Навигация
Форми безготівкових розрахунків
60525
знаков
1
таблица
10
изображений
1.2 Форми безготівкових розрахунків
Форми безготівкових розрахунків – це види носіїв боргових грошових вимог, що відрізняються за структурою розрахункових документів, документообігом, часом і місцем здійснення розрахунків, ступенем гарантії платежу [17].
У сучасних умовах у вітчизняному господарському обігу використовуються такі основні форми безготівкових розрахунків:
· розрахунки платіжними дорученнями;
· розрахунки платіжними вимогами-дорученнями;
· акредитиви;
· чекова форма;
· вексельна форма;
· розрахунки платіжними вимогами [6].
Кожна окрема форма безготівкових розрахунків несе повне економічне навантаження, має свої сильні та слабкі сторони, специфічні особливості та сфери найефективнішого використання. Конкретний набір форм безготівкових розрахунків визначається як рівнем економічного розвитку країни, так і традиціями, історично встановленими звичаями та стереотипами у сфері платіжних відносин. Так, у США і Канаді традиційно серед форм безготівкових розрахунків переважають розрахунки чеками. В більшості європейських країн поширена форма розрахунків за допомогою дебетових та кредитових доручень [21].
Безумовно, ні одна форма безготівкових розрахунків не створює додаткових коштів. Однак в умовах ринку, економічної кризи необхідно використовувати саме таку форму, яка б гарантувала своєчасне і повне надходження коштів на рахунок виробника продукції.
Розрахунки платіжними дорученнями – одна з найпоширеніших форм безготівкових розрахунків у господарському обороті України.
Платіжне доручення – письмово оформлене доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача коштів у тій чи іншій банківській установі [8].
Позитивною рисою цих розрахунків є їх універсальний характер. Платіжні доручення використовуються, насамперед, при оплаті за придбані товари, надані послуги, виконані роботи. Вони також широко застосовуються в розрахунках за нетоварними операціями: це платежі до бюджету, цільових державних фондів, платежу кредитним установам, за банківськими позичками тощо.
Технологія розрахунків платіжними дорученнями полягає у тому, що банк платника списує вказану у дорученні суму з рахунку його клієнта і перераховує її на рахунок постачальника.
Перевагами даної форми розрахунків можна назвати простоту, зручність документообігу, можливість використання при здійсненні нетоварних платежів. Недоліком даної форми розрахунків можна назвати незабезпеченість повної гарантії платежу.
Платіжна вимога-доручення – це розрахунковий документ, який містить вимогу постачальника (одержувача коштів) до покупця (платника) оплатити на підставі надісланих йому комерційних документів вартість відправлених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) і одночасно доручення покупця своєму банку оплатити вказані документи, перерахувавши відповідну грошову суму постачальникові [8].
Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги, їх не застосовують стосовно розрахунків претензійного характеру навіть тоді, коли вони випливають із реальних відносин щодо поставки товарів і надання послуг.
Можна сказати, що платіжна вимога-доручення є комбінованим розрахунковим документом, який складається з двох частин, кожна з яких відображає специфіку двох розрахункових документів:
· верхня частина – особливості платіжної вимоги;
· нижня частина – особливості платіжного доручення.
З метою забезпечення гарантованої і прискореної доставки платникам вимог-доручень вони передаються у комплекті з розрахунковими документами на відвантаження за поставлену згідно з договором продукцію (виконані роботи, надані послуги).
Схема документообігу при розрахунках платіжними вимогами-дорученнями представлена на рис. 1.2 [17].
1 – постачальник відвантажує продукцію покупцеві; 2 – постачальник передає разом з документами на відвантаження платіжну вимогу – доручення на оплату: 3 – покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжну вимогу – доручення для переказу коштів; 4 – банк покупця списує кошти з його рахунку, 5 – банк покупця повідомляє свого клієнта про списання коштів випискою з його рахунку; 6 – банк покупця передає до банку постачальника платіжну вимогу-доручення, 7 – банк, що обслуговує постачальника, зараховує кошти на рахунок свого клієнта; 8 – банк постачальника повідомляє свого клієнта про надходження коштів на його рахунок випискою банку.
Рис. 1.2. Схема документообігу розрахунків із застосуванням платіжної вимоги-доручення
Однак, даний розрахунковий документ банк приймає для оплати лише в сумі, яка може бути оплачена за наявними коштами на рахунку платника або за рахунок кредиту. При відсутності достатніх коштів на рахунку платника платіжна вимога-доручення повертається без виконання. Крім того, сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не повинна перевищувати суму, яку вимагає до сплати постачальник і яка зазначена у верхній частині вимоги доручення [4].
Незважаючи на переваги розрахунків платіжними вимогами – дорученнями, ця форма рідко використовується. Як показує практика, вони не призводять до прискорення розрахункових операцій через несвоєчасну оплату рахунків платниками, можливість відмови від акцепту, особливо необґрунтованого [8]. Іншими словами, розрахунки платіжними вимогами-дорученнями недостатньо гарантують платіж. Вони потребують подальшого удосконалення, перш за все, у напрямку підвищення відповідальності платника, прискорення документообігу, упорядкування умов відмови в оплаті, застосування фінансових санкцій.
Платіжна вимога – це наказ одержувача коштів (стягувача) платнику про виплату певної грошової суми [11].
За допомогою платіжної вимоги здійснюється примусове стягнення та безакцептне списання коштів.
Безакцептне списання коштів – це списання коштів з рахунку платника без його згоди, на підставі документів, поданих банку одержувачем коштів.
Примусове стягнення та безакцептне списання коштів здійснюється у випадках, передбачених чинним законодавством.
Платіжну вимогу та супровідні документи стягувач подає до свого банку разом із реєстром платіжних вимог не менш ніж у двох екземплярах. Відповідальність за обґрунтованість і правильність внесення даних у розрахункові документи у разі примусового стягнення та безакцептного списання коштів несе стягувач. Схема документообігу розрахунками платіжними вимогами представлена на рис. 1.3 [8].
1 – стягувач коштів виписує і подає до банку, що його обслуговує, платіжну вимогу до платника, супровідні документи і реєстр платіжних вимог; 2 – банк стягувача надсилає платіжну вимогу, супровідні документи і реєстр платіжної вимоги до банку платника; 3 – банк платника повідомляє свого клієнта про надходження платіжної вимоги; 4 – на основі перевіреної платіжної вимоги банк списує вказану у ній суму з рахунку платника; 5 – з банку платника надходять документи до банку одержувача коштів стосовно перерахування коштів до нього; 6 – банк одержувача зараховує вказану суму на рахунок одержувача коштів.
Рис. 1.3. Документообіг розрахунків із використанням платіжної вимоги
Розрахунковий чек – письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю певної грошової суми, зазначеної у чеку [4].
Чеками розраховуються тільки за товарними операціями.
При розрахунках чеками виникають економічні відносини між наступними суб’єктами:
· чекодавцем – юридичною або фізичною особою, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його;
· чекодержателем – юридичною або фізичною особою, яка отримує кошти за чеком;
· банком-емітентом – банком, що видає розрахунковий чек (чекову книжку) юридичній чи фізичній особі.
Схема документообігу розрахунків із застосуванням розрахункових чеків представлена на рис. 1.4 [8].
1 – продавець разом із супроводжуючими документами передає товар покупцеві; 2 – покупець (чекодавець) виписує і передає чек продавцю (чекодержателю); 3 – продавець пред'являє чек у банк, що його обслуговує; 4 – банк продавця направляє чек для оплати в банк, що обслуговує покупця; 5 – банк платника списує зазначену у чеку суму коштів з рахунка покупця, на якому вона була попередньо депонована; 6 – банк платника повідомляє свого клієнта про списання коштів; 7 – банк платника переказує банку постачальника відповідні кошти; 8 – банк продавця зараховує кошти на рахунок свого клієнта: 9 – банк продавця повідомляє свого клієнта про зарахування коштів на його рахунок.
Рис. 1.4. Документообіг розрахунків чеками
Сума, заброньована банком на окремому рахунку для забезпечення своєчасності платежу, є лімітом чекової книжки, тобто граничною сумою, на яку можуть бути виписані чекодавцем чеки із даної чекової книжки і оплачені банком з цього рахунку.
В цілому можна зазначити, що, на відміну від інших форм безготівкових розрахунків, чекова форма має ряд переваг. Це, насамперед, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості і досягається максимальним наближенням оплати і постачання товару, також це гарантія оплати, забезпечення контролю платника за товарною угодою і простота розрахунків. Чеки можуть обслуговувати не тільки оптовий, але і роздрібний товарообіг, де вони, за відповідних умов, успішно конкурують з готівкою.
Використання чекової форми розрахунків вигідно як для постачальників, так і для покупців. Але для покупця інколи не вигідно використовувати чеки для розрахунків, що пов'язано з резервуванням коштів для забезпечення платежу, а це, у свою чергу, відволікає необхідні грошові суми з обороту. Крім того, до недоліків чеків можна віднести обмежену можливість їх використання у розрахунках за товари із складною, дрібною номенклатурою, коли важко розрахувати суми платежу, тривалий термін їх дії, що зменшує швидкість обороту коштів, складність оформлення чека і можливість його підробки [17].
Акредитив – це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально депонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.
Відкриття акредитива здійснюється або за рахунок власних коштів покупця, або за рахунок банківського кредиту і супроводжується депонуванням коштів.
Схема документообігу акредитивної форми розрахунків представлена на рис 1.5 [17].
1 – покупець після укладання договору про поставку товарів доручає банку-емітенту відкрити акредитив; 2 – банк-емітент відкриває акредитив; 3 – банк-емітент сповіщає покупця про відкриття акредитива; 4 – банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на певну суму; 5 – банк постачальника сповіщає свого клієнта про відкриття акредитива; 6 – постачальник відвантажує товар покупцю; 7 – покупець повідомляє банк-емітент про виконання умови акредитива, тобто надає наказ на розкриття акредитива; 8 – банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива; 9 – банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 10 – банк постачальника повідомляє про зарахування коштів свого клієнта.
Рис. 1.5. Документообіг акредитивної форми розрахунків
Акредитив виявляється ефективним інструментом забезпечення розрахунків і платежів за торгівельними угодами між партнерами, недостатньо знайомими один з одним і які не мають достатньої бази довіри. Продавця ця форма розрахунків захищає від ризику неплатоспроможності покупця, тому що він одержує платіжне зобов'язання банку. Гарантії для покупця, напроти, у тому, що платіж здійснюється тільки тоді, коли товар відвантажений одержувачу і виконано всі до однієї умови, встановлені акредитивом.
Недоліком акредитивної форми безготівкових розрахунків можна вважати складний документообіг і можливі затримки руху документів, які пов'язані з контролем документів у банках і пересиланням їх між банками [11, 16].
Похожие работы
... ї по-банку має приділятися аналізові складу, структури, динаміки ресурсної бази і пасивних операцій. Проведення такого аналізу необхідне для виявлення впливу різних факторів на обсяг банківських ресурсів та структуру цих факторів. На основі результатів такого аналізу банки можуть оперативно коригувати свою політику в частині депозитних операцій. Успіх депозитної політики залежить від того, якою мі ...
0 комментариев