Поняття лізингових і факторингових компаній

2.  Поняття лізингових і факторингових компаній

Лізинг (англ. leasing – оренда, майновий найм) – підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна. Таке майно є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Лізинг – це довгострокова оренда машин і обладнання, видача обладнання напрокат. Лізинг дозволяє промисловим, торговим, транспортним та іншим підприємствам (орендаторам) отримувати в комерційних банках і лізингових компаніях (орендодавців) за певну орендну плату в довгострокове користування широкий перелік основних засобів.

Оренда – це майновий найм.

Оренда підприємства – це взяття підприємства у володіння та користування за договором на визначений термін i за певну плату, тобто підприємство виступає як товар. Оренда майнового комплексу – це поточна оренда, яка здійснюється на таких умовах:

мета оренди – задовольнити тимчасові потреби орендаря;

термін оренди визначається угодою. Після закінчення терміну оренди майно повертається орендодавцю;

майно є власністю орендодавця;

ризик втрати та псування орендного майна визначається умовами угоди.

У сучасних умовах широкого розповсюдження набула форма участі банків у лізингових операціях під назвою «вендор лізинг», тобто «лізинг продавця». Ця форма лізингу розповсюджується лише на великі промислові компанії, що виготовляють складне, велике і дороге обладнання, яким банки пропонують послуги при реалізації цього обладнання.

Лізинг має дві основні форми – прямий та такий, що повертається. Прямому фінансовому лiзингу надається перевага, коли підприємству потрібне переоснащення технічного потенціалу. Лізингова фірма при такій угоді забезпечує 100%-не фінансування, придбання обладнання. При лiзингу орендар виплачує у лізинговій формі не орендну плату, а повну вартiсть майна у кредит. У випадку виявлення дефектів лізингових основних фондів, лізингова фірма повністю звільняється від претензії. Претензії за трьохсторонньою угодою стосуються постачальника.

Угода лізингу укладається на наступних умовах:

термін лізингу дорівнює терміну служби основних засобів;

сума платежу об’єднує в собі вартість основних фондiв, проценти за кредит, комісійні платежi;

ризик, пов’язаний із псуванням та загибеллю, приймає на себе лiзингоотримувач;

основні фонди є власністю лізингової фірми (орендодавця).

Розрізняють два види лізингу:

фінансовий;

операційний.

Фінансовий лізинг – це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Операційний лізинг характеризується більш коротким, ніж життєвий цикл виробу, терміном контракту, що передбачає неповну амортизацію обладнання за час оренди, після чого воно повертається лізингодавцю і може бути знову здано в оренду. Комерційними банками і лізинговими компаніями застосовується, як правило, фінансовий лізинг. Це найбільш типова і розповсюджена форма лізингу, що характеризується середньо- і довгостроковим характером контрактів, амортизацією повної або більшої частини вартості обладнання. Операційний лізинг, у свою чергу, охоплює рейтинг і хайринг.

Рейтинг – короткострокова оренда від одного дня до одного року без права наступного придбання орендарем майна.

Хайринг – середньострокова оренда, яка передбачає здачу в найм товарів, обладнання і машин на термін від одного до трьох років.

Після завершення терміну дії контракту орендар може:

повернути об’єкт лiзингу орендодавцю;

укласти новий контракт на оренду;

викупити об’єкт лiзингу за залишковою вартістю.

Про свій вибір орендатор повідомляє лізинговій компанії завчасно, наприклад, за півроку до закінчення терміну погашення. Фактично фінансовий лізинг є формою довгострокового кредитування купівлі, відрізняючись від звичайної угоди купівлі-продажу моментом переходу права власності на об’єкт угоди до споживача.

Фінансовий лізинг також називають лізингом майна з повною окупністю або повною виплатою, так як протягом терміну угоди (як правило, 3 – 7 років) лізингодавець повертає всю вартість майна і отримує прибуток від лізингової операції.

Орендна плата (лізинговий внесок) – це плата за виробниче використання об’єкта лізингової угоди, вона складається із суми амортизаційних відрахувань і процентних відрахувань від вартості переданого в оренду майна (процент за банківський кредит і плата за додаткові послуги банку). Розмір амортизаційних відрахувань залежить від початкової вартості майна, терміну служби, ступеня зносу на момент передачі в оренду і норм амортизації, встановлених для даного виду майна.

Залежно від форми здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

Окремо виділяють селенг – різновид лізингу, в якому лізингоодержувачем виступає селенг-компанія, що приймає у користування майно та окремі майнові права від громадян і господарчих суб'єктів за плату.

Чистий лізинг – це відносини, при яких все обслуговування майна бере на себе орендар. Тому в даному випадку витрати по обслуговуванню устаткування не включаються в лізингові платежі. Даний вид лізингу, як було вказано вище, характерний для фінансового лізингу.

Факто́ринг – (від англ. Factoring – посередник) фінансова комісійна операція, при якій клієнт переуступає дебіторську заборгованість факторинговій компанії з метою:

миттєвого отримання більшої частини платежу;

гарантії повного погашення заборгованості;

зниження витрат по веденню рахунків.

Як правило клієнт є постачальником, який віддає факторинговій компанії право на отримання платежу за товари або послуги. Факторингова компанія відразу виплачує клієнту від 70% до 90% потрібних йому грошей у виді кредиту, а залишок (без проценту за кредит та комісію за факторингові послуги) перераховують після стягнення всього боргу.

Спочатку факторинг з'явився як операція торговельних посередників, а потім отримав форму кредитування.

Факторингові компанії – це окремий вид фінансових установа, яки здійснють в інтересах третіх осіб за власний рахунок або за рахунок цих осіб, операції з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги. Факторингові компанії приймають на себе ризик виконання ціих вимог та прийом платежів. Операції здійснюються з метою отримання прибутку, чи збереження фактичної вартості свої фінансових активів.

Факторингом є фінансова послуга, яка включає сукупність наступних операцій з фінансовими активами, виключаючи будь-яки цінні папери чи похідні від них:

Отримання відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників – суб'єктам господарювання за договором, на якому базується таке відступлення;

Фінансування клієнтів – суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;

Отримання грошових коштів за користування грошима, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, винагороди, розподілу відсотків, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Основні вимоги, яким повинна відповідати фінансова компанія для внесення до Державного реєстру фінансових установ:

1) в установчих документах заявника має бути визначена діяльність з надання певних видів фінансових послуг як виключна діяльність з урахуванням вимог законодавства, в тому числі щодо можливості суміщення окремих видів фінансових послуг;

2) наявність у заявника внутрішніх правил з надання фінансових послуг і зразкових договорів з клієнтами, які мають відповідати вимогам законодавства і затверджуватися уповноваженим органом заявника відповідно до його установчих документів;

3) наявність системи бухгалтерського обліку та звітності, які відповідають вимогам законодавства і передбачають облік операцій з надання фінансових послуг своїм клієнтам;

4) наявність власного капіталу в розмірі не менш ніж 5 млн. грн на дату подання заяви для фінансових компаній-заявників, які планують надавати фінансові послуги, що передбачають здійснення операцій з коштами, отриманими від фізичних осіб, а також клірингу, і не менш ніж 3 млн. грн для усіх інших фінансових компаній – заявників;

5) наявність кваліфікованих кадрів, які безпосередньо здійснюють діяльність з надання відповідних видів фінансових послуг, не мають непогашеної судимості за корисливі злочини, а також взяли на себе зобов'язання щодо безумовного виконання вимог статті 10 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», і відповідність керівника та головного бухгалтера заявника Професійним вимогам до керівників та головних бухгалтерів фінансових установ,

6) наявність технічних умов, необхідних для надання фінансових послуг своїм клієнтам, та забезпечення належного і своєчасного обліку фінансово-господарських операцій відповідно до законодавства України, а саме:

власного або орендованого приміщення;

відповідної комп'ютерної техніки, яка дає можливість забезпечити виконання вимог щодо подання інформації у форматі, встановленому Держфінпослуг, та комунікаційних засобів (телефону, факсу, електронної пошти Інтернет);

відповідного програмного забезпечення, необхідного для надання фінансових послуг своїм клієнтам та забезпечення належного, своєчасного обліку фінансово-господарських операцій відповідно до законодавства та подання звітності до Держфінпослуг;

7) відсутність збитків за даними останнього річного фінансового звіту про фінансові результати, що передує подачі заяви, підтвердженого аудитором (крім новостворених);

8) відсутність порушень чинного законодавства у сфері регулювання ринків фінансових послуг протягом року, що передує зверненню юридичної особи – заявника до Держфінпослуг (крім новостворених).

Вимоги до персоналу

Керівник зобов'язаний:

а) мати повну вищу освіту (спеціаліст, магістр);

б) пройти підвищення кваліфікації та скласти екзамен на відповідність знань професійним вимогам за типовою програмою, складеною за напрямом діяльності фінансової установи та затвердженою Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг. Тривалість курсу підвищення кваліфікації повинна бути не менше 72 годин;

в) мати не менше ніж 5-річний загальний стаж трудової діяльності, з якого: стаж роботи на керівних посадах не менше 2-х років, зокрема, не менше 1-го року на ринках фінансових послуг;

г) протягом останніх 5 років не бути керівником, фінансовим директором або головним бухгалтером фінансової установи, визнаного банкрутом, підданої процедурі примусової ліквідації, або до якого було застосовано захід впливу відповідним органом, який здійснює регулювання ринків фінансових послуг, у вигляді відсторонення керівництва від управління фінансовою установою та призначення тимчасової адміністрації;

д) не мати непогашеної судимості за умисні злочини, злочини у сфері господарської та службової діяльності, а також не бути позбавленим права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю.

Бухгалтер зобов'язаний:

а) мати повну або базову вищу освіту (освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста, магістра, бакалавра);

б) пройти підвищення кваліфікації та скласти екзамен на відповідність знань професійним вимогам за типовою програмою підвищення кваліфікації головних бухгалтерів, складеною за напрямом діяльності фінансової установи та затвердженою Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг. Тривалість курсу підвищення кваліфікації повинна становити не менше 72 годин;

в) мати стаж роботи на керівних посадах, пов'язаних з фінансовою або бухгалтерською діяльністю, або стаж роботи на ринках фінансових послуг на посадах, пов'язаних з фінансовою або бухгалтерською діяльністю, – не менше двох років, зокрема, на ринках фінансових послуг – не менше 1 року;

г) протягом останніх п'яти років не бути керівником, фінансовим директором або головним бухгалтером фінансової установи, визнаного банкрутом, підданої процедурі примусової ліквідації, або до якого було застосовано захід впливу відповідним органом, який здійснює регулювання ринків фінансових послуг, у вигляді відсторонення керівництва від управління фінансовою установою та призначення тимчасової адміністрації;

д) не мати непогашеної судимості за умисні злочини, злочини у сфері господарської та службової діяльності, а також не бути позбавленим права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю.

Вимоги щодо проведення фінансового моніторингу:

Фінансова компанія у своїй діяльності має керуватися вимогами Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом» та іншими нормативними актами у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму.

З метою забезпечення виконання вимог щодо проведення фінансового моніторингу факторингова компанія зобов'язана:

Призначити співробітника, відповідального за проведення фінансового моніторингу (відповідальний за проведення фінансового моніторингу повинен мати відповідний сертифікат з фінансового моніторингу);

Розробити і затвердити правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу.

Операції фінансових установ з придбання іпотечних активів та / або придбання права вимоги за забезпеченим іпотекою кредитами (позиками), які здійснюються з метою випуску іпотечних цінних паперів відповідно до статті 28 Закону України «Про іпотеку», статтею 2 Закону України «Про іпотечні облігації», а також статей 16 і 31 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», є фінансовими послугами.

національний банк лізинговий іпотечний

3.  Тестові завдання

1.  Ощадні банки – це:

а) різновид банків спеціального призначення, які мобілізують фінансові ресурси держави для здійснення її зовнішньоекономічної діяльності;

б) різновид комерційних банків, які здійснюють довгострокове кредитування та інвестування капіталовкладень у різні галузі економіки;

в) різновид комерційних банків, які мобілізують дрібні вклади для подальшого інвестування різних галузей економіки;

г) різновид банків спеціального призначення, які мобілізують фінансові ресурси за допомогою продажу страхових полісів.

Відповідь: в) різновид комерційних банків, які мобілізують дрібні вклади для подальшого інвестування різних галузей економіки.

2.  Іпотечні банки – це:

а) різновид банків спеціального призначення, які мобілізують фінансові ресурси держави для здійснення її зовнішньоекономічної діяльності;

б) різновид комерційних банків, які здійснюють довгострокове кредитування та інвестування капіталовкладень у різні галузі економіки;

в) різновид комерційних банків, які мобілізуть дрібні вклади для подальшого інвестування різних галузей економіки;

г) фінансові установи, які здійснюють операціі з нерухомістю.

Відповідь: г) фінансові установи, які здійснюють операціі з нерухомістю.

3.  Зовнішньоторговельні банки – це:

а) різновид банків спеціального призначення, які мобілізують фінансові ресурси держави для здійснення її зовнішньоекономічної діяльності;

б) різновид комерційних банків, які здійснюють довгострокове кредитування та інвестування капіталовкладень у різні галузі економіки;

в) різновид комерційних банків, які мобілізують дрібні вклади для подальшого інвестування різних галузей економіки;

г) різновид банків спеціального призначення, які мобілізують фінансові ресурси за допомогою продажу страхових полісів.

Відповідь: а) різновид банків спеціального призначення, які мобілізують фінансові ресурси держави для здійснення її зовнішньоекономічної діяльності.

4.  Емісія – це:

а) випуск в обіг грошей;

б) випуск в обіг цінних бумаг;

в) вирахування векселя;

г) правильної відповіді немає.

Відповідь: б) випуск в обіг цінних бумаг.

5.  Основні функції ЦБ:

а) валютне регулювання;

б) емісійний центр;

в) виконавець державного бюджету;

г) банкір уряду;

д) державний скарбник.

Відповідь: б) емісійний центр.

6.  Касовий обіг Національно банку – це:

а) випуск в обіг грошей або цінних паперів;

б) оборот з випуска грошей в обіг і їх вилучення з обігу;

в) сума чистих кредитів банкам і залишків на рахунках комерційних банків у Національному банку;

г) сума чистих кредитів уряду, валових кредитів комерційним банкам та інших чистих активів.

Відповідь: в) сума чистих кредитів банкам і залишків на рахунках комерційних банків у Національному банку.

7.  Кредит – це:

а) сукупність обмежених, але взаємопов’язаних між собою ланцюгів фінансових відносин;

б) особлива, специфічна форма виробничих відносин, пов’язана з процесом розподілу та перерозподілу частки ВВП;

в) особливий, опосередкований системою грошових відносин тип економічних відносин;

г) тип економічних відносин між суб’єктами економічної діяльності, пов’язаних з наданням фінансових ресурсів на основі їх повернення під певні відсотки.

Відповідь: г) тип економічних відносин між суб’єктами економічної діяльності, пов’язаних з наданням фінансових ресурсів на основі їх повернення під певні відсотки.

Список використаних джерел

1.  Гальчинський А. Монетарна складова стратегії економічного розвитку // Економіка України. – 2002. – №7. – С. 4–9.

2.  Голубцова О.А. Сучасний стан банківської системи України та напрямки її реформування у контексті інтеграції до Європейського Союзу // Актуальні проблеми економіки. – 2002. – №7. – С. 14–20.

3.  Загорський В.С., Вовчак О.Д. Стратегія становлення банківської системи // Фінанси України. – 2001. – №10. – С. 132–138.

4.  Кот Л.Л. Інституційне забезпечення розвитку кредитної системи України // Актуальні проблеми економіки. – 2002. – №10. – С. 47–55.

5.  Лагутін В. Монетарна політика і державні фінанси // Економіка України. – 2002. – №7. – С. 10–16.

6.  Паламарчук В.О., Семененко Т.О. Кредитно-банківська діяльність в умовах перехідної економіки // Фінанси України. – 2001. – №6. – С. 120–135.

7.  Мочерний С.В., Скотний В.Г. Основи економічної теорії: Підручник. – 2006. – С. 245–255.

8.  Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка, навч. посібник. – 2002. – С. 209–233.

9.  Базілінська О.Я. Макроекономіка: Навч. посібник. – 2005. – С. 265–280.

10.  Мельникова В.І., Клімова Н.І. Макроекономіка: Навч. посібник. – 2004. – С. 209–249.

11.  Пол А. Самюельсон. Макроекономіка. – С. 282–283, 286–291.

12.  Економічна теорія: Підручник / За ред. В.М. Тарасовича. 2006. – С. 371–387, 745–755.