Нормативно-правовий акт-основне джерело системи права України

3. Нормативно-правовий акт-основне джерело системи права України

       а) характеристика нормативно-правових актів

Основним джерелом права бiльшостi сучасних держав є нормативно-правовий акт. Нормативно-правовим актам властивий ряд особливостей.

По-перше, вони мають державний характер. Держава наділяє органи, організації, посадових осіб правом приймати нормативно-правові акти, тобто правотворчою компетенцією. Вона ж забезпечує і реалізацію прийнятих нормативно-правових актів, включаючи і примусовий вплив на осіб, що ухиляються від їхнього виконання.

По-друге, нормативно-правові акти приймаються не всіма, а строго визначеними суб'єктами, спеціально уповноваженими на те державою. При цьому кожен суб'єкт правотворчої діяльності має рамки своєї компетенції. Міністр, наприклад, може видати нормативний наказ, але не уповноважений приймати укази або постанови.

По-третє, ці акти приймаються з дотриманням певної процедури.

По-четверте, вони мають тимчасові, просторові і суб'єктні межі дії.

По-п'яте, завжди містять юридичні норми. Наявність у цих актах юридичних норм і робить їх нормативними, загальнообов'язковими.

Нормативно-правові акти:

а) диференційовані, оскільки механізм держави має розгалужену структуру органів з визначеними правотворчими повноваженнями та значним об’ємом інших функцій, які реалізуються за допомогою видання юридичних актів;

б) ієрархієзовані, тому що ця система будується на основі різної юридичної сили актів;

в) конкретизовані за предметом регулювання, суб’єктах виконання і реалізації права, вказівки на які містяться в джерелах.

Таким чином, нормативно- правовий акт - це письмовий документ, який вмiщує юридичнi норми. Це найрозповсюдженiша форма сучасного права.

б) види і форми нормативно-правових актів:

За юридичною силою всі нормативні акти поділяються на законодавчі і підзаконні.

Законодавчі акти – це акти органа законодавчої влади – Верховної Ради України, які мають найвищу юридичну силу, приймаються в особливому порядку і спрямовані на регулювання найосновніших суспільних відносин. До законодавчих актів відносяться Конституція України, регламент Верховної Ради України, закони України, кодекси, постанови.

За своїм значенням законодавчі акти поділяються на конституційні (основні) і звичайні (поточні).

Конституційні акти (закони) – це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами, мають юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини в країні.

Усі закони мають вищу юридичну силу, яка проявляється в тому, що:

-     ніхто, крім органів державної влади, не може приймати закони, змінювати чи відміняти їх;

-     усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися у відповідності з законами;

-     у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акта діють норми закону;

-     тільки законодавчий орган може підтвердити чи не підтвердити прийняття закону в разі повернення його Президентом за відкладним вето.

Звичайні законодавчі акти приймаються на основі Конституції і конституційних законів України в розвитку їх основних положень.

Кодеси України регулюють комплекс відношень і охоплюють своєю дією певні галузі права України. Зміни і доповнення в Кодекс вносяться тільки законодавчими актами.

Постанови – це також одна з різновидностей законодавчих актів, але, на відміну від кодексів, регулюють певний вид відносин, який охоплюється дією норм тих чи інших галузей права.

Особливе місце серед законодавчих нормативних актів займає Регламент Верховної Ради України, який є по суті законом конституційного характеру і детально визначає порядок діяльності органу законодавчої влади України.

Підзаконні нормативно-правові акти – це результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб), уповноважених на те державою громадських об’єднань по встановленню, впровадженню в дію, зміні чи відміні нормативних письмових документів, що розвивають чи деталізують окремі положення законів.[1]

За суб’єктами нормотворчості нормативні акти поділяються:

-     Верховної Ради України – закони і постанови;

-     Президента – укази;

-     органів виконавчої влади:

-     Кабінету міністрів – декрети і постанови;

-     керівників міністерств і відомств – інструкції, вказівки, нормативні накази;

-     місцевих рад народних депутатів – рішення і нормативні ухвали;

-     виконавчих комітетів місцевих рад – рішення;

-     керівників управлінь і відділів місцевих рад та керівників обласних і районних державних адміністрацій;

-     адміністрацій державних підприємств, установ, організацій – нормативні накази.

У деяких випадках нормативного характеру набувають волевиявлення населення в результаті всеукраїнського чи регіонального референдумів, певних громадських об’єднань, трудових колективів, форма яких може бути різною (рішенні, постанова і т. ін.).

Нормативно-правові акти діють у часі, просторі і по колу осіб.

При характеристиці дії нормативно-правових актів у часі слід розрізняти:

а) введення в дію;

б) припинення дії;

в) зворотну силу дії.

У теорії права розглядаються такі варіанти введення нормативно-правового акту в дію:

а) після 10 днів з моменту його опублікування;

б) термін установлюється у самому нормативному акті чи спеціально прийнятому акті;

в) якщо нормативний акт не публікується, то з моменту його одержання виконавцем.[6]

Припиняють свою дію нормативно-правові акти внаслідок:

а) закінчення терміну давності, на який видавався акт;

б) прямої відміни конкретного акта;

в) фактичної відміни акта іншим актом, прийнятим з того самого питання.

Зворотня дія – це така дія на правовідношення, де припускається що новий нормативний акт існував у момент виникнення правовідношення. Загальне правило таке: “Норма права зворотної сили не має”. Але вийнятки, наприклад у кримінальному, адміністративному законодавстві мають місце. Так, якщо нормативний акт прийнятий після скоєння правопорушення, пом’якшує чи звільняє від юридичної відповідальності, то акт має зворотну силу, а якщо установлює чи обтяжує – то така норма (чи акт) зворотної сили не має.

Дія нормативних актів у просторі характеризується певною територією:

-     держави в цілому;

-     відповідного регіону;

-     адміністративно-територіальної одиниці;

-     відповідного підприємства, організації.

Щодо кола осіб нормативно-правові акти діють на громадян України, осіб без громадянства, іноземних громадян.

Вийнятком вважаються окремі іноземні громадяни, які мають імунітет від юриздикції держави перебування. Це окремі дипломатичні і консульські працівники, питання яких про юридичну відповідальність вирішується на підставі юридичних угод.

Крім того нормативно-правові акти класифікуються за:

-     суб’єктами ухвалення:

1)   акти органів держави;

2)   народу в процесі референдуму;

3)   громадських об’єднань;

4)   трудових колективів;

5)   спільні акти органів держави і недержавних формувань;

-     за галузями законодавства;

1)   цивільні;

2)   кримінальні;

3)   кримінально-процесуальні та ін.[5]

в) нормативно-правовий акт-основне джерело системи права України

Оскільки основною формою права в Україні є нормативно-правовий акт, то під джерелами права слід розуміти зовнішнє вираження нормативно-правових актів, які приймаються і діють з метою регулювання суспільних відносин. Різноманітність цих відносин, а також розмежування функцій державних органів припускають наявність багаточислених нормативних актів. Виходячи з цього, важливе теоретичне і практичне значення має відмежування одних нормативних актів від других за визначеними критеріями.

Нормативні акти,вважає Олійник, містять юридичні підстави (норми права) для вирішення індивідуальних справ. Нормативно-правовий акт виступає не тільки джерелом у юридичному розумінні, але і фактичним джерелом: це той резервуар, з якого люди черпають знання про юридичні норми.

Таким чином, нормативний акт – це офіційний документ, створений компетентними органами держави і містить загальнообов’язкові юридичні норми (правила поведінки).

Нормативно-правовий акт є результатом діяльності компетентних суб’єктів, яку називають правотворчістю. Це діяльність державних органів і посадових осіб, громадських організацій, уповноважених на те державою, а також усього народу України, яка спрямована на утворення, зміну чи відміну нормативно-правових актів.

Нормативно-правові акти - основне джерело права не тільки в Україні. Вони стали такими в даний час практично у всіх правових системах світу, навіть там, де історично господарював правовий звичай і судовий (адміністративний) прецедент.

Поширеність нормативно-правових актів пояснюється незаперечними перевагами такого способу вираження юридичних норм саме з точки зору загальнолюдських принципів права, які поступово впроваджуються в право соціально-демократичної орієнтації.

До таких переваг зокрема належать можливості:

-     найбільш чітко, ясно, однозначно формулювати зміст юридичних прав і обов’язків;

-     якнайшвидше довести до відома адресатів юридичної норми її зміст;

-     забезпечити сприятливі умови для швидкого відшукування потрібної юридичної норми;

-     створити умови для правильного, адекватного розуміння, з’ясування адресатом норми її істинного змісту;

-     оперативно змінювати чи скасовувати юридичну норму;

-     здійснювати впорядкування, погодження, систематизацію численних юридичних норм.

-       виходить від строго визначених правотворчих органів і осіб, які наділені строго визначеною компетенцією;

-       приймається в чітко визначеному порядку;

-       має встановлену форму і реквізити ;

-         має порядок вступу в силу і сферу дії;

-       може бути змінений в залежності від соціальних потреб.

У цьому зв'язку нормативно-правові акти варто відрізняти від індивідуальних і інтерпретаційних актів.

Індивідуальні правові акти - це акти державних органів, недержавних організацій, посадових осіб, що виражають рішення суду (вирок, наказ).

Індивідуальні акти – це акти застосування права, тому їх називають ще правозастосувальними. Вони мають, як правило, разове застосування, адресуються конкретним особам або організаціям і обов'язкові для виконання тільки ними.

На відміну від індивідуальних, нормативно-правові акти мають загальнообов’язковий характер і відрізняються неконкретністю адресата, тобто обов’язкові не для окремої конкретної особи, а для всіх суб'єктів, на яких вони поширюються. Діють нормативно-правові акти відносно довгий час і не вичерпують себе фактами їхнього застосування.

Нормативно-правові акти слід також відрізняти від інтепретаційних актів, тобто актів роз'яснення (тлумачення) норм права. Від нормативно-правових останні відрізняються тим, що не містять нових юридичних норм, а лише роз'ясняють існуючі.

Висновки

Закінчивши роботу над даною курсовою, можна з впевненістю сказати про її безперечні переваги, її необхідність для студентів як майбутніх правників. Адже, вона сприяє глибокому розкриттю і внутрішньому проникненню у поняття таких першочергово базових елементів правової науки, як поняття “права”, “джерела права”, видів джерел (форм) права. А також акцентує увагу на ролі нормативно-правового акта у сфері юридичної науки, розглядає його як основний елемент системи права України.

Цим самим така робота (матеріал роботи) є корисною для кожного громадянина України. Простота і достатня докладність викладки матеріалу, практичність застосування і змістовність є основною перевагою цієї курсової роботи. Центральним питанням теми є джерела (форми) права, тому розкриттю самого поняття права і форми права, видів форм роз’ясненню переваг нормативно-правового акту над іншими джерелами права виділено найбільша частка об’єму роботи.

На основі вищевикладеного можна зробити висновок, що форми (джерела) права мають винятково велике значення для зміцнення законності в правовій державі. Досконалість названих форм (джерел) насправді залежить від рівня теоретичних уявлень про неї і від якості усіх видів юридичної практики. Юридична наука покликана своєчасно готувати рекомендації для поліпшення форм права, а практика повинна вміло реалізувати пропозиції вчених в цілях створення гнучкої, динамічної і ефективно функціонуючої системи джерел права. Від якості цієї системи права залежить тривкість законності в державі.

Які основні шляхи вдосконалення форм (джерела) права в сучасній Україні? При поліпшенні форм права треба повніше врахувати юридичні традиції України, узяти все краще з минулих здобутків правової системи.

Крім того, в будь-якій сучасній державі джерела права (і перш за все закони, статути парламенту) упорядковані, але разом з тим вони не є строгою системою, особливо акти підзаконної правотворчості, правові звичаї і прецеденти. Швидше за все це сукупність нормативних та інших юридичних актів, які встановлюють визначений правовий режим.

Список використаної літератури

1. Право:Учебник для вузов/ А.И.Косаров, М.В.Малинкович, С.Д.Покревская и др., Под ред. проф. Н.А.Тепловой, проф. М.В.Малинкович.-2-е изд., перераб. и доп.-М.:Закон и право, ЮНИТИ, 1998.

2. Основи теорії права: Навчальний посібник/ А.А.Нечитайленко - Харків, 1998.

3. Основи держави і права: Навч. посібник / Гусарев С.Д., Калюжний С.А. та ін.; За ред. Колодія А.М. і Олійник А.Ю. – К.: Либідь, 1997.

4. Правознавство: підручник /за ред. Настюка М. – Львів: Світ, 1995.

5. Рабінович П.М., Основи загальної теорії права та держави. - К.: 1999.

6. Алексеев С.С., Общая теория права. - Т.1-М:, юр. лит., 1981.

7. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ За редакцією В.В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997

8. Основи конституційного права України: підручник/ За редакцією В.В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997