Поняття "культура" та її сутність

Міністерство освіти і науки україни

Приазовський державний технiчний унiверситет

Кафедра українознавства

Контрольна робота з культурології

Студентки групи З-09-МН

Шифр № 2009-15

Варіант 1

ТЕМА: Поняття "культура" та її сутність

Виконала: студентка Бутенко Н.М.

Перевірив: викладач Гончаренко І.М.

Мариуполь, 2010

План

Введення

1.Категории культури і цивілізації

2. Суть культури

3.Різноманіття культури

4.Призначення культури

Висновки

Вступ

У історії і в сучасну епоху у світі існувало і існує величезна різноманітність видів культур як локально-історичних форм спільностей людей. Кожна культура зі своїми просторовими і тимчасовими параметрами тісно пов'язана зі своїм творцем - народом (етносом, етноконфесійною спільністю). Будь-яка культура ділиться на складові частини (елементи) і виконує певні функції. Розвиток і функціонування культур забезпечує особливий спосіб діяльності людини - соціальний (чи культурний), головна відмінність якого - дії не лише з предметно-речовими утвореннями, але і з ідеально-образними сутями, символічними формами. Культура виражає специфіку устрою життя, поведінку окремих народів, їх особливий спосіб світосприйняття в міфах, легендах, системі релігійних вірувань і ціннісні орієнтації, що надають сенс існуванню людини. Серйозну роль у функціонуванні культур грає комплекс релігійних вірувань самого різного рівня розвитку (анімізм, тотемізм, магія, політеїзм і світові релігії). Нерідко релігія (а вона виступає найважливішим елементом духовної культури) є провідним чинником у визначенні своєрідності культур і основною регулятивною силою в спільностях людини. Культура, таким чином, - це особлива форма життєдіяльності людей, що дає проявитися різноманіттю стилів життя, матеріальних способів перетворення природи і творення духовних цінностей.

1.Категорії культури і цивілізації

Слово «культура» (від латинського «обробляти») має в мові багато значень, спочатку виникло в латинській мові і означало обробіток, обробку грунту. У Цицерона («Туксуланские бесіди») говориться про обробку розуму, про філософію як культуру розуму. Під культурою стали мати зважаючи на обізнаність, вихованість, вченість людини, і в цьому значенні слово «культура» увійшло майже до усіх європейських мов, у тому числі і в російський.

Ми говоримо і про культуру рослин, і про культуру поведінки, і про культуру Відродження, і про людину високої або низької культури, і так далі В усіх цих значеннях вживання слова в мові цілком правомірне, проте для цілей науки необхідно надати поняттю термінологічну чіткість, причому зробити це не формально, схоластично, а по суті. Для цього передусім потрібно розмежувати категорії цивілізації і культури. Часто ці слова вживаються як синоніми (наприклад, «давньоримська цивілізація», «давньоримська культура»), наше ж завдання - розірвати цю синонімію понять, встановивши як тісний зв'язок, так і принципову відмінність між ними.

Категорії культури і цивілізації в житті людства дуже тісно переплетені; більше того виростають з одного кореня. Культура неможлива без цивілізації, а цивілізація - без культури; у цьому виражається їх взаємодія і взаємозалежність. Але в той же час це істотно різні явища, що відбивають різні сторони відношення людини до дійсності.

Відколи людина стала людиною, він виділився з природы, хоча продовжував і досі продовжує певною мірою бути її частиною. Виникла надзвичайно значуща опозиція «людина – світ», якої раніше не було: для того, щоб цей найбільший переворот здійснився, потрібне виникнення свідомості, що обертається на самого себе. Тільки людина виявилася здатною до того, щоб провести і, головне, усвідомити грань між «я» і «не-я», між собою і природою, - жодна тварина, наскільки нам відомо, на це не здатне.

Людина як біологічна істота була (а багато в чому і залишається) дуже слабкою і беззахисною перед лицем природи – бо даруй, будь-яка комаха краще пристосована для боротьби за існування якщо не окремій особині, то хоч би роду. Насправді, чи довго протримається гола і беззбройна людина в океані, в пустелі, в тайзі, при п'ятидесятиградусній жарі або хоч би десятиградусному морозі? У роду людського спочатку не було і немає своєї власної біологічної, природної екологічної ніші, він повинен був сам її собі створювати і створює досі. Тому виникле протиставлення «я – світ» спочатку означає ворожість світу до людини. Цій ворожості Ноmо Sарiеns протиставив два чисто людських способу виживання - цивілізацію і культуру.

Цивілізація є способом виживання людини у світі за допомогою зміни світу. Вона бере свій початок із створення знарядь праці і полювання, із завоювання влади над вогнем і приручення тварин. Цей радикальний стрибок від тварини до людини змінив світ принципово: у світі з'явилися нові суті, які людина розвивала, поступово все більш і більш пристосовувавши світ до себе і своїм потребам. Фізичні предмети і явища міняли свій сенс, а вірніше, його набували. Так, палиця, яка просто валяється на землі, і та ж палиця, за допомогою якої викопують їстівне коріння, розрізняються по суті; вогонь як стихійна пожежа і вогонь, засвічений біля входу в печеру, щоб відлякати хижаків, - прин¬ципиально різні суті, і з цим природі доводиться, так би мовити, вважатися: віднині ведмідь не лише не завжди може з'їсти людину, але і ризикує сам стати його здобиччю. Від прийми¬тивного вогнища до ядерного реактора, від тигрової шкури до баль-ного сукні, від солодкого коріння до шоколаду і тому подібне - усе це належить до досягнень цивілізації. За допомогою цивілізації людина «підганяє» світ під себе.

До області цивілізації можна з деякими обмовками віднести суспільний устрій, що також складається в процесі виробництва, і деякі соціальні інститути, наприклад держава. Але ці явища не дуже істотні для культурології як науки (ними займаються передусім соціологія, політологія і філософія історії), хоча певний вплив на культуру ці структури і чинять. Цивилизация, таким образом, обеспечивает человеку физический комфорт.

Культура є прямо протилежним способом виживання. Її суть - пристосування людини до ворожого світу і, як результат, отримання душевного, психологічного комфорту. Культура набуває свого значення там, де безсила цивілізація: можна знайти спосіб захиститися від хижака (діє цивілізація), але не можна захиститися, наприклад, від смерті - значить, потрібно змінити самого себе, щоб змиритися з цим фактом і не випробовувати перед ним постійного жаху (тут вступає у дію культура Підкреслимо, що пристосування людини до світу має не біологічний (як, наприклад, поява і закріплення в процесі природного відбору захисного забарвлення), а духовний характер. Культура - це кінець кінцем зміна особи і її мислення про світ, отримання людиною внутрішньої стійкості. Вона теж породжує нові суті, але не матеріального, а ідеального характеру, що ясно видно, наприклад, на характері мотивації поведінки. Так, людина може долати страх смерті, якщо на смерть його веде борг, честь, патріотизм, надія на замогильне існування і тому подібне, що тварині, зрозуміло, не властиво, хоча страх смерті властивий і йому. Різниця між людиною і твариною тут, по суті, в одному: людина створює цінності, які вище індивідуального існування. Тим самим Ноmо Sарiеns долає жах перед ворожим буттям і набуває відносно стійкого душевного комфорту: його підтримує свідомість, що він живе не даремно, і його страждання знайдуть нагороду в пам'яті нащадків або просто в їх фізичному існуванні, або в подяці в замогильному житті, або ще в чому-небудь. Тільки людина здатна набувати психологічного комфорту і внутрішньої стійкості навіть у фізичних стражданнях і самій смерті : він ідеально здолав їх, і це подолання є дія механізмів культури.

Живучи у світі, людина постійно і регулярно випробовує страдання, хвороби, різного роду нещастя, від яких його не може захистити цивілізація. Понад усе ворожість світу по відношенню до людини проявляється, очевидно, в непорушному факті смерті. З думкою про припинення фізичного існування людині найважче примиритися, а смерть оточення, особливо близьких, не лише психологічно травмує його, але і постійно нагадує людині про тлінність його власного буття. Іншими словами, людина боїться світу, і це - природня реакція на його непередбачувану ворожість, яку досі не вдалося і навряд чи коли-небудь вдасться усунути розвитком цивілізації. Отже, щоб жити, не уподібнюючись щедринскому «премудрому піскареві», який «жив, - тремтів і помирав – тремтів»; щоб жити і бути по можливості щасливим або хоч би примиреним з дійсністю, людина повинна змінитися внутрішньо, знайти для себе зручну позицію у світі, набути деякої стійку світоориентацію.