1.2 Етичні проблеми творчості
Генріх Белль – як і всі кращі письменники післявоєнного покоління, що працюють у Західній Німеччині, – присвятив свою творчість розвінчанню німецького мілітаризму. Ненависть до війни – почуття, що одухотворює його. Коли в 1945 році тридцятирічний Белль виступив з першими своїми оповіданнями й коли після того через чотири роки, з'явився перший його роман «Де ти був, Адаме?», – здавалося, що фронтові спогади невідступно переслідують молодого прозаїка, що військова тема безроздільно заволоділа ним. У наступному творі Белля ця військова тема, або вірніше антивоєнна тема розширилася й поглибилася. У книгах «І не сказав жодного слова...», «Хліб ранніх років», «Будинок без господаря» перед нами постав образ Західної Німеччини. Сироти, що народилися після смерті їхніх батьків, уже ходять у школу; удови утішилися, або так і зостарилися безутішними. Будинки, розбиті бомбуваннями, відбудовані знову. Але війна раз у раз нагадує про себе своїми наслідками.
У своїх романах Генріх Белль виносить звинувачуючий вирок кривавому фашистському періоду і разом з тим розвінчує роки, які були перед приходом до влади Гітлера: егоїзм, безробіття, поліцейські безчинства, якими Німеччина була представлена в кінці 20-х – на початку 30-х років. У чомусь Белль перегукується з Фалладой, Келлерманом, Ремарком, однак справа тут не в літературних впливах, а в повторенні життєвих ситуацій: положення простої людини мало в чому змінилося, а люди із часом кращими не стали.
Наслідки війни, як показує Белль, – це не тільки смерть одних людей і каліцтва інших, не тільки руйнування інших міст, втрата матеріальних цінностей. Від війни постраждали й ті, хто навіть не був на фронті: вона залишила свій слід у багатьох пустих душах. Про ці душі, морально прибитих, внутрішньо скалічених, Белль пише з надзвичайною силою художницької пристрасті. Це його власний, особливий аспект боротьби з війною. Письменник уболіває разом з жертвами війни й нещадний, у кожній новій книзі, усе більше до її винуватців.
Про Белля часто кажуть: «Генріх Белль – співець маленької людини» [4, 5]. Так, дійсно, в романах та повістях німецького письменника діють не історичні герої. Його персонажі – люди простих професій, одноманітного життя. Це тому що письменник вірить у природну доброту людини. Він не рідко пише про людей морально пригнічених, він полюбляє чисті, добрі душі. Так звана «маленька людина», обездолена війною, виявилася знедоленою і в післявоєнний час. Її крихітні радощі примарні, його самотність безмірна, і оточують його загальна дріб'язковість і байдужість. І тому, читаючи його твори, в яких письменник так точно та зрозуміло розповідає про життя «маленьких людей», їх характери, що вони стають великими людьми, яких не можна назвати «маленькими».
Так, наприклад, розповіді письменника про післявоєнне західнонімецьке життя складають якби продовження біографії улюбленого персонажа його «воєнних» розповідей. Ми бачимо вчорашнього «хлопчика», то у ролі мілкого спекулянта на «чорному ринку», то робітника по податкам за собак, то в ролі шофера і т. д.
Ні, Белль – не співець «маленької людини». Скоріше Белль –письменник, що звинувачує ті умови, які придушують, втоптують у бруд честь «простої людини», штовхають її на шлях війни заради корисливої мети…
Вихідним переживанням для нього як для письменника був розпад буржуазного суспільства. Адже й економічна криза на рубежі тридцятих років, і торжество фашизму, і війна були результатом цього розпаду.
Белль вважав, що письменники його покоління мало чому можуть навчитися у тих прославлених майстрів, які були в еміграції й не повернулися в Німеччину після війни.
З іншого боку, західнонімецькі критики люблять повторювати, що Генріх Белль правовірний католик, що релігійність визначає й колорит його романів, і їхнє ідейне спрямування. Дійсно, Белль уважає себе католиком. Дійсно, персонажі його романів нерідко звертаються до Бога, як до символу нерушимої справедливості й моральної чистоти. Бог для Белля – свого роду норматив, що показує наскільки відхилилося суспільство від вірного курсу.
Однак сказати, що головна тема Белля – релігія, значить не тільки нічого не зрозуміти в його творчості, але й просто фальсифікувати його. І це в художника дуже добре проявляється в тому, як він викриває католицьку церкву.
Белль – відверто політичний письменник, тією самою мірою й у тому ж змісті, у якому він – письменник відверто соціальний. А соціально-політичні погляди в Белля покладені й розподілені із графічною точністю й чіткістю. Наприклад, Грец, убивця матері, – закінчений тип фашиста-міщанина з «Більярда о пів на десяту». Талановитий письменник настільки точно і яскраво описує кожну деталь характеру, що сам читач починає або любити, або ненавидіти того чи іншого персонажа.
Художник уміє з великою образотворчою силою відтворити матеріальну обстановку, світ речей, що оточують його героїв. Інтер'єр, пейзаж у його романі мають яскраве психологічне забарвлення, що постає перед нами відчутно й зримо саме тому, що письменникові вдається донести до нас почуття й переживання персонажів, пов'язані з тими або іншим речами, що виникають у тій або іншій обстановці.
Психологічна майстерність – головне, чим сильний Белль. Проникаючи у внутрішній світ зображуваних ним персонажів, заражаючи читача турботами й тривогами цих людей, він тим самим будить думку читача, нагадує про гострі, складні невирішені проблеми сучасної дійсності в його країні. Але все-таки, те коло людей і явищ, зображуване Беллем у його творах – це маленький світ, вузький і порівняно замкнутий. І навіть здається, що письменник сам не хоче бачити більше, чим бачать його герої, і задуматися більше, ніж замислюються вони.
Отже, суть всіх його романів і повістей, головну ідею яких становлять доброта й гуманність, глибоко вистраждані, а не показне співчуття до людей, бажання, щоб вони були щасливі, щоб скоріше позбулися від усього того, що нагромадилося за довгі роки.
0 комментариев