Реферат на тему

Зародження порівняльно-історичного мовознавства


ПЛАН

1.      Передвісники порівняльно-історичного мовознавства

2.      Основоположники порівняльно-історичного мовознавства

3.      Лінгвістичні погляди Вільгельма фон Гумбольдта

4.      Використана література


Поступове накопичення протягом XVI—XVIII ст. багатого фактичного матеріалу різноманітних мов створило передумови для пошуків нових методів лін­гвістичних досліджень. У мовознавстві утверджу­ються принципи порівняння мов й історичного підходу до їх вивчення, що зумовило виникнення нової наукової парадигми — порівняльно-історичного мово­знавства.

Порівняльно-історичне мовознавство — один з основних напря­мів лінгвістики, головною метою якого є вивчення споріднених мов з допомогою порівняльно-історичного методу.


1. Передвісники порівняльно-історичного мовознавства

Новий напрям у мовознавстві ніколи не виникає спонтанно. Окремі ідеї, які лягають у його основу, можуть мати довгу історію, тривалий час «носитися в повітрі», визрівати. Не є винятком і порівняльно-істо­ричне мовознавство. Ще на початку XIV ст. італійсь­кий письменник Аліг'єрі Данте (1265—1321) у трактаті «Про народне красномовство» (1307—1308) писав про спільне походження італійської, провансальської та французької мов. У XVI ст. з'являється праця францу­зького вченого Гівельма Постеллуса (1510—1581) «Про спорідненість мов». Про подібність мов ідеться й у «Роз­праві про європейські мови» Юлія-Цезаря Скалігера (1484—1558). У XVII ст. уже сформувалось уявлення про спорідненість семітських (Етьєн Гішар, Йов Лудольф), германських (Ламберт Кате), романських (Франсуа Рену­ар), слов'янських (Юрій Крижанич) мов. Особливе зна­чення для порівняльного вивчення мов мали видані Пилипом-Юханом фон Страленбергом у 1730 р. порівняль­ні таблиці мов Північної Європи і Північного Кавказу, завдяки чому було створено класифікацію уральських та алтайських мов, що також сприяло формуванню порівня­льного мовознавства. Вагома роль у цьому процесі нале­жить зібранням лексики різних мов, представленим у «Порівняльних словниках усіх мов та наріч» (1787— 1789) Петра Палласа й «Мітрідаті» (1806—1817) Йогана-Кристофа Аделунга та Йогана-Северина Фатера, що дава­ло змогу виділити спільну лексику мов, класифікувати мови за спорідненістю і передбачало порівняння мов.

Ідея історичного вивчення мов виразно проступає у праці німецького мовознавця Йогана-Готфріда Гердера (1774—1803) «Дослідження про походження мови» (опублікована в 1772 p.), де висловлено думку, що мова пов'язана з культурою народу, постійно розвивається і в процесі свого розвитку вдосконалюється. Вважають, що ця думка є підступом до майбутнього історичного мовознавства.

Однак справжнім поштовхом для зародження порі­вняльно-історичного мовознавства, яке передбачає син­тез порівняльного та історичного дослідження мов, ста­ло ознайомлення із санскритом. Перші відомості про санскрит у Європу стали надходити вже в XVI ст. (листи з Індії італійця Філіппо Сассеті, який прожив у Індії з 1583 до 1588 p.). Однак детальне ознайомлен­ня із санскритом почалось наприкінці XVIII ст. завдя­ки працям англійця Ульяма Джонса (1746—1794), який багато років прожив у Індії і вивчав індійську культуру. У 1786 р. він виступив у Королівському азі­атському товаристві (його нерідко називають Інститу­том східних культур) у Калькутті з доповіддю, в якій звернув увагу на регулярний збіг між формами санск­риту і латинської, грецької та англійської мов. На його думку, така велика кількість подібних збігів не може бути випадковістю, а, навпаки, є свідченням походження цих мов від одного спільного предка (прамови). Оскіль­ки санскрит серед названих мов — найстаріша мова, то, за твердженням Джонса, він і є цією прамовою.

Це знамените відкриття Джонса в 1808 р. підтвер­див німецький учений Фрідріх фон Шлегель (1772— 1829) у розвідці «Про мову і мудрість індійців». Він довів близькість санскриту до латинської, грецької, ні­мецької та перської мов як за лексичним складом, так і за граматичною структурою. Важливим є те, що Шле­гель уперше не тільки наголошував на ролі граматич­них елементів для встановлення мовної спорідненості, а й вказував на методологічну важливість порівняння форм дієвідмінювання. Як і Джоне, він уважав санскрит най­давнішою мовою, що нібито є прамовою розглянутих у його праці мов. Основною ідеєю цієї праці є думка про необхідність порівняльного дослідження мов. Уперше в мовознавстві тут вжито термін порівняльна граматика.

Сассеті, Джоне і Шлегель є лише передвісниками порівняльно-історичного мовознавства. Основи порів­няльно-історичного мовознавства було закладено в пе­ршій половині XIX ст.


2. Основоположники порівняльно-історичного мовознавства

Основоположниками порівняльно-історичного мово­знавства вважають німецьких учених Ф. Боппа, Я. Грім-ма, датчанина Р. Раска і росіянина О. Востокова. У 1816 р. опубліковано працю Франца Боппа (1791—1867) «Про систему дієвідмінювання санскрит­ської мови у порівнянні з такою грецької, латинської, перської та германської мов», яка заклала підвалини порівняльно-історичного методу. У цій праці Бопп до­водить спорідненість санскриту з переліченими мова­ми. Його заслугою є те, що він уперше розробив загаль­ну теорію порівняльно-історичного дослідження мов на основі порівняння закінчень дієслів і дійшов висно­вку про систему їх відповідників у різних мовах. Уче­ний вважав, що на основі порівняння фактів живих і мертвих мов можна встановити їх первісний стан. Виводячи праформи, він пояснював явища однієї мови за допомогою фактів іншої. Це було новим у методоло­гії лінгвістичних досліджень. Свій метод Бопп апро­бував на матеріалі 45 залучених до дослідження мов. Він увів у лінгвістичний обіг поняття звукового закону і термін індоєвропейські мови (його попередники вжи­вали термін індогерманські мови).

Видатний швейцарський мовознавець Ф. де Соссюр так оцінив внесок Ф. Боппа до скарбниці світової лін­гвістики: «Заслуга Боппа полягає не в тому, що він від­крив спорідненість санскриту з деякими мовами Євро­пи й Азії, а в тому, що він зрозумів можливість побудо­ви самостійної науки, предметом якої є відношення споріднених мов між собою. Аналіз однієї мови на ос­нові іншої, пояснення форм однієї мови формами ін­шої — ось що було нового в роботі Боппа» [Соссюр 1977: 40]. А французький мовознавець А. Мейє писав: «Бопп відкрив порівняльну граматику в пошуках індо­європейської прамови подібно до Колумба, який від­крив Америку в пошуках шляху до Індії».

У 1818 р. вийшла праця датського мовознавця Рас­муса Раска (1787—1832) «Дослідження в галузі давньопівнічної мови, або Походження ісландської мови». У ній Раск доводить наявність споріднених зв'язків між ісландською, грецькою, латинською і балто-слов'янськими мовами та відсутність будь-яких ознак спорідненості між ісландською і такими мовами, як гренландська, баскська, фінська. Що стосується вико­ристання матеріалу для порівняльно-історичних дос­ліджень, то Раск указав на ненадійність лексичних відповідників, тому, на його думку, слід довіряти гра­матиці: у процесі взаємодії мов лексика може запозичуватися, тоді як відмінкові форми і форми дієвідмі­нювання не запозичуються, а втрачаються. Звукові змі­ни в морфемах мають закономірний характер, через що фонетичні відповідники у споріднених мовах є регуляр­ними. Для порівняльно-історичних досліджень можна використовувати лише ту лексику, яка служить для по­значення найнеобхідніших понять.

Усі індоєвропейські мови, на думку Раска, походять від мертвої і незафіксованої фракійської мови, сліди якої зберегла давньогрецька мова. її й слід розглядати як реального предка індоєвропейських мов.

У 1819 р. з'явився перший том (із чотирьох) «Німецької граматики» Якоба Грімма (1785—1865). Зміст книжки виходить далеко за межі її назви. На­справді це перша порівняльно-історична граматика гер­манських мов. У ній автор акцентує на історичному під­ході до вивчення споріднених мов і ретельно описує граматичні форми германських мов та діалектів у їх історичному розвитку, починаючи з найдавніших писем­них пам'яток. Грімм першим сформулював конкретні закони звукових змін у мові, в тому числі відкрив за­кон пересунення приголосних, за яким система зімкне­них приголосних усіх германських мов змістилась на один ступінь: індоєвропейські [bh], [dh], [gh] змінились у германських мовах у [b], [d], [g]; індоєвропейські [b], [d], [g] — в германські [р], [t], [k], а індоєвропейські [р], [t], [k] — в германські [f], [th], [h] (пор. лат. pater — нім. Vater, лат. cornu — нім. Horn, лат. duo — нім. zwei (із twei; див. англ. two). Це був перший зразок фонетичних законів, які є загальновизнаними в сучас­ній лінгвістиці. «Німецька граматика» Грімма мала помітний вплив на написання історії окремих індоєв­ропейських мов.

У 1820 р. відомий російський учений Олександр Христофорович Востоков (1781—1864) у «Розвідці про слов'янську мову» виявляє й доводить споріднені зв'язки між слов'янськими мовами. Це фактично пе­рша праця з історичної фонетики слов'янської групи індоєвропейських мов. її значення не тільки в конк­ретних висновках щодо слов'янських мов (історія слов'янських мов, стосунок давньоруської мови до ста­рослов'янської, польської та сербської), а й у визначен­ні методів історичного дослідження споріднених мов. На основі зіставлення слов'янських мов Востокову вда­лося розкрити таємницю юсів — ж і а. Ці букви позначали відповідно носові голосні [$] та [о], які ко­лись були в усіх слов'янських мовах, а згодом зник­ли, замінившись на [а] й [у] в усіх мовах, крім поль­ської (пор. старослов'янське масо, польськ. mipso, укр. м'ясо; старослов'янське джбъ, польськ. dqb, укр. дуб). Так, практично одночасно в різних країнах було «відкрито» порівняльно-історичний метод досліджен­ня мов. Бопп на матеріалі відомих йому індоєвропей­ських мов, Раск на матеріалі ісландської, грецької, ла­тинської та балто-слов'янських мов, Грімм на матері­алі германських, а Востоков — слов'янських мов незалежно один від одного дійшли аналогічних, взає-модоповнювальних висновків щодо порівняльно-істо­ричного методу. За ними пішли інші вчені, які опра­цьовували принципи порівняльно-історичного дослі­дження різних груп індоєвропейської мовної родини. Зокрема, німецький учений Фрідріх-Крістіан Діц (1794—1876) створив порівняльно-історичну грама­тику романських мов. Він реконструював низку форм народної латини, не зафіксованих у писемних па­м'ятках. Згодом його реконструкції було підтвер­джено знайденими під час археологічних розкопок текстами, написаними народною латиною. Німецький мовознавець Йоган-Каспар Цейс (1806—1856) напи­сав порівняльно-історичну граматику кельтських мов, словенський лінгвіст Франко Міклошич (1813— 1891) — першу «Порівняльну граматику слов'янсь­ких мов» у трьох томах, яка вийшла німецькою мовою (перший том «Фонетика» з'явився в 1852 p., другий «Морфологія» — в 1856 p., третій «Синтаксис» — у 1874 p.).



Информация о работе «Зародження порівняльно-історичного мовознавства»
Раздел: Иностранный язык
Количество знаков с пробелами: 23617
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
22990
0
0

... є шлях пізнання і витлумачення явищ, який використовується в певній конкретній науці (матема­тичні методи, соціологічні методи, лінгвістичні мето­ди та ін.). Кожен такий метод має свою «ділянку» дослідження, своє коло вимог, свою мету. Наприклад, порівняльно-історичний метод застосовують до вив­чення споріднених мов. Його метою є відкриття зако­номірностей розвитку цих мов. Структурний метод ...

Скачать
148307
0
0

... ії з заходу на схід. Завдяки покровителям імена святих стали широко відомими в Європі і використовувалися членами християнських общин. До загальних передумов додавалися ще й інший важливий розвиток всередині німецького антропонімікону. Антропонімікон мав в різні роки більше і менше популярні імена. До процесу розвитку антропонімікону належать також те, що було втрачене відчуття значень імен, тому ...

Скачать
28925
0
0

... ґрунтується на тенденційному для радянської істо­ріографії підході до питання про походження українців, росіян і білорусів «із однієї колиски».   5. Українське мовознавство 20—80-х років XX ст. В історії українського радянського мовознавства виділяють чотири періоди: I період (1917 — початок 30-х років). Характеризується активним дослідженням фонетики і граматики, історії й діалектології ...

Скачать
50269
0
0

... окремої дисципліни. Він заклав основи теорії мови як діяльності і витвору людського духу, що розвивається, тісно пов'язав філософію мови з порівняльно-історичним методом, багато лінгвістичних ідей В. фон Гумбольдта впливали і продовжують впливати на мовознавство XIX і XX ст. Положення Гумбольдта про мову як діяльність духу і мислення зробило величезний вплив на розвиток психологічного напрямку в ...

0 комментариев


Наверх