засобів) монополізовані іноземним капіталом. До поча­тку 90-х років у країні діяло вісім зон вільної торгівлі.

В Індії за роки незалежності обсяг промислового виробництва зріс у шість разів, сільськогосподарського — вдвічі, а ВНП — у 3,5 раза. Тут було досягнуто відносної самозабезпеченості головними продуктами харчування. Істотно послабла залежність субрегіону від зовнішніх дже­рел по інших товарах та послугах.


5.Галузева трансформація економіки Китаю у 80-90 рр.

 З часу проведення у Китаї економічних реформ у с/г вир-ві були впроваджені різні форми сімейно-піідрядної системи, при якій оплата праці залежить від кінцевих результатів, було створено усуспільнену мережу сервісу, що обслуговує с/г, а також впроваджено вузькоспеціалізовану структуру с/г вир-ва і ін. нововведення.У результаті поліпшення структури сільськогосподарсь­ких культур збільшилась питома вага високоякісних сортів зернових. У Китаї вирощують рис, пшеницю, кукурудзу, соєві боби, батат тощо. Поливний рис — головна культура. Його питома вага у виробництві зерна приблизно 43%. На пшеницю припадає 21% врожаю зернових. Вона культивується повсюдно, але головний район — Північно-китайська рівнина. Серед технічних культур найбільш поширені бавовна, арахіс, рапс, кунжут, цукрова тростина, чай, тютюн, шовковиця, а також різні плодові. Починаючи від 1979 р. у сільських районах Китаю з'явилась велика кількість промислових підприємств волос­ного й селищного підпорядкування, які досить швидко розвивались і в даний час стали потужним економічним фактором, який є одним із яскравих досягнень реформи і відкриттів у Китаї. В 1992 р. валова продукція волосно-се­лищних підприємств (ВСП) складала 65,5% валового суспільного продукту сільськогоспо­дарського виробництва. Багато видів їхньої продукції вийш­ли на світовий ринок, стали важливою частиною експорту, валютні надходження перевищили 20 млрд дол. США.

Протягом останніх 14 років промисло­вість Китаю зберігає досить високі темпи розвитку. 1992 р. валова промислова продукція складає 26,7%. Порівняно з 1978 р. це більше ніж у 5,7 раза, середньорічний приріст становить 13,2%. Питома вага про­мислового виробництва у ВВП дорівнює 42,3%. Досить високі темпи росту спостерігаються і на підприємствах з колективною формою власності та підприємствах з участю іноземних інвестицій. У валовому прирості промислового виробництва на під­приємства колективного сектора припадає 28,5%, на частку підприємств з участю іноземного капіталу (в тому числі спільних підприємств на паях, підприємств на основі коо­перації та підприємств лише на іноземному капіталі) — 48,8%. 1992 р. 61% доданої у промисловості вартості було створено у недержавних секторах економіки. За темпами промислового росту приморські райони йшли значно попе­реду континентальних.

Держава передає підприємству право господарювання на основі відділення права власності від права господарювання. Правила під­тверджують самостійність підприємств у таких пунктах: у спрямованості виробництва та господарювання, визначенні цін на продукцію і робочу силу, збуту продукції, закупівлі сировини та матеріалів, імпорті й експорті, стратегії капіта­ловкладень, розподілі ресурсів, які залишились, розпорядженні засобами, що залишились, розпорядженні основни­ми фондами, об'єднанні з іншими підприємствами, наймі робочої сили, вирішенні кадрових питань, розподілі заробіт­ної плати та премій, визначенні внутрішньої структури. Поставлено завдання: протягом восьмої п'ятирічки (1991— 1995 рр.) через зміни в системі управління збільшити частку державних підприємств, які успішно працюють, з однієї до двох третин.

Загальна протяжність залізничних колій у Китаї 59,6 тис. км, з них 8742 км — електрифікованих. Головними залізничними магістралями є Пекін — Гуанчжоу і Пекін — Харбін з вузловою станцією Пекін. Цивільна авіація Китаю обслуговує 526 маршрутів, у тому числі 58 міжнародних. Загальна протяжність усіх маршрутів 1100 тис. км., зокрема, протяжність міжнародних ліній — 370 тис. км.

Протяжність судноплавних річкових шляхів становить 110 тис. км. Найбільшою водною внутрішньою магістраллю є Янцзи, яка судноплавна впродовж 6000 км. У Китаї понад 1500 міст і центрів повітів охоплені автоматичним міжміським телефонним зв'язком. У деяких великих та середніх містах обладнана комунікаційна систе­ма телефонного зв'язку з програмним управлінням, міст­кість міських телефонних комутаторів країни досягла 13,4 млн номерів. У більш як 40 китайських містах діє служба міжнародної екстренної доставки. У багатьох містах діє служба прямого телефонного зв'язку, передачі цифрової інформації, швидкодіючого факсимільного зв'язку та систе­ми трансляції міжнародних телепрограм.

 

6.Глобалізація та регіонолізація як основні тенденції розвитку світового госп-ва на сучасному етапі.

Економічний, соціально-політичний, культурний роз­виток людства в останній чверті XX ст. відбувається під знаком глобалізації. Її економічна складова пов'язана насамперед із дже­релами, факторами, формами господарського поступу. Йдеться про інвестиції й технології, робочу силу, інтелектуальні й фі­нансові ресурси, менеджмент і маркетинг та ін. Зростають між­народна торгівля та інвестиції, небачених досі масштабів досягла диверсифікація світових фінансових ринків та ринків робочої сили, відчутно підвищилася роль ТНК у світогосподарських про­цесах, загострилася глобальна конкуренція, з'явилися системи глобального стратегічного менеджменту.

Глобалізація і регіонолізація розширюють можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів, їхньої більш глибокої участі в системі ММП, але якщо подивитись з іншого боку, то глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими й інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн із низькими і середніми доходами.Існує неоднозначність, різноспрямованість впливу глобалізації на розвиток різних груп країн та галузей сучасного вир-ва.

Світовий рівень глобалізації визначається зростаючою економічною взаємозалежністю країн і регіонів, переплітінням їхніх господарських комплексів та економічних систем.


Информация о работе «Економіка зарубіжних країн \укр\»
Раздел: Иностранный язык
Количество знаков с пробелами: 236336
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
26377
0
0

... років, Угорщині – з 1968 p., Болгарії – 1979 p., Польщі – 1981 р. і т.д.). Проте новий етап розвитку мав на межі не часткові реформи, а докорінну перебудову національних економік країн з значними змінами у структурі власності на засоби виробництва та роздержавлення більшості державних підприємств. Реформування економіки при цьому здійснювалося, за «шоковим» варіантом, тобто був взятий напрям на ...

Скачать
21797
0
0

... іоналізації та приватизації, підвищення та зниження податків тощо). Це кожного разу призводить до утворення проблем в економіці Франції. 4.  Державне регулювання економіки у Великобританії В регулюванні економіки Великої Британії державі належить значно більша роль, ніж в інших розвинутих країнах. Це виявляється, зокрема, у високій питомій вазі держави в національних капіталовкладеннях, в ...

Скачать
87453
2
1

... і органи, а за справлянням і перерахуванням податку до бюджету під час ввезення (пересилання) товарів на митну територію України – митні органи. Розділ 2. Особливості справляння податку на додану вартість в зарубіжних країнах   2.1 Особливості справляння ПДВ у Росії Податок на додану вартість (ПДВ) запроваджений у Росії в 1992 р. У визначенні доданої вартості за російським законодавством ...

Скачать
24149
0
0

... ї власності. За своєю правовою природою є аграрними і управлінські відносини, що утворюються в процесі управління ними на засадах самоврядування і демократії.   2.Джерела аграрного права зарубіжних країн Джерела аграрного права — це результат правотворчості державних органів як зовнішній вираз волі народу, закріпленої в уніфікованих і диференційованих нормативно-правових актах, а також ...

0 комментариев


Наверх