2. Характеристика радянських та німецьких військових частин, що брали участь в подіях грудня 1943 року
30 листопада фронт стабілізувався по лінії: Черняхів-Слепчиці-Пилиповичи-Радомишль-Раковичі-Строєвка-Ставище-Малий Корашин-Ястребеньки –Юрівка -Лучин. За чотирнадцять днів ворог на напрямку Корнин – Житомир зазнав великих збитків, було знищено 711 танків, 174 артилерійських гармат,225 кулеметів та 111 мінометів.
С 1 по 5 грудня 1943 року – німці зосередили 4 танкових та 4 піхотних дивізій (300 танків), 10 артилерійських полків і декілька штурмових бригад. Фашисти планували розгромити 60 армію, захопити Радомишль, Малин и розвити наступ вздовж залізної дороги на столицю України –Київ. В лінії оборони 60 армії розгорнулись кровопролитні бої. Суперник кидав в атаку одночасно по декілька сотень танків, підтримуючи їх великими силами піхоти, артилерії та авіації. Під натиском ворога 60 армія відступила до лінії Мелені – Устинівка – Ворсовка - Мірча (між Малином і Радомишлем). 9 грудня німці здійснивши марш – кидок, перерізали залізничну дорогу Коростень – Київ та взяли місто Ірша. Але згодом радянські війська контрударом вибили німців з Ірші. За цей час під Черняховим та Малином було підбито і знищено 354 німецьких танків. С 5 по 15 грудня 1943 року радянськими військами (тільки 60-ю армією) було знищено 284 танки і вбито більше 6 000 фашистсько-німецьких загарбників. Війська 60 армії, і 1-ї гвардійської армії міцно засели на рубежі Мелені - Сичівка - Устинівка- Федорівна - Вишевичи - Межирічка- Лутовка - Раковичі. Німецьке командування зробило ставку на останній удар в районі Коростень -Чоповичі. Німці зосередили під Коростенем велику групу в складі трьох танкових та чотирьох – п’яти піхотних дивізій. Ось як пам’ятає ці події один з безпосередніх учасників С. П Пильников: «Після того, як ми форсували Дніпро та захопили Київ наша бригада пішла в напрямку Кухарі– Малин - Чоповичи- Коростень-Новоград-Волинський. Чоповичі для нас були, як рубіж для кидка на звільнення Коростень. З Чопович на Коростень вирушило три танки Т-34 в розвідку. Розвідка була закінчена вдало і при допомозі 2-ого танкового батальйону місто було звільнене.» Не менш важливими стали спогади Н. Г Безрукова: «Пам’ятаю як наш батальйон, раптово вночі прорвався на станцію Малин. Гітлерівці не встигли детонувати вибухівку, що булла закладена на новоприбулу техніку, боєприпаси, цистерни з авіаційним бензином та продовольством, вони в паніці відступали. На наступний день батальйон увійшов в Чоповичі переслідуючи та знищуючи відступаючі німецькі частини». Під Чоповичами німецьке командування чинило особливо жорстокий опір. За спогадами очевидців у танковій битві під станцією Чоповичі брала німецька танкова дивізія СС «Адольф Гітлер», яку сформували по наказу Адольфа Гітлера з солдат СА та яка була оснащена новими важкими танками «тиграми», «пантерами» і самохідними артилерійськими установками, 1 танкова дивізія, 1 піхотна дивізія та багато інших стрілецьких та мотострілецьких ворожих частин, яким противостояли 25-ий танковий корпус,(див. додаток 1) 111-а танкова бригада, 4-ий гвардійський танковий Кантемировський корпус та інші танкові та піхотні з’єднання.
3. 19 грудня 1943. Станція Чоповичі
«Справа в тому, що в історії Великої Вітчизняної війни Чоповицька операція виділяється, як розділ. І це не тільки звільнення Чопович, це ціла епопея, хоча і невелика, але жорстока та напружена. Операція поділялася на чотири частини: 1) звільнення Чопович; 2)битва на станції Чоповичі; 3) розгром німецьких військ, що рвалися на Тетерів з ривком на Київ; 4) перехід з району станції Чоповичі в наступ.»- зазначав Павло Олексійович Євтихеєв. Під Чоповичами німецьке командування намагалося стабілізувати ситуацію на фронті та почати новий наступ на Київ. Цим і пояснюється зосередження на лінії Коростень – Чоповичі багато живої сили та техніки.19 грудня біля станції Чоповичі відбувся танковий бій між німецько-фашистськими загарбниками та радянською армією.
«19.12 1943 році противник силами СС «Адольф Гітлер» та іншими бойовими частинами потіснив діючи попереду наші стрілкові частини, вклинився в нашу оборону та вийшов на узлісся лісу північніше станції Чоповичі.
Склалася дуже складна ситуація. Приїхавший в цей район генерал-полковник Ватутін передав 25-ий танковий корпус в розпорядження Н. П Пухова із завданням: «завдати удару по ворогу та відновити оборону».
Вранці 19 грудня 1943 року перед позиціями корпуса з’явилися танки та мотопіхота суперника. Танки насувалися на нас, але оборона мовчала, чекала наказу. Раптом артилерія почала обстрілювати оборонні рубежі противника і в бій кинувся наш танковий батальйон. Згодом на полі загорілися десятки німецьких танків»- так пам’ятає цей день Захаров Олександр Якович. Скільки танків брало участь у битві за станцію Чоповичи? За версією Володимира Івановича Голубовича близько 600 танків з обох сторін. В цей час, коли німці рвалися на Київ, бійці та командування проявляли масовий героїзм та відвагу. Особливо відзначилися молодший лейтенанат Вайсер Володимир Зельванович та молодший лейтенант Олександр Петрович Єгоров.
Прикриваючи залізничну станцію Чоповичі, екіпаж молодшого лейтенанта Вайсера знаходився в засідці. Битву, що зав'язалася тут 20 грудня 1943 року, описав командир танкового батальйону капітан Королев:
«При обороні станції Чоповичі Житомирської області командир танка Т-34 гвардії молодший лейтенант Вайсер проявив справжню мужність, відвагу і героїзм в жорстокому кровопролитному бою проти 30 танків типу «тигр» і «пантера». Влучними пострілами екіпаж гвардійця Вайсера підпалив два танки супротивника. Але ворожими снарядами була підпалена і їх власна бойова машина. Офіцер Вайсер, не дивлячись на небезпеку поразки осколками снарядів, що рвалися, вискочив і особисто згасив вогонь шинеллю і снігом. Потім він вліз в башту танка, точними пострілами підбив ще одну «пантеру» і знищив більше взводу десантників.
Весь час механік-водій «тридцять четвірки» маневрував, але від снарядів гармат декількох ворожих танків повторно запалала їх машина. Осколками поранило механіка-водія і стрільця-радиста. Молодший лейтенант Вайсер виніс їх із танка, що горів. Разом з членом екіпажу, що залишився, вони надали товаришам допомогу і снігом, піском, шинелями погасили вогонь. Нерівний бій продовжувався.
Ворожа самохідна артилерійська установка знову почала обстрілювати наш Т-34. В результаті обстрілу снарядами танк гвардійця Вайсера знов запалав. Поранений баштовий стрілець. Командир танка убитий. Він згорів разом з бойовою машиною. Героїчні подвиги гвардійця Вайсера надихнули всіх танкістів батальйону на героїчну боротьбу з фашистськими загарбниками» - описав командир танкового батальйону капітан Корольов.[3] Геройські себе повів і старший лейтенант Єгоров, який в критичну хвилину битви за станцію Чоповичі , коли німецькі танки зайшли в тил бойових частин радянської піхоти, вивів гармати протитанкової батареї на відкриту бойову позицію та почав розстрілювати ворогів. Один за одним Єгоров зупинив сім танків. Так була зустрінута німецька колона з двадцяти танків.
Але німці не зупинилися на цьому та почали наступати на батарею молодшого лейтенанта Єгорова. На цей раз на неї з трьох сторін насувалося близько тридцяти танків, було підбито ще дев’ять танків. Близько двох годин продовжувався цей нерівний бій, і тільки коли танки «Тигр» підійшли впритул до батареї Єгорова, вона була знищена. Старший лейтенант Єгоров загинув смертю героя, але атаки німецьких танків були відбиті, а радянська мотопіхота оволоділа станцією Чоповичі. Протягом 6 діб с 19 по 26 грудня днем і вночі радянські частини відбивали атаки піхотних та танкових частин і з’єднань німецької армії, але так і не добилися успіху. 27 грудня зазнаючи великих втрати в живій силі та техніці, ворог панічно відступав на північ. Битва за станцію Чоповичі показала виняткову стійкість та високу майстерність радянських воїнів, їхнє вміння діяти вміло та рішуче. Танкова битва, яка розгорілася в районі станції Чоповичи призвела до майже повного розгрому відібраних частин суперника, таких як, перша танкова дивізія, СС «Адольф Гітлер» та інших військових частин.
Висновки
Вже 65 рік відокремлює нас від Великої Перемоги над фашистською Німеччиною. І сьогодні ми знову, як і всі попередні роки, схиляємо голови перед подвигом радянського солдата. Його кров'ю й потом добута перемога над сильним ворогом. Він умів прямо дивитися в очі смертельної небезпеки, виявив військову доблесть і героїзм. Немає меж величі його подвигу в ім'я Батьківщини.
Велич історичної перемоги нашої країни з фашистською Німеччиною полягає в тому, що радянський народ відстояв не тільки свою державу, він самовіддано боровся за порятунок народів Європи від фашизму.
Важка й кровопролитна війна Радянського Союзу з Німеччиною, що він вів у складі антигітлерівської коаліції, переможно завершилася 9 травня 1945р. У цій війні становище українського народу було особливо трагічним. Єдиний у своєму прагненні перемогти нацизм, він виявився розколотим у питанні про майбутнє України: частина українців з розгромом фашизму пов'язувала відновлення довоєнного статусу України в складі Радянського Союзу, інша прагнула скористатися війною для відродження незалежної української держави. У спільну боротьбу з Німеччиною і її союзниками Україна внесла величезний вклад. На фронтах і у фашистському тилу загинув кожний п'ятий житель республіки. Серед вищих офіцерів, командуючих фронтами й арміями було чимало українців. Найвідоміші з них - А.Єременко, С.Тимошенко, Р.Маліновський, Н.Ватутін, І.Черняхівський, П.Рибалко, К.Москаленко, П.Жмаченко й інші. Ратний подвиг багатьох українців відзначений вищими нагородами. Серед них - 2072 визнані гідними звання Героя Радянського Союзу. З 115 двічі Героїв Радянського Союзу - 32 українця. Із 7 мільйонів орденів і медалей, вручених офіцерам і солдатам Червоної Армії, 2,5 мільйони одержали жителі України.
Окремою сторінкою в історії Великої Вітчизняної Війни є танкова битва за станцію Чоповичі. В цій битві такі відбірні частини Третього Рейху, як перша танкова дивізія, СС «Адольф Гітлер», зазнали нищівної поразки. Завдяки цій перемозі Радянської армії німці назавжди лишилися мрій про повторне здобуття столиці України - Києва.
Список використаних джерел та літератури
1. Анісімов Н. І «Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу 1941-
1945 рр.»
2. Гісев О. В., Мартинюк О.О «Історія України»
3. Демин В. А., Португальский Р. М. «Танки входят в прорыв: Боевой
путь 25-го танкового корпус»
4. Турченко Ф. Г., Панченко П. П., Тимченко С. М. «Новітня історія України»
[1]Н. І Анісімов «Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу 1941-1945»
[2] Гісев О. В., Мартинюк О.О «Історія України»
[3] 1.Демин В. А., Португальский Р. М. Танки входят в прорыв: Боевой путь 25-го танкового корпуса. - Москва: Воениздат, 1988.
0 комментариев