Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация

Вступ

Розділ 1. Сила як фізична якості людини

1.1 Загальна характеристика сили

1.2 Фактори, що зумовлюють силові можливості людини

1.3 Засоби розвитку та вдосконалення сили

Розділ 2. Вікова динаміка природного розвитку та контроль сили

Розділ 3. Динаміка розвитку швидкісно-силових якостей у школярів різного віку, що виявляються в рухах, які імітують метання списа, диска і штовхання ядра

Висновки

Список використаних джерел


Вступ

За останні роки досягнення у всіх видах спорту піднялися на небувалу висоту. Якщо ще порівняно недавно результати Пауля Андерсена в піднятті штанги, Джона Томаса в стрибках у висоту вважалися недосяжними, то тепер першими в списках найсильніших спортсменів світу стоять імена Юрія Власова, Леоніда Жаботинського, Валерія Брумеля й інших спортсменів. Успіх спортсменів не випадковий. Основою їх видатних результатів є високий розвиток фізичних, морально-вольових якостей і техніки спортивних рухів. Загальновідомо, що розвиток цих якостей необхідно починати з дитячого віку.

Актуальність: Аналіз передової наукової і науково-методичної літератури вказує на необхідність звернути увагу на особливості методики розвитку силових якостей дітей різного віку. Досить важливим моментом процесу навчання є спрямованість даного процесу на розвиток вмінь та навичок силових дій різхних груп м`язів. Весь процес навчання передбачає використання різних підходів, засобів та методів.

Предмет дослідження: особливості методики розвитку силових якостей.

Проблема: полягає в тому, щоб правильно цілеспрямовано організувати процес освоєння вмінь та навичок розвитку сили у дітей.

Робоча гіпотеза: можна вважати, що важливим етапом методики розвитку силових якостей дітей є використання різних вправ розрахованих на дітей певного віку.

Мета дослідження: аналіз динаміки змін силових показників різних груп м`язів у дітей різного віку.

Задачі дослідження:

1.    Охарактеризувати силу як фізичну якість.

2.    З`ясувати, які фактори впливають на розвиток сили.

3.    Охарактеризувати вікову динаміку зміни силових показників.

4.    Проаналізувати динаміку зміни силових показників у дітей різного віку.

Методи і організація дослідження:

1.   Аналіз наукової і науково-методичної літератури.

2.   Аналіз і синтез.

На основі одержаних даних дослідження були проаналізовані:

-      відомості наукової і науково-методичної літератури;

-      досвід провідних спеціалістів в даній області;

-      аналіз особливостей та зміни організму дитини з віком.

Наукова новизна: узагальнені сучасні дані про основи методики розвитку силових якостей дають можливість вибору найбільш раціонального підходу для розвитку цих якостей дитини в різному віці.

Практична значимість: для організації спрямованого процесу навчання силових якостей дітей різного віку необхідно керуватися особливостями методики формування рухових якостей, доступністю та відповідністю використання різних вправ для розвитку певних фізичних якостей.


Розділ 1. Сила як фізична якості людини 1.1 Загальна характеристика сили

Без прояву м'язової сили людина не може виконати жодної рухової дії. Від рівня розвитку сили певною мірою залежить прояв інших рухових якостей.

В теорії фізичного виховання поняття "сила" застосовується для якісної характеристики довільних рухів людини, які спрямовані на вирішення конкретних рухових завдань.

При виконанні рухових дій м'язи людини виконують чотири основні різновиди роботи:

• утримуючу, яка виконується за рахунок напруження м'язів без зміни їх довжини (ізометричний режим (статична сила). Вона застосовується для підтримання статичних поз тіла, утримання предметів (штанга) тощо;

• долаючу, яка виконується за рахунок зменшення довжини м'язів. Вона застосовується найчастіше при виконанні рухових дій;

• поступливу, яка виконується за рахунок збільшення довжини м'язів. Завдяки поступливій роботі м'язів відбувається амортизація в момент приземлення у стрибках, бігу тощо. Зауважимо, що в цьому режимі м'язи можуть проявити на 50-100 % більшу силу, ніж у долаючому та утримуючому;

• комбіновану, яка складається з почергової зміни названих вище режимів. Отже, сила як рухова якість — це здатність людини долати опір або протидіяти йому за рахунок м'язових напружень. Опором можуть виступати сили земного тяжіння; реакція опори при взаємодії з нею; опір навколишнього середовища; маса власного тіла; маса спортивного знаряддя; сили інерції власного тіла або його частин та інших тіл; опір партнера тощо.

Чим більший опір здатна долати людини, тим вона сильніша. У процесі фізичного виховання розрізняють:

• абсолютну силу як здатність людини долати якнайбільший опір або протидіяти йому у довільному м'язовому напруженні. Тобто йдеться про максимальний прояв силових можливостей1. Найбільші величини сили людина може проявити у м'язових напруженнях, що не супроводжуються зовнішнім проявом руху (статичні зусилля), або в повільних рухах. Абсолютна сила має вирішальне значення при необхідності долати великий опір;

• відносну силу, як кількість абсолютної сили людини, що припадає на кілограм маса її тіла. Вона має вирішальне значення у рухових діях, що пов'язані з переміщенням власного тіла у просторі. Так, наприклад, утримання упору руки в сторони на гімнастичних кільцях ("хрест") можливе лише тоді, якщо сила утримуючих м'язів буде рівною масі тіла гімнаста;

• швидку силу як здатність людини якнайшвидше долати помірний опір. Швидка сила пов'язана із здатністю людини якнайшвидше долати зовнішній опір у діапазоні від 15-20 % до 70 % від її максимальної сили у конкретній руховій дії. Вона є домінуючою у забезпеченні ефективної рухової діяльності на спринтерських дистанціях та подібних до них рухових діях;

• вибухову силу як здатність людини проявити свої максимальні силові можливості за найкоротший час. Вона має вирішальне значення у стрибках, метаннях та інших одноактних і ациклічних вправах (боксі, боротьбі тощо).

У більшості фізичних вправ, де вибухова сила має провідне значення, її прояву передує механічне розтягування працюючих м'язів. Наприклад, перед метанням списа, гранати тощо енергійний замах сприяє підвищенню ефективності метання.

 
1.2 Фактори, що зумовлюють силові можливості людини

Сила, яку здатна проявити людина у руховій діяльності, залежить від зовнішніх (величина опору, довжина важелів, по годно-кліматичні умови, добова та річна періодика) та внутрішніх факторів. До внутрішніх факторів належать:

1. Структура м'язів. За структурою і метаболічними якостями розрізняють два основні типи м'язових волокон: червоні та білі. Червоні здатні до тривалої, повільної роботи. Сила і швидкість скорочення білих волокон значно вищі, ніж червоних.

Процентне співвідношення різних типів м'язових волокон у кожної людини генетичне обумовлене і не змінюється у процесі силового тренування. Проте внаслідок тривалої силової підготовки збільшується відношення площі білих до площі червоних волокон, що свідчить про робочу гіпертрофію білих м'язових волокон.

При малому напруженні в роботу включаються переважно повільні волокна. Швидкі мають більш високий поріг збудження і включаються при значних напруженнях. Цікаво, що навіть при дуже великих напруженнях одночасно включається в роботу всього 40-50 % кількості рухових одиниць. Навіть найсильніші добре треновані штангісти під час рекордних підходів можуть мобілізувати не більш як 60-65 % рухових одиниць. Найбільшу кількість рухових одиниць організм включає в роботу в екстремальних умовах під впливом дуже сильних емоцій1.

2. М'язова маса. Збільшення м'язової маси супроводжується зростанням абсолютної сили. Проте, позитивна залежність "маса тіла — абсолютна сила" тим більша, чим краще тренована людина, У мало тренованих осіб вона може зовсім не проявлятись. Поряд з тим, зі збільшенням м'язової маси відносна сила, як правило, зменшується.

У зв'язку з цим розвиток силових можливостей тільки за рахунок збільшення м'язової маси буде мало перспективним щодо тих рухових дій, де провідне місце займає відносна сила.

У процесі спеціального силового тренування м'язову масу можна значно збільшити. Так, у фізично середньо розвинутих чоловіків м'язова маса складає 40% від загальної маси тіла. У видатних штангістів — 50-55 %, а в культуристів — до 60-70 %.

3. Внутрішньом'язова координація. Як відомо, кожний руховий нерв складається з окремих мотоиейронів. Кожний окремий мотонейрон з його розгалуженням і м'язовими волокнами, які він інервує, називають руховою одиницею (РО).

РО різних м'язів суттєво відрізняються за структурою, силовими можливостями та особливостями активізації.

М'язи, які забезпечують виконання рухових дій з тонкою координацією їх у просторі, часі і за величиною зусиль, складаються переважно з великої кількості (до 3 тис.) РО і малої кількості м'язових волокон в них (від 5-10 до 40-50). М'язи, які здійснюють відносно грубу координацію рухів, складаються з меншої кількості РО (500-1500), а кожна з них включає велику кількість м'язових волокон (2 тис.). Це і пояснює великі розбіжності у силових можливостях різних РО.

Процес м'язового скорочення характеризується певним порядком активізації РО. Коли долається незначний опір, акти візуються повільні РО. Якщо опір зростає, до роботи залучається все більша кількість швидких РО. Таким чином, внутрішньо м'язова координація полягає у синхронізації збудження рухових одиниць з метою залучення якомога більшої їх. кількості і до подолання опору.

Кількість РО, що залучаються до роботи при довільному напруженні м'язів, залежить від рівня тренованості. Так, у нетренованих людей при максимальних силових напруженнях залучається до роботи біля 30-50 % РО, а у тренованих — до 80-90 %. Найвищого рівня синхронізації збудження РО можна досягти при подоланні субмаксимального (80-95 %) і максимального опору.

4. Міжм'язова координація. Її суть полягає у синхронізації збудження оптимальної для певної рухової дії кількості м'язів синергістів; гальмуванні активності м'язів-антагоністів; раціональній послідовності залучення до роботи м'язів; забезпеченні фіксації в суглобах, у яких не повинно бути рухів, доборі оптимальної амплітуди робочої фази і тої її частини, де доцільно акцентувати зусилля.

Для вдосконалення міжм'язової координації найефективніші вправи з обтяженнями величиною 30-80 % від максимальної сили у відповідній вправі. Участь у роботі великої кількості дрібних РО при невисоких проявах сили, дозволяє забезпечувати ефективну регуляцію м'язової діяльності і виконувати рухові дії на високому рівні координації. При використанні обтяжень понад 80 % від максимальних до роботи залучаються великі РО, що суттєво знижує ефективність регуляції рухів, їх координацію.

5. Реактивність м'язів. ЇЇ суть полягає у здатності м'язів накопичувати енергію розтягування з наступним її використанням як силового додатку, що підвищує потужність їх скорочення. Чим активніше (в оптимальних межах — 15-25%) розтягуються м'язи у фазі амортизації і чим швидше вони переключаються з поступливої до долаючої роботи, тим вища потужність їх скорочення1.

Реактивність м'язів найбільше впливає на прояв вибухової та швидкої сили і добре розвивається при виконанні вправ з обтяженнями, які дозволяють повторно їх долати в одному підході від 4 до 10 разів з високою швидкістю.

6. Потужність енергоджерел. Короткочасна напружена силова і щвидкісно-силова робота забезпечується фосфатними енергоджерелами (АТФ, КрФ), а триваліша виконується за рахунок анаеробного та аеробного розщеплення глікогену. Якісне силове тренування сприяє накопиченню у м'язах запасів енергоречовин. Так, нетренований м'яз вміщує до 0,5 % креатинфосфату від його загальної маси, а добре тренований — 1,5 % від загальної маси конкретного м'яза. Інтенсивна силова робота сприяє також збільшенню запасів глікогену в м'язах на 80-100 %.

1.3 Засоби розвитку та вдосконалення сили

При розвитку сили використовують фізичні вправи виконання яких вимагає від учнів більшої величини зусиль, ніж у звичайних умовах. Ці вправи називають силовими.

Вправи і обтяженнями масою власного тіла не вимагають спеціального устаткування, не викликають ризику травм та перенавантажень і тому широко використовуються у практиці фізичного виховання учнів на початковому етапі їх силової підготовки.

Вправи з обтяженням масою предметів дозволяють дозувати величину зусиль відповідно до індивідуальних можливостей учнів. Велика різноманітність вправ дозволяє ефективно впливати на розвиток різних м'язових груп І всіх видів силових здібностей.

Вправи з обтяженням опором зовнішнього середовища. До них належать рухові дії, в яких величина обтяження не лімітована точно визначеними межами (біг вгору, по піску, снігу, воді).

Вправи у подоланні опору еластичних предметів ефективні для розвитку м'язової маси, а отже і максимальної сили, але менш ефективні для розвитку швидкої сили і непридатні для розвитку вибухової сили та негативно впливають на міжм'язову координацію.

Вправи у подоланні опору партнера. Їх особлива цінність полягає у тому, Що, виконуючи їх, учні змушені проявляти значні вольові зусилля, змагатись У вмінні застосовувати силу для вирішення конкретних рухових завдань.

Вправи у самоопорі. Їх суть полягає в одночасному напруженні м'язів синергістів та антагоністів певного суглоба. Вони можуть виконуватись в режимі статичного напруження або у напруженому повільному русі по всій його амплітуді, коли одна група м'язів працює у долаючому, а протилежна — у поступливому режимах. Ці вправи сприяють зростанню м'язової сили та вдосконаленню внутрішньом'язової координації1.

Вправи з комбінованим обтяженням. Дана груп а засобів дозволяє досягти варіативності впливу і цим підвищити емоційність та підвищити ефективність тренувань. За їх допомогою можна вирішувати завдання спеціальної силової підготовки. Наприклад, стрибки з обтяженням сприяють розвитку вибухової сили у відштовхуванні.

Вправи на тренажерах. Сучасні тренажери дозволяють виконувати вправи з точно дозованим опором як для окремих груп м'язів, так і загального впливу та вибірково впливати на розвиток певної силової здібності. Застосування тренажерів підвищує емоційне тло занять.

Ізометричні вправи набули широкої популярності у 60-ті роки. Пізніше інтерес до них дещо зничився. В ізометричних напруженнях можна досягти тренувального ефекту при менших, ніж у динамічних вправах, витратах енергії. Це дозволяє використати невичерпану енергію на вирі шсння інших педагогічних завдань, або виконати більшу кількість силових вправ.

При цьому застерігаємо, що ці вправи, особливо з субмаксимальним і максимальним напруженням, недоцільно застосовувати в заняттях з дітьми, підлітками, літніми людьми та особами, які мають порушення у роботі серцево-судинної системи, оскільки вимагають тривалої затримки дихання і натужування. При використанні ізометричних вправ найбільший приріст сили м'язів спостерігається лише у тих положеннях ланок тіла, у яких виконувались ізометричні напруження.


Розділ 2. Вікова динаміка природного розвитку та контроль сили

Розвиток силових якостей людини, як і інших якостей, носить гетерохронний характер. Сенситивні періоди приросту м'язової сили у хлопчиків та дівчаток не збігаються, що слід враховувати в практиці фізичного виховання. Незначний загальний розвиток сили м'язів спостерігається до 9-річного віку у дівчат і 10-річного віку у хлопчиків. Віковий період від 9-10 до 16-17 років характеризується найвищими темпами приросту абсолютної сили м'язів. У подальшому темпи зростання сили поступово уповільнюються, але сила продовжує зростати, і максимальних показників абсолютної сили люди досягають в середньому у 25-30 років.

До 10-11 річного віку величини річного приросту абсолютної сили у дівчаток і хлопчиків майже не відрізняються. Починаючи з 12 років, м'язова сила у дівчат зростає повільніше, ніж у хлопців. При цьому достовірних розбіжностей у показниках сили м'язів ніг у дівчаток і хлопчиків одного віку немає, а сила м'язів рук і тулуба у всіх вікових періодах (після 6 років) у хлопців більша.

Вікова динаміка відносної сили має дещо інший характер. У 10-11 річному віці відносна сила досягає високих показників, які, особливо у дівчат, близькі до показників дорослих жінок. У 12-13 років вона стабілізується або навіть знижується внаслідок бурхливого розвитку тотальних розмірів і маси тіла. Повторне зростання темпів розвитку відносної сили припадає на період від 15 до 17 років.

Найвищі темпи приросту швидкісно-силових можливостей спостерігаються у дівчат від 10 до 11, а у хлопців від 10 до 11 та від 13 до 15 років.

Контроль силових можливостей та деякі особливості методики їх вдосконалення у школярів

Величезний вплив на динаміку та рівень розвитку силових показників у дітей та підлітків має руховий режим і спеціально спрямована робота з виховання фізичних якостей і, насамперед, сили. Такі заняття суттєво впливають на біохімічні, морфологічні та фізіологічні процеси в організмі, забезпечуючи умови Для його якісного розвитку. Перш ніж здійснювати силову підготовку учнів, потрібно виміряти рівень розвитку сили. Коли визначено вихідний рівень, тоді можна правильно поставити завдання, підібрати відповідні засоби та методи.

Рекомендовані тести:

1. Для молодших школярів: кистьова динамометрія; кидок набивного м'яча (1кг) двома руками з-за голови з положення сидячи; згинання та розгинання рук в упорі, лежачи на гімнастичній лаві; підтягування стоячи під кутом 45° на низькій перекладині; стрибок у довжину з місця; підйом тулуба з положення лежачи.

2. У середньому шкільному віці до вищевказаних тестів можна внести доповнення та ускладнення: підтягування у висі на високій перекладині; лазіння по канату; станова динамометрія.

3. Для старшокласників тестування може бути пов'язане з орієнтуванням на майбутню професію. При цьому деякі вправи можуть бути ускладнені: лазіння по канату за допомогою лише рук у положенні "кут"; підйом ніг в положенні лежачи на кількість повторень за 1-2 хвилини.

Якщо результати тестування будуть усвідомлені учнями, то воно може відіграти неабияку роль в активному виконанні домашніх завдань та вироблені звички до самостійних занять фізичними вправами.

Основними засобами виховання сили у дітей шкільного віку є фізичні вправи: без предметів; і предметами, використовуючи їх вагу або пружні властивості; з подоланням власної вага; з подоланням опору партнера.

Для молодших школярів найхарактерніші вправи з основної гімнастики, елементи акробатики, вправи з набивними м'ячами.

Для підлітків (середній шкільний вік) до вищезгаданого арсеналу потрібно додати вправи з подоланням власної ваги, вправи в парах з елементами боротьби, лазіння по канату тощо.

У старших класах загальноосвітньої та професійної школи, окрім названих вправ, можливе застосування вправ з гирями, гантелями, штангою, елементи боротьби. Засоби виховання сили у старшокласників мають бути більш диференційовані. Потрібно врахувати стать, фізичний розвиток, майбутню професію та індивідуальні захоплення юнаків.

Основою методичного підходу до силової підготовки молодших школярів є комплексне виховання фізичних якостей. Така рекомендація випливає з концепції, то в цьому віці в найбільшій мірі виражено позитивний вплив розвитку однієї якості на розвиток інших фізичних якостей1.

При використанні будь-яких методів силової підготовки дітей середнього та старшого шкільного віку варто починати з формування у них мотивації. Надбання сили супроводжується достатньо великими навантаженнями, що викликає втому, біль у м'язах. Для подолання цих негативних відчуттів потрібен сильний поштовх, мотив, потреба.

В наш час підлітки та юнаки часто захоплюються атлетичною гімнастикою. Їх захоплення цілком можна використати для формування інтересу до занять фізичними вправами взагалі та справи виховання сили м'язів зокрема. Для всіх вікових груп школярів (у плані силової підготовки) потрібно передбачити зміцнення якомога більшої кількості м'язових груп. Особливої уваги заслуговують ті групи, що формують поставу.

У фізичному вихованні дітей шкільного віку при виборі методів силової підготовки перевагу необхідно надавати методу повторних зусиль, що супроводжується збільшенням м'язової маси. Крім уроків фізичної культури, силові вправи повинні включатися в заняття спортивних секцій, груп загальної фізичної підготовки, атлетичної гімнастики, а також під час самостійних занять, особливо при виконанні домашніх завдань, що розробляються вчителями. На уроках фізичної культури спеціальні вправи на силу повинні розумно поєднуватись з програмовим матеріалом, що вивчається в даний час. Так, в більшості шкіл в першій чверті навчального року вивчається переважно програмовий матеріал зі спортивних ігор та легкої атлетики. За допомогою цих вправ впливають на розвиток сили м'язів ніг, тому допоміжні вправи повинні бути спрямовані на розвиток сили рук, черевного пресу, спини та ін. Це доцільніше ще й тому, що дітей потрібно готувати заздалегідь до оволодіння матеріалом, передбаченим планом у наступній чверті. Там переважають гімнастика та елементи акробатики, де якраз навантаження припадає на м'язи рук, плечового пояса, спини тощо.

У другій чверті навчального року під час уроків фізичної культури допоміжні вправи на розвиток сили повинні бути на м'язи ніг. По-перше, це дозволить підтримати рівень сили, що був досягнутий у першій чверті. По-друге, це дасть можливість підготувати учнів до успішного оволодіння програмовим матеріалом третьої чверті — техніки лижних ходів.

При правильно організованих заняттях уроки лижної підготовки дають рівномірне навантаження на всі основні групи м'язів і сприяють силовій підготовці учнів. У заключній чверті силові вправи (з арсеналу допоміжних, на "розвиток якості") повинні доповнювати матеріал шкільної програми та служити засобом активного відпочинку і підготовки до державного тестування. Такий принцип планування силових вправ протягом року дозволяє вирішувати завдання гармонійного розвитку, рівномірно розподіляти навантаження на всі групи м'язів, забезпечити активний відпочинок та зробити доступнішими для учнів вправи шкільної програми.

В домашніх завданнях з фізичної культури силовим вправам належить одне і провідних місць. По-перше, тому, що сила лежить в основі фізичної підготовки, по-друге, вправи на силу можуть виконуватись у будь-яких умовах (кімната, коридор, двір, парк) та, по-третє, вимірювання силових показників — справа зовсім нескладна, і перевірка якості виконання домашніх завдань з боку вчителя цілком ймовірна.


Розділ 3. Динаміка розвитку швидкісно-силових якостей у школярів різного віку, що виявляються в рухах, які імітують метання списа, диска і штовхання ядра

Вивчення динаміки розвитку фізичних якостей у дітей шкільного віку має велике значення для викладачів, тренерів, фізіологів і лікарів. Вивчити динамікові розвитку швидкісно-силових якостей, що виявляються в рухах, які імітують метання списа, диска і штовхання ядра можна за допомогою інерційного динамографа. Таких досліджень за допомогою інерційного динамографа довгий час не проводилося. Нами було проведено опрацювання та систематизація даних дослідження, які були проведені та зафіксовані в спортивній школі1. В дослідженні кожної вікової групи приймали участь 10 учнів. Перед дослідженням постають такі задачі:


Информация о реферате «Дослідження динаміки розвитку силових показників»
Раздел: Физкультура и спорт
Количество знаков с пробелами: 44225
Количество таблиц: 3
Количество изображений: 0

Похожие материалы

Гармонізація фізичного і розумового розвитку молодших школярів в процесі фізичного виховання

... , рухового і оздоровчого блоків. Таким чином, сукупність алгоритмічних розпоряджень, спрямована на досягнення гармонізації фізичного і розумового розвитку молодших школярів, передбачає варіювання динаміки навантаження учбових засобів рухового, інтелектуального і оздоровчого блоків в учбовому процесі з фізичної культури. Посилення рухового блоку можливе за рахунок збільшення інтенсивності педагогі ...

Вплив морфологічних показників дівчаток 11-12 років, що займаються художньою гімнастикою, на техніку виконання змагальних вправ

... у майстра спорту[10]. Глава ІІ. Завдання, методи та організація дослідження 2.1 Мета дослідження – вивчення впливу морфологічних показників на техніку виконання змагальних вправ   2.2 Завдання дослідження 1.Визначення морфологічних характеристик дівчат, що займаються художньою гімнастикою. 2.Визначити рівень фізичної та технічної підготовленості гімнасток 11-12 років. 3.Виявити взаємозв ...

Дослідження розвитку швидкості у підлітків загальноосвітньої школи

... особливості вікової періодизації тренувальних навантажень; - виділити основні засоби виховання швидкісних здібностей; - виділити особливості визначення розвитку швидкісних здібностей; - провести дослідження на визначення рівня розвитку швидкості у підлітків загальноосвітньої школи; - виділити результати дослідження; - зробити відповідні висновки. Методи дослідження: - опис; - аналіз; - ...

Фізична реабілітація дітей із затримкою психічного розвитку віком 6-8 років

... корекції і реабілітації. Отже, вищезазначене ще раз підтверджує високу ефективність розробленої нами фізреабілітаційної програми для дітей із затримкою психічного розвитку віком 6–8 років. Дані, отримані після впровадження експериментальної програми фізичної реабілітації для дошкільників із затримкою психічного розвитку свідчать про достовірне покращення показників їх стану здоров'я та рівня ...

Розробка, дослідження системи керування на основі нейронної мережі

... випадків, аварій, а з цим і простоїв на підприємстві, укріпити та створити культуру трудової діяльності. Виконання та розробка дипломного проекту “ Розробка дослідження системи керування електроприводом змінного струму дизель-потягу з використанням нейронних мереж ” відбувається за допомогою комп'ютера, тому питання охорони праці розглядаються щодо забезпечення здорових і безпечних умов роботи ...

0 комментариев

Наверх