3.1 Приборкання імперським жалом організації

Історія важлива переможцям, бо вони втішуються її звитяжними сторінками за своєю участю. Але й ті, хто наразився на поразку та кару може гідно прийняти її урок, зберегти потрібність намірів та планувати їх дублювання згодом. Таким випадком увінчалась доля і членів Кирило-Мефодіївського товариства. Його скасували як суспільне явище та не знищили як національний орієнтир для, оживляючої свій морально-історичний потенціал, нації. Сумно, коли доля несправедлива, а коли її цю злу якість кують свої ж , то це неприпустимо. Саме так і закінчились потенційні наміри «братчиків», омегу яким приблизив студент Петров із своїми конспіративними навичками. Оволодіння ним жаги до чинів та «ліпшої» освіченості сприяло, гадаю, національній та культурній зраді.

Кирило-Мефодіївське товариство, фактично, не зуміло влаштувати старт активній праці, відповідно, підготувавши лише ряд програмних документів .І повноцінно та виважено визначити основні цілі і завдання своєї діяльності не мало шансів , оскільки було викрите. Його учасники були заарештовані і після слідства, що формально велось (вироки мірилсь бажанням царя) в Києві та Санкт-Петербурзі, засуджено на різні терміни ув’язнення і заслано до різних міст Росії. Найважчий вирок отримав Т. Шевченко — його було віддано в солдати і відправлено в оренбурзькі степи із суворою забороною писати і малювати [16, c.54].

Розгром товариства української інтелігенції та покарання братчиків знайшли резонанс у Європі. Паризькі газети "Jornal des debat" i "Democratic pasifiqe" влітку 1847 р. вмістили повідомлення про арешт кирило-мефодіївців і заслання Шевченка в солдати. Особливий інтерес щодо тих подій виявила австрійська й більш вільнодумна західноукраїнська преса, зокрема в газеті поборника національного руху на Галичині І. Вагилевича «Дневник руський» (1848. Ч. 4) було вміщено вірш польського поета Г. Яблонського «Мученикам вольності з року 1847».  Наступним номером періодики Кирило-Мефодіївське товариство названо "змовою малоросіян", а Шевченка — "мучеником справи руської вольності". У статті "Слово о Русі і її становищі політичному" містися заклик підтримувати традиції визвольного руху: "Чую голос народа, борющегося в путах деспотизму, чую воззваніє мучеників народної справи Шевченка, Костомарова, Куліша і інших".

Детальніше про майбутнє адептів братства варто наголосити, що багато хто з них не полишили ідеї визволення, подолали смуток організаційної руїни та жили і працювали, що було сил. Їх доля сповнена наступними подіями життєвих перипетій. . Світоч письменства Шевченко покараний найгрізніше прямим указом царя Миколи І. Тараса віддали у солдати окремого Оренбурзько­го корпусу із забороною писати й малювати. Таке жорстоке покарання поет отримав за діяльність у товаристві та за поему «Сон». Поет та художник прожив мало -47 років. Як доречно зауважуть його досліжники , то з цих літ 34 роки був у неволі:24 роки — під ярмом кріпацтва і понад 10 років —у найжорсткіших умовах заслання. А ще —13 років — перебував під невсипущим наглядом жандармів, ці роки ,здавалось би , були оповиті найліпшою свободо. Не дивно, що життя кобзаря стало символічною  картиною  долі  нації. Братчик Микола Костомаров згадував у «Автобіографії»: «З усіх притягнутих до цієї справи та в цей день зведених разом у кімнаті перед тими дверима, куди нас викликали для очних ставок, Шевченко вирізнявся безтурботною веселістю й жартівливістю. Він комічно розповідав, як під час повернення до Києва арештував його на паромі косоокий квартальний; зауважував при цьому, що недарма він здавна не міг терпіти косооких, а коли якийсь жандармський офіцер, що знав його особисто в пору його поперед­нього життя в Петербурзі, сказав йому: «От, Тарасе Григоровичу, як ви звідси вирветесь, отоді заспіває ваша муза», Шевченко іронічно відповів: «Не який чорт мене сюди заніс, коли не та бісова муза» [9,c.425].
М. Костомаров після річного ув'язнення зазнав вислання до Саратова під гласний нагляд поліції із забороною займатися навчальною і на­уковою діяльністю. Там пан Костомаров напи­сав монографію «Богдан Хмельницький» та «Бунт Стеньки Разина». Не полишав культурної ниви: підготував збірки україн­ських і російських пісень та ін. У 1855 р. Косто­маров позбавлений нагляду поліції., а уже у вересні 1859 р. рада Петербурзького універ­ситету обрали його професором російської істо­рії. У травні 1864 р. рада Київського університету надала М. І. Костомарову вчений ступінь доктора історичних наук. Мав велике щастя зустрітись у столиці з ста­рими друзями, П. Кулішем і В. Білозерським. Вони організували Петербурзьку українську «Громаду», видавали журнал «Основа». У тому виданні бу­ло надруковано теоретичні праці М. Костомарова «Думки про федеративний початок у Древній Русі», «Дві руські народності» і «Риси народної південно-руської історії». До речі, у тому журналі було застосовано Кулішевий фонетичний правопис , який ним створений наприкінці 50-х рр. Помер Микола Костомаров 1885 р. і був похований на Волковому цвинтарі у Петер­бурзі.

Всеосяжна поміркованість збалансувала лояльність царату до його проступків на їх зло. Адже протягом діяльності товариства він тримався ідей федералізації,  а  не буремно -  романтичних  поступів.
Пантелеймона Куліша ув'язнили на два місяці в арештантське відділення військового шпиталю, а потім відправили на заслання до м.Тули, Там він прожив символічні 3 роки і 3 місяці. А також Куліш пише в тих краях «Историю Бориса Годунова и Дмитрия Самозванца», історичний роман «Северяки, автобіографічний роман у віршах «Евгений Онегин нашего времени» та інші, займався лінгвістикою., проявив цікавість до європейських мов. 1857 р. виходить його славнозвісна книга «Чорна рада». Пізніше її іменують першим історичним романом в літературі українців. Видав він український буквар і читанка — «Граматка», «Народні оповідання» Мар­ка Вовчка, які він відредагував і опублікував. Спромігся він на відкриття своєї друкарні. Розчарували обставини Куліша в державній службі , оселився на хуторі Мотронівка, де й поринув у вирій перекладів, особливо Шекспіра, Гете, Байрона. Іван Франко назвав Куліша «перворядною звіздою» в українському письменстві  та  «одним  із  корифеїв  нашої  літератури».
Правовий центр товариства - Миколу Гулака вважають лідером ради­кального крила Кирило-Мефодіївського товарист­ва, яке виступало за рішучі дії у справі ліквідації російського самодержавства та кріпосництва. Під час слідчих дій волів взяти на себе максимальну відповідальність, дбаючи про долі братчиків. Мужністю блищав на допитах , за що «как человек, способный на всякое вредное для правительства предприятие» був засуджений до трирічного ув'язнення в Шліс­сельбурзькій фортеці. У червні 1850 р. його ви­слали до Пермі. Там він працював у губернському статистичному комітеті, У лютому 1855 р. Гулак звільнений поліцейського нагляду, втім за ним здійснювали конспіративний контроль. Працював викладачем ма­тематики, природничих наук та історії у навчаль­них закладах Одеси, Керчі, Кутаїсі, Тбілісі. Його перу належать праці з історії, математики, філософії, юриспруденції. Він володів грузинською мовою, переклав з грузинської («Витязь у тигровій шкурі» Шота Руставелі) та цікавився азербайджан­ською літературою.

В. Білозерський. Василь Білозерський викладав у Петровському кадетському корпусі у м. Полтава, був одним з авторів «Статуту» товариства. Після арешту в 1847 р. був висланий до Петрозаводська (Карелія). По звільненню жив у столиці імперії з 1856 р. . Там він включився до працю пітерського гуртка з колишніми товаришами. Тож не дивно, що 1861-1862 рр. був редактором першого українського щомісячного журналу «Основа». Далі доля його занесла до Варшави. Мав зв'язки з діячами на Гали­чині, співпрацював у газетах «Мета» і «Правда». Останні роки життя провів на хуторі  Мотронівці.
Зрадник або розпусник національних інтересів Петров Олексій Михайлович (1827-1883) —будучи студентом уже величного Київського університету , за його ницим до­носом були заарештовані члени Кирило-Мефодіївського товариства. Він примкнувся то «братчиків», воліючи вступити до їх лав, ввійшов у довіру М.Гулака, дізнавався цінну інформацію, а перед тим і підслховував через стіни міркування ідейників організації.

За це поступок проти «своїх» же у травні 1847 р. він був зарахований на службу до III жандармського відділення. Пізніше доля його потрясла , у березні 1849 р. за викрадення документів 1-ї експедиції канцелярії III відділення зазнав ув’язнення. У жовтні 1850 р. після зізнався і його відправили на службу до м. Олонецьк, видавши на витрати 300 крб сріблом (до­датково до тих 300 крб, які він одержав за донос). О. М. Варто зауважити, що згодом він писав мемуари, якими намагався спростувати сою згубну роль у знищенні царатом  товариства.
 

 


Информация о работе «Національний феномен Кирило-Мефодіївського товариства»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 70124
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
68440
0
0

... Формування національної свідомості учнів у процесі вивчення доби національно-визвольних змагань 1917-1921 років Серед факторів, що найбільше впливають на формування національної свідомості учнів, важливе місце посідають гуманітарні предмети і насамперед історія України. У ході її вивчення формується історична свідомість людини, що є чи не найвизначальнішою складовою національної свідомості. ...

Скачать
75039
0
0

... ійська церква. Вона постачає Московському патріархатові більшість коштів на його потреби. Тому належить сказати: остаточна перемога нашої державності настане аж тоді, коли в Україні утвердиться помісна національна церква під омофором Києва. Національна ідея спрацювала на етапі проголошення самостійності України, і саме ця ідея в умовах державності мала б ще більше працювати. Але її не прийняли, ...

Скачать
763160
11
9

... іонери. Залежно від стилю керівництва й політичної системи, в якій функціонує лідер, відрізняють: диктаторський тип, демократичний тип, автократичний тип, плутократичний тип. В сучасній політології використовується типологія М. Дж. Херманн, де за основу виступає імідж, “образ”, візуальна привабливість лідера: прапороносець, який має особистий погляд на реальність, майбутнє; чітко викладає цілі, ...

Скачать
173330
0
0

... на Україні: («Тарас Бульба» М. Гоголя і «Чорна рада» П. Куліша в світлі історичної романтики Вальтера Скотта) // Пер. з англ. – К., 1993. – 290 с. 3.  Бандура О. Вивчення роману П. Куліша «Чорна рада»: Хроніка 1663р. // Українська мова і література в школі. – 1992. – № 11-12. – с. 24-29. 4.  Балтівець С. Психологічні особливості вивчення поезії П.Куліша // Дивослово. – 1995. - № 4. – с. 44-49. ...

0 комментариев


Наверх