Аналіз афоризмів п’єси „Пігмаліон”

2.2 Аналіз афоризмів п’єси „Пігмаліон”

Бернард Шоу – драматург новатор. Його новаторство полягає в тому, він створює новий тип інтелектуальної драми, в основі якої – не стільки цікавий сюжет, скільки гострі зіткнення ідей, боротьба протилежних позицій у вирішенні морально-соціальних проблем. Сам автор їх називає "драми-дискусії". Новаторські принципи драматургії Б. Шоу відображені в одній з найпопулярніших п'єс "Пігмаліон".

В основу п’єси Пігмаліон покладений давньогрецький мів про Пігмаліона. У давньогрецькій міфології Пігмаліон — легендарний цар Кіпру, який цурався жінок і жив самотньо. У своїй самоті він зробив статую прекрасної жінки і закохався в неї. Пігмаліон звернувся з благанням до Афродіти, щоб вона оживила його творіння. Зворушена такою любов'ю, богиня виконала прохання. Галатея, яка ожила зі статуї, стала дружиною Пігмаліона і народила йому дочку.

Відштовхуючись від відомого міфу, Б. Шоу створює полемічно загострену п'єсу, в основі сюжету якої — парадоксальне, іронічне переосмислення давньогрецької історії про Пігмаліона і Галатею і про велику силу їхнього кохання. П'єса Шоу не про кохання, на чому автор неодноразово наполягає в післямові, у численних коментарях до її сценічних постановок.

Тема п'єси — процес відновлення людської душі, духовного пробудження особистості, розвитку її морального й інтелектуального потенціалу під впливом творчості. Жанр п'єси – соціальна комедія, у центрі якої поставлені проблеми великого суспільного значення.

Серед проблем, що вирішуються в п’єсі, можна виділити соціальну проблематику, моральну та проблему науки. Соціальна: критика станових забобонів і умовностей буржуазного суспільства; утвердження творчих сил, потенційних можливостей людей з народу й обмеженість їх реалізації навіть найбільш яскравими представниками; проблема руйнівного впливу бідності на особистість; тверезий погляд на положення простих людей, осуд люмпенської психології як споживчого підходу до життя. Моральна: проблема відповідальності вченого за наслідки експерименту, неприпустимість експерименту над людиною; глузування над буржуазною мораллю і цінностями. Проблеми науки: значення мови як найважливішого фактора в розумовому і духовному розвитку особистості.

Конфлікт п'єси полягає в ідейному зіткненні двох різних життєвих позицій, виразниками яких є професор Генрі Хіггінс і колишня квіткарка Еліза Дуліттл.

Сюжетно-композиційна організація п'єси. Розвиток сюжету визначає парі професора фонетики Хіггінса з ученим-індологом полковником Пікерінгом. За півроку професор Хіггінс береться перетворити вульгарну квіткарку Елізу Дуллітл на “герцогиню”, оскільки, на думку професора, їх відрізняє лише достаток, добрі манери, поведінка і мова.

Комедія "Пігмаліон" має композиційну структуру драми-дискусії. Дискусія і відкритий фінал – характерні риси п’єси. Суттю дискусії є ідейний конфлікт між Елізою і Хіггінсом. Ставши в результаті виховання і розвитку природних задатків гордою і сильною жінкою, Еліза жадає від Хіггінса визнання за нею цих якостей. Хіггінс, який однаково байдуже ставиться і до леді, і до квіткарки, пропонує дівчині свій ідеал — активне і вільне від пристрастей життя. Ці позиції несумісні, характери героїв однаково сильні і навряд чи один з них уступить іншому. От чому неможлива "щаслива розв'язка" у взаєминах Хіггінса-Пігмаліона та Елізи-Галатеї. Дискусія продовжується і тоді, коли закінчується п'єса.

Усі п’єси Бернарда Шоу відповідають важливій вимозі, висунутій Б.Брехтом до сучасного театру, а саме: театр має прагнути зображувати людську природу як таку, що піддається змінам і залежить від класової приналежності [8, 128].

Наскільки Б.Шоу цікавив зв’язок характеру й положення в суспільстві свідчить той факт, що радикальну перебудову характеру він зробив головною темою п’єси. На сьогоднішній день твір Б.Шоу, мабуть, більш відомий, ніж міф-першооснова. Еліза була створена Хіггінсом так, як Галатея Пігмаліоном. Людина створюється людиною – така основна думка цієї „інтенсивно і свідомо дидактичної” п’єси, за словами самого Шоу. Це той урок, до якого закликав Брехт, вимагаючи, що „побудова однієї фігури проводилась у залежності від іншої фігури, бо в житті ми взаємо формуємо одне одного” [8, 128].

Серед літературних критиків побутує думка про те, що п’єси Бернарда Шоу у більшій мірі, ніж п’єси інших драматургів, пропагандують певні політичні ідеї [21, 258]. Із цією думкою можна погодитися, оскільки тексти п’єс пронизані влучними афоризмами, що характеризують сучасну Шоу суспільну та політичну обстановку. Так, у п’єсі „Пігмаліон” знаходимо такі влучні фрази, як:

„This is an age of upstarts” – Часи вискочок;

„What is life but a series of inspired follies? The difficulty is to find them to do” – Чим є наше життя, як не чередою вічно натхненних безрозсудств,

П’єса „Пігмаліон” є своєрідним посібником, у якому розглядається проблема детермінізму, тому сам автор вважав її „видатною дидактичною п’єсою”.

Головною проблемою, яку Б.Шоу вирішує в „Пігмаліоні”, є питання, чи здатне суспільство змінити людину.

Щоб зобразив те, наскільки радикально можна змінити людину, Б.Шоу обрав перехід із однієї крайності в іншу. Якщо така радикальна зміна людини можлива за відносно короткий проміжок часу, то читач або глядач повинен переконатися, що в такому випадку можлива і будь-яка інша зміна людської істоти.

Іншим важливим питанням п’єси є питання впливу мови на життя людини. Що дає людині правильну вимову? Чи достатньо навчитися правильно говорити, щоб змінити своє соціальне становище?

Ось що думає з цього приводу професор Хіггінс:

“But you have no idea how frightfully interesting is to take a human being and charge her into a quite different human being by creating a new speech for her. It’s filling up the deepest gulf that separates class from class and soul from soul” – Якби ви знали, як це цікаво – взяти людину і, навчивши її говорити по-іншому, ніж вона говорила до цих пір, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Бо це значить – знищити безодню, що відділяє клас від класу і душу від душі.

Бернард Шоу приділяв значну увагу проблемам мови і мовлення. У п’єсі розв’язувалася серйозна задача: Шоу прагнув привернути увагу англійської публіки до питань фонетики.

У „Пігмаліоні” Б.Шоу поєднав дві теми, які його хвилювали: проблему соціальної нерівності та проблему класичної англійської мови.

Сукупність поведінки, тобто форма і зміст мовлення, образ мислення й судження, звичні вчинки і типові реакції людей пристосовуються до умов їхнього середовища. Суб’єктивна істота та об’єктивний світ відповідають одне одному і взаємо переплітаються.

Від автора вимагалася великі витрати засобів драматургії, щоб переконати кожного глядача чи читача. Б.Шоу знайшов цей засіб у систематичному застосуванні свого роду ефекту відчуження, змушуючи своїх героїв час від часу діяти в чужому середовищі, щоб потім крок за кроком повертати їх до свого власного середовища, майстерно створюючи на перших порах помилкове уявлення щодо їхньої справжньої сутності. Потім це враження поступово й методично змінюється. Значну роль у застосуванні цього авторського методу відіграють афоризми, висловлені, іноді цілком несподівано, героями п’єси. Такі вирази сприяють правильному розумінню персонажів, їхнього світогляду. Так, неосвічені люди, такі як Еліза Дуллітл та її батько проявляють справжню життєву мудрість і досвід у словах, що несподівано для читача чи глядача лунають з їхніх вуст. Так, батько Елізи говорить:

“Ten pounds is a lot of money: it makes a man feel prudent like; and then goodbye to happiness” – 10 фунтів – великі гроші, у кого вони з’являються, той починає жити з опаскою, а значить – прощавай щастя.

Як бачимо, народом давно підмічено, що гроші псують людську сутність, і що не в грошах щастя. У Б.Шоу є цілий ряд афоризмів із цього приводу:

Гроші не робляться при яскравому світлі;

Люди, які вміють веселитися, не мають грошей, а люди, які мають гроші, не вміють веселитися;

Багаті люди, у яких немає переконань, являють собою більшу загрозу для сучасного суспільства, ніж бідні жінки, у яких відсутня мораль.

У простих людей у п’єсі „Пігмаліон” проявляється чистота поглядів, розуміння справжніх життєвих цінностей. Вустами місіс Пієрс проголошується висока народна мораль:

“You shouldn’t cut your old friends now, that you have risen in the world. That’s what we call snobbery” – Не слід відвертатися від старих друзів, коли досягаєш більш високого становища в суспільстві. Це називається снобізмом.

І навпаки, професор Хіггінс – людина з вищою освітою, своїми фразами видає себе як людину грубу, що зневажливо ставиться до жінок, про що свідчить репліка:

“Have you ever met a man of good character where women are concerned?” – Чи зустрічали ви коли-небудь, щоб чоловік був порядним у справах, що стосуються жінок.

Хіггінс – егоїст, самовдоволена особа:

“If I decide to teach you, I’ll be worse than two fathers to you” – Якщо я вирішив навчати вас, я буду для вас набагато більшим, ніж два батька.

Як бачимо, усі афоризми, вкладені Бернардом Шоу в уста своїх героїв, справді безсмертні: висловлені майже сто років тому, вони не втрачають своєї актуальності й набувають усе нового змістовного наповнення в контексті сучасної дійсності.

Оскільки в п’єсі „Пігмаліон” старанно підкреслюється вплив середовища на людину, у глядача може скластися помилкове враження про те, що характери в світі героїв Б.Шоу цілком піддаються обмеженню впливом середовища. Для попередження цієї помилки Б.Шоу із такою ж старанністю й обґрунтованістю вніс у свою п’єсу контртезу про існування природних здібностей та їх значення для характеру тієї чи іншої особистості. Це положення конкретизується одразу в чотирьох головних героях п’єси: Елізі, Хіггінсі, Дуллітлі та Пікерінзі. Взагалі, Б.Шоу приділяв значну увагу природним здібностям людини. Із цього приводу нам відомі такі афоризми, які належать Б.Шоу, як:

Розумна людина пристосовується до світу, нерозумна прагне пристосувати світ до себе, тому прогрес завжди залежить від дурнів;

Навчити людину чогось можна лише тоді, коли особистість учня священна (Хіггінс);

Є лише дві категорії людей: здібні та нездібні.

„Пігмаліон” – насмішка над прихильниками „блакитної крові”. „Кожна моя п’єса була каменем, який я кидав у вікна вікторіанського благополуччя” [21, 28], – так говорив сам автор про свою п’єсу.

Характер людини визначається не безпосередньо середовищем, а через міжлюдські, емоційно забарвлені стосунки й зв’язки, через які людина проходить в умовах свого середовища. Людина – чуттєва істота, а не пасивний предмет, якому можна надати будь-якої форми, подібно до воску. Якого великого значення Б.Шоу надає як раз цьому питанню, підтверджується висуванням його до центру драматичної дії.

„Відволікаючись від лінгвістики, слід перш за все підкреслити те, що „Пігмаліон” був веселою, блискучою комедією, останній акт якої містив елемент справжньої драми: маленька квіткарка добре справилася зі своєю роллю знатної дами і більше вже не потрібна – їй залишається повернутися на вулицю або вийти заміж за одного з трьох героїв” [40, 136].

Глядач розуміє, що Еліза перетворилася на справжню леді не тому, що її навчили одягатися й говорити, як леді, а завдяки тому, що вона вступила в людські стосунки з леді та джентльменами в їхньому середовищі.

У той час як уся п’єса численними деталями показує, що різниця між леді та квіткаркою полягає в їхній поведінці, у тексті фразою, що стала афоризмом, стверджується кардинально протилежна думка:

„Леді відрізняється від квіткарки не тим, як вона поводиться, а тим, як поводяться із нею”. Ці слова у п’єсі належать Елізі.

Гранично стислі і водночас вичерпні визначення певних предметів чи явищ суспільної дійсності, які конденсують досвід суспільного життя, реальності, вкладені Бернардом Шоу в уста своїх героїв. Тому недаремно Б.Шоу вважають майстром афористики. Автор вдало передає завершені думки повчального або пізнавального змісту в лаконічній експресивній формі.

У п’єсі „Пігмаліон” можна виділити дефінітивні та лозунгові афоризми за способом висловлення [12, 249].

Дефінітивні афоризми, типу “What is life but a series of inspired follies?” дають визначення явищам дійсності з точки зору авторського світогляду. Афоризми цього типу можуть мати дещо суб’єктивно авторський характер.

Лозунгові афоризми проголошують певні переконання автора, закликають до певних дій, як і будь-який лозунг:

“Never lose a chance: it doesn’t come every day” – Ніколи не втрачай свого шансу: він дається не щодня;

“Take it or leave it”.

За змістовим наповненням можна виділити афоризми повчально-однозначні (наприклад, “Take care of the pence and the pounds will take care of themselves” – Бережіть пенси, а фунти самі себе збережуть) та парадоксально-багатозначні (наприклад, “Time enough to think of the future when you haven’t any future to think of” – Про майбутнє вистачить часу подумати тоді, коли попереду не буде майбутнього).

Афоризми останнього типу переважають у п’єсі „Пігмаліон”, оскільки вся п’єса побудована на принципі парадоксальності – несподіваності, незвичності, оригінальності, протиріччя собі, загальноприйнятому, традиційному погляду або здоровому глузду за змістом і / або формою.

Тематика афоризмів, дібраних із п’єси „Пігмаліон”, дуже різноманітна. Творчість „безумовно, починається тільки там, де є усвідомлене прагнення вийти за межі загальновідомого” [28, 13]. А коли йдеться про драматургію, то треба визначити, що саме вона має свої власні естетичні закони й тому вимагає особливого зосередження уваги, бо є чи не найскладнішим видом словесного мистецтва. Слід зазначити, що афористична тематика з плином часу стала дуже широкою і різноманітною, у зв’язку з цим класифікувати її на даний момент можливо тільки у загальних рисах. Для афоризмів важливе їх словесне вираження, яке досягається вмілим використанням стилістичних і емоційних засобів. Ці засоби надають оригінальності і тим афоризмам, що виникли давно, і тим що виникли у пізніші часи.

У Б.Шоу можна виділити кілька основних тем афоризмів, серед яких:

1). Тема моралі, моральності. Наприклад:

“Do any of us understand what we are doing? If we did, would we ever do it?” – Хто з нас розуміє те, що робить? Якщо б ми розуміли, ми, напевно нічого б не робили;

“Have you ever met a man of good character where women are concerned?” – Чи бачили ви коли-небудь, щоб чоловік проявляв порядність у справах, що стосуються жінок?

“You shouldn’t cut your old friends now, that you have risen in the world. That’s what we call snobbery” – Не слід відвертатися від старих друзів, коли досягаєш більш високого становища в суспільстві. Це називається снобізмом.

2). Тема жінки й відношення до неї представників протилежної статі. Наприклад:

“I find that the moment I let a woman make friends with me, she becomes jealous, exacting, suspicious, and a damned nuisance. I find that the moment I let myself make friends with a woman, I become selfish and tyrannical. Women upset everything. When you let them into your life, you find that the woman is driving at one thing and you’re driving at another” – Тільки-но я дозволяю жінці зблизитися зі мною, так вона одразу ж починає ревнувати, придиратися, шпіонити і взагалі отруювати моє існування. Тільки-но я дозволяю собі зблизитися з жінкою, я стаю егоїстом і тираном. Жінки усе перевертають до гори ногами. Спробуйте впустити жінку до свого життя і ви одразу ж побачити, що вона прагне одного, а ви зовсім іншого;

“She’s only a woman and don’t know how to be happy anyhow” – Вона всього-на-всього жінка і не знає, чого прагне.

3). Тема грошей і відношення до них у суспільстві. Наприклад:

“Take care of the pence and the pounds will take care of themselves is as true of personal habits as of money” – Заощаджуйте пенси, а фунти самі себе збережуть, – це прислів’я однаково є справедливим для формування особистості, як і для накопичення капіталу;

“Ten pounds is a lot of money: it makes a man feel prudent like; and then goodbye to happiness” – 10 фунтів – великі гроші. Ті, у кого вони з’являються, починають жити з опаскою; а це значить – прощавай щастя.

4). Загально філософські теми. Наприклад:

“What is life but a series of inspires follies? The difficulty is to find them to do” – Чим є наше життя, як не чередою вічно натхненних безрозсудств? Найскладніше – уміти відрізнити їх;

“Never lose a chance: it doesn’t come every day” – Ніколи не втрачай свого шансу: він дається не щодня;

“Time enough to think of the future when you haven’t any future to think of” – Про майбутнє вистачить часу подумати тоді, коли у вас попереду не буде майбутнього;

5). Тема життєвих цінностей. Наприклад:

“Do as this lady does: think of other people’s futures; but never think of your own. Think of chocolates, and taxis, and gold, and diamonds” – Наслідуйте приклад цієї леді: думайте про майбутнє інших людей, але ніколи не замислюйтесь на власним майбутнім. Думайте про шоколад, таксі, золото та діаманти.

“Happy is the man who can make living by his hobby!” – Щаслива та людина, якій її призвання може дати засоби до існування;

“If I decide to teach you, I’ll be worse than two fathers to you” – Якщо я вирішив навчати вас, я буду для вас набагато більшим, ніж два батька.

6). Тема виховання. Наприклад:

“I never brought her up at all, except to give her a lick of a strap now and again” – Я її зовсім не виховував; так хіба тільки ременем стьобнеш.

Тематика афоризмів визначається їхнім лексичним складом та ідейною спрямованістю на розум та почуття глядачів чи читачів.

Цікавими є афоризми на тему значення грошей у житті людини. Обіграючи цю тему, Б.Шоу враховує певні упередження під час перевиховання своїх читачів та глядачів. Це можна підтвердити багатьма прикладами. Серед багатих осіб поширена думка, що мешканці східної частини міста, у якому відбувається дія п’єси (район для бідних), самі винні у своїй бідності, оскільки не вміють заощаджувати. Хоча вони, як і Еліза в Конвент-Гардені, падкі до грошей, але лише для того, щоб при першій же можливості знову витратити їх на абсолютно непотрібні речі. У них зовсім відсутня думка про те, що гроші можна використати з розумом, наприклад, для здобуття професійної освіти. Бернард Шоу намагається це упередження спочатку посилити. Еліза, тільки-но отримавши якісь гроші, уже дозволяє собі їхати на таксі. Але одразу ж починається роз’яснення справжнього відношення Елізи до грошей. Наступного дня вона поспішає витратити їх на власну освіту. Ставлення бідних людей до грошей відбивається в афоризмі, що ще раз переконливо свідчить про те, що не в грошах щастя:

“Ten pounds is a lot of money: it makes a man feel prudent like; and then goodbye to happiness”.

Визначальною рисою творчості Б.Шоу є особлива увага до Людини та живого світу. Сковорода добре усвідомлював прагматичну значущість слова.

Людське щастя Б.Шоу розглядає через призму внутрішньої натури людини. Справжнє щастя незалежне від зовнішніх чинників і тому може стати надбанням кожної людини. Концепт щастя пов’язаний у мислителя не з концептом бажання, а з концептом задоволення. “Happy is the man who can make living by his hobby!” Щастя пов’язується у Б.Шоу з таким важливим принципом, який визначає сенс людського буття, – жити “за природою”. Труд творчий, праця за природним нахилом – джерело справжнього щастя.

Своїм розумінням щастя Б.Шоу ніби захищає людську природу від примітивного її зведення до споживання та корисливості.

Цікавими також є афоризми, які можна віднести до загально філософських. Більшість із них належить до парадоксально-багатозначної групи афоризмів. Так, найбільш переконливим образом теза про наявність природних здібностей та їх значення дл створення характерів демонструється на прикладі протиставлення Хіггінс – Пікерінг. Обидва вони за своїм соціальним становищем джентльмени, але з тією лише різницею, що Пікерінг і за своїм темпераментом джентльмен, у той час як Хіггінс схильний до грубості. Звичайно, Б.Шоу дає можливість проявлятися грубості Хіггінса в суспільстві в значно модифікованій формі. При всій вродженій схильності до безцеремонного вираження своїх думок, правди, Хіггінс не допускає в суспільних колах такої грубості, яку ми спостерігаємо при спілкуванні його з Елізою. Коли його співбесідниця місіс Ейнсфорд Хілл через свою обмеженість думає, що було б краще, якби люди вміли бути відвертими й говорити те, що думають, Хіггінс протестує: „Заради бога! Це було б непристойно”.

Як бачимо, образні афоризми, якими насичена п’єса Б.Шоу, виступають не лише засобом конденсації думки, а засобом розкриття можливостей мови взагалі. Своєрідністю цього різновиду афористичних висловів є те, що у них здійснюється, на думку професора Калашника, “емоційно-образна, естетична трансформація засобів загальнонародної мови” [12, 249].

Не лише англійці, але й народи багатьох інших країн виробив емоційно забарвлене ставлення до деяких афоризмів, по-своєму їх осмислив, вклав у них особливе значення. А деякі афоризми і на сьогоднішній день залишаються носіями кращих мрій народу, жаданих понять, подій, предметів.

Слід зазначити, що в п’єсах Б.Шоу багато повчальних, або логічних афоризмів, які в наш час використовуються, як прислів’я, які народ засвоїв із авторських афоризмів і трансформував їх. Під логічними афоризмами ми розуміємо такі словесні комплекси, що конденсовано й стисло у формі повчання, настанови, подають певну думку, поняття. Вони побутують у мові Б.Шоу на базі простих чи складних речень.

Афористичні якості слова видатного драматурга – досить багатогранне явище; саме цими засобами Б.Шоу розвиває й демонструє у своїх творчих зразках ті глибокі потенції, які приховані в живій народній мові. Афористичне багатство вражає читача, хоча часто прямо і не усвідомлюється, сприймається інтуїтивно. Словом так гнучко модифікуються відтінки переносного значення, що воно здається безмежним у своїх можливостях. Спосіб вживання афоризму на контекстуальному фоні може зробити його художнім засобом. Геній Б.Шоу належить до тих сил, які використовують слово у всіх його можливостях. Афоризм у нього – не проста форма, а складна організація, невичерпна за своїми потенціальними властивостями.

Ім’я Бернарда Шоу стало символом мудрості. Він зміг сказати про світ і людину в ньому так, що афоризми не втрачають своєї актуальності уже майже протягом століття. Спадщина видатного драматурга, головні ідеї, образи, погляди, багатогранний філософський світ заслуговують на увагу й дослідження.

Афоризми Б.Шоу, сповнені яскравими переконливими образами, живим емоційним сприйняттям дійсності, не втрачають своєї актуальності й нині. Його афоризми мають виразний дидактичний характер.