Проблеми охорони і зберігання музейних цінностей

2.3 Проблеми охорони і зберігання музейних цінностей

В 2009 році в державному бюджеті на охорону музеїв передбачено лише 2,175 мільйони гривень при потребі 13,4 мільйони. Небезпека крадіжок музейних цінностей ще більше загострюється в зв’язку з посиленням фінансової кризи та супутніх їй негативних явищ і зменшення статків населення.

В Україні існує 458 державних і комунальних музеїв (в яких налічується 1,2 мільйони предметів), у тому числі 27 – національних закладів, серед яких 10 належать до сфери управління Міністерства культури і туризму.

В 2007 році на охорону музеїв було виділено більше 5,2 млн., а в 2008 – 7,6 млн. Тобто цього року засобів виділено в 3,5 рази менше ніж минулого року. Це притому, що ціна на послуги охорони постійно зростає.

Фінансування – найбільший головний біль всіх працівників музеїв, які, згідно ухвалі Кабінету Міністрів України від 1993 року обов'язково повинні охоронятися. Проте, зараз з 458 музеїв в Україні – 72 не охороняються взагалі.

Державною службою охорони охороняється 35% всіх вітчизняних музеїв, 233 з них охороняється відомчою охороною і 36 – недержавними підприємствами.

Заборгованість музеїв службам охорони складає 3,5 мільйони гривень. З них 1,1 мільйони — державному бюджету, інші – місцевим. Державна служба охорони фінансується не з бюджету – вона знаходиться на самофінансуванні. Тому найголовніша проблема – у ряді музейних закладів цього року бюджетом не передбачено ні копійки на охорону. А для мінімального забезпечення охорони всіх музеїв в цілому потрібне 43 мільйони гривень. Один з шляхів рішення проблеми – максимально перейти на технічний вид охорони. Очевидно, що вихід, і на цьому наполягає як сама охорона, так і працівники музеїв – у вдосконаленні технічної безпеки.

Сьогодні музеї працюють по інструкції 1984 року, що не може надати можливість повноцінного зберігання музейних фондів. В Україні повинна бути відпрацьована система музейної безпеки, яка складається із запобігання викраденням, знищенню унаслідок кліматичних чинників, а також необхідно враховувати чинники людські. Ці моменти є дуже важливими.

З чого починається музей? З комплектування колекції. Крім того, нагальним питанням є професійна підготовка фахівців: зараз в Україні працівників музею не готує жоден вуз. Тому що якщо це університет культури, то там вивчають тільки музеєзнавство, а історії, філології або природних наук випускники не знають предмету наочно. Виходить, що людина, яка приходить в музей з історичною освітою, не має музейної, і навпаки. Тому потрібно відпрацювати систему музейної безпеки і підготовки кадрів.

Дуже важливим питанням є законодавче забезпечення охорони музеїв і культурних пам'яток. Нині експерти сперечаються: чи потрібно для запобігання крадіжкам музейних цінностей – робити більш жорстким покарання. Загрози зростають, тому слід підвищувати рівень захищеності музеїв, зокрема, і законодавчої. Україна, узявши курс на євроінтеграцію, узяла зобов'язання, які не дають нам можливості посилювати відповідальність, кримінальну в першу чергу. Можна тільки лібералізувати наше законодавство, а краще всього – добре виховувати підростаюче покоління і підвищувати рівень правосвідомості громадян. З цим не погоджуються багато працівників музеїв, наводячи приклади Греції, де за законодавством за привласнення музейних експонатів покарання є дуже суворим (до 10 років в'язниці). Особливо, на думку фахівців, сьогодні слід надати увагу самим вразливим, тобто, найменше захищеним місцям: наприклад, археологічним пам'яткам, адже як стверджують експерти, ніде в світі неможливо організувати їх тотальну охорону. Вже підготовлено декілька проектів законів, які повинні врегулювати, зокрема, і питання діяльності музеїв. На 17-у році незалежності Верховна Рада проголосувала в першому читанні Закон України «Про музеї і музейну справу», адже законодавча база – ще часів Радянської України.

Висновки

Музейна справа – це спеціальна галузь культурно-освітньої та наукової діяльності, яка здійснюється музеями щодо комплектування, збереження, вивчення і використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури.

Являє собою:

а) національну музейну політику (музейне законодавство, музейне будівництво, організацію керівництва музеями);

б) музеєзнавство;

в) музейну практику.

Музеєзнавство вивчає технічні, правові, фінансові і суспільні передумови діяльності музею, застосовує основні поняття наукової теорії.

По багатозначності свого предмету музеєзнавство входить в розряд міждисциплінарних наук. В той же час є всі підстави віднести музеєзнавство до суспільних наук, оскільки предметом його дослідження є закономірності, пов'язані з процесами пізнання і передачі інформації за допомогою музейних предметів, з функціонуванням музею як соціокультурного інституту.

У зв'язку з тим, що музеєзнавство має міждисциплінарні риси, його зв'язки з іншими науками носять характер інтеграції. Іншими словами, елементи різних дисциплін і специфічно музейні елементи, поєднуючись, створюють нову якість. В ході цієї взаємодії музеєзнавство – для вирішення задач свого предмету – запозичило в перетвореному вигляді елементи мови і методів відповідних дисциплін.

Згідно сучасним уявленням, музеєзнавство – це наукова дисципліна, що вивчає специфічне музейне відношення людини до дійсності і породжений нею феномен музею, яка досліджує процеси збереження соціальної інформації, її пізнання і передачі за допомогою музейних предметів, а також розвиток музейної справи і напрями музейної діяльності.

Феномен колекціонування сягає своїми коренями в глибоку старовину. Вже на світанку своєї історії людство збирало і прагнуло зберегти предмети, що мають сакральну, престижну і емоційну значущість, представляють інтерес з пізнавальної або естетичної точки зору.

Сьогодні музеї як хранителі культурних цінностей і шедеврів мистецтва потребують інформаційної підтримки, яскравої реклами, вливанні свіжих і сучасних ідей. Один з найефективніших способів це зробити – застосування комп’ютерних технологій, Інтернет.

Мистецтво і комп'ютерні технології – речі, які на перший погляд важко сумістити, але це тільки на перший погляд. Кожний музей, піклуючись про власний розвиток і імідж, прагне сьогодні створити web-сторінку, з максимально яскравим наповненням і детальною інформацією про експозиції.

Проте, далеко не у всіх українських музеїв сьогодні є власні сайти. Не говорячи вже про використовування цифрових технологій.

В Україні існує 458 державних і комунальних музеїв (в яких налічується 1,2 мільйони предметів), у тому числі 27 – національних закладів, серед яких 10 належать до сфери управління Міністерства культури і туризму.

В 2007 році на охорону музеїв було виділено більше 5,2 млн., а в 2008 – 7,6 млн. В 2009 році засобів виділено в 3,5 рази менше ніж минулого року. Це притому, що ціна на послуги охорони постійно зростає.

В 2009 році в державному бюджеті на охорону музеїв передбачено лише 2,175 мільйони гривень при потребі 13,4 мільйони. Небезпека крадіжок музейних цінностей ще більше загострюється в зв’язку з посиленням фінансової кризи та супутніх їй негативних явищ і зменшення статків населення.

Всі музеї, згідно ухвалі Кабінету Міністрів України від 1993 року, обов'язково повинні охоронятися. Проте, зараз з 458 музеїв в Україні – 72 не охороняються взагалі.

Загалом недостатнім залишається фінансування музейних закладів та матеріально-технічне забезпечення реставраційної справи.

Обсягів видатків з Державного бюджету та місцевих бюджетів на утримання музеїв здебільшого вистачає лише на оплату праці, енергоносіїв, охорону та комунальні послуги.

Не вистачає коштів на поповнення музейних фондів, проведення ремонтно-реставраційних робіт, встановлення сигналізації, оновлення музейного обладнання.

Досі не мають власних приміщень Національний науково-дослідний реставраційний центр України та Дирекція художніх виставок України.

На початку 2007 року реставраційних робіт потребували майже 760 тис. пам’яток, а відреставровані лише 13 тис., що складає 2% від потреб.

Національним науково-дослідним реставраційним центром України обстежено 268 музеїв. З них лише 216 – мають охорону: відомчу – 53; міліцейську – 27; сторожову – 100; іншу – 36.

Музейні приміщення загальною площею 879 949 м² взагалі не обладнані охоронно-пожежною сигналізацією.

Відсутність фінансування не дозволяє завершити створення Державного реєстру національного культурного надбання.

Список використаної літератури і джерел:

1.  «Аналітичний звіт Міністерства культури і туризму України: МУЗЕЙНА СПРАВА»; 2008 р.;

2.  Вайдахер Ф.; «Загальна музеологія»; Львів, 2006 р.;

3.  Гуральник Ю.У.; «Музеєзнавство т.1»; М., 2001 р.;

4.  Данілевський І.Н., Кабанов В.В.; «Джерелознавство»; М., 2004 р.;

5.  Енциклопедія «Світ навколо нас»; CD; К., 2001 р.;

6.  Закон України «Про музеї та музейну справу» К., «В.В.Р.», 29.06.1995 р., №25;

7.  Кулешов С.Г.; «Документознавство: Історія. Теоретичні основи»; К., 2000 р.;

8.  Миколюк О.П.; «Як захистити музеї?»; К., «День» 2008 р.;

9.  Побожій С.І.; «З історії українського мистецтвознавства»; Суми, 2005 р.;

10.  Слободяник М.І.; «Структура сучасного документознавства»; К., 2003 р.,

11.  Степанова О.Є.; «В музеях світу»; К., 2004 р.;

12.  Юренева Т.Ю.; «Музеєзнавство: Підручник для вищої школи»; М., 2004 р.;

13.  http://www.zn.ua/3000/3680/63166/;

14.  http://h.ua/story/51604/;

15.  http://www.ukraine3000.org.ua/print/rus/yesterday/vchora/5243.html;

16.  http://prostir.museum/ru/;

17.  http://www.3dart-studio.com/;

18.  http://www.museum-ukraine.org.ua;

19.  http://uk.wikipedia.org.