2.3 Психологічні основи вживання афоризмів у мовленні письменника

Афоризми є справжньою оздобою мови, одним з невичерпних джерел створення образності. Афоризми – це своєрідні носії життєвого досвіду письменника, що яскраво відбивають спостереження над навколишнім світом, відношення до реалій оточуючої дійсності. Це безпосередньо зумовлює особливості вживання афоризмів у мовленні. Частотність використання сталих висловів прямо залежить від віку людини та від її життєвого досвіду. Дитина, наприклад, сприймає фразеологізми буквально. Причиною цьому є різниця в типі мислення дорослого та дитини. Мислення, як “психологічний процес пізнання, що пов’язаний з відкриттям суб’єктивно нового знання” [23, 667], має зв’язки також із мовою та мовленням [25, 292]. Діти оволодівають мовленням поступово, тому і засвоєння знань, накопичених у процесі розвитку нації, вимагає від них великих зусиль мислення [25, 294].

Вживаються влучні вирази, як правило, в літературному стилі мовлення і часто цитуються в розмовному та мають ситуативний характер. Мовна ситуація, у якій були вжиті афоризми, запам’ятовується яскраво і надовго, бо в запам’ятовуванні бере участь емоційна пам’ять, яка до певної міри може бути сильнішою за інші види. При сприйнятті на слух того чи іншого влучного виразу в глядача одразу виникають позитивні або негативні оцінки почутого, що безпосередньо впливає на його почуття. У запам’ятовуванні бере участь і образна пам’ять, бо афоризми створюють в уяві не прості образи, які виникають при сприйманні слів, а жваві та яскраві, що зумовлено природою афоризму, якщо розглядати його з позицій лінгвістики. Сталий вислів, влучно вжитий у мовленні за певних обставин, може виникнути в свідомості, коли людина потрапляє в аналогічну ситуацію. Неабияку роль у даному випадку для запам’ятовування відіграє емоційна асоціація.

Числення афоризми в п’єсах Бернарда Шоу – не випадковий збіг обставин. Автор прагнув зробити все, щоб ідеї, виражені в його творах не забувалися одразу ж після прочитання або перегляду п’єси, а змушували до роздумів, народжували нові ідеї, сприяли перетворенню суспільства, його устрою на краще. Афоризми Б.Шоу, прочитані або почуті в його п’єсах запам’ятовуються, породжують певні асоціації. Б.Шоу у своїх п’єсах вирішував важливі соціальні проблеми, тому кожна п’єса – актуальна проблема для кожної людини навіть на сучасному етапі. Тому, вдалі вирази, що співвідносяться із вічними темами, які розвивав драматург, цитуються і сьогодні. І всі розуміють значення подібних сталих виразів, незважаючи на відірваність від контексту.

Афоризми Б.Шоу свідчать про його мудрість та значний життєвий досвід. Лише людина, яка добре орієнтується в суспільних відносинах, у політиці тощо могла стати автором таких виразів:

Ви рабськи слугуєте мені, а потім скаржитися на те, що я вами не цікавлюся: хто ж буде цікавитися рабом? (Хіггінс)

Не вмієте цінити те, що маєте, тож нехай у вас беде те, що ви ціните (Хіггінс);

Сильні люди (немає значення чоловік це чи жінка) не лише не вступають до шлюбу із ще більш сильними, але навіть не віддають їм переваги, коли обирають собі друзів. Коли один лев зустрічає іншого, який ричить більш загрозливо, він відносить його до розряду зануд. Чоловік або жінка, які відчувають у собі сили на двох, шукають у партнері чого завгодно, але не сили;

Люди слабкі надають перевагу шлюбу із сильними, аби ті їх не дуже лякали, і таким чином, часто роблять помилку, яку ми називаємо „горішок не по зубах”. Вони хочуть багато в обмін на мале, і коли угода стає нерівноцінною до безрозсудства, союз розпадається: слабкого партнера або відкидають, або тануть за собою як важкий хрест, що ще гірше;

Ненависть – помста боягуза за пережитий ним страх;

Звання й титули придумані для тих, чиї заслуги перед країною безспірні, але народу цієї країни вони невідомі;

Жінки, які думають, - це ті, про яких не думають;

Газета – друкований орган, який не бачить різниці між падінням з велосипеду й падінням цивілізації;

Демократія – це коли влада уже не призначається купкою розбещених, а обирається неосвіченою більшістю;

Нації подібні до бджіл – вони можуть вжалити лише ціною власного життя;

У результаті демократичних виборів із більшості неосвічених виходить мала кількість підкуплених.


Висновки

 

Отже, проаналізувавши п’єсу Бернарда Шоу „Пігмаліон”, можна зробити висновок, що драматург був справжнім майстром влучного слова. Афоризми Б.Шоу відзначаються дидактичністю, соціальною спрямованістю, несуть на собі певне змістовне навантаження.

Афоризми як своєрідний жанр літератури зародився в прадавні часи як одна з головних філософських літературних форм. Пройшовши багатолітню історію розвитку, афоризм не втратив своєї актуальності й основних рис. У п’єсі „Пігмаліон” Б.Шоу афоризми – короткі влучні судження, висловлені в образній, іноді парадоксальній і незвичайній формі. Афоризми мають вигляд завершеного умовиводу, тому добре сприймається і відірвано від контексту цілої п’єси.

Як свідчить аналіз теоретичних праць дослідників, немає єдиного погляду на тлумачення значення терміну „афоризм”. За одним словником афоризм – „коротке лаконічне судження, яке в стислій, зручній для запам’ятовування формі містить глибоку думку” [19, 3], за іншим – „короткий влучний оригінальний вислів, узагальнена, глибока думка, виражена в лаконічній формі, подеколи несподівано парадоксальній”. Афоризм завжди містить в собі більше значення, ніж мовлено, він ніколи не аргументує, але впливає на свідомість виразною неординарністю судження [20, 71]. Але всі сходяться на тому, що афоризм, в силу своєї структурної особливості, лаконічності, виступаючи своєрідним каталізатором думки, приводить читача до особистого роздуму, вчить мислити і разом з тим говорити.

Аналізувати афоризми на сучасному етапі розвитку цього жанру складно у зв’язку зі значним розширенням тематичного кола, що охоплює афористичну думку. У п’єсі „Пігмаліон” ми виділили (спираючись на класифікацію афоризмів А.Ткаченка) лозунгові афоризми та дефінітивні афоризми за способом вираження; за змістовим наповненням виділили афоризми повчально-однозначні та парадоксально-багатозначні. Але найбільш детально класифікували афоризми із п’єси „Пігмаліон” за тематичним принципом. На основі тематики виділені афоризми згрупували за темами:

1)  тема моралі, моральності;

2)  тема жінки й відношення до неї представників протилежної статі;

3)  тема грошей і відношення до них у суспільних колах;

4)  загально філософські теми (сенс буття, основа щастя тощо);

5)  тема життєвих цінностей;

6)  тема виховання.

За змістовим наповненням серед афоризмів Бернарда Шоу переважають парадоксально-багатозначні афоризми, оскільки більшість творчості драматурга побудована на принципі парадоксу. Як показали дослідження творчості Б.Шоу, парадоксальність – несподіваність, незвичність, оригінальність, протиріччя собі, загальноприйнятому, традиційному погляду або здоровому глузду за змістом і / або формою – один із улюблених прийомів драматурга.

Якщо аналізувати вплив афоризмів на рівень засвоєння читачами и глядачами ідей, що проголошуються в п’єсі, варто звернутися до психологічних засад вживання афоризмів. Як відомо, афоризми – це своєрідні носії життєвого досвіду письменника, що яскраво відбивають спостереження над навколишнім світом, відношення до реалій оточуючої дійсності.

Вживаються влучні вирази, як правило, в літературному стилі мовлення і часто цитуються в розмовному та мають ситуативний характер. Мовна ситуація, у якій були вжиті афоризми, запам’ятовується яскраво і надовго, бо в запам’ятовуванні бере участь емоційна пам’ять, яка до певної міри може бути сильнішою за інші види. При сприйнятті на слух того чи іншого влучного виразу в глядача одразу виникають позитивні або негативні оцінки почутого, що безпосередньо впливає на його почуття. У запам’ятовуванні бере участь і образна пам’ять, бо афоризми створюють в уяві не прості образи, які виникають при сприйманні слів, а жваві та яскраві, що зумовлено природою афоризму, якщо розглядати його з позицій лінгвістики. Сталий вислів, влучно вжитий у мовленні за певних обставин, може виникнути в свідомості, коли людина потрапляє в аналогічну ситуацію. Неабияку роль у даному випадку для запам’ятовування відіграє емоційна асоціація.

Числення афоризми в п’єсах Бернарда Шоу – не випадковий збіг обставин. Автор прагнув зробити все, щоб ідеї, виражені в його творах не забувалися одразу ж після прочитання або перегляду п’єси, а змушували до роздумів, народжували нові ідеї, сприяли перетворенню суспільства.

Ім’я Бернарда Шоу стало символом мудрості. Він зміг сказати про світ і людину в ньому так, що афоризми не втрачають своєї актуальності уже майже протягом століття. Спадщина видатного драматурга, головні ідеї, образи, погляди, багатогранний філософський світ заслуговують на увагу й дослідження.

Таким чином, у даній роботі ґрунтовно досліджена природа афористичної думки, історія її розвитку. Подана термінологія з обраної проблеми. Робота має практичне значення. Її результати можуть бути використані для вивчення творчості Б.Шоу, для проведення лінгвістичного аналізу. Дана робота може послужити підґрунтям для подальшої розробки теми афористики.


Список використаної літератури

1.  Алехина А.И. Фразеологическая единица и слово. – Минск, 1991.

2.  Амосова Н.Н. Основы английской фразеологии. – Л., 1989.

3.  Аничков И.Е. Труды по языкознанию. – С-Пб: Наука, 1997.

4.  Блэк М. Метафора // Теория метафоры. – М., 1990.

5.  Виноградов В.В. Об основных типах фразеологических единиц в русском языке // Виноградов В.В. Лексикология и лексикография: Избр. тр. – М.: Наука, 1986.

6.  Виноградов В.С. Введение в переводоведение. – М., 2001.

7.  Гражданская З.Т. Бернард Шоу. – М.:Просвещение, 1979.

8.  Ф. Деннингхаус. Театральное призвание Бернарда Шоу. – М.: Прогресс, 1978.

9.  Жуков В.П. Семантика фразеологических оборотов. – М., 1990.

10.  Захарова М.А. Стратегия речевого использования образных фразеологизмов английского языка. – М., 1999.

11.  Ивашева В.В. Английская литература ХХ век. – М.: Просвещение, 1967.

12.  Калашник В.С. Структурно-функціональні різновиди афоризмів // Культура слова. – К., 1989.

13.  Комиссаров В.Н. Современное переводоведение. – М., 2001.

14.  Копыленко М.М., Попова З.Д. Очерки по общей фразеологии: Проблемы, методы, опыты. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1990.

15.  Коробка П.Л. Идиоматическая фразеология как лингвистическая и культурологическая проблема. – М.,1999.

16.  Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник для студентів філолог. спеціальностей вищих закладів освіти. – К.: Академія, 1999. – 288 с.

17.  Кунин А.В. Английская фразеология. Теоретический курс. – М., 1981.

18.  Кунин А.В. Фразеология современного английского языка. – М.: Международные отношения, 1996.

19.  Лесин В.М., Пулинець О.С. Словник літературознавчих термінів. Вид. 3-тє, перероблене і доп. – К.: Радянська школа, 1971.

20.  Літературознавчий словник-довідник / Р.Г.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: Академія, 1997. – 752 с.

21.  Майский И. Б. Шоу и другие воспоминания. – М.: Искусство, 1967.

22.  Манякіна Т.І. Логіко-семантична класифікація афоризмів. Питання теорії романо-германських мов. – Дніпропетровськ, 1975.

23.  Немов Р.С. Психология. В 3-х кн. Кн. 1: Общие основы психологи. – М., 2000.

24.  Пастушенко Л.П. Английские фразеологические единицы в составе фразеологического поля. Дис. канд. филол. наук. – Киев, 1982.

25.  Петровський. Общая психология. – М., 1987.

26.  Попов Р.Н. Методы исследования фразеологического состава языка. – М., 1996.

27.  Прокольева С.М. Механизмы создания фразеологической образности. – М., 1996.

28.  Романенко В. Мистецтво бачити світ. – К., 1969.

29.  Савицкий В.М. Английская фразеология: Проблемы моделирования. – Самара, 1993.

30.  Сковорода Г.С. Байки харківські. Афоризми. – Харків: прапор, 1972. – 132 с.

31.  Смит Л.П. Фразеология английского языка. – М., 1998.

32.  Смирницкий А.И. Лексикология английского языка. – М.,1996.

33.  Сухоруков Л.С. Всё обо Всём. – Великобритания, 2005.

34.  Телия В.Н. Метафора как модель смысла произведения и ее экспрессивно-оценочная функция // Метафора в языке и тексте. – М.: Наука, 1988.

35.  Ткаченко А. Мистецтво слова (вступ до літературознавства). – К.: Правда Ярославичів, 1998. – 448 с.

36.  Українська мова. Енциклопедія / Русанівський В.М., Тараненко О.О., Зяблюк М.П. та ін. – К.: Укр. енциклопедія, 2000. – 752 с.

37.  Уорелл А.Дж. Английские идиоматические выражения. – М.: Художественная литература, 1999.

38.  Федуленкова Т.Н. Английская фразеология: Курс лекций. – Архангельск, 2000.

39.  Федоренко Н.Т., Сокольская Л.И. Афористика. – М.: Наука. – 419 с.

40.  Хьюх Э. Бернард Шоу. ЖЗЛ. – М.: Молодая гвардия,1966.

41.  Чиненова Л.А. Английская фразеология в языке и речи. – М., 1986.

42.  Шанский Н.М. Фразеология современного русского языка. 3-е изд. – М.: Высшая школа, 1985.

43.  Шоу Б. Пигмалион. – М., 1966. – 112 с.

44.  Шоу Б. Полное собрание пьес в 6 томах. – М.: Искусство, 1980.

45.  Makkai A. Idiom Structure in English. – The Hague, 1987.

46.  Weinreich U. Problems in the Analysis of Idioms: Substance and Structure of Language. – University of California Press, Berkley and Los Angeles, 1984.


Информация о работе «Афористика Бернарда Шоу на прикладі п'єси "Пігмаліон"»
Раздел: Зарубежная литература
Количество знаков с пробелами: 82946
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

0 комментариев


Наверх