3. Лідерство як запорука досягнення успіху в організаційному управлінні

 

3.1 Лідерство в організаційному управлінні

 

Вивчаючи теорії політичного лідерства, слід звернути увагу на те, що дослідники розглядають проблему лідерства на двох рівнях. На першому — переважно теоретичному — робляться спроби загальнотеоретичного вирішення цієї проблеми за допомогою різних філософсько-історичних і політичних концепцій лідерства. Вирішення проблем на другому рівні — переважно утилітарному — зводиться до емпіричних досліджень, розробки практичних рекомендацій.

Слід розкрити погляди вчених на загальнотеоретичному рівні досліджень проблеми лідерства. Так, американський соціолог теоретичного прагматизму Дж. Дьюї стверджував, що розвиток суспільства відбувається випадково, «від ситуації до ситуації» на основі імпульсів, що надходять від лідерів. Натовп веде за собою невелика кількість людей, котрі знають, чого вони бажають. Американський політолог С. Хук визначав, що історія є творінням великих людей, і тільки лідери можуть впливати на розвиток людства. За Фрейдом, деякі соціологи вважають лідерство певним видом психічних відхилень, своєрідним наслідком неврозу. Сучасна політологія спирається на типологію німецького соціолога і політолога М. Вебера: 1) традиційне лідерство; 2) харизматичне лідерство; 3) раціонально-легальне лідерство. Проаналізуйте сутність цього феномену. Традиційне лідерство — це право на лідерство, належність до еліти, віра у святість традицій (характерно в основному для «до індустріального» суспільства). Харизматичне лідерство характеризується вірою підлеглих у надзвичайні здібності вождя та його винятковість. Раціонально-легальне лідерство означає появу в суспільному житті політичного лідера через демократичні процедури виборів, зумовлених законом.

Для розкриття сутності лідерства за характером і масштабами діяльності необхідно визначити лідерів трьох рівнів: лідер першого рівня — малої групи; лідер другого рівня — громадського руху (організації, партії); лідер третього рівня — політик, що діє в системі владних відносин у національному масштабі.

3'ясувавши типологію політичного лідерства, можна визначити найбільш типові риси, властиві багатьом політичним лідерам. Ці типові риси складають певну основу, що дозволяє об'єднати багатьох політичних лідерів у відповідні групи. Залежно від того, яким способам зміни політичної і соціальної дійсності віддають перевагу лідери, їх поділяють на реформаторів, революціонерів і консерваторів.

Лідер-реформатор відстоює базові цінності даного політичного суспільства або його ідеальної моделі культури. Віг прагне до еволюційної зміни дійсності. Реформатор спирається на традиції, намагається зберегти все цінне, що було створено в попередній період розвитку суспільства.

Чільне місце у світовій політичній науці щодо лідерства належить українській політичній думці, яка відображає реальну історію України від княжих часів до сьогодення. У наш період іде процес відродження демократичних інститутів лідерства в Україні. За умов формування багатопартійної системи існує перспектива появи великої кількості суб'єктів громадсько-політичного лідерства різних типів і рівнів, які становлять певну єдність, підсистему в рамках реформованої політичної системи суспільства.

Кожен з видатних керівників в історії України є лідером. Кожному з них притаманні індивідуальні риси характеру і стилів управління, але є загальні:

ü  Харизматичність;

ü  Кмітливість;

ü  Самовпевненість;

ü  Ерудизм;

ü  Вольовий характер;

ü  Наполегливість.

Багатство сторін, аспектів лідерства визначає багатоманітність його типології. Найбільш простою і широко розповсюдженою класифікацією лідерства в організації є виділення його трьох типів (іноді їх називають ролями лідера):

1. Ділове лідерство. Воно характерне для груп, що виникають на основі виробничих цілей. В його основі лежать такі якості, як висока компетентність, вміння краще інших вирішувати організаційні питання, діловий авторитет, досвід. Ділове лідерство найбільш сильно впливає на ефективність керівництва.

2. Емоційне лідерство. Воно виникає в соціально-психологічних групах на основі людських симпатій, міжособистісного спілкування. Емоційний лідер викликає у людей довіру, випромінює теплоту, вселяє впевненість, знімає психологічну напругу, створює атмосферу психологічного комфорту.

3. Ситуативне лідерство. Воно по своїй природі може бути і емоційним і діловим. Однак його відмінною рисою є нестійкість, часова обмеженість, зв’язок лише з певною ситуацією. Ситуаційний лідер може повести за собою групу лише в певній ситуації[4].

Лідерство - це не управління. Управління концентрує увагу на тому, щоб люди робили речі правильно, а лідерство - на тому, щоб люди робили правильні речі.

Різниця між лідером і менеджером проводиться по багатьом позиціям. Ефективний менеджер не обов'язково являється ефективним лідером, і навпаки. Їх основні характеристики находяться як би в різних вимірах.

Лідер також являється керівником, але характер його дій інший, ніж у звичайного менеджера. Він не керує, не командує, а веде за собою інших. Можна бути першою особою в організації, але не являтися фактично лідером, бо той повинен бути не затверджен наказом, а психологічно визнан оточуючими як єдиний, хто здатний забезпечити задоволення їх потреб. Тому практично виділяють такі розбіжності між лідером і керівником:

- керівник звичайно признається офіційно, а лідер висувається стихійно;

- керівникові надаються законом певні права й обов'язки, а лідер може їх не мати;

- керівник наділений певною системою офіційно встановлених санкцій, використовуючи які він може впливати на підлеглих, а лідеру ці санкції не надані;

- керівник представляє свою групу в зовнішній сфері стосунків, а лідер у сфері своєї активності обмежений в основному внутрігруповими стосунками;

- керівник, на відміну від лідера, несе відповідальність перед законом за стан справ у групі.

Лідери будують свої стосунки з підлеглими на довірі, мотивуючи і надихаючи їх. Вони кладуть довіру в основу групової та сумісної роботи. Щодо професіоналізму, то використовуючи його, а також різні здібності та вміння, менеджери концентрують свої зусилля в сфері прийняття рішень. Вони намагаються звузити набір шляхів вирішення проблеми. Рішення часто приймаються на основі минулого досвіду. Лідери, в протилежність, здійснюють постійні спроби розробки нових та неоднозначних вирішень проблеми. Очевидно, що на практиці не спостерігається ідеального дотримання цих двох типів відносин управління. Дослідження показали, що значна група менеджерів в більшості володіє лідерськими якостями.1 Однак, зворотній варіант також зустрічається в реальному житті.


Информация о работе «Видатні особи України»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 62597
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
51241
0
0

... івського імператорського університету, добре знайоме спеціалістам на початку ХХ сторіччя, на довгі десятиріччя було забуте. Перший нарис про Рубинського К.І., який освячує його діяльність до 1917 року, написаний спеціалістами Мазманьянц В.К. та Швалбом В.П. в 1974 році. В 1988 році був виданий перший бібліографічний покажчик, який включав в себе повну хронологічну біографію Рубинського, бібліограф ...

Скачать
86397
0
0

... країни Західної Європи. Але вільнолюбні ідеї та гуманістичні вчення мали певне поширення і в країнах східнослов’янського світу – Україні, Росії, Білорусії.   3.2 Поширення гуманістичних ідей на території України у XVI–XVII ст. Гуманістичні ідеї проникли в Україну двома шляхами: через навчання дітей українських магнатів, шляхти, купців у італійських університетах та в Празькому й Краківському ...

Скачать
65763
0
0

... «Києво-Могилянська академія» Про долю кожної бібліотеки "розповідають" її фонди. Історія фондів наукової бібліотеки відродженого Національного університету "Києво-Могилянська Академія" - це історія сучасного меценатського руху численних державних та громадських наукових організацій і установ, приватних осіб з України, США, Канади, Франції та інших країн. Серед майже 200 тис. прим. сучасного ...

Скачать
105464
0
0

... України, місцевого самоуправління, української мови в школі, суді й у церкві. У зв'язку з цим громада вимагала створення кафедр української мови, літератури й історії в університетах і в учительських семінаріях. У II Думі українські депутати ще гостріше ставили питання автономії. Вони вимагали, щоб Україна мала автономію у складі Російської імперії із своїм власним урядом. Громада видавала часопис ...

0 комментариев


Наверх