Особливості групового прийняття управлінських рішень

1.         Особливості групового прийняття управлінських рішень

 

На даний момент не стоїть питання про те, яке рішення – колективне або індивідуальне є більш ефективним. Як правило, ефективне управління пов’язане з колегіальністю і спільним груповим рішенням питання всіма, хто має до нього будь-яке відношення.

Безумовно, є випадки, коли припускається прийняття рішення тільки керівником. Це виправдано тоді, коли:

-      керівник володіє більш широкими знаннями про предмет обговорення, ніж інші члени групи;

-      керівник впевнений у вірності прийнятого рішення і в нього немає ніяких сумнівів на цей рахунок;

-      рішення конкретного питання належить тільки до компетенції керівника;

-      прийняте рішення не принижує будь-чиїх інтересів;

-      відсутній час для проведення дискусій;

-      є певні особливі причини, щоб проблему не робити предметом обговорення групою.

Аналіз умов групового прийняття рішень представлений в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1.

Перевірка доцільності різних дій при прийнятті управлінських рішень при взаємодії 1/0, 1\1, 1\всі

№№	Критерії	Підхід
		1\0, якщо	1\1, якщо	1\всі, якщо
1.	Чия проблема?	моя	його і моя	наша
2.	Фактор часу	час відсутній	час є	час є
3.	Компетентність	повна	низька	недостатня
4.	Збір інформації	немає необхідності	по вертикалі, або по горизонталі	необхідно і по вертикалі і по горизонталі
5.	Згода	неможливо досягти	можливо досягти	можливо досягти
6.	Критичний аналіз	ніхто не залучається	проблема стосується тільки двох	проблема має значення для всіх
7.	Значення для колективу	мале	мале	велике
8.	Залучення і внесок інших	не мають значення	суттєві, корисні	необхідні, суттєві
9.	Значення відносно інших	ніякого	має	має
10.	Розуміння іншими цілі	немає необхідності	необхідно	необхідно
11.	Координація зусиль	немає необхідності	по вертикалі, по горизонталі	по вертикалі, по горизонталі
12.	Зміни норм	недоцільно	недоцільно	доцільно

 

Якщо процес прийняття рішення носить груповий характер, то для цього формується спеціальна команда.

Команда – група людей, в кількості 5-10 чоловік, з різною підготовкою, знаннями, вміннями, психологічними особливостями, залучені з різних сфер професійної компетентності, з різних функціональних відділів організації.

Структура команди представлена на мал. 3.1.

Після утворення команди слід дотримуватись таких правил функціонування команди (мал.3.1.).

Мал.3.1. Основні правила функціонування команди при розробці і прийнятті управлінських рішень

Процедура розробки і прийняття управлінських рішень при груповому методі представлена на мал.3.2.

Мал.3.2. Процедура розробки і прийняття управлінських рішень в групі

 

Найбільш типові способи прийняття рішень в групах представлені в таблиці.3.2.

Таблиця3.2.

Типові способи прийняття рішень в групах

№№	Спосіб прийняття рішення	Характеристика
1.	Авторитарне	Рішення приймає авторитетна особа. Цей метод може призвести до досить розумних рішень, якщо до того як його прийняти заслуховується і враховується думка всіх членів групи Разом з тим, члени групи таке рішення не сприймають як своє.
2.	Непомітне рішення	При розробці такого рішення хтось вносить пропозицію, виникає дискусія, чіткої позиції ніхто свідомо не висуває і рішення виникає ніби-то само по собі, без його усвідомлення
3.	Рішення меншості	При розробці такого рішення меншість вносить свої пропозиції, інші вважають, що рішення прийняли під тиском. Разом з тим мовчання не є ознакою згоди, тому можуть виникати конфлікти.
4.	Компромісне рішення	В цьому випадку приймається рішення яке ніхто конкретно не пропонував, так зване середнє рішення.
5.	Рішення більшості	Це рішення вважається демократичним і успішним. Виникає воно як правило в результаті досить серйозного обговорення і голосування, з урахуванням думки багатьох осіб.
6.	Рішення взаєморозуміння	Таке рішення виникає в результаті дискусії, без голосування і як правило має досить чітке пояснення чому прийнято саме це рішення.
7.	Одноголосне рішення	Таке рішення є досить рідким випадком, тому що складно досягти повної одностайності.

 

Прийняття управлінського рішення - це є одна з найбільш відповідальних робіт, яку виконує керівник. Якість рішення визначає весь хід процесу управління, кінцеві результати виробничої діяльності будь-якого підприємства. Це покладає на керівника і апарат управління велику відповідальність за прийняття рішення. Таким чином необхідно приділяти цій праці особливу увагу. Рішення потребує час на його розробку, аргументацію і вибір з декількох альтернатив та безпосередньо процес прийняття рішення. Тому керівництву підприємства необхідно регламентувати свій час і не відволікатись на менш значні питання, рішення яких повинно здійснюватись безпосередньо на їхньому рівні.

Відсутність такої схеми призводить до безладного нагромадження фактів, засобів логічного аналізу i різних методів, а отже, до надмірних витрат часу на вирішення завдань i до неправильних висновків.

В умовах ринкових відносин значення процедур підготовки й прийняття рішень особливо зростає.

Типовий технологічний процес прийняття рішення має бути складено так, щоб його можна було використовувати для прийняття рішень як інтуїтивно, так i з застосуванням математичних методів.

Сучасний керівник повинен приймати рішення в ситуаціях, які характеризуються інколи сотнями факторів. Але психологічно людина, як правило, в змозі сприймати в якості єдиної системи не більш ніж сім різних факторів.

Завдання для колективного рішення потрібно формувати таким чином, щоб виправити ситуацію, а не людей; лідеру потрібно не мислити за дискутантів, а змусити мислити їх самостійно.

При виявленні проблеми для вирішення симптоми більш очевидні, ніж самі проблеми, - варто уникати небезпеки зводити проблему до симптомів.

Слід пам‘ятати, що проблеми виникають в процесі впровадження не тільки “кепських” , але і “гарних” рішень.

Кожне управлінське рішення повинно задовольняти ряд вимог, у тому числі: цільову спрямованість, адресність, правоздатність, єдність і узгодженість, ефективність, конкретність у часі, своєчасність прийняття рішення, повноту, стислість і чіткість викладу рішення.

Але набагато частіше ситуації, з якими зіштовхуються керівники, не однозначні. Щодня на керівника навалюється кілька справ одночасно. І от у таких ситуаціях їм потрібний якийсь метод оцінки виникаючих задач, їхнього сортування, ранжирування, визначення пріоритетів і організації рішення. Ця процедура називається “оглядом ситуації”. Під ситуацією розуміється сполучення умов і обставин, що створюють визначену обстановку, у якій виникла проблема. Всі аналітичні процедури, що ми дотепер розглядали, являли собою послідовності кроків, що ведуть до заздалегідь наміченої мети. Кінцевим же результатом огляду ситуації є така організація роботи, що допомагає зосередитися на правильних задачах, вирішувати них у належному порядку, науково обґрунтованими методами. Здійснюваний огляд ситуації складається з наступних кроків: виявлення і розгляд задач (і тих їхніх наслідків, який варто поставити під контроль); поділ і уточнення задач (якщо це необхідно); обґрунтування, позначення пріоритетів (значимість, терміновість і тенденції); визначення відправної крапки майбутнього аналізу.

Приступаючи до розгляду процесу огляду ситуації, потрібно визначити співвідношення двох понять: "ситуація" і "задача". "Ситуація" — це подія, що сталася, вона завжди має тимчасові рамки. Але ситуацією є опис події. Прикладом може служити записка від вашого начальника, у якій міститься згадування про нове велике замовлення. Це відбулося, і про це з будучи саме прив'язаним до якогось конкретного рівня керівництва, часові або задачі. Випереджальне керування — це методика формалізації здорового глузду і логіки стосовно до умов здійснення стратегічного і тактичного керівництва підприємницькою діяльністю суб'єкта, що хазяює.

Грамотне рішення проблем і прийняття рішень — це сполучення надійних даних, правильної класифікації й оцінки альтернатив, точної оцінки ступеня ризику. Сьогодні основною запорукою успіху в управлінській діяльності є уміння "добувати і передавати інформацію". При цьому мова йде не про комп'ютери, а про здатності людини виробляти, класифікувати, аналізувати й оцінювати дані. А це основні компоненти випереджального керування.

Управлінське рішення служить інструментом чіткої організації і дисципліни, об'єктивно необхідними в процесі функціонування колективів підприємств незалежно від суспільної форми виробництва. Саме рішення є не що інше як директивний акт, що направляє, координуючий і стимулюючий колективну діяльність. Головний об'єкт його впливу — соціально-економічні відносини, процеси і явища, що виникають у виробництві.

Раціональність вироблення, прийняття і реалізації управлінських рішень визначає успіх підприємництва. Прийняте рішення завжди повинне бути найкращим варіантом дій з безлічі можливих у сформованих умовах господарювання. Рішення в бізнесі направляють, мобілізують, погоджують і координують дії персоналу фірм. При цьому якість рішень у першу чергу залежить від повноти і правильності відображення в них принципів і методів менеджменту. Рішення повинні бути, всебічно і глибоко обґрунтовані, об'єктивні, реалістичні, своєчасні, відповідати кінцевим цілям. Вироблення рішень базується на наступних положеннях: ясному баченні мети; всебічної обґрунтованості; реальності виконання; повноті і цінності інформації; усебічному розкритті якісних і кількісних параметрів рішення, можливих наслідках його реалізації; оцінці результатів і їхньої реальної ефективності (вигідності, прибутковості) рішення; розробці організаційного й економічного механізму реалізації рішення (що, хто, коли і як повинний робити і винагороджуватися за результати).

Дієвість і ефективність управлінських рішень залежить від того наскільки вони якісно розроблені і реалізовані. Суттєвий вплив на це мають особисті якості керівника, стиль керівництва, стан інформаційної бази і рівень технічної оснащеності управлінської праці.

Якісним вважається рішення яке є науково обґрунтованим, тобто виходить з конкретних потреб системи , сприяє її прогресу і не має негативних наслідків; яке є незаперечним, тобто дозволяє підтримувати узгодженість між встановленими завданнями і методами їх реалізації, між цілями і ресурсами, між рішеннями які були прийняті перед цим; яке є чітким, змістовним і має точне формулювання; яке є економічним, тобто витрати на його розробку не є більшими ніж ефект від його реалізації; які є стабільними, тобто не потребують постійного коригування; які є результативними, тобто кінцевий результат відповідає встановленій цілі.

Існують різні критерії оцінки ефективності управлінських рішень. В першу чергу це показники господарсько-фінансової діяльності підприємства. Крім того, це критерії якості самого рішення.

Таким чином, здатність давати імовірнісну оцінку ситуації заснована на наявності неповної, але достовірної інформації, а також на досвіді, інтуїції, розумових здібностях керівника. В такій ситуації доречно говорити про менедж­мент як про науку та мистецтво. Цілком зрозуміло, що навіть при на­явності імовірнісних оцінок можливих альтернатив менеджер ризикує. Необхідність прийняття рішень в умовах ризику приводить до не­обхідності розрахунку математичного сподівання.

Висновки

Важливе питання господарюючої практики заключається в тому, як підприємницька структура може виявляти свої проблеми і як вона їх може рішати. Кожне господарююче рішення повинно бути націлене на конкретну проблему, а правильне її рішення – це рішення яке дає максимум вигоди для господарюючого суб’єкту.

Ухвалення управлінського рішення - це вибір однієї з кількох можливих альтернатив. Тобто, це модель, у якій фігурує певне число варіантів та можливість обрати кращий з них. Відсутність вибору ускладнює процес ухвалення рішення. Ця ситуація передбачає, що рішення вже ухвалив хтось інший або непідвладні сили.

Всі управлінські рішення мають на меті сприяти до­сягненню організаційних цілей і знайти найкращий вихід з конкретної ситуації. Рішення вважається організаційним, коли його приймає керівник або особа, яка відповідальна за його роз­робку та ухвалення, з метою виконання посадових обов'язків. При здійсненні будь-якої з управлінських функцій менеджер найчастіше має справу з вирішенням схожих проблем, що є типовими для всіх ор­ганізацій і мають розбіжності лише у характері конкретної організації.

В основі процесу прийняття рішень по керуванню фірмою лежать чотири основних принципи, ігнорування яких (повних або часткове) може привести до помилкових рішень і незадовільних результатів. Дотримання ж цих принципів дає можливість приймати якісні рішення на всіх рівнях організації.

Як правило, для успішного здійснення процесу прийняття управлінських рішень менеджерові необхідно пройти сім основних його етапів.

Прийняття управлінського рішення - це є одна з найбільш відповідальних робіт, яку виконує керівник. Якість рішення визначає весь хід процесу управління, кінцеві результати виробничої діяльності будь-якого підприємства. Це покладає на керівника і апарат управління велику відповідальність за прийняття рішення. Таким чином необхідно приділяти цій праці особливу увагу. Рішення потребує час на його розробку, аргументацію і вибір з декількох альтернатив та безпосередньо процес прийняття рішення. Тому керівництву підприємства необхідно регламентувати свій час і не відволікатись на менш значні питання, рішення яких повинно здійснюватись безпосередньо на їхньому рівні.

Вихід з ситуації, що склалася, може бути здійснений у різні строки, різними шляхами та із залученням більших чи менших засобів. Усі ці аспекти мають бути врахованими при розробці управлінського рішення.

Отже, управлінське рішення – це сукупний результат творчого процесу суб’єкта та дій колективу об’єкта управління з вирішення конкретної ситуації, що виникла у зв’язку з функціонуванням системи.

Список літератури

 

1.         Конституція України.- К.,1996

2.         Герчикова И.Н. Менеджмент. М.: «Банки и биржи». «ЮНИТИ», 1995.

3.         Жигалов В.П. Основы менеджмента и управленческой деятельности 1-2 ч. М.: Перспектива, 1993.

4.         Жигалов В.П., Шимановська Л.М. Основи менеджменту і управлінської діяльності.- К.: Вища школа. 1994.

5.         Завадський Й.С. Менеджмент. -К.: УФІМБ,

6.         Курочкин А.С. Организация управления предприятием. Учебник. – К.: МНУП, 1996.

7.         Маркина И.А. Альбом наглядных пособий по менеджменту. -М.: Дело, 1995.

8.         Маркина И.А. Теория и история современного менеджмента. -М.: Дело, 1994.

9.         Мескон Н.Х., Хедоури Ф., Альберт М. Основы менеджмента. – М.: Дело, 1992.

10.       Наука управляти з історії менеджменту. Хрестоматія. – К.: Либідь, 1993.

11.      Наука управляти з історії менеджменту. Хрестоматія. – К.: Либідь, 1993.

12.       Поршнев В.А. Управление организацией. – М.: Дело, 1996.

13.       Рузавич Г.И. Основы рыночной экономики. – К.: Полиграфкнига, 1993.

14.      Савицкая А.Л. Анализ хозяйственной деятельности. – М.: Экономика, 1992.

15.       Саймон А.К. и др. Менеджмент в организациях. - М.: Экономика, 1995.

16.      Тарнавська Н.П. Пушкар Р.М. “ Менеджмент: теорія та практика” Тернопіль 1997 рр.

17.      Учебник. Современный менеджмент теория и практика. - К.: Либідь, 1994.

18.       Учебное пособие. Основы менеджмента. - М.: «Центр», 1998.