4. Державне регулювання використання трудових ресурсів

сільського господарства

 

Різноманіття форм власності, господарювання та розширення видів індивідуальної трудової діяльності на селі зумовили необхідність формування державою такої системи соціальних гарантій населенню, яка б при розподілі та споживанні життєвих благ не послаблювала дієвість мотивів і стимулів до праці. Для трудових ресурсів, як економічної категорії, що відображає працездатну частину населення, пріоритетне значення має соціальний захист основних прав у сфері праці та соціальне страхування на випадок втрати роботи чи працездатності, при досягненні пенсійного віку тощо.

Ґрунтується соціальний захист на соціальних гарантіях, один з основних напрямів яких полягає в тому, що держава повинна гарантувати кожному громадянинові, зайнятому трудовою діяльністю, нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати, її індексацію, помірні податки і невтручання у підприємницьку діяльність. Згідно Закону України ”Про державні соціальні стандарти та соціальні гарантії” мінімальна заробітна плата має бути не нижчою від прожиткового мінімуму, але це положення не дотримується, що зумовлює необхідність контролю держави за розміром прожиткового мінімуму працівників, їх пенсійним віком, тривалістю робочого дня, рівнем оплати праці, організацією підготовки і перепідготовки кадрів, умовами праці тощо.

Нині, коли частка оплати праці в сукупних доходах селян є меншою за соціальні видатки, одним з пріоритетів державної соціальної політики стало підвищення її рівня випереджаючими темпами. Основними факторами, що впливають на зростання заробітної плати є:

- підвищення рівня використання робочої сили, яке характеризується зменшенням обсягів вимушеної неповної зайнятості та підвищенням ефективного використання робочого часу;

- легалізація доходів, яка стимулюється розвитком системи загальнообов`язкового пенсійного і соціального страхування, ростом зацікавленості у ньому найманих працівників та заходами, що вживаються фіскальними органами.

Важливим чинником щодо забезпечення соціальних гарантій працівників є фактор своєчасності виплати заробітної плати. У світовій практиці несвоєчасність виплат розглядається як збагачення роботодавця за рахунок найманого працівника, оскільки працівник своєю працею авансує підприємця. Тому в зарубіжних країнах існують спеціальні закони про захист заробітної плати і відповідальність роботодавців за затримку її виплати. Наприклад, в Данії існує положення, яке у випадку несвоєчасної виплати заробітної плати надає працівникові право залишити роботу. В Нідерландах при тривалих затримках виплати заробітної плати працівник може отримати компенсацію до 50% заборгованої суми. В Ізраїлі питання індексації, компенсації, збільшення заробітної плати підлягають розгляду в судовому порядку.

Соціальний захист громадян включає гарантії соціальної захищеності, соціальної підтримки і соціальної допомоги, які диференціюються за адресною спрямованістю. Забезпечує соціальні гарантії суспільство в особі спеціальних державних органів, професійних спілок, громадських організацій. До основних напрямів соціального захисту належить соціальне страхування, яке поширюється на працюючих членів суспільства та гарантує підтримку рівня їх життя в разі втрати працездатності й заробітку на підставах, передбачених законодавством України (безробіття, хвороба, травма, материнство, старість тощо).

На державному та місцевому рівнях, як самостійна фінансова система функціонує Фонд сприяння зайнятості населення, який створено за рахунок: надходжень з державного і місцевих бюджетів; обов'язкових страхових внесків підприємницьких структур; добровільних внесків громадських організацій; штрафів підприємств, які не створюють робочих місць, не проводять перепідготовку або підвищення кваліфікації працюючих; коштів державної служби зайнятості за надання платних по­слуг підприємствам. Кошти Фонду використовуються для фінансування органі­зації професійної орієнтації населення, професійного навчання працівників, що звільняються, і безробітних, сприяння їхньому працевлаштуванню, на виплату допомоги у разі безробіття, ор­ганізацію додаткових робочих місць та інші витрати, пов'яза­ні із соціальними гарантіями прав громадян на працю.

Аналіз взаємозв`язку між показниками фонду оплати праці, рівнем заробітної плати і обсягом фонду загальнообов'язкового державного соціаль­ного страхування на випадок безробіття (рис.3) засвідчує, що величина страхових внесків до фонду зайнятості прямо пропорційно залежить від рівня заробітної плати громадян та величини фонду оплати праці підприємств. Забезпеченість фонду коштами прямо впливає і на фі­нансування передбачених державою програм активних і пасивних за­ходів сприяння ефективному використанню трудових ресурсів підприємств.

Однією з форм соціальних гарантій є пенсії – щомісячні грошові виплати громадянам при досягненні встановленого законом пенсійного віку, настанні інвалідності, втраті годувальника. Джерелом виплати пенсій є: фонди обов`язкового державного соціального страхування, державний бюджет і недержавні пенсійні фонди.

Отже, на вирішення демографічних і соціальних проблем впливає політика оплати праці. Система соціальних гарантій з соціального захисту містить у собі: регулювання ринку робочої сили, за винятком суперечностей між її попитом та пропозицією; розрахунок на всі категорії працездатного населення, виділяючи нужденних; сприяння ефективному використанню трудових ресурсів суспільства.


Застраховані громадяни

 
Роботодавці
 

Фонд оплати праці суб`єкта господарювання

 

Рівень заробітної плати застрахованих громадян

 
Ставка страхового внеску
 

Ставка страхованого внеску

 

Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування

на випадок безробіття

 

Рис. 3. Взаємозв`язок між показниками фонду оплати праці, рівнем заробітної плати та обсягом фонду державного соціаль­ного страхування на випадок безробіття.

Основою соціального захисту праці та інтересів працівників є колективно-договірне регулювання зайнятості, оплати і охороні праці. У структурі колективного договору більшість питань стосується оплати праці. Відмічається позитивний вплив на досягнення ефективного використанню трудових ресурсів відповідності заробітної плати розміру трудового вкладу. Тому в сільськогосподарських підприємствах відповідно до колективного договору рівень оплати праці повинен базуватися на належній цілісності правової, нормативної та організаційної інфраструктури щодо соціального партнерства між державою, профспілками і роботодавцями з ураху­ванням всесвітньо визнаних досягнень трудового права і зарубіжного практичного досвіду у сфері соціалізації суспільства. Вона має гарантувати рівень оплати праці, достатній для розширеного відтворення робочої сили, зростання її якості та належні умови використання.

Розміри мінімальної місячної тарифної ставки в більшості підприємств України теж встановлюються колективними договорами та галузевими угодами. Однак в державі не ухвалено законів про соціальне партнерство і трудовий колектив, не ратифіковано значну кількість конвенції і рекомендацій Міжнародної організації праці. Це суттєво впливає на якість і повноту договірного регулювання трудових відносин та на дотримання роботодавцями трудового законодавства про працю, її оплату, формування мотиваційного механізму працівників сільського господарства, що спричиняє незацікавленість працівників в кінцевих результатах господарювання.

Надзвичайно важливу роль має зміна місця проблеми використання трудових ресурсів сільського господарства в системі пріоритетів економічної політики. Серед суб’єктів регулювання зайнятості повинні виступати органи державної влади і ключові міністерства. Вирішення проблеми зайнятості має здійснюватися оптимальними способами регулювання трудових відносин, в тому числі: реєстрації вивільнених працівників, їх соціальної та професіональної підтримки, професійної орієнтації та перепідготовки кадрів, стимулювання до зайняття відповідних робочих місць, забезпечення розвитку трудових потенцій працівників, вирішенні соціальних і демографічних проблем села.

Насамперед для подолання негативних тенденцій у сільській місцевості необхідно враховувати наслідки руйнівних демографічно-розселенських процесів і сприймати їх як один з визначальних факторів впливу на зайнятість в сільському господарстві. Наприклад, щоб процес трудової міграції був ефективний не лише для мігрантів, але і для суспільству, повинна бути вироблена державна міграційна політика. Доцільно розробити цільову комплексну програму, яка визначатиме порядок добору, виїзду, роботи і повернення мігрантів. Наступним кроком може стати висновок міжурядових угод, що регламентують число мігрантів, прийом їх країною-імпортером, характер діяльності, оплату праці.

У зв’язку з цим, трудове законодавство України має передбачати умови професійного навчання працівників, зокрема, порядок організації різних форм професійного консультування персоналу, гарантії і норми соціальної підтримки працівників, які поєднують роботу і навчання, заходи державної підтримки підприємств, що забезпечують розвиток персоналу. Крім цього, потребують вирішення соціальні проблеми, пов'язані з проведенням реформ на селі. Персонал закладів со­ціальної сфери в багатьох селах вивільнено, перспектив їх подальшого працевлаштування за фахом та місцем проживання немає, а для створення нових робочих місць в інфраструктурі села необхідна допомога держави. З урахуванням цих факторів й має формуватися державна політика зайнятості.

Серед соціальних пріоритетів особливе місце посідає державна допомога селу. Тому при розробці і реалізації державної політики зайнятості необхідно враховувати процеси реформування агропромислового комплексу, під впливом яких змінюється мотивація праці, соціальний статус, доходи працівників, трудові і майнові відносини, форми організації виробничої діяльності і господарювання. При цьому соціальні перетворення слід спрямовувати на створення привабливих, насамперед для молоді, умов проживання у сільській місцевості, сприятливого соціального середовища для підвищення престижності та мотивації сільськогосподарської праці.

З метою посилення соціальної орієнтації економіки, досягнення ефективного використання трудових ресурсів та забезпечення необхідних умов для створення і збереження робочих місць в аграрних підприємствах, необхідно вдосконалити механізм регулювання регіонального сільського ринку праці. Враховуючи досвід розвинених країн світу, доцільна наступна модель процесу регулювання використання трудових ресурсів у сільському господарстві України (рис.4).


Основні заходи регулювання використання

трудових ресурсів аграрних підприємств

у сільському господарстві

 


Рис. 4. Модель процесу регулювання використання трудових ресурсів

аграрних підприємств

Активними заходами регулювання зайнятості трудових ресурсів вважаються: створення додаткових сфер зайнятості (додаткові робочі місця на державних підприємст­вах, субсидування створення нових робочих місць в приватному секторі, створення умов для іноземного інвестування, самозайнятості громадян, організація громадських робіт); підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів; посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили; субсидування частини витрат підприємств на заробітну пла­ту, перепідготовку і підвищення кваліфікації працівників, застосування гнучких форм зайнятості, надання допомоги у працевлаштуванні. До пасивних методів регулювання зайнятості належить асигнування коштів на часткове відшкодування безробітним їхніх втрат в доходах.

В розвинених країнах втручання держави в економічні процеси відбувається шляхом проведення організаційних заходів по ліквідації диспропорцій в попиті і пропозиції робочої сили та проведенням правових і фінансових заходів (рис.5).

Втручання держави в економічні процеси з метою ліквідації диспропорцій в попиті і пропозиції робочої сили

 


Рис. 5. Активні форми регулювання зайнятості в розвинених країнах

Водночас слід відмітити, що регулювання зайнятості дося­гає найвищого ефекту в тих країнах, де: по-перше, політи­ка зайнятості вмонтована до загальноекономічного механіз­му функціонування суспільного господарства, в який закладено основний важіль політики зайнятості - стимулювання попиту, в тому числі і попиту на робочу силу; по-друге, заходи державної політики зайнятості враховують як галузевий, так і тери­торіальний рівні реалізації, тобто передбачають взаємодію держав­ної служби зайнятості, галузевих міністерств і підприємств різних форм власності; по-третє, в сферу полі­тики зайнятості включені основні аспекти регулювання заробітної плати, посилення трудової мотивації тощо.

Ефективне застосування заходів з регулювання сільського ринку праці та збалансування попиту і пропозиції наявної робочої сили має обґрунтовуватися регіональною програмою зайнятості. Відповідно до Закону України “Про зайнятість населен­ня” державна програма зайнятості населення направлена на: сприяння розвитку і структурній пере­будові економіки, створення умов для направлення вивільнюва­них працівників на рентабельні підприємства і в пріоритетні галузі економіки, запобігання розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної зацікавленості підприємств у створенні додаткових робочих місць з гнучкими формами зайнятості, поліпшення системи відтворення робочої сили в поєд­нанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підго­товки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення, забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні конкурувати на ринку праці, формування інформаційної, статистичної, фінансової і на­уково-методичної бази державної служби зайнятості тощо. В результаті програма сприяння зайнятості повинна досягти кількісного і якісного збалансування потреби населення в робочих місцях та потреби підприємств регіону в кадрах відповідно до пропозиції та попиту робочої сили на ринку праці, забезпечити на цій основі ефективну зайнятість трудових ресурсів у сільському господарстві.

Фінансування програм сприяння зайнятості здійснюється: за рахунок коштів державного бюджету через державні служби зайнятості, які контактують безпосередньо з учасника­ми програми; у формі субсидій місцевим органам влади, які, в свою чергу, надають їх структурам, які безпосередньо здійсню­ють програми; через податкову систему; шляхом скоро­чення внесків підприємств у фонди соціального забезпечення за умови участі їх в здійсненні програм; за рахунок утримання спеціальних податків з роботодавців.

Водночас слід наголосити на відсутності правової бази стосовно різних видів фінансування регіональних Центрів зайнятості на потреби допомоги по безробіттю на селі. Значна частина безробітних не отримує допомоги або тому, що вже вичерпала своє право, або тому, що тривалість їх зайнятості недостатня для її отримання. В особливо скрутному становищі опиняються випускники шкіл, які, не маючи професійної підготовки, не мають і права на одержання виплат за безробіттям. Слід вдосконалювати законодавчо-нормативну базу відповідно до сучасних умов та вносити відповідні зміни і доповнення до нормативно–правових актів, які регулюють сферу зайнятості.

Розробка і реалізація механізму, що регулює динамічну рівновагу попиту та пропозиції робочої сили на сільському ринку праці, має будуватися на принципах активної політики зайнятості, яка буде спрямована на пожвавлення економічної ситуації й інвестиційної активності в регіоні, створення умов для динамічного руху капіталу, розробка заходів для розвитку системи робочих місць і збільшення потреби підприємств в робочій силі, вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей одержання населенням додаткових доходів, професійної орієнтації і підготовки, розвиток системи соціальної допомоги, дотацій і пільг, що знижують потребу в праці окремих соціально-демографічних груп населення, особливо жінок, молоді і пенсіонерів тощо. Деякі із перелічених заходів уже здійснюються, але не на достатньому рівні. Тому для досягнення ефективного використання трудових ресурсів в аграрних підприємствах потрібне комплексне застосування основних напрямів державного регулювання зайнятості.

З урахуванням наведеного вище, механізм регулювання використання трудо­вих ресурсів у сільськогосподарських підприємствах має передбачати:

- створення робочих місць у перспективних галузях сільськогосподарського виробництва шляхом реалізації державних інвестиційних програм;

- забезпечення зайнятості незайнятого населення завдяки розширеному проведенню громадських робіт;

- організації робочих місць для соціально вразливих категорій насе­лення за рахунок Державного фонду сприяння зайнятості населення;

- організації професійної переорієнтації працівників, яким загрожує звільнення, та розробку дієвих механізмів соціального захисту вивільнених працівників;

- державної підтримки сільськогосподарського виробництва неза­лежно від форм власності і господарювання;

- реформування оплати праці, яке забезпечило б обґрунтовану диференціацію заробітної плати та виконання нею основних функцій;

- розвитку систем й безперервної освіти як найбільш дієвого засобу підтримання якості робочої сили і підвищенню її конкурентоспромож­ності;

- проведення міграційної політики, спрямованої на раціо­нальне територіальне переміщення населення, захист національного сільського рин­ку праці.

Отже, механізм регулювання використання трудо­вих ресурсів в аграрних підприємствах має вдосконалюватися відповідно до суспільних умов розвитку економіки, зрушень в галузевій і технологічній структурі виробництва, змін у сфері соціально-трудових відносин. Крім цього, оцінка закономірностей розвитку зайнятості на сільському ринку праці дає підстави стверджувати, що її регулювання вимагає комплексного підходу через поєднання зусиль держави та місцевої влади. Тому регіональна програма зайнятості, як інтегруючий інструмент реалізації політики на ринку праці, має виходити з чітко визначених параметрів макроекономічних пропорцій структурної перебудови, поєднаних з орієнтирами розвитку регіональної економіки, де формується структура, попит і пропозиція робочої сили, визначаючи цим напрями регулювання регіонального сільського ринку праці.

Для зміни структури зайнятості на селі, створення нових робочих місць і формування ефективного використання трудових ресурсів необхідно сприяти розвитку малого і середнього бізнесу. Місцевим органам влади особливу увагу слід приділити фінансовій підтримці аграрних підприємств, що створюють додаткові робочі місця. Державному центру зайнятості, у зв'язку з тим, що більшість безробітних зорієнтована на пасивну поведінку щодо пошуку роботи та обирають пріоритетом допомогу по безробіттю, необхідно сприяти організації безробітними власної підприємницької діяльності. Реалізована політика зайнятості стає активною тоді, коли кошти центру зайнятості використовуються повністю, а в структурі витрат переважає фінансування витрат на збереження існуючих і створення додаткових робочих місць, надання субсидій для організації власної справи, покриття витрат на професійне навчання, перепідготовку і профорієнтацію тощо.

 В процесі реформування виникла необхідність в діяльності, направленій на розвиток ринкової і соціальної інфраструктури села, підвищення рівня життя селян, зростання конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва і відновлення його потенціалу, одним з базових факторів якого є суттєве збільшення продуктивності сільськогосподарської праці. Тому важливим кроком у розбудові сільської ринкової інфраструктури стало створення мережі аграрних дорадчих служб - організацій, які існують у різних формах у 120 країнах світу та надають комплексну допомогу у вирішенні проблеми зайнятості у сільській місцевості.

Аграрні дорадчі служби надають сільгоспвиробникам і сільському населенню комерційні (консультації з питань розвитку рослинництва і тваринництва, створення і функціонування сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів і кредитних спілок, розвитку кооперації, навчання бухгалтерського і податкового обліку, контрольно-ревізійної роботи, складанню бізнес-плану, аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств тощо) та суспільно-корисні (навчання безробітних, розвиток сільських громад, розвиток об'єктів соціальної сфери, різні послуги з переліку комерційних послуг за умови укладення контракту на їх фінансування з бюджету, розвиток третейських судів в аграрній сфері тощо) послуги.

Паралельно з аграрними дорадчими службами для допомоги селянам створюються кредитні спілки. Їх завданням є мікрокредитування власників особистих селянських господарств для розширення своїх господарств, вирішення соціально-побутових проблем, створення нових робочих місць та досягнення ефективної зайнятості трудових ресурсів на селі. Процедура отримання кредиту в сільських міні-банках набагато простіша, ніж у звичайних банках, а процентні ставки значно нижчі. Щоб стати членом кредитної спілки, селянам потрібно зробити вступний внесок і покласти на депозитний рахунок незначну суму.

Підвищувати ефективність індивідуального сектору, створювати нові робочі місця на селі та консолідувати зусилля молоді працювати в сільській місцевості є метою Асоціації фермерів та землевласників України. Для цього вона прагне створити таку форму приватного господарювання, за якої зберігався б цикл: виробництво сільськогосподарської продукції – її промислова переробка і зберігання – реалізація. Велика увага приділяється розширенню фермерської кооперації, створенню обслуговуючих кооперативів, фермерських машинно-тракторних станцій, розвитку інформаційної мережі, в тому числі і на базі Інтернету.

Ефективність сільськогосподарського виробництва значною мірою залежить від рівня забезпеченості його трудовими ресурсами, рівномірної і раціональної їх зайнятості. Водночас необхідність управління ефективним використанням трудових ресурсів спричинила потребу у встановленні пропорцій їх розподілу й перерозподілу, збалансованості працевлаштування трудових ресурсів і робочих місць у сільському господарстві. Важливе значення при формуванні та ефективному розподілі трудових ресурсів у сільському господарстві має розроблення балансу трудових ресурсів.

Балансові розрахунки трудових ресурсів дозволяють економічно обґрунтувати рівень забезпеченості сільськогосподарських підприємств робочою силою, залучення її зі сторони, перерозподіл по окремих галузях, удосконалення спеціалізації виробництва, підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств. Водночас інтенсифікація сільськогосподарського виробництва вимагає підвищення ефективності використання трудових ресурсів, яке характеризується системою показників: коефіцієнт залучення трудових ресурсів у суспільне виробництво, коефіцієнт використання трудових ресурсів, коефіцієнт вивільнення працівників за рахунок введення засобів виробництва, коефіцієнт використання запасу праці, коефіцієнт трудової активності працівників, коефіцієнт виконання норм виробітку, коефіцієнт використання робочого часу, рівень продуктивності праці, коефіцієнт загального приросту трудових ресурсів, коефіцієнт руху трудових ресурсів на перспективу, коефіцієнт повної зайнятості економічно активного населення, коефіцієнт сезонності, розмах сезонності, помісячний розподіл затрат праці тощо.

Зазначені показники дають змогу визначати ефективність використання трудових ресурсів як в цілому по підприємству, так і в розрізі регіону. При цьому, кожен показник по своїй значимості є або самостійним, або дублюючим. У зв`язку з цим, для більш зручного використання, ці показники згруповано за певними ознаками та проаналізовано по групах (рис.6).


Подпись: ресурсні,Подпись: ресурсні

Рис.6. Класифікація показників, що характеризують ефективність використання трудових ресурсів у сільському господарстві

Для визначення ефективності використання трудових ресурсів необхідний інтегральний показник рівня ефективного використання трудових ресурсів у сільському господарстві, який враховуватиме значення окремих його складових і їх вагомість. Показники, які характеризують використання трудових ресурсів, мають бути самостійними і мінімально залежати один від одного, а коефіцієнт вагомості кожного з них - характеризувати його внесок у значення інтегрального показника.

За допомогою методу координат, який ґрунтується на математичній аналогії розміщення точок, що представляють показники, в n-мірному евклідовому просторі з урахуванням довжини їх координат, ці показники приведено до одного узагальненого показника. Зведення сукупності показників, що характеризують використання трудових ресурсів, до інтегрального показника (Кі) з врахуванням їх вагомості можна здійснювати за формулою:

Кі = (аКвик)² + (b/Ксез)² + (сКпр)²,

де a, b, c - коефіцієнти вагомості відповідно коефіцієнта використання трудових ресурсів (Квик), коефіцієнта сезонності (Ксез), коефіцєнта приросту продуктивності праці (Кпр).


ВИСНОВКИ

 

1.          Концептуально виділяють такі види зайнятості трудових ресурсів: повну, ефективну і раціональну. Повна зайнятість означає створення відповідних умов для забезпечення можливості працевлаштування трудових ресурсів. Ефективна зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці; забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць професійно-кваліфікаційній робочій силі. Поєднання повної і ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням перерозподілу працівників між видами діяльності та регіонами.

2.          Трансформаційні зміни у сільському господарстві значною мірою позначилися на сфері соціально-трудових відносин та ринку аграрної праці. Узагальненням цих змін стали реструктуризація зайнятості, створення нових сфер прикладання праці, рух робочої сили і різна кон’юнктура ринку праці. Змінити ситуацію можливо через ринкові і мотиваційні стимули на основі приватної власності. Однак без ринкових перетворень у сфері соціально-трудових відносин (зниження витрат, впровадження інформаційних технологій, поліпшення умов і оплати праці тощо) неможливо забезпечити ефективне використання трудового потенціалу і розв'язати проблему зайнятості. Тому необхідно комплексне використання функцій державного управління, яке допоможе забезпечити ефективність механізму реалізації соціально-економічної політики у сфері праці і зайнятості в сільському господарстві.

3.          Використання трудових ресурсів у сільському господарстві має певні особливості, які визначаються специфікою аграрної сфери. Насамперед вони пов`язані з технологією і умовами виробництва, рівнем технічної оснащеності та економічною необхідністю ведення особистого селянського господарства працівниками сільськогосподарських підприємств. Ці особливості мають різне походження і полягають у модифікуючому впливі на характер зайнятості в сільськогосподарському виробництві, визначають його потребу в трудових ресурсах.

4.          Формування ринкової економіки суттєво впливає на зайнятість сільського населення. В останні роки на селі спостерігається зниження рівня безробіття та зростання зайнятості. У більшості видів економічної діяльності кількість звільнених осіб перевищує кількість прийнятих. Виявлено тенденції кон`юнктури ринку праці у сільському господарстві: зменшується кількість вивільнених працівників; зростає обсяг вакансій та кількість працевлаштованих, в основному за рахунок зайнятості в особистих селянських господарствах.

5.          Покращення умов праці і відпочинку селян, стимулювання розвитку на селі підприємств зі зберігання і переробки сільськогосподарської продукції, виробництва промислових товарів, соціальної інфраструктури, підвищення рівня кваліфікації незайнятого населення та перепідготовка вивільнених працівників, організація громадських робіт з поліпшення житлово-комунальних умов, соціально-культурного і побутового обслуговування жителів села сприятимуть вирішенню проблеми зайнятості та поліпшенню зайнятості трудових ресурсів села.

6.          Для одержання загального результату від управління використанням трудових ресурсів його треба відслідковувати разом з іншими трудовими характеристиками - продуктивністю праці і оплатою праці. Основними чинниками підвищення рівня використання та ефективності праці трудових ресурсів у сільському господарстві є: достатність і своєчасність виплати заробітної плати та стимулюючих виплат за результати роботи, допомога підприємства у вирішенні побутових проблем своїх працівників, соціальна облаштованість та безпечні умови праці. Водночас на рівень продуктивності праці позитивно впливає й становлення власника і господаря на селі, тобто через єдність власності і праці досягається найвищий мотиваційний ефект. Зміни в галузевій структурі сільськогосподарських підприємств спричинили обмеження трудової зайнятості.

7.          Гарантом стабільного життя селян повинні виступати соціальні заходи, забезпечуючи умови для саморозвитку і самозабезпечення трудових ресурсів. При цьому необхідно створювати матеріальні стимули, враховувати ставлення до праці та трудову мотивацію. Посередником між роботодавцем і найманим працівником виступає держава, яка визначає принципи узгодження інтересів цих суб’єктів, створює умови для відновлення робочої сили і формує основу системи зайнятості. Тому необхідно забезпечення державою прийняття та виконання законодавчих і нормативних актів, які регламентують формування ефективної зайнятості трудових ресурсів. За умови вирішення проблем зайнятості в комплексі з політикою доходів, інфляційною і грошово-кредитною політикою, забезпеченням підбору, розстановки і раціонального використання кадрів, випередженням темпів приросту продуктивності праці над рівнем заробітної плати, зниженням рівня плинності кадрів шляхом розробки системи винагород тощо буде досягнута найвища ефективність використання трудових ресурсів аграрних підприємств.

8.          Для розробки стратегії управління використанням трудових ресурсів у сільськогосподарських підприємствах необхідно оцінити зовнішнє та внутрішнє середовище підприємства в їхньому взаємозв`язку та залежності. Найчастіше така оцінка здійснюється на основі СВОТ (SWOT)- аналізу, який на практиці проводять за допомогою стратегічного балансу - певного поєднання негативно і позитивно впливаючих на діяльність підприємства факторів (загроз і можливостей), що об`єктивно існують у зовнішньому оточенні підприємства та суб`єктивно оцінені керівниками, з відносно сильними і слабкими сторонами у функціонуванні підприємства.

9.          Аналіз факторів внутрішнього і зовнішнього середовища аграрного підприємства та ранжування їх по рівню впливу на використання трудових ресурсів у сільському господарстві дозволяє сформувати конкретний перелік слабких і сильних сторін, а також загроз і можливостей, на основі яких будують матрицю СВОТ - аналізу аграрного підприємства. Аналіз матриці показує, що на перетинах окремих складових груп факторів формуються поля з характерними сполученнями, які потребують певної стратегії ефективного використання трудових ресурсів у сільському господарстві за сценаріями реалій, загроз чи шансів.


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1.         Закон України “Про зайнятість населення” / Закони України. Т.1. / Ін-т законодавства. – К., 1996. – С.252-268.

2.         Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник.- К.: ІЗМН, 1996. - 512 с

3.    Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посіб. – 3-тє вид. – К.: Знання-Прес, 2002. – 313 с.

4.    Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор’єва М.І. Економіка праці й соціально-економічні відносини: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 440 с.

5.   Гончарук Т.П. Мотивація праці трудівників аграрної сфери // Регіональні перспективи. – 2002. - № 3-4 (22-23). - С.241-242.

6.    Гончарук Т.П. Про ефективність господарювання на селі в нових умовах // Вісник ХНАУ: Серія "Економіка АПК і природокористування". -2002. - № 8. - С.40-42.

7.    Гончарук Т.П. Результативність реформування сільськогосподарського виробництва // Науковий вісник НАУ. – 2002. –Випуск .- С. 246 – 249.

8.    Гончарук Т.П. Результативність трансформаційних процесів в сільськогосподарському виробництві // Вісник ХНАУ: Серія "Економіка АПК і природокористування". – 2004. - № 9. – С.87-92.

9.    Гончарук Т.П. Діяльність дорадчих служб – умова поліпшення соціально – економічного забезпечення регіонального розвитку // Вісник аграрної науки Причорномор`я. –2004. - Спец. випуск № 2 (26), том 1. – С. 88 – 93.

10.        Гончарук Т.П. Основні аспекти функціонування малих форм господарювання на селі // Вісник Харківського національного технічного університету сільського господарства: Економічні науки. - 2004. – Вип. 32. – С.269 – 272.

11.        Гончарук Т.П. Деякі особливості соціально - економічних змін на селі // Продуктивність агропромислового виробництва. - 2005.- № 2.-С.143 -150.

12.        Гончарук Т.П. Особливості трансформаційних перетворень в аграрному секторі економіки // Наукові праці Полтавської державної аграрної академії: Економічні науки. – 2005. – Том 3 (22). – С. 31 – 34.

13.        Гончарук Т.П. Вимоги до спеціалістів України нового покоління в умовах інтеграції сільськогосподарського виробництва // Зб. наук. статтей і доповідей учасників Третьої міжнародної конференції програми Tempus-Tasis Спільного Європейського Проекту “AGFED” (м. Біла Церква, 2001 р.). - 2001. - С.91 – 96.

14.       Гончарук Т.П. Вплив окремих факторів на зайнятість сільського населення у Київській області // Продуктивність агропромислового виробництва. - 2006.- №3.

15.       Гончарук Т.П. Деякі особливості сільськогосподарської діяльності в сучасних умовах //Зб. матеріалів третьої міжвузівської наук.-практ. конференції аспірантів. (м.Вінниця, 2003 р.). - 2003. – С. 167 – 169.

16.        Гончарук Т.П. Сільськогосподарське виробництво в умовах реформування // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції в двох частинах (м.Суми, 2003 р.). - 2003. - С.34 - 37.

17.        Гончарук Т.П. Стан та перспективи зайнятості трудових ресурсів у сільському господарстві // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Роль інформаційних технологій у забезпеченні конкурентоспроможності підприємств” (м. Полтава, 2006 р.). - 2006. – С.89-91.

18.        Гончарук Т.П. Роль трудових ресурсів у підвищенні конкурентоздатності сільськогосподарських підприємств // Матеріали п`ятої державної наукової конференції “Аграрна наука виробництву: проблеми економічного розвитку АПК” (м. Біла Церква, 2007 р.). - 2007. – С.

19.        Дієсперов В.С. Продуктивність сільськогосподарської праці: Моногр. – К.: ННЦ ІАЕ, 2006. – 274 с.

20.        Калина А.В. Економіка праці: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2004. – 272 с.

21.        Малиш М.Н., Окунчаєв Ш.З., Перебийніс В.І., Сердюк О.І. Мале підприємництво як складова стратегії розвитку сільських територій // Вісник наук. праць Луганського національного аграрного університету: “Економічні науки”.- 2006.-№ 62.- С.11-15.

22.        Осовська Г.В., Крушельницька О.В. Управління трудовими ресурсами: Навч. посібник. — К.: Кондор, 2003. - 224с.

23.        Перебийніс В.І. Соціально-трудові відносини: Методичні рекомендації. - Полтава: ПСП, 1996. –16 с.

24.        Перебийніс В.І. Проблеми теорії сучасного менеджменту // Економіка АПК. - 1997. - №7. - С. 95-95.

25.        Перебийніс В.І., Чумак В.Д., Малиш М..Н. Проблеми формування мотиваційного механізму в аграрному менеджменті / Регіональні перспективи.-2000.- № 2-3.- С.270 - 272.

26.        Перебийніс В.І. Організаційний ресурс управління // Економіка АПК. - 2002. - № 8. - С. 34-36.

27.        Перебийніс В.І., Руденко В.Б., Перебийніс О.В. Оцінка впливу факторів виробництва на ефективність функціонування підприємства / Проблеми розвитку соціально-економічних систем: Матеріали науково-практичної конференції (17-18 квітня 2003 р., м. Полтава). - Полтава: ПІБ МИТУ, 2003.- С.3-7.

28.        Перебийніс В.І. Кадровий фактор забезпечення конкурентоспроможності аграрних підприємств як суб`єктів ринку / Формування та розвиток аграрного ринку: Матер. Шостих зборів Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників (16-17 січня 2004 р., м. Київ). - 2004. - С. 367 - 374.

29.        Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 1997. – 120 с.

30.        Стратегічні засади економічного розвитку регіону / В.І.Перебийніс, С.С.Бакай, А.Т.Опря та ін. - Полтава: Головне управління економіки Полтавської облдержадміністрації, Полтавська державна аграрна академія, 2003. – 67 с.


Информация о работе «Управління трудовими ресурсами»
Раздел: Менеджмент
Количество знаков с пробелами: 87572
Количество таблиц: 8
Количество изображений: 4

Похожие работы

Скачать
61325
5
2

... іологічних та психологічних проблем організації праці, побуту та відпочинку працівників, розробка рішень та шляхів їх виконання; підвищення стабільності трудового колективу, його активності та ініціативі; підвищення ефективності системи соціального управління; пропаганда соціологічних та психологічних знань; розробка заходів по підвищенню задоволення працею. 2.2.4. Кадрова робота – засіб реалі ...

Скачать
22991
0
4

ухваленні ними своєчасних і обґрунтованих рішень. Розділ 1 Автоматизація управління трудовими ресурсами на рівні підприємства. Інформаційна база 1.1 Автоматизація управління трудовими ресурсами Сучасні автоматизовані системи управління персоналом призначені для оптимізації роботи, в першу чергу, керівництва і персоналу кадрових служб підприємств (крім бухгалтерії і деяких інших підрозд ...

Скачать
90040
7
3

... залежить від таких характеристик трудових ресурсів, як народжуваність, коефіцієнт смертності, міграційні потоки, а також плинність кадрів і зайнятість населення.   2 Характеристика ТОВ “МКТ”   Товариство з обмеженою відповідальністю «МКТ» (м. Чернігів) було організовано в 1998 році. Підприємство є самостійним суб'єктом. Є також юридичною особою, керується у своїй діяльності законодавством ...

Скачать
263245
7
0

... ї торгівельної мережі, спеціалізувався на пошуку постачальників унікальних товарів за максимально низькими закупівельними цінами, а також виконував функції заступника директора. З врахуванням наведених пропозицій організаційна структура управління Центру ‘’Торгпреса’’ матиме такий вигляд: Рис. 3.4.12 Організаційна структура управління Центру ‘’Торгпреса’’ після вдосконалення. Висновки В ході ...

0 комментариев


Наверх