Радянський Союз у війні

(1941 - 1945)

 


План

 

1.  НАЦИСТСЬКИЙ НАПАД НА СРСР

2. ПОВОРОТ У ВІЙНІ (літо 1942 - літо 1943)

3. РОЗДУМИ ПРО КРУТИЙ ПОВОРОТ

4. ДО ПЕРЕМОГИ (ліго 1943 - травень 1945 р.)


1.  НАЦИСТСЬКИЙ НАПАД НА СРСР

 

Скориставшись затишшям на Заході, фашистська Німеччина зосередила проти СРСР 70% своїх збройних сил, а також війська своїх союзників: Угорщини, Румунії, Фінляндії. Загалом армія агресора нараховувала біля 5 млн. чоловік, зведених у 190 дивізій, 4 тис. танків і 5 тис. літаків. Розрахований на «блискавичну війну», план «Барбаросса» засновувався на узгоджених діях чотирьох армійських груп. Фінляндське угруповання під командуванням генерала фон Дітля і фінського фельдмаршала Маннергейма було націлене на Мурманськ, район Білого моря та Ладогу. Задачею групи «Північ» (командуючий - генерал-фельдмаршал фон Леєб) було взяття Ленінграда. Найбільш потужна група «Центр» на чолі з генералом-фельдмаршалом фон Боком наступала безпосередньо на Москву. Задачею групи «Південь» під командуванням генерала-фельдмаршала фон Рундштедта була окупація України. Дислоковані в західних військових округах частини Червоної Армії значно поступалися за чисельністю, були набагато гірше підготовлені й оснащені. Наступаючі перевершували їх по живій силі в 1,8 рази, по танках -в 1,5 рані, по артилерії - в 1,3 і по сучасних літаках - в 3,2 рази. Радянські війська були розтягнуті по величезному фронту довжиною в 4500 км при віддаленні від передових рубежів до 400 км. Щільність військ в цій смузі була дуже нерівномірна, а оборонні лінії мали широкі розриви. Велика частина військ, і, передусім танкові підрозділи, розташовувалася на відстані від 80 до 300 км від кордону. На необладнаних аеродромах базувалася авіація. Нерозвиненість комунікацій і недостача транспортних засобів посилювали уразливість оборонних позицій.

Здійснення плану «Барбаросса» розпочалося на світанку 22 червня 1941 р. бомбардуванням з повітря і наступом сухопутних військ. Панування люфтваффе було повним; за першу добу війни вона знищила 1200 літаків, з них 800 на землі. За лічені дні німецькі армії просунулися на кілька десятків кілометрів; вже 28 червня пав Мінськ. Знищивши охоплюючим маневром білостоксько-мінський виступ і взявши у полон 320 тис. радянських бійців і командирів, війська фон Бока вийшли на підступи до Смоленська. На північно-західному напрямі в середині липня фон Леєб досяг Ковно і Пскова. Група фон Рундштедта на південно-західній дільниці зім'яла війська Будьонного, яким довелося здати Львів і Тернопіль, Загалом за три тижні боїв німецькі війська просунулися на 300-600 км у глибину радянської території, окупували Латвію, Литву, Білорусію, правобережну Україну і майже всю Молдавію. Німецький наступ було припинено лише в районі Смоленська, де радянські війська тримали оборону з 16 липня по 15 серпня. Смоленська битва принесла тимчасову, але дуже важливу стратегічно і психологічно затримку в реалізацію плану «блискавичної війни» на центральній дільниці радянсько-німецького фронту. Радянське командування отримало можливість розгорнути частини, що підходили з глибокого тилу, маючи на увазі, передусім зміцнення оборонних рубежів Москви. У цей момент важливу роль зіграло рішення Гітлера не кидати всі сили проти радянської столиці: 23 серпня фюрер зажадав від своїх військ не лише взяття Москви, але й оволодіння економічними ресурсами України та Кавказу.

Незважаючи на заминку в центрі, німецький наступ швидко розвивався на флангах. На північному заході були взяті Тихвин і Виборг, 9 вересня був блокований Ленінград. На південному заході 19 вересня був оточений Київ. Через відмову Сталіна дозволити військам генерала Кирпоноса відступити від міста, в полон потрапило більше 650 тис. чоловік. Взявши Київ, німецькі армії розгорнули наступ на Донбас і Крим і 3 листопада підійшли до Севастополя.

24 вересня командуючий групи армій «Центр» вніс останні корективи до плану операції «Тайфун» - наступу, який повинен був завершитися штурмом і взяттям Москви. Для проведення цієї операції фон Бок мав у своєму розпорядженні 75 дивізій, в тому числі 14 танкових, і приблизно 1500 літаків. Перша лінія радянської оборони була прорвана між Ржевом і Вязьмою 5 жовтня; наступного дня був взятий Брянськ. У боях під Вязьмою був знищений цвіт московської інтелігенції, який бився у дивізіях народного ополчення. Просування німців на кілька днів затримала друга лінія оборони під Можайськом - за цей час до Москви з резерву були терміново перекинуті сибірські дивізії. 10 жовтня командуючим Західним фронтом був призначений Г.Жуков. Після того, як 12 жовтня німці зайняли Калугу, уряд, почав евакуацію в Куйбишев органів державного управління і дипломатичного корпусу. 14 жовтня частини вермахту увійшли до Калініна. Почуття приреченості Москви породило паніку, яка охопила багатьох жителів столиці і досягла своєї кульмінації 16 жовтня, десятки тисяч москвичів намагалися в безладній втечі покинути Москву. Деяка подоба порядку відновилася, коли населенню стало відомо, що Сталін і уряд як і раніше в Москві. 19 жовтня в місті було введено облоговий стан.

Німецькому наступу, що поновився 16 листопада протистояло вже все населення, від малого до старого, яке піднялося в єдиному пориві, що нагадував героїчні години 1812 р. І хоча німецьким військам вдалося 28 листопада форсувати канал Москва - Волга і 5 грудня вийти до московського передмістя Химки. намічені терміни операції були зірвані. Діями партизан була порушена доставка необхідної кількості спорядження і зимового одягу. Підсумком операції «Тайфун» стала повна і дуже важка (160 тис. убитих, поранених і взятих в полон) її невдача: 6 грудня радянські війська перейшли у контрнаступ, спираючись на свіжі резерви і нові формування створених у вересні гвардійських частин. На півдні від Москви радянські війська повернули Калугу та Орел; на півночі - Калінін. На деяких дільницях фронту просування досягло 120 км тільки за грудень. Наступ, який продовжувався весь січень, захлинувся в наступному місяці, частково через перебої з постачанням. До березня фронт стабілізувався по лінії Великі Луки - Гжатськ.

Битва за Москву означала невдачу і кінець «бліцкригу»: Німеччина зрозуміла, що її очікує виснажлива війна. Гнів Гітлера обручишся на генералів, у грудні - січні були зміщені 35 з них, в тому числі фон Рундштедт і Гудеріан. Проте, положення СРСР залишалося важким: військова катастрофа перших п'яти місяців війни привела до окупації ворогом життєво важливих регіонів, в яких у мирний час проживало 40% населення країни, вироблялося 68% чавуну, 58% - сталі, 40% - залізничного обладнання, 65% - вугілля, 84% - цукру і 38% зерна.

Сьогодні, як ніколи раніше, у величезній кількості радянських публікацій піднімається довгий час заборонене питання про причіпні катастрофи перших місяців війни. Всі поки підтверджують те, що писав у 60-х рр. А.Некріч («Червона Армія»): вся відповідальність за військові поразки СРСР в 1941 р. лежить на керівництві партії, і, передусім на Сталіні. Що відповідальність становлять наступні чотири аспекти: військові концепції, що повністю не відповідали ситуації; глобальна помилка в оцінці нацистської загрози в червні 1941 р.; збиткова (дуже відстаюча і неповна) політика в області озброєнь; глибока дезорганізація командного складу внаслідок чисток 1937 - 1938 рр.

Військові концепції Сталіна будувалися, виходячи з трьох ідей: Радянському Союзу ніколи не доведеться вести бойові дії на своїй території; готуватися слід до наступальної війни; будь-яка агресія проти СРСР буде негайно зупинена загальним повстанням західного пролетаріату. Як наслідок, вся радянська військова тактика і розташування військ виходили із задач наступальної війни. Так, прикордонні укріплення на лінії 1939 р. (так звана «Сталінська лінія») були демонтовані, хоча новий кордон був ще не готовий. Війська були розквартировані за багато сотень кілометрів від кордону. Все це дозволило німцям із перших днів війни дуже швидко просуватися вглиб радянської території.

Одним із найважливіших прорахунків Сталіна, визначаючих його відповідальність, була відмова приймати всерйоз численні донесення, які з початку 1941 р. попереджали про швидке фашистське вторгнення в СРСР. Одні з них надходили від радянських військових, що повідомляли Сталіну про зосередження на західному кордоні 120 німецьких дивізій (доповідь Генштабу від 6 червня), про порушення повітряного простору СРСР німецькими літаками (більше 150 з січня по червень). Інші приходили від секретних агентів (таких, як Зорі є, який, починаючи з 15 травня «видавав» з Токіо дату 22 червня), з британських (13 квітня Черчіль попередив по дипломатичних каналах Сталіна про неминучість німецького нападу) і американських джерел. До самого вторгнення Сталін перебував в упевненості, що ці повідомлення були не чим іншим, як англійськими «провокаціями», направленими на те, щоб примусити його відкрити другий фронт і полегшити тим самим положення Англії у війні. Чутки про агресивні наміри Німеччини відносно СРСР оголошувалися в зробленій за його вказівкою заяві ТАРС (14 червня) «вигадкою кіл, зацікавлених у розширенні війни» та «абсолютно позбавленими піде гав» .

До останнього моменту Сталін відмовлявся дати наказ про приведення в бойову готовність і перегрупування військ, про початок мобілізації, на яких наполягало вище військове керівництво. Навіть прифронтові мости не були заміновані. У день вторгнення командуючі атакованих прикордонних військових округів протягом кількох годин не отримували відповідей на свої запити. Тільки через чотири години після початку агресії нарком оборони, нарешті, дав необхідний наказ про обмежені дії у відповідь. Поширенню плутанини і паніки в чималій мірі сприяли суперечливі накази і туманні, вичікувальні вказівки, що віддавалися в ці вирішальні години. Увечері 22 червня, коли німецька армія, форсувавши Німан, оточила Брест і рухалася на Львів, командування РСЧА(Робітничо-Селянська Червона Армія) направило у війська директиву про «перехід у наступ» - самогубний наказ, який посилав у неминуче оточення сотні тисяч чоловік. Німецьке нашестя - в цьому одностайні всі свідоцтва, - здавалося, повністю позбавило Сталіна волі і дієздатності. Лише через дванадцять днів, 3 липня, він виявився спроможним виступити із зверненням до народу. На цілий тиждень навіть ім'я його зникло з газетних смуг. Створювалося враження, що реально на чолі держави, яка втратила управління в ті дні знаходилися нарком оборони С.Тимошенко та начальник генштабу Г.Жуков.

Незважаючи на досягнутий у 30-і рр. безперечний прогрес, оснащення Червоної Армії сучасним озброєнням страждало через відсутність продуманої політики в ній сфері. Постійне втручання Сталіна в питання вибору нових типів озброєнь часто призводило до негативних результатів. Нехай навіть військовий бюджет виріс з 1934 по 1939 р. в 7 разів - армія за цей період збільшилася з 900 тис. до 5 мли. чоловік після прийняття закону про загальний військовий обов'язок. Що ж до військової промисловості, то до кінця 1941 р. перевага в ній віддавалася масовому виробництву морально застарілої техніки, «поставленої в план» багато років тому (винищувачі 1-16, що сильно поступалися німецьким Ме-109, легкі танки БТ-5, БТ-7, Т-26 і Т-27, середні - Т-28, важкі - Т-35). Все це були моделі «вчорашнього дня», що й довели перші дні війни. Тільки в першому півріччі 1941 р., під впливом уроків фінської кампанії, виробництво нових зразків почало рости, - передусім, завдяки тиску Жукова і замнаркома оборони Шапошникова. Запізнілі зусилля принесли лише частковий ефект: сучасними винищувачами (Як-1, Лаг-З, Миг-3; випуск останніх становив 84 штуки в 1940 р. і 1950 - в першій половині 1941 р.) і танками (середні Т-34, важкі КВ) вдалося озброїти всього 15% авіаційних і 25% танкових частин. У своїх мемуарах військові керівники згадують, що відмовив Сталін і в підтримці, необхідній для виробництва ряду створених кращими конструкторами нових видів озброєнь, таких, як реактивний міномет Костикова.

Неможливо також нехтувати тією роллю, яку в розгромі 1941 р. зіграла дезорганізація командного складу РСЧА після чисток 1937-1938 рр. Місце знищених репресіями досвідчених воєначальників зайняли молоді командири, під начало яких у перші місяці війни були поставлені ті з «вичищених», кого звільнили з таборів, щоб кипу пі в пекло битв. У результаті на командних посадах в армії часто виявлялися або свіжоспечені випускники прискорених курсів військових шкіл (на початок війни менше 10% командирів мали вищу військову освіту, 75% з них, включаючи політробітників, займали свої пости менше року), або люди, фізично і психологічно зламані.

Військова катастрофа 1941 р. і окупація ворогом величезної території відразу ж поставили фундаментальну економічну проблему: щоб продовжувати опір, необхідно було врятувати вцілілий промисловий потенціал і до приходу ворожих військ евакуювати в тил основні виробництва і частину населення. З перших днів війни евакуація і перехід підприємств на військове виробництво відбувалися відносно організовано. Незважаючи на розгубленість, вже через два дні після вторгнення уряд приступив до дій по збереженню промисловості, яка виявилася під загрозою. 24 червня було створено очолену Л.Кагановичем, а потім М.Шверником Раду по евакуації, яка повинна була забезпечити евакуацію населення, промислових і продовольчих ресурсів, а з 25 грудня до її ведення була віднесена і координація транспортних перевезень вантажів, що підлягали евакуації. Перебазування промисловості на схід було здійснене Радою за угодою з Держпланом у два етапи: літо - осінь 1941 і літо - осінь 1942 рр. Найбільш важливим і важким був перший етап, коли органи, що керували евакуацією, ще не мали необхідного досвіду і, крім того, були вимушені постійно змінювати свої плани відповідно до військових дій, розвиток яких Червона Армія не контролювала. Операції по евакуації в Білорусії були перервані вже в серпні через повну окупацію республіки. У Ленінградській області евакуація, яка почалася в липні, була зупинена у вересні блокадою. З липня по жовтень продовжувалося перекидання промислових підприємств України. Операції по переміщенню цілих заводів та їх пуску на новому місці були виключно складними (тільки для перевезення металургійного комбінату «Запоріжсталь» з Дніпропетровська в Магнітогорськ було потрібно 8 тис. вагонів). Введення в дію заводів, багато з яких були перепрофільовані (наприклад, ленінградський завод ім. Кірова і харківський завод по виробництву дизелів були злиті з челябінським тракторним для випуску танків), у Поволжі, Сибіру, Казахстані та Середній Азії, на Уралі, який став арсеналом Червоної Армії, здійснювалося в надзвичайно важких умовах: евакуйовані робітники працювали по 13-14 годин на добу, вимушені до того ж тулитися в поспішно збитих бараках і миритися з поганим постачанням. Загалом, увівши в дію чверть рухомого складу залізниць, керівництво країни зуміло за п'ять місяців, в липні - грудні 1941 р., перебазувати в інші райони 1530 великих підприємств.

З театру військових дій і з прифронтових районів було евакуйована біля 7 млн. чоловік в 1941 р. і 4 млн. в 1942 р. Всі працездатні евакуйовані, здебільшого жінки, були негайно залучені до роботи на виробництві. Цим багато в чому був зумовлений вражаючий підйом радянської промисловості, що повністю перейшла на випуск озброєння, який розпочався з 1942 р. Хоча діяльність Рада з евакуації не перешкодила німцям захопити безліч заводів, які вони використали або зруйнували, все ж його зусилля істотно скоротили втрати в промисловому потенціалі СРСР.

Всі державні інститути і структури - наркоматі, армія і навіть партія, працювали під керівництвом Державного Комітету Оборони (ДКО) - надзвичайного органу, який володів всією повнотою влади, здатного оперативно приймати рішення з будь-яких державних і господарських питань, пов'язаних із веденням війни. Створений 30 червня за подобою до встановленої Леніним в період громадянської війни Ради робітничо-селянської оборони, ДКО очолювався безпосередньо Сталіним; в нього спочатку входили також Молотов, Берія, Маленков і Ворошилов. Затверджені документи (більше 10 тис. за чотири роки війни) мали силу закону. ДКО не мав свого апарату, здійснюючи свої владні функції через усі існуючі урядові органи. Інформацію з військових питань ДКО отримував від утвореної 10 липня Ставки Верховного головнокомандування, що включала в себе Сталіна, Молотова і пай видніших воєначальників: Тимошенко, Ворошилова, Будьонного, Шапошникова, Жукова. Зайнявши пости наркома оборони (19 липня) і Верховного головнокомандуючого (8 серпня), Сталін, таким чином, зосередив у своїх руках всю владу.

З перших же часів радянсько-німецької війни стало ясно, що розрахунки Гітлера на міжнародну ізоляцію СРСР не виправдалися. У день початку фашистської агресії Черчілль, незважаючи на своє категоричне неприйняття комунізму, заявив:

«Всякий, хто б'ється проти Гітлера, - друг Англії; всякий, хто воює на його стороні, - ворог Англії». Переговори радянського уряду з Великобританією та США завершилися підписанням 12 липня 1941 р. радянсько-англійської угоди про співпрацю, згідно з якою обидві сторони зобов'язалися не укладати сепаратний мир з Німеччиною. 16 серпня додалася економічна угода про торгівлю і кредити. Першими спільними діями стала окупація Ірану, а також тиск на Туреччину і Афганістан, з метою домогтися їх доброзичливого нейтралітету. У вересні Сталін звернувся до Англії з проханням про пряму військову допомогу: відкритті у Франції другого фронту або навіть направленні в Архангельськ 25-30 дивізій! На необхідності відкриття життєво важливого для СРСР другого фронту Сталін наполягав від самого початку переговорів із західними державами; згодом ця вимога стане все більш наполегливою і перетвориться для Сталіна і радянського народу на пробний камінь їх ставлення до західних союзників. Підкреслюючи, що мільйони радянських солдат загинули на «єдиному справжньому фронті цієї війни», Сталін перетворив вимогу другого фронту з визнання власної слабкості в елемент торгу: через небажання задовольнити Радянський Союз у військовому плані, Англія і Америка намагалися задовольнити Сталіна економічно, а потім і політично. Першим об'єктом і жертвою цього заспокоєння призначено було стати Польщі. Вже в липні 1941 р. британський уряд дав зрозуміти, що для цієї країни він не буде вимагати повернення кордонів 1939 р. Президент Рузвельт, за підсумками поїздки в Москву свого радника Гопкінса і згідно із законом про ленд-ліз, дав згоду надати СРСР першу безпроцентну позику в 1 млрд. долл. 1 жовтня 1941 р. Гарріман, Бівербрук і Молотов підписали в Москві трьохсторонню угоду про постачання в СРСР озброєнь, військового спорядження і продовольства. Постачання (400 танків, 500 літаків щомісяця, а також стратегічна сировина, зокрема алюміній) почалося відразу ж. Перші танки і літаки західного виробництва з'явилися на фронті в кіпці листопада, в розпал битви під Москвою. Допомога союзників доставлялася головним чином північними морськими конвоями під охороною королівського ВМФ. Хоча дуже багато кораблів було потоплено німцями, з жовтня 1941 р. по червень 1942 р. СРСР отримав 3 тис. літаків, 4 тис. танків, 20 тис. різних транспортних засобів. Щоб показати своє щире бажання співробітничати з демократичними державами в післявоєнному урегулюванні, Радянський Союз приєднався до Атлантичної хартії і Декларації 26 держав (названих Об'єднаними Націями), підписаної 1 квітня 1942 р. у Вашингтоні. Радянський уряд уклав також угоди з представниками окупованих нацистами країн, які перебували в Лондоні. 18 липня 1941 р. радянський посол в Англії Майський підписав з Бенешем радянсько-чехословацький договір про взаємодопомогу, який анулював мюнхенську угоду. Після непростих переговорів польський генерал Сікорський дав 30 червня своя згоду на укладення радянсько-польського договору про взаємодопомогу, доповненого 14 серпня військовою конвенцією про створення в СРСР польської армії під командуванням генерала Андерса. Декларацію «про досягнення міцного і справедливого миру» Молотов і Сікорський підписали 4 грудня у вже натягнутій атмосфері, затьмареній відомостями про зникнення 15 тис. польських офіцерів, інтернованих Червоною Армією в 1939 р. (в лютому 1943 р. німці знайдуть у ровах поблизу Катинського лісу 4 тис. трупів). У Лондоні Майський увійшов у контакт і з французьким Комітетом національного визволення, який 27 вересня 1941 р. був офіційно визнаний СРСР.

 



Информация о работе «Радянський Союз у війні (1941-1945)»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 73648
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
169562
0
0

... Північному флоту довелось виконувати різноманітні операції, але провідне місце серед них займала боротьба на морських комунікаціях і захист конвоїв союзників. Говорячи про діяльність Радянського Військово – Морського флоту у Великій Вітчизняній війні потрібно сказати і про дії, які вели окремі флотилії. Раніше вже говорилось про важливу роль, яку відіграла Ладозька військова флотилія у взаємодії ...

Скачать
78277
0
0

... організаційно-інструкторського відділу і особливого сектору ЦК КП(б)У про підпільно-партизанський рух в Україні періоду Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр.", Документи періоду Великої Вітчизняної війни". В цих документах міститься важлива інформація щодо становища єврейського населення на окупованих землях, повідомлення про масове знищення мирного населення, у тому числі і євреїв. Отже, ...

Скачать
44888
0
0

... рейси під безперервним вогнем він перевіз більше ста бійців. Після бою за Дніпро, йому також присвоєно звання героя Радянського Союзу. Не оминула війна і моїх країв, зокрема Черкащини. З перших днів війни труднощі стали на захист Вітчизни. З початком Великої Вітчизняної війни Черкащина стала ареною бойових дій. 57 дивізій, 13 бригад, 1300 літаків гітлерівської групи «Південь» були націлені на ...

Скачать
10159
1
0

... К. Жуковим 6 червня 1944 року війська під командуванням Дуайта Ейзенхауєра висадились в північній Франції – відкриття другого фронту. 24 серпня визволення Парижу. 16 червня 1944 – бомбардування Англії крилатими ракетами ФАУ-1 25 липня 1944 наступ англо-американських військ в Нормандії 8 вересня – бомбардування Англії балістичними ракетами ФАУ-2 28 жовтня 1944 - перемир’я між ...

0 комментариев


Наверх