Курсова робота

 

з історії

Танкова битва за станцію Чоповичі


План

Вступ

1. Загальна ситуація на фронтах Другої світової війни в листопаді-грудні 1943 року

2. Характеристика радянських та німецьких військових частин, що брали участь в подіях грудня 1943 року

3.19 грудня 1943. Станція Чоповичі

Висновки

Список використаних джерел та літератури


Вступ

«Війна не закінчилась,

поки не похоронений останній солдат»

Останні два десятиліття – це період зламу суспільно-політичного, економічного, релігійного життя в України — період зламу нашої пам’яті.

Ми відкриваємо раніше заборонені книги, вивчаємо архівні матеріали, розпитуємо очевидців і дізнаємося про події нашого, доволі-таки трагічного минулого, яке є не що інше, як наша пам’ять. Проте таємниці залишились не тільки в заборонених раніше темах, але й здавалось би в такому досконало вивченому відрізку історії, як Велика Вітчизняна війна. З кожним роком все менше залишається учасників і свідків тих подій. Тож ми вважаємо, що наш обов’язок хоча б цією роботою внести наш скромний вклад у вивчення історії Великої Вітчизняної війни, історії нашого краю, віддати данину пам’яті солдатам, що визволяли нашу землю.

Цю роботу ми присвячуємо 65-й річниці визволення України.

Метою нашого дослідження є розкриття історичних таємниць ВВВ, зокрема малодослідженої танкової битви за ст..Чоповичі і вихід до Коростеня, яка відбувалась 19.12.1943, в якій брало участь близько 600 танків з обох сторін.

Предметом нашого дослідження є, власне, танковий бій, який відбувся 19.12.1943, між ст.Чоповичи та с.Стримівщина, визначення боєвих частин, що приймали участь в бою та дослідження впливу битви на хід Другої світової війни.

Основними методами нашого дослідження є вивчення і обробка спогадів, документів, фотодокументів безпосередніх учасників тих подій. Документи на даний час зберігаються в музеї Чоповицького ЗНВК «Школа-сад» І-ІІІ ступенів. Крім документів в ході нашого дослідження ми працювали з безпосередніми свідками тих подій – жителями ст. Чоповичі та с. Стримівщини, а також учасником танкової битви Нечаєвим П.Ф.

В процесі оборонної битви, яка розгорнулася між річками Дон і Волга, радянське командування приступило до розробки плану розгрому ворога.


1. Загальна ситуація на фронтах Другої світової війни в листопаді-грудні 1943 року

Основна ціль кампанії 1942/1943 років полягала в тому, щоб перехопити стратегічну ініціативу з рук ворога, нанести йому тяжку поразку і тим самим докласти, як найбільше зусиль для перелому в ході війни. До листопада 1942 року співвідношення сил стало майже рівним, тобто покращилось в сторону радянської армії. В складі діючих фронтів окремих армій було 385 стрілецьких, мотострілецьких та кавалерійських дивізій, 5 механізованих і 10 танкових корпусів, 145 стрілецьких, мотострілецьких та лижних бригад, 89 окремих танкових і механізованих бригад. З цих даних видно, що ворог вже не мав такої великої переваги в воєнній техніці та озброєнні, як на початку війни. Вона також підтверджує, що існуюче в перші дні майже подвійна перевага в людях була також ліквідована.

Восени 1942 року на Волзі в районі Сталінграда розпочалась одна з найбільших битв Другої світової війни. У результаті наступу радянської армії 19-23 листопада в оточенні опинилось 330-тисячне німецьке угруповання. 2 лютого 1943 року фашистські війська капітулювали. Перемога під Сталінградом відкрила можливість для наступу радянських військ в Україні. Першим районним центром, звільненим від окупантів, було місто Мілове. За визволення першого міста на українській землі своє життя віддали 1066 солдат і офіцерів.

Улітку 1943 року радянським військам вдалося завдати поразки гітлерівським арміям на Курській дузі. Загальний наступ під Курськом дав можливість визволити місто Харків (23 серпня 1943 року). Уперше за всю історію Другої світової війни Москва салютувала визволителям українського міста. Почався загальний наступ, який мав на меті повністю звільнити Україну від німецько-фашистських загарбників. Першим етапом цього плану стала підготовка до визволення Лівобережної України. Протягом серпня – вересня 1943 року від німців звільнено Лівобережжя з його промисловим серцем - Донбасом. Операції на території Лівобережної України відбувалися в досить важких умовах. Відступаючи, нацисти в безсилій люті теж застосовували тактику «випаленої землі» - знищували все, передусім промислові об’єкти й матеріальні цінності, які не можна було вивезти до Німеччини. У жовтні 1943 року радянські війська остаточно ліквідували німецькі плацдарми в районі Мелітополя та Запоріжжя й самі почали закріплюватися на правому березі Дніпра біля Києва та Кременчуга. На черзі була операція з визволення столиці України.

«Східним валом» називали фашисти укріплення на правому березі Дніпра. Тут їм вдалося сконцентрувати значні військові сили, зокрема есесівські танкові дивізії «Рейх» та «Адольф Гітлер». Командування вермахту розраховувало на те, що Дніпро, як багатоводна річка з високим правим берегом, стане надійним оборонним рубежем. «Радше Сонце впаде в Дніпро, ніж росіяни здолають «Східний вал», - говорив Гітлер[1]

Протягом жовтня 1943 року війська І Українського фронту під командуванням М. Ватутіна вели запеклі бої за розширення плацдарму на правому березі Дніпра в районі Букрина. Незважаючи на це, спроба розвернути наступ на Київ успіху не мала. На цьому напрямку ворог зосередив велику кількість військ, організував глибоку ешелонову оборону й чинив жорстокий опір. У ході Дніпровської наступальної операції виявилась слабка матеріально – технічна підготовка військ, не вистачало переправних засобів, незадовільно забезпечувалося прикриття наступальних частин.

Ураховуючи ситуацію, яка склалась в районі Києва, ставка Верховного головнокомандування та керівництво І Українського фронту прийняли рішення про перевезення наступаючих сил на новий плацдарм у районі Лютежа. Такого маневру фашисти не очікували. Після запеклих боїв столиця України була повністю звільнена від німецько-фашистських загарбників. Перемога над ворогом мала широкий міжнародний резонанс. Після визволення Києва Лондонське радіо сповістило: «Взяття Києва радянськими військами є перемогою, яка має величезне значення не тільки воєнне, але й моральне…Німеччина чує похоронні дзвони. На неї насувається лавина».[2]

Німецьке командування було вимушене віддати простір північніше Києва для того, щоб зберегти комунікації між групами армій «Центр» та «Південь» по лінії Овруч- Коростень-Житомир.

Гітлерівське командування за будь - яку ціну намагалося відбити Київ. Для цього на Київському напрямку були зосередженні значні танкові та моторизовані сил, але і ці спроби виявилися марними. Після форсування Дніпра та взяття Києва перед радянськими військами стояло завдання розширити захопленні плацдарми та створити умови для очищення від німецько-фашистських загарбників всієї Правобережної України. Відвоювавши Київ, війська 1-ого Українського фронту почали наступати в напрямку на Коростень, Житомир та Фастів. За десять днів вони пройшли на захід на 150 кілометрів і зайняли багато населених пунктів, в тому числі і місто Житомир з Фастовим. Німецьке командування, розуміючи всю небезпеку створеного положення, зосередило південніше Житомира великі сили танків та піхоти. Вони повинні були нанести удар з південного-сходу та півдня, щоб ліквідувати радянський плацдарм та на правому березі Дніпра і знову зайняти Київ. 13 листопада ворожа група в складі восьми танкових та моторизованих і сімома піхотними дивізіями пішла в контрнаступ. В другій половині листопада тривали кровопролитні бої. В деяких боях ворог виводив в бій 300-400 танків. Ціною великих втрат йому вдалося 20 листопада знову захопити Житомир і до 25 листопада прорватися до Києва на 40 кілометрів. Але наступні спроби фашистів прорватися до Києва були безуспішні .В тей же час війська правого крила 1-ого Українського фронту продовжували наступ. 18 листопада 13-а армія у взаємодії з партизанськими батальйонами генерала А. Н Сабурова вибили гітлерівців з Овруча. Київська наступальна операція 1-ого Українського фронту була однією з найбільших операцій Великої Вітчизняної Війни. В ній брали участь с обох сторін більше 90 дивізій, 1 150 000 військ, майже 14 000 мінометів, більше 1 000 танків, близько 1 500 літаків. В ході операції з 1 по 12 листопада було ліквідовано 15 ворожих дивізій, вбито і взято в полон 41 000 солдат та офіцерів, знищено 90 літаків та 900 танків. Внаслідок Київської наступальної операції була звільнена вся Лівобережна Україна та Київ. Звільнивши Київ, війська 1-ого Українського фронту почали наступ на захід, з метою повного звільнення України від німецько-фашистських загарбників. 12 листопада 1943 року 60-а армія звільнила Малин, Черняхів, Житомир, а через 2 дні - Базар, Бродники, Недашки, Скурати, Йосипівку, Чоповичі, Стремигород. Згодом, тією ж 60-ю армією був звільнений Коростень. Але розлючені німці, не бажаючи здаватися, нанесли контрудар. Внаслідок якого, 15 листопада на Брусилівському напрямку було кинуто близько 800 ворожих танків и 15 дивізій (сім піхотних, сім танкових і однієї моторизованої). Завдяки цьому з 18 до 27 листопада німцями був відбитий: Житомир (18 листопада 1943 р.), Черняхів (22 листопада 1943 р.), Коростень (27 листопада 1943 р.).


Информация о работе «Танкова битва за станцію Чоповичі»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 19981
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

0 комментариев


Наверх