Особистим законом фізичної особи вважається право держави,громадянином якої вона є

2. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав,її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце проживання або
займається основною діяльністю.
 3. Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності - місце перебування.

Стаття21. Ім'я фізичної особи
 1. Права фізичної особи на ім'я, його використання та захист визначаються її особистим законом, якщо інше не встановлено законом.

42.Юр.о. в МПП.

Юр.о. є активними суб’єктами МПП. Це підприємства, організації, установи, створені відповідно до законодавства певної країни. Проте поняття юр.о. не в усіх правових системах є нормативно визначеним. У законодавстві та практиці, як правило, визнається, що юр.о.створюється у порядку, передбаченому законодавством, має майно, права та обов’язки, переважно майнові, самостійно виступає в цивільних правовідносинах та господарському обігу, відповідає за зобов’язаннями з договорів та деліктів. Юр.о. можуть под. на суб’єкти пуб. та прив. права в залежності від природи акта, внаслідок якого їх створено. Юр.о.пуб.права переважно виникають у розпорядчому порядку на підставі спеціальних публічно-правових актів, прийнятих компетентними державними органами (закон, декрет, указ, адміністративний наказ). До таких осіб належать органи управління адміністративно-територіальними одиницями, торгові, торгово-промислові палати, університети, музеї, державна залізниця, державний банк.

Юр.о. прив. права опубліковуються у спеціальних реєстрах або отримують спеціальний дозвіл від компетентних органів. Це банки, страхові компанії. На них поширюються норми цивільного або торговельного права. Перехід юр.о. з однієї форми у іншу здійснюється відповідно до норм права без припинення діяльності цієї особи.

Особистий статус юр.о.означає її правове положення, зокрема, чи є ця особа юр.чи просто спілкою фіз.осіб, порядок її створення та припинення існування, структуру, управління нею, поширення певного виду правового режиму на здійснення нею прав та обов’язків, визначення обсягу правоздатності, реалізацію ліквідаційного залишку після припинення її діяльності.У зв’язку з діяльністю ТНК у міжнародній практиці виникло питання про визнання їх міжнародними юридичними особами. Сьогодні такими вважаються особи, створені: 1) безпосередньо міжнародним договором або 2) на підставі національного законодавства, прийнятого відповідно до міжнародного договору.

43. Держава як суб’єкт МПрП

Держава вступає у різні майнові відносини, внаслідок чого відбувається її розвиток та розвиток суспільства в цілому. Треба зауважити, що відносини з іншими державами, міжнарод­ними організаціями, юридичними чи фізичними особами поді­ляються на два види. По-перше, такі, що регулюються нор­мами м. пуб. права, виникають між держа­вами, державою та міжнародними організаціями у сфері між­народного торговельного права, валютних відносин, промис­лового, сільськогосподарського, науково-технічного співробіт­ництва, транспортних перевезень тощо. По-друге, це правовід­носини, які регулюються нормами міжнародного приватного права і виникають за участю держави, з одного боку, та іно­земних юридичних осіб, міжнародних господарських організа­цій, фізичних осіб — з іншого.

Для розмежування публічно- та приватно-правових відно­син важливе значення має та обставина, в якій саме якості виступає держава. Так, угоди купівлі-продажу, що укладають­ся урядами країн, в одних випадках можуть регулюватися актом міжнародного публічного права, а в інших — нормами приватного.Як суб'єкт міжнародного приватного права держава може вступати у відносини з приводу отримання майна за договором дарування, у спадок за заповітом чи за законом. При цьому її правовий статус може відрізнятися від статусу інших суб'єктів права. Як спадкоємець держава опиняється у ролі носія будь-яких суб'єктивних цивільних прав, за винятком тих, що пов'язані з особистістю суб'єкта. Остання обставина виключає можливість переходу цих прав до інших осіб. Держава може бути стороною у правовідносинах, що виникають із продажу іноземцям з аукціону чи іншим чином цінних паперів. Вона є стороною в концесійних договорах, у відносинах з іноземного інвестування, спорудження будівель для своїх представництв за кордоном, власником будівель, іншого майна, їх оренди чи оренди земельної ділянки. Держава може бути також учас­ником спільних підприємств (далі — СП). Вона несе відповідальністьза свої дії, як будь-який інший суб'єкт міжнародного приватного права.

Різним є правове положення держави і в МО. Як суве­рен, держава вступає у вказані організації, які виникають на підставі міжнародних угод і формуються на засадах членства. Держави-члени можуть виділяти вказаним організаціям майно. Останні вчиняють угоди, спрямовані на задоволення своїх потреб чи потреб держави. Відносини між державами-членами та самою організацією, у т. ч. й майнові, можуть мати міжнародно-правовий або приватно-правовий характер. У всіх правовідносинах від імені держави, як суб'єкта між­народного приватного права, діють уповноважені нею суб'єкти: наприклад, уряд, закордонні представництва, окремі службові або посадові особи. У вказаних відносинах держава є особливим суб'єктом права. Немає такого наддержавного органу, який наділив би її правами юридичної особи. Цей суверен сам наділяє інших суб'єктів такими правами, але не присвоює собі статусу юри­дичної особи. Завдяки такій властивості, як суверенітет, дер­жава може виступати у відносинах, що регулюються нормами як міжнародного публічного права, так і приватного. Тому навряд чи можна погодитися з теорією "розщеплення'' дер­жави, яку поділяють чимало зарубіжних правників. Відповід­но до неї держава, як суб'єкт майнових відносин, "розпадається" на дві особи. По-перше, коли вона діє на підставі сувере­нітету як суб'єкт влади. По-друге, укладаючи цивільно-право­ві угоди, вона втрачає властивості владного суб'єкта і прирів­нюється до інших юридичних осіб. Проте держава, як система організації влади, здійснюючи свої функції, виступає в зовнішньому обігу, в т. ч. у цивільно-правових відносинах, як суверен. Тому важливим є чітке роз­межування функцій інших суб'єктів права, які діють в обігу І від імені держави, і від власного імені; розмежування статусу майна, яким вони володіють; майнової відповідальності їх та держави.