Суть культури

2. Суть культури

Зрозуміти суть культури можна лише через призму діяльності людини, народів, що населяють планету. Культура не існує поза людиною. Вона спочатку пов'язана з людиною і породжена тим, що він постійно прагне шукати сенс свого життя і діяльності, і, навпаки, немає ні суспільства ні соціальної групи, ні людини без культури і поза культурою. Згідно одного з основоположників російською і американською соціологічних шкіл Сорокина : «.. Будь-яка організована група неминуче має культуру. Більше того, ні соціальна група, ні індивід (за винятком просто біологічного організму) не можуть існувати.. без культури».

Сучасні культурологи вважають, що усі народи мають культуру, немає і не може бути «некультурних» народів, проте кожному народу властива своя, унікальна і неповторна культура, нетотожна культурам інших народів, але співпадаюча з ними по багатьох значущих параметрах.

Культурні процеси є складними і багатоплановими явищами. Оскільки вони можуть бути досліджені різними методами, а значить представлені і зрозумілі по-різному, існує не одна, а безліч концепцій культури, кожна з яких по-своєму пояснює і систематизує культурні процеси.

У сучасній культурології серед безлічі визначень культури, найпоширенішими є технологічні, деятельностные і ціннісні. З точки зору технологічного підходу культура є певний рівень виробництва і відтворення громадського життя. У деятельностной концепції культури вона розглядається як спосіб життєдіяльності людини, яка визначає і усе суспільство. Ціннісна (аксиологическая) концепція культури підкреслює роль і значення ідеальної моделі, належного в житті суспільства і в ній культура розглядається як трансформація належного в суще, реальне.

Усі культурологи справедливо вважають, що культурні процеси досліджуються в головних сферах життєдіяльності людини. Культура матеріальна - це виробництво, його технологія, знаряддя праці, житло, одяг, озброєння багато що інше. Друга сфера життя людей - соціальна, і культура розкривається в соціальних стосунках, вона показується процеси, що відбуваються в суспільстві, розкриває його соціальну структуруорганізацію політичної влади, існуючі правові і моральні норми, типи управління і стилі лідерства. І, нарешті, важливою сферою життя людини є його духовне життя, яке розкривається в понятті духовної культури, що включає усі області духовного виробництва - науки і мистецтво, літературу і релігію, міф і філософію і заснованою на єдиному, зрозумілому усім членам цього співтовариства мові.

Суть культури, її справжній сенс досить переконливо показується в нових дослідженнях культурологів. Незалежно від загального підходу до проблеми культури практично усі дослідники відмічають, що культура характеризує життєдіяльність особи, групи, суспільства в цілому; що культура є специфічним способом буття людини має свої просторово-часові межі; розкривається культура через особливості поведінки, свідомість і діяльність людини так само як і через речі, предмети, витвори мистецтва, знаряддя праці, через мовні форми, символи і знаки.

3.Різноманіття культури

Розвиток культури супроводжується виникненням і становленням відносно самостійних систем цінностей. Спочатку вони включені в контекст культури, але потім розвиток призводить до усе більш глибокої спеціалізації і, нарешті, до відносної їх самостійності. Так сталося з міфологією, релігією, мистецтвом, наукою .

У сучасній культурі можна вже говорити про відносну їх самостійність і про взаємодію культури з цими інститутами.

Міф

Міф є не лише історично перша форма культури, але і зміни душевного життя людини, що зберігається і тоді, коли міф втрачає своє абсолютне панування. Загальна суть міфу полягає в тому, що він є несвідомим смисловим породнение людини з силами безпосереднього буття, будь то буття природи або суспільства. Якщо міф виступає як єдина форма культури, то це породнение приводить до того, що людина не відрізняє сенс від природної властивості, а смисловий (асоціативний зв'язок від причинно-наслідкового. Усе одушевляється, і природа виступає як світ грізних, але споріднених людині міфологічних істот - демонів і богів.

Міф - найбільш древня система цінностей. Вважається, що в цілому культура рухається від міфу до логосу, тобто від вигадки і умовності до знання, до закону. У цьому плані в сучасній культурі міф грає архаїчну роль, а його цінності і ідеали мають рудиментарне значення. Розвиток науки і цивілізації часто знецінює міф, показує неадекватність регулятивних функцій і цінностей міфу, суті сучасної соціокультурної дійсності. Проте, це не означає, що міф вичерпав себе. Міф в сучасній культурі створює засоби і способи символічного мислення, він здатний цінності сучасної культури інтерпретувати через ідею "героїчного", що, скажемо недоступно науці. У цінностях міфу чуттєве і раціональне дані синкретно, злито, що мало доступно іншим засобам культури XX століття. Фантазія і вигадка дозволяють легко долати несумісність сенсів і змісту, бо в міфі усе умовно і символічно.

У цих умовах вибір і орієнтація особи розкріпачується і, отже, використовуючи умовність, вона може досягати високої гнучкості, що, наприклад, майже недоступно релігії. Міф, олюднюючи і персоніфікуючи явища навколишнього світу, зводить їх до людських представлень. На цьому грунті стає можливою конкретно-чуттєва орієнтація людини, а це один з найпростіших способів впорядковування його діяльності. У ранніх і примітивних культурах такому способу належала провідна роль, наприклад, в язичництві. Але в розвинених культурах подібні явища мають швидше характер рецидиву або є механізмом реалізації того або іншого архетипу, особливо в масовій культурі або масовій поведінці. Міфологія часто використовується в XX столітті як підсилювач цінностей, зазвичай за рахунок їх гіпертрофії і фетишизації. Міф дозволяє загострювати той або інший аспект цінності, гіперболізувати її, а, отже, підкреслювати і навіть випинати.

Релігія

Релігія, як і міф, виражає потребу людини у відчутті своєї причетності до підстав буття. Проте тепер свої підстави людина шукає вже не в безпосередньому житті природи. Боги розвинених релігій знаходяться у сфері потойбічного (трансцендентного). На відміну від міфу, тут обожнюється не природа, а надприродні сили людини, і передусім, дух з його свободою і творчістю. Поміщаючи божественне по той бік природи і розуміючи його як надприродний абсолют, розвинена релігія звільняла людини від міфологічної злитої з природою і внутрішньої залежності від стихійних сил і пристрастей .

Релігія стала домінувати в культурі услід за міфом. Цінності світської культури і цінності релігії часто не гармонійні і суперечать один одному. Наприклад, в розумінні сенсу життя, у світобаченні і т. д. Головне майже у всякій релігії - це віра в Бога або віра в надприродне, в диво, що незбагненно розумом, раціональним шляхом. У цьому ключі і формуються усі цінності релігії.

Культура, як правило, модифікує становлення релігії, але затвердившись, релігія починає змінювати культуру. Релігія встановлює градацію цінностей, надає їм святість і безумовність, що потім веде до того, що релігія упорядковує цінності по "вертикалі" - від земних і буденних до божественних і небесних. Вимога постійної моральної досконалості людини в руслі пропонованих релігією цінностей створює напругу сенсів і значень, потрапляючи в яке людина регламентує свій вибір у межах гріха і справедливості. Це породжує тенденцію до консервації цінностей і культурних традицій, що може вести до соціальної стабілізації, але за рахунок стримування світських цінностей.

Світські цінності більше умовні, вони легше піддаються перетворенням і інтерпретації у дусі часу. Загальна тенденція проявляється тут в тому, що в розвитку культури поступово посилюються процеси секуляризації, тобто звільнення культури з-під впливу релігії.

Мистецтво

Паралельно з міфом і релігією в історії культури існувало і діяло мистецтво. Мистецтво є вираження потреби людини в образно-символічному вираженні і переживанні значущих моментів свого життя. Мистецтво створює для людини "другу реальність" - світ життєвих переживань, виражених спеціальними образно-символічними засобами Залучення до цього світу, самовираження і самопізнання в нім складають одну з найважливіших потреб людської душі.

Мистецтво продукує свої цінності за рахунок художньої діяльності, художнього освоєння дійсності. Завдання мистецтва зводиться до пізнання естетичного, до художньої інтерпретації автором явищ навколишнього світу. У художньому мисленні пізнавальна і оцінна діяльність не розділені і використовуються в єдності. Працює таке мислення за допомогою системи образних засобів і створює похідну (вторинну) реальність - естетичні оцінки. Мистецтво збагачує культуру духовними цінностями через художнє виробництво, через створення суб'єктивних уявлень про світ, через систему образів, символізуючих сенси і ідеали певного часу, певної епохи.

Мистецтво рефлексує світ, відтворює його. Сама рефлексія може мати три виміри: минуле, сьогодення і майбутнє. Відповідно до цього можливі відмінності в типах тих цінностей, які створює мистецтво. Це ретроцінності, які орієнтовані в минуле, це реалістичні цінності, які "точно" орієнтовані до сьогодення, і, нарешті, авангардні цінності, орієнтовані на майбутнє. Звідси - особливості їх регулятивної ролі. Проте, загальним для усіх цих цінностей є те, що завжди вони звернені до людського "Я". У цьому містяться як позитивні, так і негативні моменти, тобто художні цінності, заломлюючись у свідомості і підсвідомості людського "Я", можуть породжувати як раціональні так і ірраціональні мотиви і стимули до вибору в поведінці людини.

Роль мистецтва в розвитку культури суперечлива. Воно конструктивне і деструктивно, воно може виховувати у дусі піднесених ідеалів і навпаки. В цілому ж мистецтво, завдяки субъективации, здатне підтримувати відкритість системи цінностей, відкритість пошуку і вибору орієнтації в культурі, що кінець кінцем виховує духовну незалежність людини, свободу духу. Для культури це важливий потенціал і чинник її розвитку.

Філософія

Міркуючи про духовні складові культури, не можна не згадати філософію. Філософія прагнути виразити мудрість у формах думки (звідси і її назва, яка буквально переводиться як «любов до мудрості»). Філософія виникла як духовне подолання міфу, де мудрість була виражена у формах, що не допускають її критичне осмислення і раціональний доказ. В якості мислення філософія прагне до раціонального пояснення усього буття. Але будучи одночасно вираженням мудрості, філософія звертається до граничних смислових основ, бачить речі і весь світ в їх людському (ціннісно-смисловому) вимірі. Таким чином, філософія виступає як теоретичний світогляд і виражає людські цінності, людське відношення до світу. Оскільки світ, узятий в смисловому вимірі є світ культури, то філософія виступає як осмислення, або, кажучи словами Гегеля, теоретична душа культури. Різноманіття культур і можливість різних смислових позицій усередині кожної культури призводять до різноманіття філософських навчань, що сперечаються між собою.

Наука

Наука має своїй на меті раціональну реконструкцію світу на основі досягнення його істотних закономірностей. Вона нерозривно пов'язана з філософією, яка виступає загальною методологією наукового пізнання, а також дозволяє осмислити місце і роль науки в культурі і людському житті.

Наука - один з нових інститутів в структурі культури. Проте значення її швидко росте, а сучасна культура виховує глибокі зміни під впливом науки. Духовна еволюція через міф, релігію і філософію привела людство до науки, де достовірність і істинність отримуваних знань перевіряється спеціально розробленими засобами і способами. Наука, таким чином, існує як особливий спосіб виробництва об'єктивних знань.

Об'єктивність не включає оцінного відношення до об'єкту пізнання, тобто наука позбавляє об'єкт якого-небудь ціннісного значення для спостерігача. Наука, даючи знання людині, озброює його, дає йому сили. «Знання - сила!» - стверджував Ф. Бекон.

Але для яких цілей і з яким наміром вживається ця сила? На це питання повинна відповідати культура.

Найважливіший результат наукового прогресу - виникнення цивілізації, як системи тих, що раціоналізували і технициализированных форм буття людини. У певному значенні, цивілізація і культура несумісні. Технифицированные форми буття людини протистоять внутрішнім началам духовної суті людини. Ці начала культура утілює в цінностях і ідеалах. Культура - це швидше творча лабораторія людського духу, тоді як науку швидше можна розуміти як творчу лабораторію тільки розуму. Перший наслідок розриву культури і науки проявляється в наростаючій підміні духовних сенсів і цінностей життя матеріальні мі результатами прогресу

Ідеологія

Ідеологія є самосвідомістю соціального суб'єкта : соціальних груп, національних і інших спільностей, класу. Тільки у ідеології специфічні інтереси соціальних груп, класів і спільностей знаходять своє усвідомлення, обгрунтування і систематизоване вираження. Слід також мати на увазі, що ті або інші форми суспільної свідомості приймають ідеологічний характер тільки у рамках певних соціальних інститутів і соціальних організацій, що представляють їх, : держави, політичних партій, церкви, корпоративних об'єднань і так далі. Слід зазначити, що протилежну тенденцію виражає гуманізм. В якості прикладу ідеологічного напряму - можна привести метод соціалістичного реалізму - це певний художній канон. Але цей канон носить яскраво виражений ідеологічний характер. У характеристиці цього методу містяться сформульовані ідеологічні установки на процес художньої творчості, а також певні соціальні оцінки, що пред'являються до цієї творчості, і критерії. Метод соціалістичного реалізму виступав як догматичний і тому, що трактуючи як єдино вірний, закриваючий можливості прояву усіх інших творчих методів.

Таким чином, не можна розглядати ідеологію тільки як окрему складову культури - це швидше за все більше своєрідна надбудова над самою духовною культурою, оскільки вона пронизує усі області духовної культури.

Моральність

Моральність виникає після того, як відходить в минуле міф, де людина внутрішньо зливається з життям колективу і контролювався різними магічними табу, що програмували його поведінку на рівні несвідомого. Тепер людині потрібно самоконтроль в умовах відносної внутрішньої автономності від колективу. Так виникають перші моральні регулятивы - борг, сором, честь. З підвищенням внутрішньої автономності людини і формуванням зрілої особи виникає такий моральний регулятив як совість. Таким чином, моральність з'являється як внутрішня саморегуляція у сфері свободи, і моральні вимоги до людини ростуть у міру розширення цієї сфери. Розвинена моральність є реалізація духовної свободи людини, вона заснована на затвердженні самоценности людини незалежно від зовнішньої доцільності природи і суспільства.