Зовнішній фактор (величина зовнішнього опору, зовнішні умови, час доби, погодні умови);

1.         Зовнішній фактор (величина зовнішнього опору, зовнішні умови, час доби, погодні умови);

2.          Внутрішній фактор:

Структура м’язів. За структурою та метаболічними якостями розрізняють два основні типи м’язових волокон: червоні і білі. Червоні здатні до тривалої і повільної роботи. Сила і швидкість скорочення білих волокон значно вищі ніж червоних. [11]

М’язова маса. Збільшення м’язової маси супроводжується зростанням абсолютної сили. Проте, позитивна залежність «маса тіла – абсолютна сила» тим більша чим краще тренована людина. У мало тренованих осіб вона може зовсім не проявлятися. Поряд з тим, зі збільшенням м’язової маси відносна сила, як правило, зменшується.[11]

Внутрішньом’язова координація. Як відомо, кожний руховий нерв складається з окремих мотонейронів. Кожний окремий мотонейрон з його розгалуженням і м’язовими волокнами, які він іннервує, називають руховою одиницею (РО). [11]

Міжм’язова координація. Її суть полягає у синхронізації збудження оптимальної для певної пухової дії кількості м’язів синергістів; гальмування активності м’язів – антагоністів; раціональній послідовності залучення до роботи м’язів; забезпечення фіксації в суглобах, у яких не потрібно бути рухів. [11]

Реактивність м’язів. Її суть полягає у здатності м’язів накопичувати енергію розтягування з наступним її використанням як силового додатку, що підвищує потужність їх скорочення. Чим активніше (в оптимальних межах –– 15 – 25% ) розтягуються м’язи у фазі амортизації і сим швидше вони переключаються з поступливої роботи до волаючої роботи, тим вища потужність їх скорочення.[11]

Потужність енергоджерел Короткочасна напружена силова і швидкісно – силова робота забезпечується фосфатними енергоджерелами (АТФ, КрФ), а триваліша виконується за рахунок анаеробного та аеробного розчеплення глікогену.[11]

1.3 Показники сили м'язів у різні вікові періоди

Розвиток сили в онтогенезі характеризується нерівномірністю, що виявляється при порівнянні приросту сили якого-небудь одного м'яза, або групи м'язів у різні періоди часу. Самі систематичні дослідження в цьому плані належать Баркову В.А. [15]. Який вивчав силу згинальних і розгинальних рухів пальців, кисті рук, передпліччя, плеча та ін. Було показано, що спільною закономірністю змін максимальної сили м'язів з віком є переважання функцій розгиначів нижніх кінцівок над функцією згиначів. Збільшення сили в онтогенезі виражене неоднаково для різних груп м'язів. З 6-7 років найбільш значно розвивається сила м'язів, що згинають тулуб, стегно, а також м'язів, що здійснюють підошовне згинання стопи. В 9-11 років картина дещо змінюється. Для м'язів руки найбільшими стають показники сили при русі плечем і найменшими – кистю. Значно збільшується сила м'язів, що розгинають тулуб і стегно. В 13-14 років це співвідношення знову змінюється, сила м'язів, що виконують розгинання тулуба, стегна і підошовне розгинання стопи знову зростає. І лише до 16-17 років завершується формування співвідношення сили м'язів, типового для дорослої людини. В період після 50 років це співвідношення знову змінюється. [2]

Інтенсивність розвитку сили м'язів залежить від статі. По мірі зростання й розвитку стають все більш вираженими відмінності між показниками м'язової сили у хлопчиків і дівчаток. В молодшому шкільному віці (7-9 років) хлопчики і дівчатка мають однакову силу більшості м'язових груп. У дівчаток до 7-9 років сила м'язів, що розгинають тулуб, нижче, ніж у хлопчиків, проте до 10-12 років у дівчаток станова сила зростає настільки інтенсивно, що вони стають і відносно, і абсолютно сильнішими за хлопчиків. Після цього переважний розвиток сили у хлопчиків приводить до кінця періоду статевого дозрівання до значного переважання сили м'язів над силою м'язів у дівчаток.[2]

Розрахунок величини максимальної сили на 1 кг ваги тіла дозволяє оцінити досконалість нервової регуляції, хімізму і будови м'язів. Відзначено, що у віці від 4-5 до 6-7 років наростання максимальної сили майже не супроводжується змінами її відносного показника. Причиною вказаного зростання є недосконалість нервової регуляції і функціональна незрілість мотонейронів, що не дозволяють ефективно мобілізувати збільшену до цього віку м'язову масу. Надалі у віці після 6-7 до 9-11 років для ряду м'язів зростання відносної сили стає особливо помітним. В наш час спостерігаються швидкі темпи вдосконалення нервової регуляції довільної м'язової діяльності, а також змінами біохімічної і гістологічної структури м'язів. Це положення підтверджується тим, що у віковий період від 4 до 30 років м'язова маса зростає в 8 разів, а сила м'язів в 9-14 разів.

1.         Характерною рисою розвитку сили в онтогенезі є її не рівномірність. Тобто сила кожного м’яза чи м’язевих груп проявляється у певні періоди часу. І таку особливість потрібно враховувати при розробці тренувального плану. Для ефективного розвитку загальної чи спеціальної сили спортсменів.

2.         Сила застосовується для якісної характеристики довільних рухів людини, які спрямовані на вирішення конкретних рухових завдань.

3.         Розвиток силової витривалості, вибухової сили, абсолютної сили, відносної сили і швидкісної сили має свої сенситивні періоди розвитку.

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНІ ЗАСОБИ І МЕТОДИ РОЗВИТКУ СИЛОВИХ ЗДІБНОСТЕЙ ШКОЛЯРІВ

 

2.1 Засоби і методи розвитку сили

При розвитку сили використовують фізичні вправи виконання яких вимагає від учнів більшої величини зусиль, ніж у звичайних умовах. Ці вправи називають силовими.

Вправи з обтяженнями масою власного тіла не вимагають спеціального устаткування, не викликають ризику травм та перенавантажень і тому широко використовуються у практиці фізичного виховання учнів на початковому етапі їх силової підготовки.

Вправи з обтяженням масою предметів дозволяють дозувати величину зусиль відповідно до індивідуальних можливостей учнів. Велика різноманітність вправ дозволяє ефективно впливати на розвиток різних м'язових груп і всіх видів силових здібностей.[3]

Вправи з обтяженням опором зовнішнього середовища. До них належать рухові дії, в яких величина обтяження не лімітована точно визначеними межами (біг вгору, по піску, снігу, воді).

Вправи у подоланні опору еластичних предметів ефективні для розвитку м'язової маси, а отже і максимальної сили, але менш ефективні для розвитку швидкої сили і непридатні для розвитку вибухової сили та негативно впливають на міжм'язову координацію.[3]

Вправи у подоланні опору партнера, їх особлива цінність полягає у тому, Що, виконуючи їх, учні змушені проявляти значні вольові зусилля, змагатись У вмінні застосовувати силу для вирішення конкретних рухових завдань.

Вправи у самоопорі. їх суть полягає в одночасному напруженні м'язів синергістів та антагоністів певного суглоба. Вони можуть виконуватись в режимі статичного напруження або у напруженому повільному русі по всій його амплітуді, коли одна група м'язів працює у долаючому, а протилежна - у поступливому режимах. Ці вправи сприяють зростанню м'язової сили та вдосконаленню внутрішньом'язової координації.[3]

Вправи з комбінованим обтяженням. Дана група засобів дозволяє досягти варіативності впливу і цим підвищити емоційність та підвищити ефективність тренувань. За їх допомогою можна вирішувати завдання спеціальної силової підготовки. Наприклад, стрибки з обтяженням сприяють розвитку вибухової сили у відштовхуванні.[2]

Вправи на тренажерах. Сучасні тренажери дозволяють виконувати вправи з точно дозованим опором як для окремих груп м'язів, так і загального впливу та вибірково впливати на розвиток певної силової здібності. Застосування тренажерів підвищує емоційне тло занять.

Ізометричні вправи набули широкої популярності у 60-ті роки. Пізніше інтерес до них дещо знизився. В ізометричних напруженнях можна досягти тренувального ефекту при менших, ніж у динамічних вправах, витратах енергії. Це дозволяє використати невичерпану енергію на вирішення інших педагогічних завдань, або виконати більшу кількість силових вправ.

При цьому застерігаємо, що ці вправи, особливо з субмаксимальним і максимальним напруженням, недоцільно застосовувати в заняттях з дітьми, підлітками, літніми людьми та особами, які мають порушення у роботі серцево-судинної системи, оскільки вимагають тривалої затримки дихання і натужування.

При використанні ізометричних вправ найбільший приріст сили м'язів спостерігається лише у тих положеннях ланок тіла, у яких виконувались ізометричні напруження.

В практиці ФВ використовується велика кількість методів спрямованих на виховання різних видів силових здібностей:

Максимальних зусиль. Передбачає виконання завдань пов’язаних із необхідністю подолання максимального опору. Цей метод дозволяє забезпечити виховання здатності до концентрації нервових м’язових зусиль.

Метод субмаксимальних зусиль. Передбачає використання великих обтяжень 80 – 90% від максимального. З максимальною кількістю повторень (до відмови). [9]

Метод динамічних зусиль. Полягає у створенні максимального силового напруження за допомогою роботи з субмаксимальним навантаженням і швидкістю. При цьому вправи виконуються з максимальною амплітудою. Дані методи використовуються при вихованні швидкісної сили.

Ударний метод. Передбачає Використання спеціальних вправ із миттєвим подоланням обтяження упорної дії котре спрямоване на збільшення потужності зусиль ( вправи: зістрибування з підвищення, з миттєвим вистрибуванням вгору, стрибки у довжину).

Статичних або ізометричних зусиль. В залежності від завдань, що вирішуються при вихованні силових здібностей, передбачає використання за величиною ізометричних зусиль. Якщо вирішується завдання виховати максимальну силу м’язів та використання ізометричних напружень 80 – 90% від максимальної тривалістю 4 – 6 сек. або 100% тривалістю 1 – 2 сек. Якщо вирішується завдання виховання сили загального значення, то використовуються ізометричні напруження 60 – 80% від максимальних тривалістю 10 – 12 см в кожному повторенні. Як правило на тренуванні виконується 3 – 4 вправи по 5 – 6 повторень відпочинок складає між ними 2 хв.

Метод колового тренування. Забезпечує комплексний вплив на розвиток різних м’язових груп. Вони проводяться по стадіях і підбираються таким чином, щоб кожна наступна серія включала в роботу нові групи м’язів.

Ігровий метод. Передбачає виховання силових здібностей переважно в ігровій діяльності де ігрові ситуації заставляють змінювати режими напружень різних м’язових груп.[7]