1. Процес зародження, формування та розвиток пенсійної системи в Україні

Пенсії ... мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму... Ст.46 Конституції України

Об’єктивна необхідність в утриманні непрацездатних членів суспільства існувала з давніх давен. Протягом століть цю функцію виконувала церква, благодійні організації, товариства взаємодопомоги тощо.

Виникнення державного соціального забезпечення стало результатом розвитку промисловості та широкого застосування на промислових підприємствах найманої праці. Формування капіталістичного способу виробництва призвело до виникнення необхідності в організації державної системи захисту найманих працівників від соціального ризику втрати заробітку. Найчастішими причинами втрати заробітку були нещасні випадки на виробництві і професійні захворювання. Через те першими виплатами по державному соціальному страхуванню стали допомоги в зв’язку з трудовим каліцтвом та захворюванням, які називалися пенсіями.

З поміж перших країн світу, які запровадили солідарну пенсійну систему на зламі ХІХ-ХХ ст. були Німеччина, Англія, Франція та Швейцарія, а згодом Чехословаччина і Румунія. За межами Європи першими такі самі пенсійні системи у 20-хр.р.минулого століття заснували три латиноамериканські країни – Чилі, Аргентина і Уругвай. З початку зародження пенсійного забезпечення проводилося страхування не старості, а інвалідності, оскільки через важкі умови праці та побуту більшість найманих працівників, які доживали до 65 років, фактично ставали непрацездатними.

В Росії пенсійне забезпечення було започатковане з ухваленням в 1901р. Тимчасових правил про пенсії робітникам казенних гірничих заводів і рудників, які втратили працездатність та прийняттям в 1903р. закону „Про виплату відшкодування робітникам, потерпілим в наслідок нещасних випадків ”. але цей закон по суті не встановлював права працівників на матеріальне забезпечення в зв’язку з нещасними випадками на виробництві, а в основному передбачав особливості відповідальності роботодавців, яка базувалася на цивільно-правових засадах. За цим законом роботодавець звільнявся від відповідальності за наявності умислу чи грубої необережності потерпілого. Але призначувана в зв’язку з трудовим каліцтвом компенсація називалася пенсією.

Наступним значним кроком на шляху формування державної системи соціального страхування в Росії було прийняття в 1912р. цілої низки законів. Це, зокрема, „Про страхування робітників від нещасних випадків на виробництві”, „Про забезпечення працівників на випадок хвороби”, „Про затвердження Ради у справах страхування робітників” та інші.

До 1917р. в Росії соціальне забезпечення людей похилого віку будувалось не на основі врахування досягнутого віку, а на підставі втрати працездатності і настання інвалідності. Незважаючи на те, що чимало країн Європи вже на початку ХХ століття почали запроваджувати соціальне страхування за старістю, в Росії, а далі й в СРСР такий страховий випадок як настання старості аж до 1929р. не входив до сфери соціального страхування. Проте для окремої категорії працівників пенсійне забезпечення за старістю почали запроваджувати дещо раніше. Так викладачі вищих навчальних закладів були охоплені пенсійним забезпеченням за старістю з 1924р. при досягненні віку 65 років, робітники текстильної промисловості – з 1928р., зайняті у провідних галузях промисловості й транспорту – 1929р. Таким чином, пенсійне забезпечення, пов’язане з старістю, на той час не мало всеохоплюючого характеру. Лише в 1932р. після проведеного обстеження робітників, які виходили на пенсію через інвалідність із втратою працездатності, воно було поширене на робітників усіх галузей народного господарства.

У 1930р. Наркомат праці СРСР затвердив Правила забезпечення в старості. Згідно них пенсійний вік був встановлений: для чоловіків 60 і для жінок 55 років. Загальний стаж роботи за наймом: для чоловіків – 25 і для жінок – 20 років.

Після Великої Вітчизняної війни в СРСР проводилась робота щодо удосконалення законодавства в області пенсійного забезпечення. Були підвищені розміри пенсій за вислугу років вчителям, лікарям та іншим працівникам, в 1949р. прийнято положення про пенсії працівникам науки.

Упродовж перших 50 років існування радянської влади половина економічно активного населення України взагалі була вилучена з державної пенсійної системи. Приміром, у 1960р. в УРСР проживало 5,6 млн. осіб пенсійного віку, або 13,5% загальної чисельності населення республіки, але загальна чисельність пенсіонерів становила лише 4,4 млн. осіб, тобто на 21% менше. Та з усього числа пенсіонерів лише 844 тисячі, або 19,2% були пенсіонерами за старістю. Решту становили пенсіонери за інвалідністю, за вислугу років, у разі втрати годувальника, колишні військові та члени їх сімей.[4]

У 1990р., після ухвалення Законів СРСР „Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР” і „Про пенсійне забезпечення військовослужбовців”, практично завершився процес створення єдиної всеохоплюючої системи пенсійного забезпечення, яка діяла за єдиними умовами і нормами. Фактично ця система була поєднана на принципах соціального страхування і соціальної допомоги, але вона закладала страхові основи, передбачивши відокремлення пенсійної системи від держбюджету. Основним джерелом коштів для фінансування пенсій став пенсійний фонд, який формувався за рахунок коштів, що відраховувалися підприємствами і організаціями, а також страхових внесків громадян та інших надходжень. Окрім того кожному працівнику за місцем роботи щорічно заповнювалась вкладка до трудової книжки з позначкою сплаченої суми страхових внесків до пенсійного фонду, і вона була розрахована на створення в майбутньому більш справедливої пенсійної системи.

Після здобуття незалежності перед Україною постало питання розробки національного законодавства з соціального забезпечення й нової стратегії соціального захисту населення, яка б відповідала ринковим умовам, забезпечувала кращу соціальну захищеність непрацездатних. 5 листопада 1991р. Верховна рада України схвалила Закон „Про пенсійне забезпечення ”. Але він майже нічим не відрізнявся від аналогічного закону СРСР 1990р. Винятком стало істотне розширення пільгових категорій пенсіонерів, які одержали право на достроковий вихід на пенсію. Значним недоліком цього закону є і те, що він не враховує демографічного чинника, тобто процесу старіння населення, при створенні пенсійної системи.

Прийняття ряду законів, таких як „Про підприємства в Україні”, „Про підприємництво”, „Про акціонерні товариства” та інших стало законодавчою базою для створення так званих недержавних пенсійних фондів. Перші такі фонди в Україні почали створюватися в 1994р., а наприкінці 1999р. в Україні було зареєстровано понад сто недержавних пенсійних фондів, із яких фактично функціонували не більше півтора десятка і діяльність їх здійснювалась всупереч пенсійному законодавству і їх основною метою було викачування коштів у населення. Так, за даними чисельних перевірок один лише такий недержавний пенсійний фонд „Оберіг” за підтримки рекламних компаній і засобів масової інформації з початку своєї діяльності залучив внески 194 тисяч громадян України, які добровільно втратили мільйони доларів США.[4]

У 1993р. Верховна Рада України схвалила „Концепцію соціального забезпечення населення України”, з метою реалізації якої 1998 року був прийнятий Закон „Про основи загальнообов’язкового державного соціального страхування”, де передбачалося обов’язкове пенсійне страхування, пенсійне забезпечення за місцем роботи через пенсійні плани, що перебувають у приватному секторі, добровільне особисте страхування через недержавні пенсійні фонди. Ці пропозиції знайшли відображення в Основних напрямах реформування пенсійного забезпечення в Україні. Основні напрями передбачають створення в Україні трирівневої пенсійної системи, яка поєднуватиме елементи державного солідарного і приватної пенсійної системи, зокрема, 2003 року ВРУ були прийняті Закони України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, „Про недержавне пенсійне страхування”, які набули чинності з 1 січня 2004 року, внесені зміни до чинного пенсійного законодавства, спрямовані на вдосконалення діючої солідарної пенсійної системи. [4]

 


Информация о работе «Пенсійне забезпечення і розвиток економіки»
Раздел: Экономика
Количество знаков с пробелами: 61777
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
40451
0
0

... своїх працівників, які будуть учасниками такого фонду. Професійні фонди будуть побудовані за принципом професійної належності. Тобто об’єднання громадян або юридичних осіб створюватимуть свій фонд. Недержавне пенсійне забезпечення, що здійснюється страховими організаціями та банківськими установами .  Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється страховою організацією на підставі ліцензії на ...

Скачать
68237
0
0

... звільняється із свого місця роботи і повертається на нього у порядку переведення, а державна служба зайнятості першочергово пропонує їм рівноцінну роботу (службу). народний депутат пенсійний забезпечення   2. Пенсійне забезпечення народних депутатів в Україні   2.1 Законодавча база пенсійного забезпечення в Україні Правове регулювання соціального захисту народних депутатів, в тому числі ...

Скачать
146409
3
0

... числі пенсійного забезпечення. 3. Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 р. (із змінами) — визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України і військовослужбовців Збройних сил України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, Управління державної охорони ...

Скачать
78224
4
2

... . Може самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність згідно з законодавством. 2.2 Порядок справляння внесків до пенсійного фонду на прикладі підприємства   2.2.1 Порядок здійснення нарахувань з заробітної плати внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування Обчислення страхових внесків здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відпові ...

0 комментариев


Наверх