Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


Жінка на тлі історії та культури: літературний диспут старшокласників за творами Ірен Роздобудько

54235
знаков
0
таблиц
5
изображений

Жінка на тлі історії та культури: літературний диспут старшокласників за творами Ірен Роздобудько

 


Зміст

 

Вступ

Розділ І. Місце "жіночої літератури" в історико-культурному процесі України. Творчість Ірен Роздобудько у контексті вивчення її доробку в загальноосвітній школі

Розділ ІІ. Особливості "жіночої прози" на прикладі творчості Ірен Роздобудько та її доречність в програмі з вивчення української літератури в школі

1. Загальні зауваги

2. План-конспект уроку

Висновки

Бібліографія

Додатки

 


Вступ

Характерною рисою сучасного літературознавства є те, що постмодерний критичний дискурс розпочав ретроспективний перегляд української літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст., коли чітко проявилися феміністичні тенденції. Їх виникнення в нашій літературній традиції було обумовлено зневірою в старі ідеали, руйнацією ієрархічної системи цінностей патріархального устрою, в якому жінці відводилася пасивно-другорядна роль. В цей час певного літературного "розгардіяжу", українське жіноцтво почало "випробування" своєї літературної вправності у розхитуванні "запліснявілих" патріархальних устроїв [22, с.1].

У програму з вивчення української літератури в загальноосвітній школі, на нашу думку, входять далеко не всі зразки найкращих творів сучасності. Особливо це стосується власне "жіночої літератури", котра протягом усієї своєї історії зазнавала усіляких утисків або ж просто не сприймалася як така, що може стояти на рівні з мистецтвом "чоловічим". І нині, незважаючи на те, що багатьом українським письменницям вдалося стати переможницями значної кількості літературних конкурсів, – їм все ж таки складно досягти визнання в площині шкільній. Точніше кажучи, самі школярі залюбки читають cучасну "жіночу прозу", зокрема твори Ірен Роздобудько. Однак, попри те, що авторка неодноразово перемагала у Всеукраїнському конкурсі "Коронація слова", її доробки з "тонким відчуттям жіночої присутності" не закріплені програмою з вивчення української літератури в школі.

Бажання простежити місце Жінки на фоні історико-культурного розвитку, проаналізувати, яке значення надавало їй суспільство на різних етапах літературного процесу, як ставляться укладачі програми з вивчення української літератури в загальноосвітній школі до сучасних письменниць, яким характерна "жіноча" тематика (на прикладі творчості Ірен Роздобудько) дозволило нам окреслити таку тему курсової роботи: "Жінка на тлі історії та культури: літературний диспут старшокласників за творами Ірен Роздобудько".

Мета курсової роботи – осмислити проблему гендерної рівності в літературі, врахування цього питання програмою з вивчення української літератури в школі на прикладі творчості Ірен Роздобудько.

Мета роботи передбачає виконання низки завдань:

-  ознайомитися з науковими працями, в яких висвітлюються питання щодо місця жінки в історико-культурному процесі, зокрема в літературі;

-  детально проаналізувати твори Ірен Роздобудько, віднайти "жіночий сегмент" у її прозі;

-  зробити моніторинг програми з вивчення української літератури в школі на предмет залучення до неї творчості донецької письменниці.

Предмет роботи – втілення феміністичної складової та її оригінальний розвиток у літературі Ірен Роздобудько.

Об’єкт роботи – теоретичні дослідження з теми, твори мисткині, науково-критичні праці про "жіночу літературу", статті в публіцистиці, словники тощо.

Під час написання курсової роботи ми користувалися значною бібліографічною базою: власне художніми творами яскравої представниці сучасної української літератури; працями, що вивчають теоретичний бік проблеми курсової студії.

Найбільш ґрунтовні дослідження з теми, які слугували для нас мето-дологічним орієнтиром, здійснили: Я. Козачок ("Вітчизняні традиції сучасного українського фемінізму") [8], Юлія Джугастрянська ("Ірен Роздобудько: коли жінка – поет…") [4], Л.Яценко ("Гендерне виховання старшокласників на уроках української літератури") [23].

Цікавою виявилася стаття І. Розлуцького, в якій автор розповідає про відомого критика та літературознавця Миколу Євшана та його погляди стосовно ролі жінки, її образ в українській літературі [20].

Розсудливими нам здалися думки Віри Балдинюк ("Сучукрліт - міський дурень, що розмовляє сам із собою і страждає на синдром Туретта") [1], котра висловила свою неупереджену позицію з цього питання.

На фоні зауважених літературознавчих інтерпретацій теми так розуміємо наукову новизну нашої курсової роботи: 1) даємо різнобічний огляд з даної теми; 2) створюємо урок-конференцію з елементами гри, який є рідкісним в палітрі залучення творчості Ірен Роздобудько до навчального процесу у школі.

Результати дослідження мають теоретичне значення, що полягає в детальному та повноцінному опрацюванні вищевикладеної теми, чіткому розкритті всіх проблем, які в ній закладені. Практичне значення: матеріали курсового дослідження, зокрема урок-конференція, можуть бути використані на уроках української літератури в частині вивчення сучасної прози, на позакласних заходах, факультативах з української та зарубіжної літератур, естетики, культурології.

Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів викладу основного матеріалу, висновків, бібліографії та додатків.


Розділ І. Місце "жіночої літератури" в історико-культурному процесі України. Творчість Ірен Роздобутько у контексті вивчення її доробку в загальноосвітній школі

Література – це універсальний вид мистецтва, що має виняткові можливості для відображення життя в усьому його багатстві, складнощах і суперечностях. Цьому сприяють передбачені програмою (і не передбачені програмою) твори високого художнього рівня, насичені відповідною проблематикою, ідейно наснажені, такі, що порушують вічні вселюдські питання, висвітлюють різноманітні аспекти взаємин чоловіків і жінок. Українська література безпосередньо спрямована на розвиток гармонійної особистості, виховання в учнів кращих людських якостей (поваги, взаєморозуміння, взаємодопомоги, взаємопідтримки, честі, гідності та ін.), сприяння визначення ними свого місця в житті, пошук морально-ціннісних орієнтирів для мотивації вибору поведінки в різних життєвих ситуаціях [23, с. 18].

У змісті творів української літератури, що вивчаються в шкільному курсі старших класів, яскраво виражена страдницька доля жінки-матері, яка тяжко працюючи, ростить і виховує свою дитину в дусі народної моралі; порушуються проблеми вільного життєвого вибору, рівності жінки в суспільстві, її права жити за велінням власної душі, за своїми переконаннями і поглядами (О. Кобилянська "Людина" (Олена), "Земля" (Анна); Леся Українка "Бояриня" (Оксана); Іван Франко "Перехресні стежки" (Регіна) та багато інших).

Українська література сформувала образ сильної жінки, яка хоче знайти застосування своїм здібностям і можливостям в умовах нового життя, нових обставин (М. Хвильовий "Сентиментальна історія" (Б’янка)). Жінка в баченні українських письменників є втіленням високої духовності, добра,краси, кохання – почуттів, які надихають її на прекрасні справи і вчинки (Іван Багряний "Тигролови" (Наталка Сірко)) [23, с.19].

Образ жінки – дочки, нареченої, дружини, матері – завжди привертав пильну увагу митців. Жінка чарувала, кохала, страждала, була щасливою чи знедоленою, пристрасною чи розсудливо-мудрою, але ніколи не полишала свого місця на п’єдесталі, який протягом століть воздвигли їй чоловіки. І в наш час образ Жінки теж залишається актуальним [9, с.44].

Останнім часом помітно зріс інтерес до творчості відомого літературознавця, критика, публіциста, громадського діяча ХХ століття Миколи Євшана. Дослідники, не завжди погоджуючись із його думками, високо оцінюють творчість літературознавця і критика, який на початку ХХ століття перебував в епіцентрі і літературних дискусій, і суспільно-політичного життя. Не оминув Микола Євшан і теми жінки в українській літературі. У своїй статті під однойменною назвою автор має на меті схарактеризувати образ жінки в українській літературі й у бутті українського народу. Роблячи екскурс у минуле, літературознавець чітко ставить собі за мету "о відтвореню того типу жіночого, який сотворила українська література в свойому естетичному розвою, о відтвореню типу українки, яка є сумою життів, збірною душею всіх тих національних ідеалів жінок, які витворили собі наші письменники" [20, с.56].

Саме завдяки жінкам, на думку критика, українське суспільство може досягнути значного поступу, стати могутньою державою. Відтак цілком закономірно, що саме жіноцтву Микола Євшан переадресовує частину завдань, пов’язаних із плеканням національних цінностей, добре розуміючи, що тільки мати здатна виховати в дітях і передати їм почуття любові до України [20, с.57].

Акцентуючи здебільшого на сильних, героїчних образах не лише в літературі, а й у суспільстві загалом, критик тужить за історичною звитягою, коли жінки інколи відігравали провідну роль, закладаючи підвалини для творення і розвитку держави. Хоча, на думку Миколи Євшана, в нинішніх обставинах жінка не втрималася на високому п’єдесталі свого призначення: "Як кожному, так і жінці трудно було піднятися з занепаду вікового". Свою статтю молодий критик, одначе, закінчує оптимістичним підсумком-побажанням про славу українських матерів і торжество "вічно жіночого".

Досліджуючи образ жінки в українській літературі, Микола Євшан відводив їй важливу роль у бутті народу, передусім акцентуючи на національних цінностях. Він свідомо не оминає й слабших в естетичному сенсі творів, щоб сказати про героїнь, які були причетні до історії української держави. Найбільше літературознавцеві залежало на творенні гармонійної, освіченої, національно свідомої особистості жінки, яка йде в ногу з часом, не втрачаючи того прекрасного, що його Микола Євшан називав Das ewid weibliche (Вічно жіноче) [20, с.57].

Разом з тим не можливо не помітити домінування чоловічої присутності практично в усіх прошарках культурної матриці. Тоді як у різні періоди культурно-історичного розвитку жіноча складова цікавила зарубіжних та вітчизняних знавців культурного істеблішменту радше як випадкова, а тому найчастіше сприймалася несерйозно, як така, що наврядчи може стояти на одній сходинці з мистецьким доробком представників чоловічої, або ж, як кажуть, "сильної" статі.

Так, дивним, на думку Кобринської, було те, що людство, віками досліджуючи природу, навчилося використовувати набуті знання для вдосконалення техніки, покращення свого добробуту, здоров’я, проте байдуже ставилось і ставиться до кореня своєї екзистенції – родини, її берегині – жінки. Соромом для цивілізації вона вважала злиденне існування зарібниць у великих містах та той факт, що у безодню морального падіння були кинуті нещасні жертви найгіршого для жінки способу заробляти на своє існування [2, с.26].

Ми навели, як приклад, висловлювання пані Кобринської, аби збагнути, як ставилось, зокрема, українське суспільство до жінки на протязі своєї історії в найгірших своїх проявах. Справа в тому, що жінка завжди виборювала право на гендерну рівність, їй доводилося завжди бути в тонусі, щоб довести свою самодостатність.

Якщо звернутися до вже згадуваної Кобринської, то вона, як і немало її сучасниць, пройшли нелегкий шлях самоосвіти. Незважаючи на освітнє нерівноправ’я, вона, закінчивши початкову школу, самотужки поповнювала свої знання. Коли старші брати стали студентами, читала ті їхні книжки, які були дома, постійно займалася саморозвитком [2, с.27].

Традиційно існуюче почуття меншовартості жінки на фоні чоловіка, нагнітаючись століттями, у 2-ій половині ХХ ст. – поч. ХХІ ст. нестримним потоком вирвалось у творчості представниць модерністської та постмодерністської течій.

Постмодерністський фемінізм "байдужий до історичної та соціальної реальності жіночого досвіду", – зазначається в енциклопедії постмодернізму.

У зливі ідеологій, що постали в парадигмі суспільного прогресу, фемінізм як багатоаспектне явище – філософсько-ідеологічне, літературознавче, культурологічне, психологічне, конкретно прагматичне – активно акцентований у суспільному житті. У ХІХ-ХХ ст. фемінізм спорадично заявляє про себе більшою чи меншою амплітудою в різному суспільному контексті та культурологічних інваріантах [8, с.5].

Від початку виникнення і понині фемінізм викликає негативну настроєність як чоловіків, так і більшості жінок. Цьому сприяє той факт, що радикальний тип фемінізму і його представники наполягають не тільки на визнанні окремих особливих суспільних привілеїв для жінок, але й права на визнання всезагальної вищості жінки над чоловіком.

Творцями українського фемінізму є непересічні особистості, талановиті, оригінальні постаті: Соломія Павличко, Оксана Забужко, Тамара Гундорова, Віра Агеєва, Ніла Зборовська та їх молодші послідовниці, яким під силу виявилося яскраво виразити жіноче начало і в філософії та способі художнього мислення, і в непростій галузі літературознавства, яка традиційно вважається "чоловічою". У багатьох випадках рівень літературно-критичного мислення перевершує навіть досить високі його зразки, є філософсько глибшим і тоншим естетично [8, с. 6].

Український фемінізм саме з цієї причини став помітним явищем у сучасній українській філософії, письменстві та літературознавстві, а не через дещо екзальтовано-епатуючу за характером форму вияву. Він зробив вагомий внесок в оновлення основ і методології ідейно-естетичного мислення.

Більше того, можна стверджувати, що великою мірою, попри інші чинники, сучасному феміністичному рухові належить роль руйнування/творення класичного художнього тексту, як і теоретико-естетичного мислення на засадах нової філософій та методології.

Показово: якщо власне руйнацію здійснюють переважно мужчини ("несерйозною літературою" Ю.Андруховича, "серйозної гри" – Є.Пашковського), то жінки намагаються творити нове (хоч не завжди на основі традиційного начала), дошукуючи невідкритих глибинних і осмислюючи заборонені ближчі пласти, освоюючи наполегливо світовий досвід і достосовуючи до нього український текст і естетику мислення.

Сучасні прихильниці фемінізму, як правило, – активні творці його філософського, літературно-естетичного і художнього простору. Вони віддають перевагу серйозній літературі, пережитому стражданню, істинності любові, де основою твору є внутрішня суб’єктивна дія, стан жіночої душі, що прагне усвідомитися в світі слова. "Динамічний перехід зі світу мови у внутрішню подію, із внутрішньої події у світ мови є цілком закономірним для духовного пошуку, коли з’являється потреба живого смислу (смислу для конкретного життя, конкретної людини, кровно зв’язаної з Вітчизною)", – вважає Ніла Зборовська [7, с.12].

Життям і творчістю видатних українських письменниць ХІХ – початку ХХст. – Кобринської, Кобилянської та Лесі Українки виявляється найбільш виразна ознака сучасного українського фемінізму. Його представниці насамперед прагнуть стати якщо вище, то не "над усім", а лише над убозтвом буденщини, бути самим собою не для екзальтації, а щоб скласти органічну єдність із чоловіками у справі суспільній, насамперед національній. Стояти високо, щоб працею і власним прикладом скласти духовний ідеал для інших, "поривати" їх до праці, – в цьому та основна риса сучасного українського фемінізму як складової частини світового прогресивного суспільного руху, яка закорінена саме у вітчизняній традиції [8, с.6].

Цікавим і неоднозначним було положення жінки в "советскому" суспільстві. Проголошення жіночої суспільної рівності й авангардної ролі в радянський час супроводжувалося фактичною дискримінацією жінки, її жорстокою брутальною фізичною експлуатацією. Штучне позбавлення розвитку інтелектуальних можливостей, замкнутість їх у звуженому ідейному та інформативному просторі соціалістичної парадигми як соціального інваріанту імперської держави надавало стартовим позиціям феміністичної парадигми виразно контроверсійного вектора. У великій мірі це спричиняло провокаційно-драстичний характер самої позиції, як і форм їх вияву, що ускладнює сприймання сучасниками навіть досконалих виявів мислення і творчості феміністичного спрямування [8, с. 7].

Узагалі, серед особливостей вітчизняного фемінізму було заглиблення в духовні та моральні, а не насамперед матеріальні проблеми людської особистості. Звідси інтенції до духовного зростання, пошуки ідеалу для вдосконалення, поривання в вищі сфери буття, вироблення з себе "цілого чоловіка". Реалізація цих інтенцій виявлялася в середовищі інтелігентів насамперед прагненнями суспільної діяльності в ім’я становлення національного. Засобом для цього мала стати просвіта жінки, її інтелектуальне зростання, а вже відтак участь її у вдосконаленні економічних сфер життя, турбота про виховання молодого покоління.

Найбільша з причин недостатньої популярності українського фемінізму, як сучасного, так і початку ХХ століття, попри його значущість, відчутну вагу, криється, очевидно, в певному ігноруванні вітчизняного досвіду фемінізму як ідеології, суспільного руху й особливо художньої практики. Між тим для нього характерна принаявність особливо гармонійного поєднання суспільного начала і творчої практики з національною ідеєю, моральними інспіраціями, присутністю просвітництва.

Крім того, на думку Я. Козачка, "попри теоретичну авангардність сучасного літературно-критичного та естетичного фемінізму, йому бракує таких ознак, як насамперед уміння ставити на перше місце не особливості жіночого мислення й поведінки, а піднімати поруч із чоловіками загальнолюдські й національні проблеми, залишаючись у всьому іншому в своїй природній іншості. А намагання сучасного літературознавства добачити в ньому і навіть привнести в нього елементи лесбійського фемінізму здаються неправомірними і тому викликають відчутний спротив суспільної рецепції" [8, с.9].

Одначе, твори сучасних мисткинь мають право на життя і належну оцінку як з боку літературознавців і критиків, так і з боку укладачів програм з вивчення української літератури в школі. Стосовно останнього, то тут узагалі виникає чимало запитань в частині вивчення творів постмодернізму в загальноосвітніх закладах. Суперечки щодо вагомості СУЧ для старшокласників носять досить строкатий характер. Не виключення тут і творчість жінок-письменниць.

Одна з яскравих представниць постмодернізму – Ірен Роздобудько, творчість якої майорить прапором жіноцтва. Її доробки на уроках старших класів можна розглядати хіба що на занятті української літератури в 12 класі в розділі "Сучасна проза" (на вибір). Це при тому, що в нашому суспільстві нині вже помічено загострений інтерес до питання гендерної рівності, ба навіть розвитку фемінізму. Так, учитель Бориспільської багатопрофільної гімназії "Перспектива" (Київська обл.) Людмила Дибка надрукувала на стрінках "Дивослова" (1,2007) свій "Урок – гендерне дослідження", в якому розглядає гендерне дослідження "не лише як спосіб літературної освіти, а й як основу психолого-педагогічної підготовки старшокласника до соціальної самоідентифікації" [5, с.12]. Її колега по педагогічній стезі Людмила Мозгова, аспірант Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, проводить на сторінках все того ж "Дивослова" (6, 2007) [11] взаємозв’язки шкільного літературознавства і гендерної психології, що дає їй можливість аналізувати епічні, ліричні та драматичні твори на засадах психологічних основ гендерної самосвідомості. Ясна річ, що найкращих результатів у вирішенні представлених завдань можна досягти за, як мінімум, рівності "чоловічих" та "жіночих" творів на літературній мапі українського істеблішменту. Тим паче сучасна українська література презентує гідних фахівців пера жіночої статі, котрі не менш "класно", ніж чоловіки, знають справу, якою займаються. Якщо не більш глибоко та естетично довершено.

На наш погляд, постать Ірен Роздобудько – непересічна, якщо говорити про літературу власне "жіночу". В її доробках ми знаходимо дійсно жіночий погляд на почуття, на життя, на творчість. Героїні її творів неоднозначні і загадкові своєю, можна сказати, подвійною натурою.

Цікаво, що авторка, немов навмисно ділить свої романи на "чоловічі" й "жіночі", тобто монологи йдуть із вуст жінок і чоловіків. Яскравий приклад такого чоловічого роману – "Ранковий прибиральник". Але навіть коли йдеться про "жіночий" роман, назвати повністю жіночим його не можемо через лінгвостилістичні нюанси – у творах Роздобудько немає притаманного "жіночим" романам самоутвердження авторки як жінки через мову. До речі, остання деталь говорить лише про те, що авторці не так важливо закріпити думку про особливість та унікальність жінки в порівнянні з чоловіком. Це радше дає можливість розставити пріоритети в стосунках між обома статями, їх різнорідний погляд на речі, що робить творчість письменниці ще більш цінною [4, с.59].

Чимало критиків зверталися до творчості донецької письменниці. Після успіху в конкурсі "Коронація слова", де її психологічна драма "Гудзик" зайняла перше місце, про Ірен заговорили досить голосно. Так, Костянтин Родик, член журі конкурсу, у газеті "День" так сказав про письменницю: "…роман Ірен Роздобудько вважаю зразком жіночої модерної прози, яка особливо сьогодні репрезентована у світі Нобелівською лауреаткою Ельфрідою Єленек".

Відомий літературознавець Ярослав Голобородько ставить письменницю на один щабель із Юрком Покальчуком. "ЇЇ художній простір має класично-літературні родимки, обриси, профілі – й без них неможливий" [4, с.60].

Та все ж нині практично не має розроблених уроків за творчістю цієї безперечно талановитої романістки, представниці власне "жіночої прози". Незважаючи на достатній інтерес з боку критиків та літературознавців до творчості Ірен Роздобудько, її прозовий доробок практично не вивчається на уроках української літератури у 12 класі.

Основною причиною тут, на нашу думку, є неоднозначне ставлення суспільства до сучасної української літератури, а надто до такої його когорти як "жіноча проза". Тому й твори артеграунду з такими потугами входять до програми з української літератури в загальноосвітній школі.

Художні тексти представниць жіночої статі українського літературного бомонду підносять її до належного світового Тексту. І дійсно, на наш погляд, за якістю вони не поступаються кращим зразкам "чоловічої літератури".

Одначе, існує думка, що, закорінений у вітчизняну традицію, сучасний фемінізм одночасно в більшості своїх проявів декларує інспірації певної відстороненості від нього, прагнення будь-що "одягнутися" в постмодерні шати. У зв’язку з цим, можна припустити, що, попри високість та глибину своїх осягів, має до певної міри наслідувальний характер, приречений на вторинність у світовій рецепції та ізольованість у сучасному українському культурологічному просторі [8, с. 10].

Разом з тим, звертання до витоків вітчизняного фемінізму, ширше уведення його набутків у сучасний гендерний літературознавчий контекст, не відсторонення від найліпших зразків сучасної української "жіночої прози" сприяло б наближенню осягів фемінізму до ширшої аудиторії, зрозуміти значення кращих його проявів.

Розділ ІІ. Особливості "жіночої прози" на прикладі творчості Ірен Роздобудько та її доречність в програмі з вивчення української літератури в школі

 


Информация о работе «Жінка на тлі історії та культури: літературний диспут старшокласників за творами Ірен Роздобудько»
Раздел: Зарубежная литература
Количество знаков с пробелами: 54235
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 5

0 комментариев


Наверх