1. Образ підлітка в романі «Таємний щоденник Адріана Моула»
Зовсім по-іншому розкрито образ підлітка в романах Сью Таунсенд. Її головний герой – Адріан Моул, про якого написано 6 книжок (щоденників): «Таємний щоденник Адріана Моула», «Страждання Адріана Моула», «Зізнання Адріана Моула», «Дикі літа», «Роки капучіно» та «Адріан Моул та зброя масового ураження». Але його підліткове життя описане тільки в трьох перших щоденниках.
Адріан уперше з'явився на сторінках "Таємного щоденника Адріана Моула" на початку 80-х. Тринадцятирічний школяр із середнього класу чесно й дуже смішно оповідав про звичайні проблеми невдачливого підлітка. Точність у відтворенні побутових деталей, чесний (і не дуже злий) портрет звичайних англійців, гумор - усі умови для створення якісної книги були дотримані. Але головною удачею Таунсенд став сам Адріан. Наївний, добрий невдаха, у якому чи не кожний читач зміг побачити себе в ті самі 13 років і до якого не можна не відчувати симпатії. Тому успіх викликав цілу серію продовжень. І продовження довели талант Таунсенд, її вміння не експлуатувати комерційно вигідний образ, а мистецьки, зберігаючи свій неповторний гумор і поєднуючи його з більш драматичними елементами, показати дорослішання й еволюцію свого героя [1:9].
Первінець Джорджа и Полін Моул, Адріану подобаеться називати себе «інтелектуалом». Значна частина гумору в книжці походить від Адріанового перебільшеного сприйняття своїх інтелектуальних здібностей, які він має завдяки своїй любові до літератури, що розширює його словниковий запас, а не інтелектуальний рівень. Адріан часто постає як педантичний, обмежений, безпомічний, шовіністичний та не чуйний, але не дивлячись на так багато недоліків, симпатія до нього виникає автоматично. Його особисті звички є найтиповішими для британців, і поки світ довкола міняється, він активно протистоїть змінам.
Його стійкість до нового стає великим джерелом, з якого черпається гумор для наступних книжок. Але він має добре серце, що заставляє читачів полюбити його, не дивлячись на усю його нестерпність.
На перший погляд, життя головного героя (автора щоденника) тринадцятирічного Адріана Моула неймовірно складне: батьки розлучаються, батько сидить без роботи, він не знає, ким стати сільським ветеринаром або великим письменником, у школі дошкуляє громило- рекетир, красуня однокласниця Пандора гуляє з іншим і не подивилася сьогодні в його бік, та ще й спілка "Добрі самаритяни" (британський аналог тимурівського руху) направило бідолаху Адріана допомагати по господарству буйному старому забулдизі й увечері потрібно йти стригти йому нігті. Життя непросте, коли тобі 13 років. Адріан Моул, придуманий англійською письменницею Сью Таунсенд, здобув у літературному світі славу не меншу, аніж у Робінзона Крузо, а його ім'я стало загальним. Сью Таунсенд змушує нас глузувати зі своїх персонажів і вивертає навиворіт будь-яку абсурдну ситуацію, у яку вони заганяють себе, чи то розлучення батьків, публікація в літературному журналі або незданий шкільний іспит. Але, посміявшись, читач розуміє, що "Щоденники" - це насамперед книга про самотність і її подолання, про любов і відданіст, про те, як знайти себе в цьому світі. І стає ясно, чому Адріан Моул такий популярний в усьому світі, - під його "Щоденниками" міг би підписатися кожен з нас.[12:308]
З усього цього можна було б спорудити цілком гідний твір соціальної тематики - на зразок роману "Життя попереду" Эміля Ажара. Але в Сью Таунсенд зовсім інші цілі: вона нікого не прагне лякати. Навпаки, вона намагається "приручити" загадковий і ворожий дорослий світ, перетворити його в затишне й логічне продовження світу дитинства, довести, що, за винятком плюшевих ведмежат і кольору шпалер у спальні, вік не так уже багато чого змінює. Можна вирости, але при цьому не розучитися літати.
З "Таємного щоденника" так і «бризкає» позитив. Звичайно ж, однокласниця полюбить Адріана, батьки помиряться, батько знайде роботу. І тому, що все це відбувається підкреслено реалістичним, більш того - сугубо комічним способом, відчуття свята й казки не лише не зникає, але, навпаки, сильнішає й стає більш яскравим. Ось англійський роман для підлітків "єралашевського" віку. 1982 року, що на 15 років випередив першого "Гаррі Поттера". Таунсенд - видатна англосаксонська гумористка; єдина претензія до неї - дуже вже дріботить, занадто багато нот, як сказали одного разу Моцарту; занадто багато жартів, однаково побудованих. Не встигають губи розпрямитися від однієї посмішки, як уже набігає друга, третя, і так усю дорогу, без найменшого перепочинку. Але ви вже знаєте, на що йдете, вас і на обкладинці задньої попереджають, що це смішна книга; так що терпіть вже.
Пригоди Адріана Моула зовсім не такі вже й захоплюючі, властиво, ніяких пригод немає зовсім, усе більше дрібні події; найбільша його авантюра зводиться до того, що він йде в школу в червоних шкарпетках - замість дозволених чорних. Це скоріше енциклопедія дорослішання, "написана їм самим". Адріан - вже не Гаррі Поттер, ще не Холден Колфілд. Щоденник тринадцятирічного Адріана Моула пародіює "Робінзона Крузо". Адріан насправді схожий на нього - такий же правильний, господарський, дбайливий; молодий скупердяй. Він катастрофічно серйозний: "Тепер я точно знаю - я інтелектуал". Він "легкий підліток", такий "легкий", що краще вже був би важким, тому що він занадто дорослий і самостійний; занадто правильний, що повчає навіть і батьків; занадто англієць із самого раннього віку. Скажено іронічний стосовно навколишнього світу, він при цьому забуває іронізувати над собою; забавно.
Це - без перебільшення - сама англійська із усіх англійських книг, написаних за минулі десять років. Адріан Моул - це такий собі підліток з батьками (які протягом книги встигають вщент розсваритися, розійтися, завести коханця й коханку (відповідно), знову зійтися й з новими силами узятися за виховання синочка, що вже подорослішав).
У нашого Адріана є кращий друг Найджел. А дама серця - однокласниця Моула Пандора Брейтуейт "з волоссям кольору патоки" - спортсменка, активістка й просто красуня. Адріан закоханий по вуха й готовий заради своєї дами серця на будь-які шаленості - наприклад, надягти в школу червоні шкарпетки. Це спровокує "шкарпетковий протест", очолюваний радикально настроєною Пандорою, і цілу війну підлітків зі злісним директором школи Скратоном. Закінчиться все, втім, безславно (як усе типові революції): “Комітет Червоних Шкарпеток проголосував тимчасово уступити Скратону. Зараз ми носимо червоні шкарпетки під чорними. Від цього взуття жме, але нам плювати, тому що принципи вищі за усе” [15:87]
До речі, політики в романі предосить. "Таємний щоденник Адріана Моула" - це не хроніка статевого дозрівання нервового підлітка, а сатиричний портрет епохи "тетчеризма" в Англії. Не випадково злісний директор Скратон виявляється затятим прихильником "залізної леді". Таунсенд ненав'язливо накидає на полотно роману то тут, то там штрихи- прикмети часу: безробіття, наплив іммігрантів з колишніх колоній, наркомани й панки… А весілля принца Чарльза й Діани Спенсер (Diana Spencer), на честь якої гучні сусіди Моулів організовують грандіозну вечірку, дозволяє навіть точно визначити час дії роману - 1981 рік. Та й сам "інтелектуал" Адріан Моул, з його вухами, що стирчать під кутом 90 градусів до голови ("виміряв транспортиром, так що це науковий факт"), - чи часом не пародія це на принца Чарльза? Втім, швидше за все, це просто іронічна деталь - як і те, що день народження Адріана (2 квітня) збігається із днем народження самої Сью Таунсенд…
Словом, у цьому невигадливому на перший погляд щоденнику багато чого можна знайти. Прославлений англійський гумор переливається всіма фарбами в діапазоні від незлобивих жартів до їдкої сатири - втім, у цьому Таунсенд не самотня, вони там в Англії всі такі, від Джерома до Вудхауза. Але вона умудряється бути одночасно смішною і грубувато-зворушливою, а головна загадка - звідки в простої англійської жінки з робітничого класу, матері- одиночки таке знання психології хлопчиська- підлітка?! Адже воно усе так і було, згадаймо: прищ, що не вчасно вискочив, видався кінцем світу, усі вчителі були ворогами, а перші невдачі в любові могли привести до смертельного результату…
Англійська письменниця Сью Таунсенд і сама не знала про те, що створює бестселер, коли писала книгу про невдачливого підлітка і його безглуздих батьків. Однак гумористичний "Таємний щоденник Адріана Моула" став хітом, а його головний герой - практично символом епохи.
Адріан хвилюється через те, що його батьки зовсім безладні й не вміють піклуватися про дитину ("Мама шукає роботу! Тепер я точно стану малолітнім злочинцем, стану валандатися по вулицях цілими днями"). А ще - через те, що красуня Пандора не звертає на нього уваги ("Я сказав їй, що очі у неї такого ж кольору, як у мого собаки. Вона запитала, якої породи собака. Двірняжка, відповів я")... І всіма цими хвилюваннями Адріан ділиться зі своїм щоденником.
Ситуація збільшується ще більше, коли мама зненацька закохується в одруженого сусіда ("гада Лукаса") і втікає з ним. Тепер Адріану доводиться розриватися між батьками та їх новими парами (батько теж знаходить собі пасію – Бабку (рос. - стрекоза) Сушену, ще й з малолітньою дитиною). Однак він не збирається сумувати, тим більше що любов усього його життя зненацька стала ставитися до нього прихильно ("У нас із Пандорой любов! Офіційно! Вона сказала Клер Нільсон, та сказала Найджелу, а він мені"). Крім того, Адріан відкрив у собі інтелектуала ("Записався в бібліотеку. Купив "Догляд за шкірою", "Походження видів" і книжку, написану однією тіткою, від якої мама шаленіє"), почав писати вірші й розповіді й вирішів зв'язати з літературою все своє подальше життя... Нажаль, широка публіка не оцінила письменницький дар Адріана, але він упевнений - це справа часу, він ще стане супер-зіркою!
"Таємний щоденник" (який, до речі, є тільки першою книгою в серії про Адріана Моула) просто вражає першокласним англійським гумором. Відразу видно, що його автор - людина розумна й безжурна.
Письменниця в першій книзі явила світові тінейджера , що вважає себе інтелектуалом і талановитим поетом. Читачі в подробицях були ознайомлені з підлітковими проблемами, що стосуються зовнішності, взаємин з дівчатами, батьками, друзями.
0 комментариев