Виробничий процес, його структура і принципи ефективної

2. Виробничий процес, його структура і принципи ефективної

організації

Виробничий процес – це сукупність взаємозв'язаних процесів праці і природних процесів, в результаті яких початкова сировина і матеріали перетворюються на готову продукцію. Залежно від призначення і ролі у виробництві процеси діляться на основні, допоміжні і обслуговуючі.

Основні – це технологічні процеси перетворення сировини і матеріалів в готову продукцію (відбуваються фізичні, хімічні і біохімічні зміни). До таких операцій відносяться чищення, дроблення, пророщування, вариво, бродіння і т.д. Сукупність основних процесів утворює основне виробництво.

Допоміжні – це процеси, результатом яких є продукція (послуги), призначена для використовування в основному виробництві. Це здійснення ремонту устаткування, вироблення всіх видів енергії. Сукупність допоміжних процесів утворює допоміжне виробництво заводу (ремонтне, енергетичне і ін.).

Обслуговуючі – це процеси, що забезпечують основне і допоміжне виробництво зберіганням і переміщенням предметів праці, контроль якості продукції і т.д. Сукупність обслуговуючих процесів утворює обслуговуюче господарство (транспортне, складське).

При здійсненні виробничого процесу виконуються контрольні операції для встановлення якості сировини, напівфабрикатів і готової продукції. Наприклад, інспекція сировини, контроль скляних банок після загортання і стерилізації, контроль і регулювання температури сушки солоду.

Операції по обслуговуванню робочого місця включають санітарно-гігієнічну обробку устаткування, видалення з робочого місця відходів переробки сировини, наладку устаткування і т.д.

Побічні – це процеси по виробництву побічного продукту з відходів або компонентів сировини, що має самостійне значення.

Для вивчення організації виробництва, стани організації праці, її вдосконалення, технічного нормування трудових процесів виділяються операції, які класифікуються на: ручні, машинно-ручні, машинні (механізовані), автоматизовані, апаратурні.

До ручних відносяться такі процеси праці, при яких робітник здійснює дію на предмет праці за допомогою своєї фізичної сили із застосуванням найпростіших знарядь праці (або без них). Наприклад, вирізка за допомогою столового ножа серцевини у перцю.

При машинно-ручних процеси праці виконуються машинами при безпосередній участі робітників (приготування сиропу, брокераж вимитого посуду і готової продукції).

При машинних процесах всі дії, пов'язані з обробкою і переміщенням предметів праці виконуються машиною, а робітник управляє нею (розливши пива і напоїв автоматичною розливною машиною).

Для автоматизованих процесів праці характерний виконання всіх виробничих дій автоматами, а робітник спостерігає за роботою автомата.

Апаратурні процеси протікають в спеціальних апаратах, в яких на предмет праці впливає теплова або електрична енергія (наприклад, стерилізація).

Виробничий процес розчленовується на складові стадії (операції, фази), під якими розуміються закінчені технологічні частини виробничого процесу. Це розщеплювання викликається необхідністю вивчення і аналізу виробничого процесу з метою його подальшого вдосконалення.

Одним з показників рівня організації виробництва є час знаходження виробу в процесі виробництва. Чим коротше цей час, тим менше незавершене виробництво.

Найважливішою вимогою, що пред'являється до раціональної організації виробничого процесу, є забезпечення якнайменшої тривалості виробничого циклу виготовлення продукції. Виробничий цикл – це період часу з моменту запуску сировини у виробництво до повного виготовлення (отримання) готової продукції і здачі її на склад. Для більшості видів консервної продукції виробничий цикл рівний 2-3 години. Виробничий цикл виготовлення солоду і пива триває 30-40 днів. Тривалості виробничого циклу використовується при розробці виробничої програми, визначенні величини незавершеного виробництва, підготовки оперативно-календарних графіків.

Тривалість виробничого циклу залежить від трудомісткості виготовлення продукції, кількості одночасно що запускаються у виробництво предметів праці, тривалості нетехнологічних і природних процесів, тривалості перерв у виробничому процесі, прийнятого виду руху оброблюваного предмету праці в процесі виробництва. Тривалість виробничого циклу виготовлення будь-якої продукції складається з робочого періоду, часу природних процесів і часу перерв.

Протягом робочого періоду в результаті переміщення предметів праці у виробничому процесі відбувається зміна їх форми, розміру, властивостей. Він включає час на проведення технологічних операцій (технологічний цикл), транспортування оброблюваних предметів праці, контроль якості. Час транспортних і контрольних операцій складають час нетехнологічних операцій.

У виробничому процесі розрізняють п'ять видів перерв:

1) обумовлені режимом роботи організації і залежні від числа робочих змін, кількості вихідних і святкових днів;

2) що викликаються зайнятістю робочого місця, механізму (устаткування). Тому предмети праці пролежують в очікуванні його звільнення (перерви очікування). Їх величина залежить від якості оперативно-виробничого планування;

3) виникаючі при обробці партії предметів праці через їх пролежування в очікуванні обробки всієї партії перед її транспортуванням на наступні операції (перерви партіонності). Ці перерви розраховуються разом з тривалістю технологічних операцій і складають операційний цикл;

4) що викликаються незадовільною організацією виробництва на даному підприємстві (невчасна подача сировини, недоліки ремонту устаткування). Це може привести до збільшення тривалості виробничого циклу;

5) що викликаються випадковими обставинами (затримка надходження сировини від постачальника, відключення електроенергії, аварії устаткування і т.п.).

При розрахунку тривалості виробничого циклу перерви, що виникають в результаті незадовільної організації виробництва і випадкових обставин, не враховуються.

Тривалість виробничого циклу може бути визначений по наступній формулі[3]:

,

деtтех – час технологічних операцій у складі одного циклу;

tест – тривалість всіх природних процесів;

tтр – час транспортних операцій у виробничому процесі;

tконт – час контрольних операцій у складі одного циклу;

tм.о. – час міжопераційного пролежування предметів праці в очікуванні обробки;

tм.с. – час міждусменного пролежування предметів праці.

По цій формулі виробничий цикл в організаціях з безперервним процесом виробництва майже співпадає за часом з технологічним циклом. А в переривчастому виробництві тривалість виробничого циклу набагато перевищує тривалість технологічного процесу. Наприклад, в консервному виробництві Тц прийнято визначати на партію в 1 туб, при виробництві пива партія рівна 1,5 т ячмені.

Робочий період складає основу виробничого циклу. Рівень організації виробничого циклу характеризується коефіцієнтом робочого періоду (Крп), визначуваний як:

Крп =

де Рп – тривалість робочого періоду у складі одного циклу;

Тц – тривалість виробничого циклу.

Збільшення цього показника свідчить про скорочення часу перерв і про поліпшення структури виробничого циклу.

3. Задача 1

Визначити максимальний міжлінійний заділ і число змін роботи споживаючої лінії, якщо живляча лінія працює в одну зміну з тактом 10 мін. Такт споживаючої ліній 21 мін.

Рішення:

Зачепив – це запаси сировини, проміжних продуктів, напівфабрикатів, які в даний момент знаходяться у виробництві або в очікуванні додатку до них праці. Заділ вимірюється кількістю сировини, напівфабрикатів або числом днів, на які забезпечуються ними потреби виробництва. Зачепив, що знаходиться на виробничій ділянці, називається лінійним заділом. Він підрозділяється на технологічний, транспортний, оборотний і страховка.

В результаті відсутності технологічної синхронізації в безперервно-потоковому виробництві виникає необхідність в створенні оборотних заділів. Вони показують ту кількість сировини, яка потрібна мати на потокових лініях, машинах або робочих місцях у зв'язку з перервами в їх роботі. Характерною особливістю оборотного заділу (запасу) є безперервне, що повторюється в строго певні періоди часу зміна його величини – від нуля до деякого максимального значення і навпаки.

Таким чином, оборотний заділ – кількість предметів праці (напівфабрикатів), що знаходяться на робочих місцях в очікуванні процесу обробки. Він визначається між кожною парою суміжних операцій на основі план-графіка (стандарт-плану) роботи ППЛ. Для цього весь період обороту розбивається на частини (приватні періоди), кожна з яких характеризується незмінним числом працюючих одиниць устаткування (робочих місць) на суміжних операціях. Якщо продуктивність попередньої машини більше подальшій, то у подальшої машини відбувається накопичення предметів праці, яка і є оборотним заділом. Якщо продуктивність подальшої машини більше, ніж продуктивність попередньої, то оборотний заділ створюється штучно, щоб забезпечити безперервну роботу подальшої машини. Цей заділ між двома суміжними операціями визначається як різниця числа предметів праці, оброблюваних на цих операціях за певний період часу. Максимальна величина Zоб визначається:

де Т – приватний період роботи устаткування на суміжних операціях, мін.;

Спр.i і Спр.i+1 – число одиниць устаткування, що працюють на суміжних i-й і (i+1)-й операціях протягом приватного періоду часу Т;

tшт.i і tшт.i+1 – норми штучного часу відповідно на i-й і (i+1)-й операціях, мін.

Міжлінійний заділ буде максимальним в кінці першої зміни, коли живляча лінія відпрацювала (Т=480 мін.):

 (партій)

Під партією розуміється кількість проведених предметів праці за один такт.

Визначимо кількість змін споживаючої лінії (Nсм).

Визначимо кількість партій живлячої лінії (Nпит) в зміну (480 мін.):

Nпит=480/10=48 (партій)

Визначимо кількість тактів споживаючої лінії (Nпот) в зміну (480 мін.):

Nпот=480/21=22,9 (партій)

Тоді кількість змін споживаючої лінії (Nсм):

Nсм=Nпит/Nпот=48/22,9=2,1 (зміни).

^[1] Сачко Н.С. Теоретические основы организации производства. – Мн., 1997, стр. 52

^[2] Феденя А.К. Организация производства. – Мн., 2004, стр. 119

^[3] Шинкевич Н.В. Организация производства. – Мн., 2004, стр. 76