3. Зміст і характер праці

Праця, виступаючи як процес взаємодії людини і природи, у той же час обумовлює і визначає відносини між її учасниками. Аналізуючи структуру суспільної праці, виділяють такі категорії, як зміст праці та соціально-економічний характер праці.

Зміст праці розкривається взаємодією людини з природою, це сукупність якісно визначених трудових функцій, спрямованих на виробництво матеріальних благ, це конкретні види трудової діяльності в процесі виробництва. Соціально-економічний характер праці виражає форму її громадської організації, відмітні риси, що властиві тому чи іншому способу виробництва, є сукупністю відносин між учасниками трудового процесу.

Один із найважливіших методологічних аспектів дослідження праці – пізнання її функцій. При всім різноманітті не можна не відзначити їхньої діалектичної єдності. У своїх основних суспільних функціях праця виступає як:

спосіб задоволення потреб (перша і найважливіша функція праці, з якої починається суспільне буття людини);

творець суспільного багатства (діяльність, за допомогою якої людина, задовольняючи свої потреби, опосередковує, регулює, контролює обмін речовин між собою і природою);

творець суспільства і фактор суспільного прогресу (задовольняючи потреби і створюючи багатство, праця лежить в основі всього суспільного розвитку – формує соціальні шари суспільства й основи їхньої взаємодії);

творець людини (створюючи всі цінності людського буття, виступаючи як суб'єкт суспільного розвитку, прилучаючи до праці суспільство в цілому, людина розвиває і сама себе – здобуває знання та професійні навички, формує навички спілкування і взаємодії);

сила, що відкриває людству шлях до волі (дає людям можливість враховувати заздалегідь усе більш віддалені природні і суспільні наслідки своїх дій). Ця функція як би резюмує всі попередні, тому що саме в праці і за допомогою праці суспільство пізнає як закони свого розвитку, так і закони природи.

Отже, функції праці взаємозалежні і взаємообумовлені. Розвиток функції праці як творця суспільного багатства створює передумови для дії функції праці, що формує людину. Остання, усе більш розширюючи сферу свого прояву в результаті соціального прогресу, відкриває більший простір для дії першої, а обидві вони прискорюють науково-технічний і соціальний прогрес, створюють передумови для задоволення постійно і всебічно зростаючих потреб людей. При аналізі змісту праці враховується, що в процесі праці здійснюються наступні функції:

логічна, пов'язана з визначенням мети і підготовкою системи необхідних трудових операцій;

виконавська – приведення засобів праці в дію різними способами в залежності від стану продуктивних сил і безпосередній вплив на предмети праці;

реєстрації і контролю – спостереження за технологічним процесом, ходом виконання наміченої програми;

регулювання – коректування, уточнення заданої програми.

Кожна з названих функцій у тому чи іншому ступені може бути присутньою у праці окремого працівника, але неодмінно властива сукупній праці. В залежності від переваги тих чи інших функцій у трудовій діяльності людини визначається складність праці, складається конкретне співвідношення функцій розумової і фізичної праці.

Головними факторами, що змінюють зміст праці, являються розвиток засобів виробництва, науково-технічний прогрес, перетворення техніки і технології виробництва. Під дією цих факторів праця поступово звільнюється від обмежень, що стримують можливості людського організму. Людина зі своїми здібностями і навичками до праці, як і раніше, залишається головним елементом виробництва, але зміст праці міняється. Він реалізується в дії по використанню наукових знань, здійсненню контролю і регулювання в точній відповідності з вимогами досягнень науки і техніки.

Економічна наука, розглядаючи процес суспільного розвитку, виділяє в ньому періоди не тільки за рівнем розвитку продуктивних сил (характеру знарядь праці), але й по формі їхнього застосування (характеру відносин людей у процесі створення матеріальних благ і послуг). Ключову роль способу виробництва в розвитку людства виділяли ще політекономи XVIII в. (А. Сміт, Д. Юм), але в найбільш розгорнутому вигляді це знайшло відображення в роботах К. Маркса. В них показаний історичний генезис суспільства як поєднання матеріально-речовинних, соціально виробничих і соціально-культурних факторів.

Суспільний поділ праці ще в умовах рабовласництва сприяв відокремленню розумової діяльності в самостійну сферу. Поряд з масою людей, що виконують просту фізичну працю, виділяються деякі привілейовані члени суспільства, що займаються державними справами, керуванням виробництвом, мистецтвом і наукою. З розвитком мануфактури, особливо великого машинного виробництва, поділ праці на розумову і фізичну відбувається вже безпосередньо на виробництві. Велике машинне виробництво, поглиблюючи суспільний поділ праці, відокремивши виробника від засобів виробництва, перетворює його у виконавця, позбавленого можливості виявляти свою суспільну волю. Складна кооперація праці припускає поділ праці, коли в єдиному виробничому процесі поєднуються різні, але взаємозалежні конкретні види праці. У сучасній праці між окремими працівниками затверджуються визначені виробничі відносини, насамперед відносини кооперації і поділу праці.

В умовах сучасного машинного виробництва міняються кількісні співвідношення між працівниками, зайнятими різними видами праці. Важлива особливість такої кооперації полягає в тому, що всі її учасники виконують строго відособлені, часткові функції. Їхня праця розділена в часі й у просторі. Це викликає відому роз'єднаність трудових дій членів даної кооперації, у той же час сам процес праці виступає як єдине ціле. Необхідність чітких погоджених дій у трудовому процесі всіх його учасників викликана організаційною і технологічною потребами виробництва.

Виробничі відносини, розглянуті під кутом зору поділу і кооперації праці, дають лише загальну характеристику суспільної форми праці. Властиві тому чи іншому ступеню розвитку людства специфічні риси праці можна зрозуміти лише виходячи з форми власності на засоби виробництва. Характер з'єднання працівника з засобами виробництва визначає соціальний характер і соціальну природу праці. Якщо зміст праці характеризує рівень розвитку продуктивних сил, технічний спосіб з'єднання особистісного і речовинного елементів виробництва, то соціальний характер і соціальна природа праці відбивають соціально-економічне положення працівника в суспільному виробництві, ті особливості виробничих відносин, при яких відбувається праця.

Головними елементами системи виробничих відносин, що визначають характер праці, є:

відношення трудящих до засобів виробництва, форма власності на засоби виробництва;

мета, на ім'я якої здійснюється праця безпосередніх виробників, зв'язок між працею індивідуума і сукупною працею суспільства, що характеризує форму прояву суспільної природи праці;

ступінь соціальних розходжень у праці, обумовлених відносинами соціальних груп (класів) до засобів виробництва, розходженням у рівні підготовки працівників і виконанні ними різнорідних функцій у процесі праці. Ці сторони способу виробництва, в свою чергу, визначають відношення самих виробників до власної праці, відносини розподілу продуктів праці, а також спосіб організації праці в суспільстві.

У рабовласницькому і феодальному суспільствах присвоєння власниками засобів виробництва чужої праці засноване на позаекономічному примусі, тобто на особистій залежності трудящих від панівних класів. Для капіталізму (індустріального і постіндустріального суспільства) характерна система найманої праці, заснована на економічному примушуванні. Безпосередні виробники (робітничий клас і селяни), позбавлені засобів виробництва, змушені продавати свою робочу силу власникам засобів виробництва. Останні привласнюють істотну (нерідко велику) частину праці і продукту праці найманого робітника – додаткову працю і додатковий продукт, що виступають в ролі додаткової вартості. Дрібні приватні власники засобів виробництва, які не використовують найманої праці, роблять продукти і послуги за допомогою або індивідуальної праці, або кооперованої (кооперативи, товариства, сімейні об'єднання і т.ін.).

Теорія соціалізму розглядає працю як загальну, свідому, планомірно здійснювану діяльність вільних від експлуатації, об'єднаних на колективістських початках членів суспільства, спрямовану на створення матеріальних і духовних благ в умовах задоволення зростаючих потреб самих трудящих і суспільства в цілому. При цьому соціалістична держава здійснює контроль над мірою праці і мірою споживання.

Викладене вище відбиває сутність формаційного підходу до розгляду історичних ступенів розвитку суспільства в цілому і праці зокрема. У даному випадку увага акцентується на соціально-класовій структурі суспільства, ступені відчуження знарядь праці і працівника, що приводить їх у дію, природі рушійних класово-політичних сил при переході від однієї економічної формації до іншої. Однак безсумнівна перевага такого підходу полягає в тому, що він затверджує матеріалістичне тлумачення процесу суспільного розвитку, ставить в основу роль економіки в житті суспільства. У той же час варто помітити, що, обравши критерієм економічний фактор, формаційний підхід принижує роль факторів неекономічних, применшуючи роль в історії творчої активності людини.

У науці існує й інший підхід до періодизації історичного розвитку людства. Це цивілізаційний підхід. Він припускає розгляд різних типів розвитку виробництва і загальнолюдської культури. При такому підході в центрі – людина як втілення всіх суспільних відносин, розвиток її здібностей, інтересів і устремлінь, що формують, у свою чергу спонукальні стимули до праці, вибір сфер її використання. За думкою прихильників такого підходу (росіянин – соціолог Н.Я. Данилевський, німецький філософ Ф. Шпенглер, англієць А. Тойнбі), загальноцивілізований критерій переборює риси обмеженості, властиві формаційному підходу, тому що він:

замість того, щоб особливо виділяти роль виробничо-економічних факторів, враховує єдність матеріального і духовного в умовах підвищення ролі факторів соціокультурних;

зміщує акцент із речовинного багатства на розвиток людини,

призначає визначальну роль не виробничим відносинам, а всій сукупності суспільних відносин, втілених у життєдіяльності людей;

трактує розвиток не як строго лінійний процес, а як процес, що припускає співіснування різноманітних станів суспільств із різними рівнями розвитку окремих елементів матеріальної і духовної культур.

Необхідно підкреслити, що нові підходи не заперечують колишніх і ні в якому разі не применшують очевидної ролі економічних процесів, що забезпечують існування людини


Література

 

1.     Адамчук В.В. и др. Экономика труда: Учебник / В.В. Адамчук, Ю.П. Яковлев, Ю.П. Кокин, Р.Я. Яковлев. Под ред. В.В. Адамчука. М.: ЗАО «Финстаинформ», 1999.

2.     Адамчук В.В., Ромашов О.В., Сорокина М.Е. Экономика и социология труда: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 2001. – 407 с.

3.     Батяев А.А. Идеальный персонал – профессиональная подготовка, переподготовка, повышение квалификации. Изд.: Альфа-Пресс, 2007 – 176c.

4.     Новиков Е.В., Колбачева Т.А., Новик Е.В., Колбачев Е.Б. И др., Организация, нормирование и оплата труда на предприятиях. Издательство: ФЕНИКС, ТОРГОВЫЙ ДОМ, 2004. – 224c.

5.     Петюх В.М. Ринок праці: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2000. – 256 с.

6.     Рофе А.И., Лавров А.С., Галаева Е.В., Стрейко В.Т. ЭКОНОМИКА ТРУДА учебник для вузов, высш. Уч. Издательство: МИК, 2008 – 304c.

7.     Рофе А.И. Организация и нормирование труда. – М.: МИК, 2001. – 320 с.

8.     Рофе А.И. Экономика труда. – М.: МИК, 1996. – 128 с.

9.     Рофе А.И., Збышко Б.Г., Ишин В.В. Рынок труда, занятость населения, экономика ресурсов для труда: Учеб. пособие. – М.: изд-во МИК, 1997, – 160 с.

10.  Рощин С.Ю., Разумова Т.О. Экономика труда (экономическая теория труда). Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 400 с.

11.  Слезингер Г.Э. Труд в условиях рыночной экономики. Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М, 1996, – 336 с.

12.  Управление персоналом в условиях соціально рыночной экономики / Под. ред. Р. Марра, Г. Шмідта. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1997. – 480 с.

13.  Экономика труда и социально-трудовые отношения. /Под. ред. Г.Г. Меликьяна, Р.Г. Колосовой. – М.: ЧеРо, 1996. – 350 с.


Информация о работе «Праця та її роль у розвитку людини і суспільства»
Раздел: Менеджмент
Количество знаков с пробелами: 23686
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 1

Похожие работы

Скачать
664560
27
18

... ів є актуальною, оскільки на її основі реально можна розробити формувальні, розвивальні та оздоровчі структурні компоненти технологічних моделей у цілісній системі взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків. На основі інформації, яка отримана в результаті діагностики, реалізується ме­тодика розробки ефективних критеріїв оцінки інноваційних ...

Скачать
129608
2
0

... і) так званих первинних груп - сім'я, сусіди, товариські об'єднання. Відомі західні соціологи (А.Мейо, Я.Морено, Дж.Хоманс та ін.) обґрунтували теорію малих груп. К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін підкреслювали історичний характер соціальної структури суспільства та домінантну роль у ній таких соціальних об'єднань, як класи. До речі, В.Ленін підкреслював досить високу невизначеність поняття соціальної ...

Скачать
191131
0
0

... та не допускати зловживань з її боку, або що такі процеси в Україні наростають (опитування проводилось в середині 2008 р.). 2.3 Євроінтеграція України, як один зі шляхів формування громадянського суспільства в Україні Розвиток громадянської самоорганізації в Україні має давні корені. Перші прояви слід шукати в ХІХ ст.: суспільно-культурні «общества грамотності» і «тверезості» на Східних і ...

Скачать
82996
0
1

... , зародження в ній елементів нової майбутньої гуманістичної формації. Україна поки що в цілому знаходиться на другому етапі технічного розвитку, перехід до постіндустріального ТСВ – це справа майбутнього. Першою формою суспільного виробництва було натуральне господарство, яке існувало і було пануючим протягом тривалого періоду людської історії. Лише пізніше стали з’являтися елементи товарного ...

0 комментариев


Наверх