2. Образ підлітка в романах Сью Таунсенд «Страждання Адріана Моула» та «Зізнання Адріана Моула»
В подальшому ми зустрічаємо Адріана на сторінках його другого щоденника «Страждання Адріана Моула».
Адріан Моул - кумир сучасної Британії - продовжує вести свій таємний щоденник. Він дорослішає, але його записки не стають нуднішими. Разнообразив життєвий досвід і пізнавши солодку гіркоту дорослого життя, Адріан відверто описує свої життєві колотнечі й сердечні катаклізми. Життя таке нелегке, коли тобі перевалило за 14 років. Особливо якщо твої батьки загрузли в стосунках зі сторонніми; тебе обвинувачують у токсикоманії; замість побачень із коханою дівчиною доводиться силою вибивати у чиновників законне грошове забезпечення; а замість уроків - приймати пологи у власної матері. Отут мимоволі станеш знедоленим інтелектуалом і почнеш писати геніальний роман [16:3]
Невідомо, яка доля чекає шедевр Адріана Моула, але книга його створювачки Сью Таунсенд стала самою, що читається не тільки в Англії, але й у всій Європі. Після виходу "Зізнань Адріана Моула" за Сью Таунсенд міцно закріпилася слава головного гумориста Англії, гідного продовжувача традицій Дж. К.Джерома й П.Вудхауза, а по усьому світу як гриби почали рости фан- клуби Адріана Моула.
В його третьому щоденнику герой суттєво не змінюється, йому й досі 14 років і живе він тим самим заклопотаним життям.
III. Образ підлітка в драмі Сьюзан Хілл «Я в замку король»
«Я в замку король» - це драма Сьюзан Хілл, яка не тільки торкає за живе, але змушує замислитися над тяжкою психологією людських стосунків. Якщо в «Таємному щоденнику Адріана Моула» можна було побачити іронічне зображення картини суспільства, то в цій драмі все трагічно. Герої драми (Едмунд Хупер та Чарльз Кіншоу) скоріше нагадують Джека та Ральфа з «Володаря мух». Тут співставляється два характера, дві особистості. Хупер – син заможного вдівця, який не бажає чужого вторгнення в свій будинок. Але батько запрошує додому гувернантку, на якій пізніше одружується. Це стало трагедією і для Хупера, і для Кіншоу (сина гувернантки), вони ненавидять один одного, адже ще до переїзду в помешкання Хуперів Чарльз, не знаючи їх, не бажав родичатися; і Едмунд, коли мати з сином підходили до будинку, кинув записку, де було сказано, що він не хотів, щоб Чарльз приїжджав[2:48].
Едмунд – закомплексований та загадковий герой. В десять років у нього вже немає матері. Він емоційно задушений клаустрофобним оточенням Ворінгс (помешкання, де він живе) та обтяжений холодом батька. Але він сам такий самий холодний і не бажає товаришувати з Чарльзом Кіншоу, який йому постійно ніби набридає.
Біблія розповідає про гріхи батьків по відношенню до своїх синів. Іншими словами, невдачі батьків частіше всього відбивають негативні почуття на своїх дітей, традиції в родині повторюються поколіннями. Вочевидь Хупер не знає нічого ні про тепло, ні про любов, тому він і є таким критичним та негативно налаштованим. Втрата матері – це одна з причин його холоднечі. Не дивлячись на його глузування з Кіншоу, який він ніби занадто прив'язаний до своєї матері й твердження ніби татусі кращі за матерів, його марення та крики «Мамо! Мамо!» розкривають його внутрішню незахищеність, пов'язану з її відсутністю. Він позбавлений не тільки матеріально, а й емоціонально. Він не може повірити у власне ствердження, що у школі у нього багато друзів. Будинок, Ворінгс, стає заміною дому, якого в нього ніколи не було, і в цьому розумінні його ситуація схожа на ситуацію Кіншоу. Різниця полягає у їх схожості. Чарльз добрий, а Едмунд жорстокий і злий, без жодних почуттів. Він прощається зі своїм помираючим дідусем з зжатою посмішкою, жорстоко але правдиво порівнюючи його з одним з своїх дохлих нічних метеликів. Він без зусиль виставляє напоказ мовні помилки свого батька та його поведінку, коментує йог часту відсутність, а також зневажливо висловлюється щодо позиції Кіншоу в домі. Чи вони гості, щоб до них чемно ставитись, чи вони члени його родини? Але співчуття відразу закінчується, коли прибуває Кіншоу. Починаючи з першого ворожого вчинку, кидання записки, і через усю низку жорстоких і злих вчинків, заподіяних Кіншоу, тут вже Хупер не може розглядатися як просто хлопчик, якого не розуміють.
Можна навести багато прикладів, але найголовніші такі:
1. Підкидання іграшкової ворони до спальні Чарльза
2. Прикидання щирим в присутності дорослих
3. Закриття Чарльза в Червоній Кімнати, коли Едмунд дізнався, що той боїться нічних метеликів.
4. Він бреше та звинувачує безпідставно
Він швидкий та кмітливий, й використовує увесь свій розум, щоб безжалісно випробовувати Кіншоу на слабкість. В ньому стільки садизму, що він тільки й думає, щоб звести Чарльза з розуму. Йому байдуже на наслідки, і це здригає читача після прочитання книги. Стає важко повірити в те, що діти не відчувають неприязні, що вони не піддаються жорстокості і не повністю розуміють сутність своєї поведінки [10:81].
Але не завжди Хупер найсильніший. Трапляються моменти, коли його слабкості чітко прояснюються і Кіншоу має нагоду відповісти йому взаємністю. Епізод в лісі показує, що Едмунд боїться бурі і почувається безпорадним в середовищі, яке він не може контролювати. Він починає панікувати, і на цей короткий час Кіншоу безперечно лідер. І тільки буря стихає, Хупер автоматично змінюється і використовує мертвого кролика, як засіб залякування Кіншоу, щоб стерти сліди свого нещодавнього сорому. Трапляється ще кілька випадків, де він тимчасово почувається безпомічним., чого не скажеш про Чарльза: його падіння в лісі та істерики з панічними думками, що вони ніколи не виберуться з лісу; він лякається водоспаду, перед яким він в багнюку і замастив свій одяг. Він безжалісно використовує брехню, аби повернути Кіншоу до ролі невдахи.
Можна з легкістю знайти схожості Едмунда та Чарльза з Джеком та Ральфом.
Складна особистість Хупера, у якої є підгрунття, це причина його ворожого ставлення до всього. В кінці він лицемірно піддається місіс Кіншоу, коли вона намагається заспокоїти його ( що зовсім не обов'язково), він повністю розуміє, що накоїв, і радіє з приводу смерті своєї жертви.Він є портретом злоби та жорстокості, і найстрашніше те,що він лише підліток [14:100].
Хупер такий, бо не мав любові в дитинстві, тому він змушує страждати Кіншоу. Нестача любові зробила дорослих егоїстами, сліпими, без почуттів та дурними.
Чарльз Кіншоу. Було багато разів, коли Чарльз міг перевірити Хупера на його переляки в лісі. Але він майже повністю позбавлений агресії. Чимало дітей, особливо з багатою уявою, мають свої страхи – вони бояться темряви, комах, собак, деяких дорослих і т.д. Чарльз Кіншоу стійкий до таких страхів, але дуже невпевнений в собі, що не має жодних шансів у боротьбі з Хупером. Частина проблеми в його матері. Він чітко розуміє, що йому не вистачає близькості з нею та її здатності зрозуміти його.
Дійсно два різних підлітка зі своїми забобонами. Чарльз більш м'який, добрий, але в нього є свої фобії. Едмунд, знаючи це, не втрачає жодної можливості поглузувати з нього. Він в усіх негараздах звинувачує Чарльза і кожного разу підкладає йому свиню: він залякує його, не дає вільно спілкуватися з друзями та усюди переслідує бідолашного.
А Чарльз навпаки – знаючи про невдачі та страхи Едмунда, він від свого власного страху нічого не може йому заподіяти, навіть якщо випадає можливість [14:101].
Ця боротьба між сильним та слабким в подальшому розгорненні сюжету і призвела до загибелі слабкішого героя.
Висновки
Недарма на розгляд беруться такі твори як: «Володар мух» В. Голдінг, «Таємний щоденник Адріана Моула», «Страждання Адріана Моула», «Зізнання Адріана Моула» С. Таунсенд, «Я в замку король» С. Хілл.
Усі твори тісно переплітаються між собою за своєю тематикою і перед нами постає життя сучасних підлітків, їх переживання, проблеми, радощі та пустощі. Але разом з тим автори намагаються показати й складні аспекти цих творів та зобразити світ підлітків з поганої, жорстокої сторони, де немає місця гуманності. А у «Володарі мух» навіть проводиться так званий експеримент, де хлопців досліджують в умовах повної анти цивілізації. Тому й твори не можливо просто прочитати та забути, вони залишають або дуже позитивний («Щоденники Адріана Моула»), або дуже негативний осад (« Я у замку король»). У цих книгах образ підлітка розкривається найповніше, причому навіть кілька образів і ми можемо бачити як вони поводять себе зза певних обставин, поставлені в певні умови (чи то безлюдний острів чи звичайний будинок). Так, звичайно у підлітковому віці психіка ще до кінця не сформована, але в даних випадках підлітки прявляють її у найгостріших своїх проявах ( такі персонажі як Джек, Едмунд, Роджер). А протиставляються їм так би мовити «добрі герої» (такі як Ральф, Поросятко, Саймон, Чарльз Кіншоу, Адріан Моул). Усі ці герої взяті з різних творів, але усі вони об'єднані. Але й з іншого боку усі вони протилежні, різні. Тому й твори В. Голдінга, С. Таунсенд та С.Хілл так різняться між собою.
Список використаних джерел
1. An Anthology of English Literature XX, L., 1978, с.346
2. Evans Ifor, A Short History of English Literature, L., 1969, p.420
3. Golding W. Lord of the Flies. The Pyramid, Envoy Extraordinary, M., Progress, 1982, p.493
4. Readings from English Literature. Sokhan A.M., 1972, p.200
5. Volosova T.D., English Literature, M., 1974, p.187 6. Аникин Г.В., История английской литературы, М., 1985, с.253
7. Аникин Г.В., Михальская Н.П., История английской литературы, М., «Высшая школа», 1975, с.527
8. Аникст А.А. История английской литературы, М., 1956, с.581
9. Байлс Дж.. Беседы Уильяма Голдинга. «Иностранная литература», 1973, № 10, с. 207—214.
10. Волошина О. В. Мовні і концептуальні картини світу. — К., 2000. — С.107
11. Голдинг У. Шпиль и другие повести, М., Прогресс, 1981, с.445
12. Ивашева В.В. Литература Великобритании 20 века, М., Высшая школа, 1984, с. 486
13. «Иностранная литература», 1963, № 11, с. 456 14. Минц, Б.А. Национальная специфика произведений зарубежной литературы XIX-XX веков. - Иваново, 1988. c. 197.
15. Таунсенд С. Тайный дневник Адриана Моула, Phantom Press, 1996, с. 540
16. Таунсенд С. Страдания Адриана Моула, Phantom Press, 1998, с. 420
17. Таунсенд С. Признания Адриана Моула, Phantom Press, 1999, с. 400
15. Чамеев, Голдинг У. Собр. соч.: Повелитель мух. Наследники: Романы; Чрезвычайный посол: Повесть. - СПб., 1998. - c. 567
0 комментариев