Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


Анотація

Темою даної курсової роботи є особливості образу ліричного героя у творчості Байрона. Обрана тема має пізнавальне значення, допомагає відчути дух байронівської епохи, вир почуттів самого автора.

У своїх творах Байрон розробляв вічну проблематику добра і зла, зради і вірності, любові і ненависті, що не втратила актуальності сьогодні.

Проведено аналіз творів “Паломництво Чайльд-Гарольда”, східних поем, “Мазепа”, “Прометей”, “Валтасарове видіння” з метою дослідження образів головних героїв, історичних передумов їх появи.

Робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

У роботі містяться десять першоджерел російських дослідників творчості Байрона.


Зміст

Вступ

Розділ 1. Особливості головного героя у творчості Байрона

1.1 Образ ліричного героя у поемі “Паломництво Чайльд-Гарольда”

1.2 Східні поеми

1.3 Ліричні герої в поезіях “Прометей” та “Валтасарове видіння”

1.4 Образ Мазепи в однойменній поемі Байрона

Розділ 2. Вплив байронівського образу Мазепи на європейське мистецтво

Висновки

Список використаних джерел


Вступ

Творчість Байрона, завдяки по­етичній пристрасності, волелюбним ідеям, мо­гутньому протестові проти будь-якої тиранії, відіграла значну роль у формуванні багатьох поетів-романтиків. Вона мала певний вплив на розвиток української літератури. Поетом “ве­ликим” і “знаменитим” називав Байрона Т. Шев­ченко. Українську перекладну байроніану започатку­вав М. Костомаров віршами з циклу “Єврейські мелодії”, які були опубліковані в харківському альманасі «Сніп» (1-й вип., 1841). Окремі твори Байрона переклали І. Наумович, О. Кониський, І. Верхратський, О. Навроцький, М. Старицький, Б. Грінченко, Леся Українка та ін. Найвизначнішими е пере­клади П. Куліша (перша пісня “Дон Жуана”, 1891; “Чайльд-Гарольдова мандрівка”, 1894, опублікована І. Франко, 1905), П. Грабовського (“Шільйонський в'язень”, 1894, та ін.), І. Франка (“Ка­їн”, 1879; уривок з роману “Дон Жуан” – “Но­вогрецька пісня”, 1885). У 1889 вийшла філософська поема І. Франка “Смерть Каїна”, у якій він інтерпретує біблійні образи англійського поета і водночас полемізує з ними (Франків Каїн на відміну від Байронового, який залишається гордим індиві­дуалістом, виступає в кінці твору як невід'ємна від людської громадськості особистість). У радянський період твори Байрона перекладали Є. Тимченко (“Ка­їн”), Д. Загул (“Мазепа”), М. Рошківський (“Ман­фред”), Ю. Корецький (“Трагедії”), Д. Паламар­чук (“Лірика”), М. Кабалюк (“Шільйонський в'я­зень” та ін.), С. Голованівський (“Дон Жуан”). Творчість Байрона досліджували І. Франко (ст. “Лорд Байрон”, 1894, та ін.), К. Лукачівський (реферативний огляд творчості поета, 1888), П. Филипович, С. Родзевич, І. Журавська, Д. Кузик, Л. Герасимчук, Д. Наливайко та ін.

Джордж Байрон є поетом, який вчинив ледве не унікальний вплив на цілу епоху, і не лише літературну. Йо­го слава в першій третині XIX ст. була незвичайна й посту­палася хіба що славі Наполеона. В елегії Пушкіна “До мо­ря” (1824), яка є відгуком на смерть Байрона, що сталася через чотири роки після смерті Наполеона, є рядки:

…Там он (Наполеон - Д. Н.) почил среди мучений,

 и вслед за ним, как бури шум,

Другой от нас умчался гений,

Дру­гой властитель наших дум. [12. c. 42]

Цим “другим генієм” і “воло­дарем дум” був Байрон, якого Пушкін порівнює з морем:

… Он был, о море, твой певец.

Твой образ был на нем оз­начен,

Он духом создан был твоим:

Как ты, могущ, глу­бок и мрачен,

Как ты, ничем не укротим. [12. c. 42]

І це була не особиста думка й особистий образ Байрона, витворений Пушкіним, а вираження думки й образу, поширеного в усій Європі 10-30-х pp. XIX ст.

Цікаво, що поет Байрон, який не відзначався особли­вим нахилом та інтересом до філософії, мав величезний вплив на умонастрої принаймні двох поколінь і формуван­ня їх світогляду. Власне, він виявився їхнім речником і, як великий та могутній геній, пристрасний поет, дав глибоке й хвилююче вираження їхнього розчарування в новому суспільному устрої, що стверджу­вався після буремної революційної епохи на межі XVIII-XIX ст., розчарування, що набирало космічних масштабів (знаменита “світова скорбота”).

Звичайно, це захоплення Байроном, “культ Байрона” не мали всезагального характеру, немало було й тих, хто не сприймав і категорично осуджував цього поета. Однак це не шкодило його славі, а на свій лад сприяло їй. Для консерваторів і святенників він був утіленням аморалізму й зачинателем “сатанинської школи” в поезії, що викли­кав навіть побожний страх, особливо в міщанському се­редовищі.

До речі, на цьому спекулював молодий Едгар По, який 1829 року писав своєму опікунові, прагнучи його за­добрити: “Хочу зазначити на закінчення, що вже давно відкинув Байрона як зразок і за це розраховую на певний кредит”. Інших насторожувало його бунтарство, репутація “революціонера”. Наприклад, обережний В. Жуковський у вересні 1825 року писав Пушкіну в село Михайлівське: “Чуєш, Бейроне Сергійовичу! Дивись-но: Бейрон на лірі, а не Байрон на ділі...”[10. c. 36] Та, зрозуміла річ, найбільшу славу Байрон мав у літературі, і його вплив на неї був особливо глибокий та потужний. Французький критик А. Мазюр, який зовсім не благоволив до Байрона, писав у 1833 році під натиском фактів, що “це він дав рух та імпульс всій по­езії нашого століття, вона була піднята Байроном на но­вий рівень, вона вся вийшла із його генія”, і навіть твори найвидатніших поетів “частіше, ніж прийнято думати, ним відзвучують”. А російський поет А. В'яземський, підво­дячи підсумок дії Байрона на європейські літератури, заз­начав у їхньому віршованому огляді:

…во всех романах и поэмах

Его клеймо носил герой. [5. c. 86]

Отож, творчість Байрона знаходилася в центрі уваги всієї освіченої Європи й була чинником великої ваги та значення. Проте не буде перебільшенням сказати, що найбільш резонансними були в ній три твори: поема “Паломництво Чайльд-Гарольда”, особливо перша й друга її пісні (1812), драматична поема “Манфред” (1816) та поема “Мазепа” (1818). Вони належать до різних періодів творчості Байрона, власне, ними відкриваються ці періоди: “Чайльд-Гарольдом”, точніше, першими піснями цієї поеми – перший період, “Манфредом” – другий, а поема “Мазепа” означена рисами перехідності до третьо­го, заключного.

Нерідко творчість Байрона уявляється вищим і завер­шеним втіленням романтизму, але це явне перебільшен­ня. Вірніше сказати, що він є зачинателем і провідним по­етом однієї з найзначніших течій романтизму, яка була названа його іменем – байронізмом. Це була течія, що склалася в 10-20-х pp. XIX ст., в часи стабілізації буржуаз­ного суспільства, і була бурхливою реакцією на це суспільство і його негацією. Поети й митці, що до неї нале­жали, були максималістами в своїх поглядах, вони вира­жали тотальне розчарування в світі, що виник після грандіозних потрясінь і сприймався ними як лихий насміх над ідеалами й сподіваннями, які надихали попередні по­коління. Саме у романтиків цієї течії з'являється різке протиставлення ідеалу й дійсності, яке нерідко вважається універсальною рисою романтизму, нібито притаманною всім його течіям. Світ уявлявся їм клубком нерозв'язних суперечностей, де головною, визначальною є супе­речність між духовною особистістю і неадекватним їй ста­ном світу, “царством крамаря”.


Розділ 1. Особливості головного героя у творчості Байрона

Творчість Байрона була найбільш могутнім виявом переломної, кризової епохи – епохи економічних і політичних революцій і довготривалих, кровопролитних війн. Болісні протиріччя цього важкого періоду визначили духовне обличчя Байрона, характер його поезії та особливості ліричних героїв.

В світлі гнітючої реальності високі ідеали просвітителів здавались наївними, недостатньо виваженими. Вони відступали перед не виваженою складністю дійсності. Мислячий англієць стає свідком ряду історичних парадоксів: боротьба революціонерів за свячені ідеали свободи, рівності, братерства закінчуються владою диктатора. Цей диктатор заливає кров’ю всю Європу, однак на штиках його вояків в деякі країни приходить і більш прогресивна формація й передові ідеї. І коли диктатора скинуто, це призводить до влади тиранів більш дрібних і бездарних, до відновлення ознак дореволюційного режиму, до жандармського контролю Священного союзу над долями, сумлінням і думками європейців. Сама епоха вплинула на тематику, особливість образів творчості Байрона.

Літературно-критичні статті та книги про Байрона, написані в основному західними та російськими дослідниками. Англійський дослідник його біографії Леслі Марчанд підготував та видав дванадцятитомну біографію Байрона, щоденники та листи (1973-1982 рр.). Американський дослідник Дж. Лавелл видав книгу спогадів “Истинное его лицо и голос” (1954 р.). А висловлювання О. Пушкіна та В. Белінського розкрили філософську глибину та викривальну силу поезії Байрона та її протиріччя. Монографії Олексія Веселовського, дослідження М. Розанова, М. Алексєєва, М. Нормана, В Жирмунського, С. Чудакова, Н. Дьяконової, А. Єлістратової, Є. Клименко, А. Смирнова, Н. Сретенського, М. Кургіняна, А. Ніколюкіна, Н. Берковського, О. Ковальницької, А григорьєва проклали шлях до осягнення еволюції Байрона, особливостей його окремих творів, співвідношення їх з епохою та літературним процесом. Цим самим був означений ще один зв’язок із спадщиною великого поета, поглибилась перспектива більш глибокого розуміння його творів, їх нового зближення із новим поколінням читачів.

“Ліричний герой Байрона – людина палких, руйнівних пристрастей, неприйнята суспільством, що повстала проти його законів. Йому, бунтарю і свободолюбцю – не по дорозі з сучасним світом, що погруз в дріб’язкових розрахунках та користолюбстві. Саме цей гнівний протест проти поработіння особистості і визначив величезний художній вплив байронівських поем на сучасників. Але й інші риси байронівського героя – його фатальні пристрасті, його погордлива замкненість, його відлюдкуватість – багато розповідали серцю сучасникув поета.”[4. c. 38]

В образі байронівського героя втілилась діалектика самої буржуазної революції, яка в один і той час була і могутнім визвольним рухом, і засобом поработіння.

Зловісний фатум, що тяжіє над героями Байрона, надає їх діяльності особливий, трагічно-суперечливий характер. Борець за свободу, байронівський герой в той же час несе в собі якесь руйнівне начало. Повставши проти насильства, він сам діє як одне із його знарядь, прагнучі до “гармонії”, він розв’язує “безлад”. Його пристрасті згубні для оточуючих, і любов його також руйнівна, як його ненависть. Сам того не бажаючи, герой Байрона сіє на своєму шляху смерть та руйнацію. Борючись із злочинним світом, він сам стає злочинцем. Складність позиції героя Байрона в тому, що його зв’язок із світом насильства являється більш глибоким, ніж думає він сам. Якимись сторонами своєї свідомості він пов’язаний з тим порядком речей, проти якого сам же протестує. В цьому і заклечається його “трагічна провина”. Він несе в собі те начало, яке розчинене в житті оточуючого, ворожого йому світу – начало егоїзму. Світ наклав на нього “каїнову печатку”, сформувавши певним чином його душу.

Саме в подвійності, суперечливості душі героя і корениться одне із джерел його внутрішньої трагедії. Його конфлікт з ворожим світом, як правило, ускладнюється жорстокою внутрішньою боротьбою.

Досліджуючи творчість Байрона М. Розанов дав таке визначення: “Ліричний герой – особа, чиї думки, переживання, почуття, настрої виражені у ліричному вірші. Внутрішній світ людини розкривається не шляхом зображення подій і вчинків, як у епосі і драмі, а через ідейно-емоційне ставлення автора до дійсності. Тому образ ліричного героя у творах Байрона (так зване ліричне “я”) близько співвідноситися з особистістю, біографією, життєвим досвідом самого поета. Проте ліричного героя не слід прямолінійно ототожнювати з реальною постаттю автора і розглядати кожен відображений у вірші факт як такий, що неодмінно мав місце у житті поета.”[13. c. 58]

Про ліричне начало в творчості Байрона писав його друг і соратник Шеллі: “…обрана ним тема повєязана з визвольною боротьбою грецького народу, що за існуючого стану речей можна трактувати не інакше, як “ліричне”.[15. c. 4]

Ці слова допомагають зрозуміти ту величезну роль, яку відігравало в творчості Байрона ліричне начало.

Дослідниця поетичного здобутку Байрона Дьяконова Н.Я. писала про його ліричного героя: “Трагедія внутрішнього розладу, яку переживає байронівський герой, принципово відрізняється від тієї “трагедії каяття”, яку так любили відображати реакційні романтики. Моральні терзання байронівського бунтаря виникають не із-за шкодування за тим, що він порушив закони ворожого йому суспільства. Їх джерелом являється усвідомлення своєї єдності з ворожим світом, своєї причетності до його злочинів”.[7. c. 14]

А літературознавець Є. І. Клименко зазначив: “… В системі світоглядних уявлень Байрона ще залишилось багато від просвітницької віри в те, що людина “могла б бути кращою”. Герої його східних поем колись в далекому минулому були чистими, довірливими, добрими та люблячими. Але гоніння світу та людська злоба зробили їх тим, що вони є. Суспільство перетворило їх на егоїстів та злочинців.”[11. c. 42]

Сучасники поета ототожнювали Байрона з його героями. А дослідник А. Григорьєв писав: “… Для самого Байрона не було нічого незвичайного в тому, що йому впевнено приписували риси героїв його творів. Ніякі його роз’яснення з приводу того, що Гарольд – “лише дитя уяви”, не допомагали: в пересиченому юнаку, якого гонить по світу “ тоски язвительная сила” упевнено бачили автопортрет поета. Тут спрацював закон романтичної лірики, на той час незвичної і вражаючої відвертістю сповідання, чого інші поети не допускали…”[6. c. 51]

Про надзвичайну силу таланта Байрона писала літератукрознавець А. Єлістратова: “ Ніхто не зрозумів так глибоко всього, що є велично-зневіреного в руїнах, ніхто не знає так добре натури привидів, дотику їх довгих мармурово-білих та пронизливо-холодних пальців (“Явление Франчески Альпу”), ніхто не підмітив так вірно і страшно судомних рухів пальців, “мимохідь торкаючих чоло”, ніхто не зуміє змусити, як він страждати читаючи разом з його Ларою всіма жахами безсонної та таємничої ночі…”[8. c. 194]

Про надзвичайне відношення до Байрона Жуковського та Козлова писав літературознавець В Жирмунський: “Все, що є пригнічено-сумним, фантастично-тривожним, що є сумом, меланхолією, забобонним передчуттям, лежить в основі поезії Жуковського, в тоні таланту Козлова, - все це знайшло для себе в Байроні самого глибокого та енергетичного виразника…”[9. c. 98]

Надзвичайно різне відношення до Байрона та до його таланту. На всіх він вплинув своїм стихійним началом: Ґете бачив в ньому дещо сліпе в необузданій силі його таланту; Пушкін поетизуючи цю сліпу силу таланту проникав розумом в її пружини; Жуковський і Козлов співчували великому віртуозу на струнах душі, їм також доступних, хоча і не в такій мірі.

В листі до М.В. Гоголя В. Жуковський писав: “… Его гений имеет прелесть Мильтонова сатаны, столь поражающего своим помраченным величием; но у Мильтона эта прелесть не иное что, как поэтический образ, только увеселяющий воображение; а в Байроне она есть сила, стремительно влекущая нас в бездну сатанинского падения. … его гений имеет высокость необычайную…”[10. c. 14]

Таким чином, дослідники творчості поета, його сучасники вбачають у спадщині Байрона класичний взірець, свого роду школу, що відкриває новим читачам широкі горизонти змістовного мистецтва, що гармонійно поєднує глибину думки з накалом емоцій.


Информация о работе «Особливості образу ліричного героя у творчості Байрона»
Раздел: Зарубежная литература
Количество знаков с пробелами: 73852
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
326721
0
0

ним із перших в українській літературі піддав сумніву непо­грішність сталінського генія. Лаврін Запорожець знімає портрет вождя зі стіни і ставить його додолу зі словами: «Не думали ми з вами, що так вийде». Осмислюючи хід війни, переживаючи великі людські втраги в ній, О. Дов-женко добре розумів провину Сталіна, який напередодні винищив військові кадри, припустився грубих тактичних помилок. ...

Скачать
211040
0
0

є намір поріднитися хай навіть з неписьменним, але багатим Чоботенком. У змалюванні дикості Пузиря І. Карпенко-Карий досяг вищої форми комічного. Його образ викликає презирство, огиду читача і глядача. На жаль, цей класичний образ є дуже актуальним. Сьогоднішні “пузирі” та їх “супутники” феногени і ліхтаренки несуть не менше лиха трудовому народові, ніж у часи Карпенка-Карого. Вони так ...

Скачать
103177
0
0

н Ліни Костенко всеосяжно поцінованим ще, безумовно не є. Тим більше якщо говорити вужче, а власне про функції пейзажу у ліричних і ліро-епічних творах Ліни Костенко, то предмет цієї розмови лише деким із дослідників був принагідно задекларованим. Усе це дає нам підстави тракувати нашу працю як актуальну. І маючи на меті з’ясувати особливості функціонування описів живої природи (пейзажу) у творах ...

Скачать
26389
0
0

... польського та європейського взагалі. У поезіях Шевченка знаходимо розробку образів і мотивів, характерних для його попередників (образи народного співця, козака, гетьмана, могили тощо). Романтизм Шевченка позбавлений містичних і казково-екзотичних мотивів, настроїв жаху, невиразно-абстрактного красномовства, туманної загадковості. Його фантастика — фольклорно природна, лагідна, є органічною ...

0 комментариев


Наверх