1.3 Фактори підвищення ефективності діяльності підприємства

Однією з умов ефективного функціонування ринкової економіки є максимальна відповідальність підприємств за результати своєї діяльності (як позитивні, так і негативні). Ця умова відображена у відомому принципі «інтерналізації екстерна лій». Це означає, що максимальна кількість спричинених підприємством зовнішніх ефектів – екстерналій – повинна бути переведена у внутрішні показники, що відчуваються підприємством (витрати, доходи), – інтерналії.

Із усього зазначеного всі ефекти, що спричиняються підприємством (конкретним господарським заходом), можуть умовно бути диференційовані на такі групи:

- внутрішні ефекти підприємства, що сприймаються його системою госпрозрахунку (інтерналії);

- зовнішні ефекти (екстерналії), які підприємство в змозі перетворити у внутрішні за допомогою встановлення ціни на вироблені вироби і надані послуги;

- зовнішні ефекти (екстерналії), які підприємство зацікавлене перетворити у внутрішні, але може це зробити лише за допомогою економічних інструментів (наприклад, податкових пільг, дотацій та ін.) держави або суб'єкта території (муніципалітету);

- зовнішні ефекти/витрати (екстерналії), які підприємство не зацікавлене перетворювати у внутрішні, і про це повинна потурбуватися держава або суб'єкт території.

Вимірювання загальної ефективності (продуктивності) діяльності підприємства методологічно зв’язане перш за все з визначенням критерію і формуванням відповідної йому системи показників.

Критерій це головна відрізнювальна ознака і визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва, у відповідності з якими здійснюють кількісну оцінку її рівня. Правильно сформульований критерій повинен найбільш повно характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути спільним для усіх ланок суспільного виробництва – від підприємства до народного господарства в цілому.

Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи) полягає у тому, що на кожну одиницю витрат – трудових, матеріальних, фінансових – досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва або доходу. Виходячи з цього єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності виробництва можна вважати зростання продуктивності суспільної (живої і уречевленої) праці. У загальному вигляді критерій ефективності виробництва відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по відношенню до витрат живої і уречевленої праці (персоналу і виробничих фондів підприємства або народного господарства в цілому). На рівні госпрозрахункового підприємства модифікованою формою єдиного критерію ефективності (продуктивності) його діяльності може слугувати максимізація прибутку за умови економічно обґрунтованої побудови систем цін на вироблювану продукцію та оплату праці залежно від кінцевих результатів виробництва.

Кількісна визначеність і зміст критерію знаходить найбільш повне відображення в конкретних показниках ефективності виробництва. При формуванні системи показників ефективності виробництва, виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства бажано дотримуватись певних принципів. До них можна віднести:

-           забезпечення взаємозв’язку критерію і системи конкретних показників ефективності виробництв;

-           відображення ефективності використання усіх видів застосовуваних у виробництві ресурсів;

-           важливість застосування показників ефективності в управлінні різними ланками виробництва на підприємстві;

-           виконання найбільш важливими показниками стимулюючої функції у процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва, того чи іншого виду діяльності підприємств. Система показників ефективності, що побудована з урахуванням визначених принципів, має включати декілька груп:

1) узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності підприємств);

2) показники ефективності використання праці (персоналу);

3) показники ефективності використання виробничих основних і оборотних фондів;

4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів і капітальних вкладень).

Кожна з перелічених груп охоплює певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність виробництва (діяльності підприємства) або ефективність використання окремих видів ресурсів (табл. 1.1).

Таблиця.1.1 Система показників ефективності виробництва

Узагальнюючі показники Показники ефективності використання
праці (персоналу) виробничих фондів фінансових коштів

-  Виробництво продукції на одиницю витрат ресурсів

-  Прибуток на одиницю загальних витрат

-  Рентабельність виробництва

-  Затрати на одиницю товарної продукції

-  Частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва

-  Народногосподарський ефект використання одиниці продукції

-  Темпи зростання продуктивності праці

-  Частка приросту продукції за рахунок зростання продуктивності праці

-  Відносне вивільнення працівників

-  Коефіцієнт використання корисного фонду робочого часу

-  Трудомісткість одиниці продукції

-  Зарплатомісткість одиниці продукції

-  Загальна фондовіддача (за обсягом продукції)

-  Фондовіддача активної частини основних фондів

-  Рентабельність основних фондів

-  Фондомісткість одиниці продукції

-  Матеріаломісткість одиниці продукції

-  Коефіцієнт використання найважливіших видів сировини і матеріалів

-   Оборотність оборотних коштів

-   Рентабельність оборотних коштів

-   Відносне вивільнення оборотних коштів

-   Питомі капітальні вкладення (на одиницю приросту потужності або продукції)

-   Рентабельність капітальних вкладень

-   Строк окупності капітальних вкладень


Для всебічної оцінки рівня і динаміки абсолютної економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства поряд з наведеними основними слід використовувати також специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів мінеральних ресурсів тощо.

Конкретні види ефективності можуть відокремлюватись не лише за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) діяльності підприємства, про що уже мовилось вище, але й залежно від того, які ресурси (застосовувані чи споживані) беруть для розрахунків. Застосовані ресурси – це сукупність живої і уречевленої праці, а споживані ресурси являють собою поточні витрати на виробництво продукції.

Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів підприємства можна визначити, користуючись формулою

(1.3)

де Езр – ефективність застосовуваних ресурсів;

Р - госпрозрахункова чиста продукція за зіставленими цінами (обсяг реалізованої у розрахунковому році продукції за вирахуваннями матеріальних витрат, плати за ресурси, проценту за кредит);

П - чисельність працюючих на підприємстві;

Фос - середньорічний обсяг виробничих основних фондів за відновною вартістю;

Фоб - вартість оборотних фондів підприємств;

Кпвп - коефіцієнт повних витрат праці (визначається відношенням чисельності працюючих у сфері матеріального виробництва до обсягу утвореного національного доходу; використовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці у середньорічну кількість робітників).

Узагальнюючим показником ефективності споживчих ресурсів може слугувати показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво (собівартості виготовлення певних виробів). Як відомо, до собівартості продукції споживані ресурси включаються у формі оплати праці (персоналу), амортизаційних відрахувань (основні фонди) і вартості матеріальних ресурсів (оборотні фонди) [23,с.227].

До найважливіших узагальнюючих показників ефективності виробництва відноситься частка приросту обсягу вироблюваної продукції за рахунок інтенсивних чинників (інтенсифікація виробництва). Це зумовлюється тим, що в сучасних умовах господарювання економічно і соціально вигіднішим є не екстенсивний (шляхом збільшення обсягу застосованих ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок кращого використання наявних ресурсів) розвиток виробництва.

Частку приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва можна визначити за формулою 1.4

% (1.4)

де Уінт - частка приросту обсягу продукції, що зумовлена інтенсифікацією виробництва;

- приріст застосовуваних ресурсів за певний період, %;

- приріст обсягу виробництва продукції за певний період, %;

Кількісне вимірювання соціальної ефективності окремих груп здійснюваних заходів зводиться до обчислення непрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступним його порівнянням. При чому єдиною методикою розрахунку такого ефекту не існує. Тому в кожному окремому випадку слід застосовувати специфічний спосіб його визначення, який став уже відомим з оприлюднених наукових розробок або ще невідомий, але рекомендується консультантами попередницько-впроваджувальної організації (міністерства, комітету, чи іншого державного органа влади).

Якісна характеристика ефективності певних груп соціальних заходів повинна передбачати більш-менш детальний опис її реального (можливого) впливу на результативність виробництва і життєдіяльність населення.

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) не однакові за ступенем дії (впливу), використання і контролю. Підприємство може і повинно постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників шляхом розробки і послідовного здійснення власної програми підвищення ефективності виробництва, а також врахувати вплив на неї зовнішніх чинників – економічної соціальної політики держави.

До таких чинників відносяться:

1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш істотний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони викликають суттєві зміни в технічному рівні і продуктивності технологічного устаткування, підготовці і кваліфікації кадрів тощо.

2. Устаткування. Цьому чинникові належить одне з провідних місць у програмі підвищення ефективності виробництва. Зростанню продуктивності діючого устаткування сприяють належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні строки експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній спроможності технологічно зв’язаних його груп (одиниць), чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності роботи тощо.


Таблиця 1.2

Інтегрована модель чинників ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства як виробничо-економічної системи)

Класифікаційні ознаки чинників ефективності виробництва

 

Види витрат і ресурсів (джерела підвищення ефективності) Місце реалізації чинників у системі управління виробництвом Основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва

 

внутрішні зовнішні

Технологія

Устаткування

Матеріали і енергія

Вироби

“М’які”

Працівники

Організація і системи

Методи роботи

Стиль управління

Державна економічна і соціальна політика

Інституційні механізми

Інфраструктура Структурні зміни

Продуктивність праці

Фондомісткість продукції

Матеріаломісткість продукції

Природні ресурси

НТП

Структура виробництва

Організаційні системи управління

Форми і методи організації виробництва

Якість продукції

Планування і мотивація виробництва

 

3. Матеріали і енергія. Проблема економії ї зменшення споживання сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем відповідних спеціалістів підприємств з матеріаломістким і енергомістким виробництвом. Нагальне завдання ресурсозбереження на таких підприємствах може позитивно розв’язуватись шляхом:

-   запровадження маловідходної та безвідходної технології,

-   збільшення виходу корисної продукції чи енергії з одиниці використовуваного матеріалу,

-   використання дешевих і низькосортних видів сировини,

-   підвищення якості матеріалів за допомогою первинної обробки,

-   заміна імпортних сировини і матеріалів матеріальними ресурсами вітчизняного виробництва,

-   раціоналізація управління виробничими запасами і розвитку ефективних джерел постачання.

4. Вироби. Самі продукти (вироби), їх якість та дизайн також є важливими чинниками ефективності. Остання, тобто дизайн, повинна корелювати з так званою корисною вартістю, тобто тією сумою, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Передові підприємства постійно контролюють втілення своєї технічної переваги у конкретних виробах, що користуються великим попитом на ринку. Проте для досягнення високої продуктивності підприємства просто корисності товару недостатньо.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності виробництва (діяльності підприємства) є працівники керівники, підприємці, спеціалісти, робітники. Продуктивність їх праці багато в чому визначається методами, технікою, особистим умінням, знаннями, відношенням до праці та здібністю виконувати ту або іншу роботу. Ділові якості працівників найбільш повно можуть проявлятися в умовах функціонування на підприємстві потужного і гнучкого мотиваційного механізму.

Продуктивність праці буде зростати тоді, коли керівництво підприємства матеріально і морально заохочує до використання творчих здібностей усіх категорій працівників, проявляє інтерес до їх особистих проблем життєдіяльності, сприяє створенню і підтриманню благоприємного соціального мікроклімату, у межах своїх повноважень і можливостей підприємства здійснює соціальний захист людей, гарантує їх зайнятість тощо.

6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональність у делегуванні відповідальності і нормах керованості відносяться до принципів доброї організації справ на підприємстві, що забезпечують необхідну спеціалізацію і координацію виробничих і управлінських процесів і, отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності.

Однією з причин недостатньої продуктивності підприємства як складної виробничо-економічної системи є занадто жорстка її організаційна структура, надмірне відокремлення підрозділів за професійними групами або функціями. Тому система повинна бути динамічною і гнучкою, періодично реорганізованою у відповідності з новими завданнями, що постають перед підприємством при зміні ситуації.

7. Методи роботи. Більш досконалі методи роботи в умовах переважання трудомістких процесів стають достатньо перспективними для зростання продуктивності. Наукова організація роботи у всіх підрозділах підприємства мусить зробити ручну працю більш продуктивною за рахунок удосконалення способів виконання трудових операцій, застосовуваних механізмів та інструментів, організації робочих місць.

Для удосконалення методів праці на підприємстві дуже важливим є постійний аналіз трудових операцій і використання робочого часу, систематична атестація робочих місць, узагальнення і використання нагромадженого на інших споріднених підприємствах позитивного досвіду, організація навчання різних категорій працівників прогресивним прийомам праці, усунення непотрібної (зайвої) роботи і виконання корисної з меншими витратами сили, часу і коштів.

8. Стиль управління. Значний (за деякими оцінками – переважний) внесок у зростання ефективності (продуктивності) виробництва може забезпечувати сучасна, добре організована система управління, під контролем якої знаходяться ресурси і результати діяльності підприємства.

Складовою частиною такої системи є стиль управління – типовий «м’який» чинник підвищення ефективності діяльності підприємства. Кожен керівник, підприємець чи менеджер підприємства мусить знати, що абсолютно досконалого стилю управління для усіх випадків не існує. Загальна ефективність діяльності підприємства залежить від того, коли, де, як і по відношенню до кого застосовується відповідний стиль управління.

Відомо, що стиль управління, в якому поєднані професійна компетентність, діловитість і висока етика взаємовідносин між людьми, впливає практично на усі види і напрямки діяльності підприємства. Від нього залежить, в якій мірі враховуються зовнішні чинники зростання ефективності виробництва на тому чи іншому підприємстві.

9. Державна політика. Здійснювана державою (урядом) економічна і соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва через:

-           практичну діяльність урядових установ і державних структур; різноманітні види законодавства;

-           фінансові заходи і стимули (податки, тарифи, фінансова підтримка великих науково-технічних і виробничих проектів, фінансування соціальних програм, регулювання процентних ставок для кредитів);

-           установлювані та контрольовані економічні правила і нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за цінами, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності тощо);

-           створення ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури;

-           макроекономічні структурні зміни;

-           програми роздержавлення власності і приватизацію державних підприємств; комерціалізацію організаційних структур невиробничої сфери тощо.

Розвиток економіки України, економічні відносини між окремими підприємствами і організаціями, між підприємствами і державою здійснюються зараз рядом визначальних у цій галузі законів (зокрема "Про власність", "Про оподаткування підприємств", "Про оплату праці" та інші), основні положення яких керівникам і спеціалістам підприємств треба добре знати і спиратися на них у своїй практичній діяльності.

10. Інституційні механізми. Оскільки ефективність виробництва, як уже зазначалося, залежить від багатьох чинників – внутрішніх і зовнішніх (по відношенню до підприємства), не пересічним завданням держави є створення не лише на національному рівні, не лише відповідних економічних, соціальних, політичних і законодавчих, але й організаційних умов підвищення продуктивності виробничо-економічних систем.

Такі умови, зокрема, забезпечуються шляхом заснування і постійного функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституційних механізмів – організацій (дослідно-впроваджувальних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), діяльність яких зорієнтована на: визначення і розв’язання основних проблем підвищення ефективності (продуктивності) різних виробничо-економічних систем і економіки в цілому.

Зараз у світі нараховується біля 150 національних і регіональних центрів, інститутів і асоціацій по продуктивності і управлінню.

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності (продуктивності) виробництва на підприємствах є достатній рівень розвитку і активна діяльність різноманітних інституцій ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури.

В сучасних умовах усі підприємства у процесі своєї інноваційної, виробничої і комерційної діяльності не можуть обходитись без відповідних послуг інноваційних фондів, товарно-сировинних бірж, бірж праці, фондових бірж, комерційних банків та інших інститутів ринкової інфраструктури.

12. Структурні зміни. На показники ефективності (продуктивності) на різних рівнях господарювання нерідко впливають структурні зміни у суспільстві належно від якості управління діяльністю окремих підприємств. Причому така взаємодія у довгостроковій перспективі завжди має двосторонній характер, тобто структурні зміни відбиваються на рівні загальної ефективності, а позитивні зрушення продуктивності можуть сприяти модифікації самої структури суспільного виробництва [12,с.57].

Найбільш важливим окрім політичних, вважаються структурні зміни економічного і соціального характеру. Найістотніші економічні зміни відбуваються у таких сферах:

1)         моделях зайнятості населення – зрушення зайнятості від сільського господарства до обробної промисловості, а також від останньої до невиробничих галузей (особливо сфери послуг);

2)         складі основних фондів (основного капіталу) – визначаються розмірами фонду нагромадження та інвестицій за ознаками інтенсивності оновлення, строку використання, ступеню втілення технологічних новин, рівнем капіталомісткості;

3)         технологіях, наукових дослідженнях і розробках – співвідношення імпорту технологій з залученням іноземного капіталу і вітчизняних технологічних розробок, зрушення нетрадиційних технологій і розробок, що супроводжуються революційними проривами у цих галузях;

4)         масштабах (концентрації) виробництва – помітне збільшення частки дрібних (малих) і середніх підприємств, що можуть стати і стають конкурентоспроможними за умови їх необхідної спеціалізації та наявності великих і розрахованих на тривалий період партій замовлень на виготовлювану ними продукцію.



Информация о работе «Теоретичні аспекти ефективності діяльності підприємства»
Раздел: Экономика
Количество знаков с пробелами: 90485
Количество таблиц: 21
Количество изображений: 3

Похожие работы

Скачать
89004
11
7

... прийняти міри по недопущенню подальшого погіршення фінансового стану та обрати заходи по більш раціональному управлінню капіталом підприємства з ціллю підвищення ефективності фінансово-економічної діяльності. 2. ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТОВ „ПОЛІПРОМІНВЕСТ” 2.1 Рекомендації та заходи з поліпшення ефективності фінансово-економічної діяльності підприємства ТОВ «Поліпром ...

Скачать
176822
12
5

... рішень, зв’язаних із регулюванням витрат і з питань інвестиційної діяльності підприємства. Отже, управлінський облік це формування інформації для управління витратами з метою підвищення ефективності функціонування підприємства. Причому, відповідно до Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», підприємства вправі самостійно обирати систему і форми ведення управлінського ...

Скачать
87674
5
46

... ї і комерційної діяльності залежно від зміни умов роботи; координацію мети різних рівнів управління для досягнення загальної мети фірми; відстеження фінансового стану фірми. РОЗДІЛ 2 Аналітична оцінка ЕФЕКТИВНОСТІ діяльності ТОВ «МЕТАЛОІНДУСТРІЯ ПЛЮС» 2.1 Характеристика господарської діяльності ТОВ «Металоіндустрія Плюс» Товариство з обмеженою відповідальністю „Металоіндустрія Плюс” є ...

Скачать
83397
12
3

... основної діяльності на суму одержаного прибутку 791 441 22820 11 Списано фінансовий результат від основної діяльності на суму одержаного збитку 442 791 1300 3.4 Шляхи удосконалення обліку доходів від операційної діяльності підприємства Облік є одним із найголовніших засобів отримання інформації і основою національного управління. Курс на ринкові перетворення в Україні супроводжується ...

0 комментариев


Наверх