3. Олександр Потебня – відомий представник психологічного

напрямку.

Видатним представником психологічного напряму в слов'янському мовознавстві є Олександр Опанасо-вич Потебня (1835—1891) — український мовозна­вець, засновник Харківської лінгвістичної школи, визначна фігура у світовій лінгвістиці, теоретик у мово­знавстві, рівних якому не було в Російській імперії. Крім мовознавства він досліджував проблеми філосо­фії, літературознавства, фольклору.

Усе життя Потебні пов'язане з Харківським універси­тетом, де він навчався і працював. Як лінгвіст, він вивчав проблеми загального мовознавства, фонетики, морфології, синтаксису, семасіології, діалектології слов'янських мов та порівняльно-історичної граматики індоєвропейських мов. Надзвичайно багато уваги приділив дослідженню мови художніх творів і взаємозв'язків мови й мистецтва.

Істотний вплив на Потебню справили ідеї Гумбольд­та, якого він вважав геніальним провісником нової тео­рії мови, зокрема його теорії мистецтва й науки як явищ людської свідомості, що розвиваються в мові. Ба­гато в чому він був послідовником Штейнталя, особливо в поглядах щодо зближення порівняльно-історичного методу із психологізмом.

До найважливіших праць Потебні належать «Дум­ка і мова» (1862), «Мова і народність» (1895), «Про на­ціоналізм» (1905), «Із записок з руської граматики» в чотирьох томах (т. 1—2, 1874; т. З, 1899; т. 4, 1941), «До історії звуків руської мови» (1873—1886), «Замітки про малоруське наріччя» (1866), «З лекцій із теорії сло­весності» (1894), «Із записок з теорії словесності», «Сло­во о полку Ігоревім. Текст і примітки» (1878), «Пояс­нення малоросійських і споріднених народних пісень» у двох томах (1883—1887), «Про деякі символи в сло­в'янській народній поезії» (1860).

У науковій діяльності Потебні виділяють два періо­ди: перший (1860—1865) — дослідження мови у зв'яз­ку з опрацюванням філософсько-психологічної теорії мови, яка ґрунтується на ідеях Гумбольдта і Штейнта­ля; другий (1865—1891) — дослідження фонетики, гра­матики, діалектології слов'янських мов і психології словесно-художньої творчості (Потебню вважають тво­рцем лінгвістичної поетики).

У праці «Думка і мова» Потебня досліджує питання про взаємозв'язок мови і мислення.

Услід за Гумбольдтом він доводить, що «поезія і проза, мистецтво й наука є явищами мови», що мова — це не раз назавжди сформований факт, а діяльність, яка має великі можливості розвитку: «мова є засобом не виражати вже готову думку, а створювати її [...], вона є не відображенням сформованого світогляду, а основою його формування». Говорячи про нерозривний зв'язок мови і мислення, Потебня водночас протесту­вав проти підпорядкування граматики логіці, яке «[...] призводить до змішування й ототожнення та­ких явищ мови, які є різними, якщо приступити до спостереження з однією упередженою думкою про те, що апріорність у спостережних науках, як мовознав­ство, дуже небезпечна». Мовознавча концепція По­тебні підкреслено психологічна.

Потебня розвинув положення Гумбольдта про те, що «всяке розуміння є нерозуміння». Почуту фразу кожен розуміє не зовсім так (у такому обсязі), як той, хто її вимовив. Це розуміння залежить від життєвого досві­ду, інтелектуального розвитку, психічних особливостей індивіда тощо. Як ілюстрацію до цієї думки Потебня наводить «Silentium» І. А. Тютчева:

Молчи, скрывайся и таи И чувства, и мечты свои!.. Как сердцу высказать себя? Другому как понять тебя? Поймет ли он, как ты живешь? Мысль изреченная есть ложь. Взрывая, возмутишь ключи — Питайся ими — и молчи!

Деякі вчені в цьому твердженні Потебні вбачали «суб'єктивно-ідеалістичне розуміння слова», перебіль­шення розуміння по-своєму. Однак насправді мовозна­вець лише констатує, що різні люди, розуміючи вислов­лене (почуте) в основному однаково, вкладають у нього свої семантичні нюанси. Це підтверджують сучасні асоціативні експерименти.

Мова, зазначає Потебня, пов'язана з мисленням, од­нак сфера мови не збігається зі сферою думки. На зорі людства думка відставала від мови, на середньому етапі розвитку людства вони розвивалися паралельно, а на третьому етапі (етапі абстрактності) думка покидає мову як таку, що не задовольняє її вимог. Саме цим, вважає Потебня, можна пояснити, що думка художника, скульптора, музиканта реалізується не у слові, а думка математика втілюється в умовних знаках.

При утворенні слова наявне вже враження зазнає нових змін, ніби вдруге (повторно) сприймається. Це друге сприйняття називається апперцепцією. У кожному слові дія думки полягає у порівнянні двох мислених комплексів — пізнаваного і раніше пізнаного. Спільне між пізнаваним і пізнаним є tertium comparationis, тоб­то тим третім, що служитиме основою для нової номіна­ції. Отже, сам процес пізнання є процесом порівняння.

Потебня творчо переосмислив поняття внутрішньої форми Гумбольдта, звузивши його до конкретного, але більш визначеного поняття внутрішньої форми слова. У кожному слові, за Потебнею, можна виділити суб'єк­тивне й об'єктивне. Наприклад, суб'єктивним для сло­ва стіл будуть форми стола, матеріал, із якого він зроб­лений тощо, а для слова вікно — різні форми, рами, різновид скла тощо. Якщо вилучити суб'єктивне, то в слові залишаться звук (зовнішня форма) і етимологіч­не значення (об'єктивне, внутрішня форма). Так, внут­рішньою формою для слова стіл є постелене, а для сло­ва вікно — те, через що дивляться. «Слово, — продов­жує Потебня, — власне, виражає не всю думку, яка приймається за його зміст, а тільки одну її ознаку. Об­раз стола може мати багато ознак, але слово стіл озна­чає тільки постелене».

Усе сказане про слово стосується й будь-якого тво­ру мистецтва. Так, у скульптурі Феміди, яка символізує правосуддя, зовнішньою формою є матеріал, з якого во­на зроблена, а внутрішньою — пов'язка на очах, терези і меч. Символізм мови — поезія, втрата внутрішньої форми — проза. У мові відбувається постійна зміна поетичного і прозаїчного мислення. Багато слів із утраченою внутрішньою формою набувають нового значення, і для цього нового значення з попереднього буде взято уявлення, образ. Учення про внутрішню фор­му слова глибоко вкорінилося у світовій лінгвістичній традиції.

Цікавим є вчення Потебні про «згущення думки», тобто зведення різноманітних явищ до порівняно неве­ликої кількості знаків чи образів, що особливо яскраво ілюструють байки і прислів'я: образ байки завжди сто­сується багатьох осіб і ситуацій; це саме можна сказа­ти й про прислів'я. У слові згущення думки є його при­родним станом (воно майже завжди співвідноситься з багатьма денотатами).

Розглядаючи план змісту слова, Потебня дійшов висновку, що потрібно розрізняти ближче і дальше зна­чення слова. Ближче значення слова — значення, спільне для всіх мовців, воно містить лише ту інформацію, яка потрібна для звичайного спілкування. Дальше зна­чення містить енциклопедичні знання. «Очевидно, мо­вознавство, — зазначає автор, — не відхиляючись від досягнень своїх цілей, розглядає значення слів тільки до певної межі. Так як говориться про всілякі речі, то без згаданого обмеження мовознавство містило б у со­бі, крім свого незаперечного змісту, про який не мір­кує жодна інша наука, ще зміст усіх інших наук. На­приклад, говорячи про значення слова дерево, ми по­винні би перейти в галузь ботаніки, а з приводу слова причина або причинового сполучника — трактувати про причинність у світі. Але справа в тому, що під значен­ням слова взагалі розуміються дві різні речі, з яких одну, що підлягає віданню мовознавства, назвемо ближ­чим, іншу, що становить предмет інших наук, — даль­шим значенням слова. Тільки одне ближче значення становить дійсний зміст думки під час вимо­ви слова».

Виходячи з того, що слово живе тільки в мовленні, де воно відповідає одному акту думки, тобто має лише одне значення, Потебня заперечує існування полісемії. Найменша зміна у значенні слова робить його іншим словом. Тому немає полісемії, а є тільки омонімія.

Вагомий внесок Потебні в граматичну теорію. Він опрацював теорію граматичної форми і граматичної категорії, вчення про частини мови, теоретичні пи­тання синтаксису. Заклав основи акцентології слов'янських мов. Учений не тільки закликав вивча­ти мовні факти в системних зв'язках і в історичній перспективі, а й довів, що мова є системою, яка перебу­ває у постійному розвитку.

Досліджував Потебня і питання взаємозв'язків ет­носу і мови, дво- і багатомовності, долю націй і мов. Засуджуючи денаціоналізацію, трактуючи її як спід­лення, стверджував, що всі мови мають право на віль­ний розвиток і функціонування.

Підсумовуючи все сказане про психологічний на­прям у мовознавстві, слід зазначити, що українська школа психологізму багато в чому розходилася з німе­цькою. Так, Потебня наголошував на специфічних ри­сах граматики, її формальних властивостях, а Штейн-таль і Вундт акцентували на психологічному аспекті, намагаючись виявити скоріше мову в психології, ніж психологію в мові.

Психологічний напрям у мовознавстві справив по­мітний вплив на розвиток науки про мову, зокрема на появу молодограматизму, представники якого сприйня­ли ідеї про психологічну природу мови, але відкинули етнопсихологію, як наукову фікцію, вважаючи єдиною реальністю для лінгвіста індивідуальне мовлення.

Ідеї психологізму живлять лінгвістику до нашого часу. Так, у 50-ті роки XX ст. виникла психолінгвісти­ка. Психолінгвістичні ідеї пронизують теорії неогум-больдтіанців і є вагомим компонентом таких сучасних дисциплін, як етнолінгвістика (особливо в її відгалу­женні — етнопсихолінгвістиці), соціолінгвістика (нині існує така стикова наука, як соціопсихолінгвістика), генеративна (породжувальна) граматика і когнітивна лінгвістика.


Використана література

Кондрашов Н. А. История лингвистических учений. — М., 1979. — С. 37—54.

Томсен В. История языкознания до конца XIX века. — М., 1938. — С. 51—79.

Амирова Т. А., Ольховиков Б. А., Рождественский Ю. В. Очерки по ис­тории лингвистики. — М., 1975. — С. 264—287, 326—352.

Лоя Я. В. История лингвистических учений. — М., 1963. — С. 36—56.


Информация о работе «Основні напрями в мовознавстві»
Раздел: Иностранный язык
Количество знаков с пробелами: 26043
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
70287
0
0

... слів у межах певної частини мови, для яких характерна спільна семантична ознака (збірність, речовинність, зворотність тощо). Лексикографія (грец. Іехікбп — словник і grapho — пишу) — розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Лёксико-семантична група — тісне об’єднання слів у межах лексико-семантичного поля. Лексико-семантична система — один із ...

Скачать
23617
0
0

... думку, що мова пов'язана з культурою народу, постійно розвивається і в процесі свого розвитку вдосконалюється. Вважають, що ця думка є підступом до майбутнього історичного мовознавства. Однак справжнім поштовхом для зародження порі­вняльно-історичного мовознавства, яке передбачає син­тез порівняльного та історичного дослідження мов, ста­ло ознайомлення із санскритом. Перші відомості про санскрит ...

Скачать
29367
0
1

... до його втілення засобами мови. З мовознавст­вом і літературознавством (філологією) тісно пов'яза­на герменевтика — мистецтво тлумачення текстів, учення про принципи їх інтерпретації, розуміння. Із природничих наук мовознавство пов'язане з біо­логією, анатомією, фізіологією, психологією, медици­ною, географією, семіотикою, фізикою, математикою, кібернетикою, інформатикою. Ще на початку XIX ст. ...

Скачать
56069
0
0

... для збереження текстів, нагромадження мовних матеріалів, для поширення знань мав винахід Йоганном Г у -тенбергом (1400—1468) книгодрукування в Європі (1438 p.). Та найбільше значення для створення європейського мовознавства епохи Відродження мав процес формування національних мов. Відомо, що процес переходу від феодалізму до капіталізму є водночас і процесом складання людей в нації. Мова — одна ...

0 комментариев


Наверх