Міжнародне приватне право

В1Загальні засади цивільного законодавства.

 

Стаття І.Відносини, що регулюються цивільним законодав­ством

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівно­сті, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

2. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншо­му владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо Інше не встановлено законом.

Стаття 2. Учасники цивільних відносин

1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).

2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна' Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави іа інші суб'єкти публічного права.

Стаття 3. Загальні засади цивільного законодавства

І. Загальними засадами цивільного законодавства є:

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

2)неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, вста­новлених Конституцією України та законом;

3)свобода договору;

4)свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

5)судовий захист цивільного права та Інтересу;

6)справедливість, добросовісність та розумність.

Стаття 4. Акти цивільного законодавства України

1. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

2. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які при­ймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розгляд. ВР України одночасно з відповідним проектом за­кону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

3. Цив. відн. можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених КУкраїни.

4. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Мі­ністрів України.

Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

5. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регу­люють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

6. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Стаття 5. Дія актів цивільного законодавства у часі

1. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

2. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випад­ків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

3. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом ци­вільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з момен­ту набрання ним чинності.

Стаття 6. Акти цивільного законодавства і договір

1. Сторони мають право укласти договір, який не передбачений акта­ми цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивіль­ного законодавства.

2. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані ними актами.

3. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивіль­ного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивіль­ного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про цс, а також у разі, якщо

обов'язковість для сторін положень актів цивільного законо­давства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

4. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосову­ються і до односторонніх правочинів.

Стаття 7. Звичай

І. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм лілового обороту.

Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законод.але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. 2. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодав­ства, у цивільних відносинах не застосовується. Стаття 8. Аналогія

1. Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, Іншими ак­тами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

2. У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Стаття 9. Застосування Цивільного кодексу України до вре­гулювання відносин у сферах господарювання, ви­користання природних ресурсів, охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин

1. Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відно­син, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охоро­ни довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

2. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майно­вих відносин у сфері господарювання.

Стаття 10. Міжнародні договори

1. Чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є час­тиною національного цивільного законодавства України.

2. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що вста­новлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

В2Виникнення цивільних прав та обов'язків

Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків

1. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків,зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

3. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

4. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

5. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

6. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язківможе бути настання або ненастання певної події. В3 Здійснення цивільних прав та виконання цивільних обов'язків

Стаття 12. Здійснення цивільних прав

- Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

-нездійснення особою своїх прав не є підставою для їх припинення,крім випадків, встановлених законом

-особа може відмовитися від свого майнового права

відмова від права власності на транспортні засоби,тварин,нерухомі речі- у порядку,встановленому ЦЗ

-особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі,крім випадків,встановлених законом

-якщо законом встановлені праовові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права,вважається, що поведінка особи є добросовісною, якщо інше не встановлено судом

Стаття 13. Межі здійснення цивільних прав

1. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

2. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права Інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шко­ди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися мо­ральних засад суспільства.

5. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправо­мірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

6. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші на­слідки, встановлені законом.

Стаття 14. Виконання цивільних обов'язків

1. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

2. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

3. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

4. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства. В4 Захист цивільних прав та інтересів судом.

Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересі.

1. Кожна особа мас право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не супере­чить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4)відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10)визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

3. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу. В5 Відшкодування збитків

 

Стаття 22. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди

1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цив права, має право на їх відшкодування.

2. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа,яка порушила право,одержала у зв'язку з цим доходи,то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено,не може бути меншим від доходів,одержаних особою, яка порушила право.

4. На вимогу особи, якій завдано шкоди,та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості,полагодження пошкодженої речі тощо). В6 Відшкодування моральної шкоди.

 

Стаття 23. Відшкодування моральної шкоди

1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

2. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях,яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

3. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин,які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

5. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. В7Цивільна правоздатність та дієздатність фізичної особи

Стаття 24. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Стаття 25. Цивільна правоздатність фізичної особи

1. Здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздат­ність) мають усі фізичні особи.

2. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її наро­дження.

У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.

3. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.

4 Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Стаття 26.Обсяг цивільної правоздатності фізичної особи

1. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки.

2. Фіз. ос. має усі особисті немайнові права, встановлені К України та цим Кодексом.

3. Фіз.ос. здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.

4. Фіз. ос. здатна мати інші цивільні права, що не встановлені К України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суп. закону та моральним засадам суспільства.

5. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.

Стаття 27. Запобігання обмеженню можливості фізичної особи мати цивільні права та обов'язки

1. ІІравочин, що обм. можливість фізичної особи мати не заборо­нені законом цивільні права та обов'язки є нікчемним.

2. Правовий акт Президента України,органу державної влади,органу шади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування,їх­ніх посадових і службових осіб не може обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, крім ви­падків, коли таке обмеження передбачено К України.

Стаття 28. Ім'я фізичної особи

І. Фіз ос набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям.

Ім'я фіз. ос, яка є громадянином У, складається із призвиша, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

2. При здійсненні окремих цивільних прав фіз. ос. відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені.

3, ім'я фізичній особі надається відповідно до закону.

Стаття 29. Місце проживання фіз. ос.

1. Місцем проживання фіз.ос.є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель, тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фіз. ос. прож.постійно, переважно або тимчасово.

2. Фіз.ос., яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце прожив., за винятком обмежень, які встановлюються законом.

3. Місцем проживання фіз.ос. у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи за­кладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між діл нною та батькам.У разі спору місце проживання фіз.ос.у віці від 10 до 14 років визначається органом опіки та піклування або судом.

4. Місцем проживання фіз.ос., яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким во­на проживає, опікуна або місцезнаход.навчального закладу чи за­кладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

5. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опі­куна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

6. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Стаття ЗО. Цивільна дієздатність фіз.ос.

І. Цивільну дієздатність має фіз.ос., яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, само­стійно їх виконувати та нест и зідповідальність у разі їх невиконання.

2. Обсяг цивільної дієздатності фіз. ос. встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

В8Часткова і неповна цивільна дієздатність.

Стаття ЗО. Цивільна дієздатність фіз.ос.

І. Цивільну дієздатність має фіз.ос., яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, само­стійно їх виконувати та нест и зідповідальність у разі їх невиконання.

2. Обсяг цивільної дієздатності фіз. ос. встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 31. Часткова цивільна дієздатність фіз. ос., яка не досягла 14 років

1. Фіз.ос.,яка не досягла 14 років (малолітня особа), має право:

1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.

Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

2) здійснювати ос. нем. права на результати інтелек., творчої діяльності, що охороняються законом.

2. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Стаття 33. Цивільна відповідальність неповнолітньої особи

1. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону.

2. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.

3. Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі. В9Обмеження цив.дієздатності та визнання фіз. ос. недієздатною.

Стаття 36. Обмеження цивільної дієздатності фіз.ос.

1. Суд може обмежити цивільну дієздатність фіз.ос., якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

2. Суд може обмежити цивільну дієздатність фіз.ос., якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсични­ми речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріаль­не становище.

3. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встанов­люється Цив. процес. кодексом України.

4. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту на­брання законної сили рішенням суду про це.

Стаття 37.Правові наслідки обмеження цивільної дієздатності фізичної особи

1. Над фіз.ос., цивільна дієздатність якої обмежена, вста­новлюється піклування.

2. Фіз.ос., цивільна дієздатність якої обмежена, може само­стійно вчиняти лише дрібні побутові правочини.

3. Правочини шодо розпорядження майном та інші правочини, що ви­ходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздат­ність якої обмежена, за згодою піклувальника.Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що вихо­дять іа межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.

4. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивіль­на дієздатність якої обмежена, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити фіз. ос., цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

5. Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відпо­відальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклуваль­ника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.

Стаття 38.Поновлення цивільної дієздатності фіз. ос., цивільна дієздатність якої була обмежена

1. У разі видужання фіз. ос., цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність.

2. У разі припинення фіз. ос. зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо суд понов. її цивільну дієздатність.

3. Піклування, встановлене над фіз. ос., припиняється на підставі рішення суду про поновлення цив.дієздат.

4. Порядок поповнення цивільної дієздатності фіз.ос., цивіл на дієздатність якої була обмежена, встановлюється Цивільним процес.код. У.

Стаття 39. Визн. фіз.ос.недієздатною

1. Фіз.ос. може бути визнана судом недієздатною, якщо вон внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомл вати значення своїх дій та (або) керувати ними.

2. Порядок визнання фіз. ос.недієздатною встанов.Цивільним процес.код.У..

3. Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздат і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без де статньої для нього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдан моральної шкод», має право вимагати від заявника її відшкодування.

Стаття 40. Момент визнання фіз. ос.недієздатною

1. Фіз. ос.визнається недієздатною з моменту набрання закон рішенням суду про це.

2. Якщо від часу виникнення недігєздатності залежить визнання нед. шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висповку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психіч. стану ос.може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визна ється недієздатною.

Стаття 41. Правові наслідки визнання фіз.ос. недієзд.

1. Над недієздатною фіз. ос. встановлюється опіка.

2. Недієзд. фіз. ос. не має права вчиняти будь-якого право чину.

3. Правочини від Імені недієздатної фізичної особи та в її інтерес вчиняє її опікун.

4. Відповідальність за шкоду, завдану недієзд. фіз. ос., несе ЇЇ опікун.

Стаття 42. Поновлення цив. дієздат. фіз. ос., яка була визнана недієздатною

1. За заявою опікуна або органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка булл визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

2. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка бу­ла визнана недієздатною, встановлюється Цивільним процесуальним ко­дексом України.

В10 Безвісна відсутність та оголошення фіз.ос. померлою.

Стаття 43. Визнання фіз. ос. безвісно відсутньою

1. Фіз. ос. може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом 1 року в місці її постійного прожив. немає відомостей про місце її перебування.

2. У разі неможл.встановити день одержання останніх відомос­тей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вва­жається 1число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць.

3. Порядок визнання фіз.ос. безвісно відсутньою встановлю­ється Цив. процес. Код. У.

Стаття 44. Опіка над майном фіз. ос., яка визнана без­вісно відсутньою, а також фіз.ос., місце перебування якої невідоме

1. На підставі рішення суду про визнання фіз.ос. безвісно від­сутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.

2. За заявою зац. особи або органу опіки та піклування над майном фіз.ос., місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.

3. Опікун над майном фіз.ос., яка визнана безвісно відсут­ньою, або фіз.ос., місце перебування якої невідоме, приймає ви­конання цив.обов'язків на її користь,погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.

4. За заявою заінтересованої особи опікун над майном фіз.ос., яка визнана безвісно відсутньою,або фіз.ос., місце перебування якої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких во­ни за законом зобов'язані утримувати.

5. Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фіз.ос. безвісно відсутньою, а також у разі появи фіз.ос., місце перебування якої було невідомим.

Стаття 45. Скасування рішення сулу про визнання фіз.ос. безвісно відсутньою .Якщо фізична  особа, яка була визнана безвісно відсутньою,з''явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або іншої заінтересова­ної особи скасовує рішення про визнання фіз.ос. безвісно відсут­ньою.

Стаття 46.Оголошення фіз.ос.померлою І. Фіз.ос. може бути оголошена судом померлою, якщо у місці постійного проживання немає відомостей про місце її перебування 'прот. 3 р., а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом 6 міс.

2. Фіз.ос., яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діям може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дн закінч.воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фіз.ос. померлою і до спливу цього строку, не раніше спливу шести місяців.

3. Фіз.ос. оголош. померлою від дня набрання закони сили рішенням суду про це. фіз.ос, яка пропала безвісти за о ставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її з гибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діям може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

4.  Порядок оголошення фіз.ос. померлою встановл. Цив. процесуальним кодексом У..

Стаття 47.Правові наслідки оголошення фіз.ос. померлою

1. Правові наслідки огол. фіз.ос.померлою прирівнюється до правових наслідків, які настають у разі смерті.

2. Спадкоємці фі.ос., яка оголошена померлою, не мают права відчужувати протягом 5 років нерухоме майно, що перейш. до них у зв'язку з відкриттям спадщини. і

Стаття 48. Правові наслідки появи фіз.ос., яка оголошена померлою

1. Якщофіз. ос, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебув.цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтер. ос. скасов. рішення про оголошення фізичної особи померлою.

2. Незалежно від часу своєї появи фіз.ос., яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернені цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї після оголош. фіз. ос.померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника, і

3. Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором,зоб. повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фіз. ос., яка була оголошена помер­лою, жива.В разі немож. повернути майно особі, яка була оголо­шена померлою, відшкодовується вартість цього майна.

4. Якщо майно фіз.ос., яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, А.Р. Крим або територіальної громади і було реалізоване ними, цій особі поверта­ється сума, одержана від реалізації цього майна.

В11Опіка та піклування.

Стаття 55. Завдання опіки та піклування

1. Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особис­тих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

Стаття 56. Орган опіки та піклування

1. Органи, на які покладено здійснення опіки та піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які поі требують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нор­мативно-правовими актами.

Стаття 57. Обов'язок повідомляти про фіз. осіб, які по­требують опіки або піклування

1. Особа, якій стало відомо про фіз. ос., яка потребує опіки або пік­лування, зобов'язана негайно повідомити про це орган опіки та піклування.

Стаття 58. Фіз.особи, над якими встановлюється опіка

1. Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені бать­ківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Стаття 59.Фіз.особи,над якими встановлюється піклу­вання

1. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які по­збавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна діє­здатність яких обмежена.

Стаття 60. Встановлення опіки та піклування судом

1. Суд встановлює опіку над фіз.ос. у разі визнання її не­дієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

2. Суд встановлює піклування над фіз.ос. у разі обмеження її цив. дієздат.і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.

3. Суд встановлює опіку над малоліт. ос., якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

4. Суд встановлює піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклу­вання, і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.

Стаття 61.Встановлення опіки та піклування органом опіки та піклування

1. Орган опіки та піклування встановлює опіку над мал.ос. та піклування над неповноліт. ос., крім випадків, встанов­лених частинами першою та другою статті 60 цього Кодексу.

Стаття 62. Місце встановлення опіки або піклування

1. Опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізич­ної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

Стаття 63. Призначення опікуна або піклувальника

1. Оп.або піклув. призначає орган опіки та піклування.

2. Оп.або піклув. може бути лише фіз.ос. з повною цив. дієздат.

3. Фіз.ос. може бути призначена оп. або піклув. лише за її письмовою заявою.

4. Оп. або піклув.призначаються переважно з осіб, які переб. у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.

При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні пік­лувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного.

5. Фіз.ос.може бути призначено одного або кількох оп.чи піклув.

Стаття 64. Фіз.ос., яка не може бути опікуном або піклув.

1. Оп.або піклув.не може бути фіз.особа:

1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені

2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.

Стаття 65. Оп. або піклув.над фіз. ос., щодо якої не призначено опікуна або піклувальника

1. До встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування.

Стаття 66. Оп.або піклув. над фіз. ос., яка перебув. у спец. закладі

1. Якщо над фіз.ос., яка перебуває у навч. закладі і закладі охор. здоров.або закладі соц. захисту насел., не встановлено оп.чи піклув.або не призначено оп. чи піклув, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад.

Стаття 67. Права та обов'язки опікуна

1. Оп. зобов.дбати про підопічного, про створення йому необ.поб. умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Оп. малол.ос.зобов'язаний дбати про її виховання, навч.та розвиток.  2. Оп. має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави.

3. Оп. вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного.

4. Оп. зобов.вживати заходів щодо захисту цив. та інтересів підопічного.

Стаття 68.Правочини, які не може вчиняти опікун

1. Оп., його дружина, чоловік та близькі родичі не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички.

2. Опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а та­кож зобов'язуватися від його імені порукою.

Стаття 69. Права та обов'язки піклувальника

1. Піклув.над непов.особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчан­ня та розвиток.Піклувальник над фіз.ос., цив. дієздат. якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створення необхідних поб. умов.

2.Піклув. дає згоду на вчинення підопічним правочинів.

3. Піклув. зобов.вживати заходів щодо захисту цив. прав та інтересів підопічного.

Стаття70. Правочини, на вчинення яких піклувальник не може давати згоду

1. Піклув. не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близьки­ми родичами, крім передання майна підопічному у власність за догово­ром дарування або у безоплатне користування на підставі договору по­зички.

Стаття 71. Правочини, які вчиняються з дозволу органу опіки та піклування

1. Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування:

1) відмовитися від майнових прав підопічного;

2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обмі­ну житлового будинку, квартири;

4) укладати договори щодо іншого цінного майна.

2. Піклув. має право дати згоду на вчинення правочинів, перед­бачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Стаття 72. Управління майном особи, над якою встановлено опіку

1. Оп. зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.

2. Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, повинен враховува­ти її бажання.

3. Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення по­треб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна підопіч­ного тощо.

4. Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в Управління іншій особі.

Стаття 73. Право оп.та піклув. на плату за вико­нання ними своїх обов'язків

1. Підстави виникнення права на оплату послуг опікуна та піклуваль­ника, її розмір та порядок виплати встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 74. Опіка над майном

1. Якщо у особи, над якою встановлено оп.чи піклув., є майно що знаход. в іншій місцевості, опіка над цим майном встановлюється органом оп. та піклув.за місцезнаходженням майна.

Опіка над майном встановлюється також в інших випадках, встано лених законом.

Стаття 75. Звільнення оп.та піклув.

1. Суд, якщо він призначив оп. чи піклув., або орган опіки та піклув.за заявою особи звільняє її від повноважень оп.або піклув. Ця заява розглядається судом або органом опіки та піклу­вання протягом 1 місяця.

Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесен­ня рішення про звільнення її від повнов. оп. або піклув.чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона на була розглянута протягом цього строку.

2. Суд, якщо він призначив піклув., або орган опіки та піклу­вання може звільнити піклувальника від його повноважень за заявою особи, над якою встановлено піклування.

3. За заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від повноважень оп.або піклув.у разі невиконання нею своїх обов'язків порушення прав підопічного, а також у разі поміщення підопічного до навч. закладу, закладу ох. зд. або закладу соц. захисту.

Стаття 76. Припинення опіки

1. Оп. припиняється у разі передачі малолітньої особи батька (усиновлювачам).

2. Оп. припиняється у разі досягнення підопічним чотирнадцяти років. У цьому разі особа, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклу­вальником без спеціального рішення щодо цього.

3. Оп. припиняється у разі поновлення цивільної дієздатності фізич­ної особи, яка була визнана недієздатною.

Стаття 77. Припинення піклування

1. Піклув. припиняється у разі:

1) досягнення фізичною особою повноліття;

2) реєстрації шлюбу неповнолітньої особи;

3) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

4) поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздат­ність якої була обмежена.

Стаття 78. Надання дієздатній фіз.ос. допомоги у здійс­ненні її прав та виконанні обов'язків

І. Дієздатна фіз.ос., яка за станом здоров'я не може самостій­но здійснювати свої права та виконувати обов'язки, має право обрати собі помічника.Помічником може бути дієздатна фізична особа.За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєстру­ється органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним до­кументом.

2. Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, зар.пла­ти поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги.

3. Помічник має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень.

4. Помічник представляє особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення.

Помічник може представляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої довіреності.

5. Послуги помічника є оплатними, якщо інше не визначено за домов­леністю сторін.

6. Помічник може бути у будь-який час відкликаний особою, яка по­требувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиня­ються.

Стаття 79. Оскарження дій опікуна, рішень органу опіки та піклування

1. Дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою особою, в тому числі родичами підопічного, до органу опіки та піклування або до суду.

2. Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржено до від­повідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або

до суду.

В12 Загальні положення про юр.ос.

Стаття 80. Поняття юр.ос.

Юр. ос. є організація, створена і зареєстрована у вста­новленому законом порядку.

Юр. ос. наділяється цивільною правоздатністю і дієздат-н'стю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Стаття 81.Види юр.осіб

1. Юр.ос. може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.

2. Юр.ос., залежно від порядку їх створення, поділяються на юРидичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юр.ос. публічного права створюється розпорядчим акт. Президента України, органу державної влади, органу влади Автономні Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

3. Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційні правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

 4. Юр. ос.може бути створена шляхом примусового поді (виділу) у випадках, встановлених законом.

Стаття 82. Участь юр.осіб публічного права у ішвіл них відносинах

1. На юр.осіб публічного права у цивільних відносинах пош рюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 83. Організаційно-правові форми юридичних осіб

1. Юр. ос. можуть створюватися у формі товариств, устана та в інших формах, встановлених законом.

2. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути ств. однією особою, якщо інше не встановлено законом.Тов.поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

3. Установою є організація, створена однією або кількома особам (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднай ня (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновнн ками, за рахунок цього майна.

Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом.

4. Положення цієї глави застосовуються до всіх товариств та установ якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встаноа лені законом.

Стаття 84. Підприємницькі товариства

1. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метон одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (під приємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з об меженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) аб( виробничі кооперативи.

Стаття 85. Непідприємницькі товариства

1. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають нг меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасни ками.

2. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких] товариств встановлюються законом.

Стаття 86. Здійснення підприємницької діяльності непідприєм­ницькими товариствами та установами

1 Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено зако­ном і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

В13 Створення юр.ос.

Стаття 87. Створення юр. ос.

1. Для створення юр. ос. її уч. (заснов.) розроб­ляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма уч. (заснов.), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

2. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встано­влено законом.Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвер­дженого цією особою.

3. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником. Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома ос., може бути скасований за­сновником.