Розвіток малого та середнього бізнесу в Україні

Міністерство освіти України Запорізька Державна Інженерна Академія

Кафедра економічної теорії

Курсова робота на тему: РОЗВІТОК МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

Запоріжжя

Оглавлення

Введення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	3
1.   Економічні основи розвітку підприємництва в Україні . . . . . . . . . . 1.1  Становлення підприємництва в сучасних умовах . . . . . . . . . . . . .	4 6
2.   Малий та середній бізнес в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2.1. Загальні основи індивідуального дрібного підприємництва . . . 2.2. Малі на середні підприємства: суть, система організації та принципи діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	9 9 10
3.  Розвиток , труднощі та перспективи становлення малого та середнього бізнесу в Україні в 90-ті роки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3.1             3.1. Розвиток малого та середнього підприємництва в Україні . . . . 3.2. Фактори, що визначають розвиток малого та середнього бізнесу в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3.2             3.3. Юридичне забезпечення розвитку та підтримки малого та середнього підприємництва . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3.4. Труднощі становлення малого та середнього бізнесу в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	13 13 15 17 19
4. Напрямки розвитку малого та середнього бізнесу в Україні . . . . . . . 4.1. Організаційні заходи сприяння малого та середнього бізнесу . . 4.2. Напрямки державної підтримки малого та середнього бізнесу .	22 22 26
Загальні висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	29
Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	31

Вступ

Важливим напрямком економічних реформ в Україні є створення сприятливого середовища для формування та функціонування суб’єктів малого та середнього підприємництва, які є одним з дійових засобів розв’язання першочергових соціально-економічних проблем. Серед них можна назвати: прискорення структурної перебудови економіки; забезпечення насиченості ринку товарами та послугами; створення конкурентного середовища; істотне поповнення місцевих бюджетів; створення додаткових робочих місць; вирішення питання зайнятості в кризових регіонах, які є потенціальними осередками високого рівня структурного безробіття; поліпшення загальних параметрів інвестиційного клімату; забезпечення ефективного використання місцевих сировинних ресурсів.

У сучасних умовах кризових явищ в економіці та обмеженості фінансових ресурсів найшвидше і найефективніше вирішуватимуть ці проблеми саме суб’єкти господарювання малого та середнього бізнесу — малі підприємства, які не потребують великого стартового капіталу і мають високу оборотність ресурсів. Тепер, як ніколи, у ринковому середовищу створено сприятливі об’єктивні передумови для подальшого розвитку малого та середнього бізнесу. Конституцією і законодавством України затверджено рівні права всіх форм власності та право кожного громадянина на підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. На це спрямовані заходи і практичні дії, пов’язані з реформуванням власності та створенням об’єктивних передумов для динамізації розвитку малого та середнього бізнесу. Цьому сприяла і проведена державою робота з роздержавлення та приватизації державного майна.

1.   ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ РОЗВІТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

Адміністративно-командна система управління в Україні, як і у цілому у колишньому СРСР, протягом усієї історії свого існування ставила непереборні перепони підприємництву. В умовах цієї системи держава монополізує всю господарську діяльність. Практично всі підприємницькі функції були зосереджені в руках партійно-державної влади. При цьому заходи щодо централізації господарських рішень обґрунтовувалися такими “аргументами”:

а) орієнтацією на будівництво “державного соціалізму”, в умовах якого державна власність уявлялася найбільш зрілою, соціалістичною формою власності;

б) логікою розвитку великого машинного виробництва. До певної межі воно об’єктивно вимагає посилення одержавлення, регламентації господарського життя, веде до стандартизації виробництва. Це явище тією чи іншою мірою проявилося фактично в усіх країнах, що стали на шлях індустріального розвитку. Розвинуті капіталістичні країни, наприклад, до “неоконсервативної хвилі” на межі 70—80-х років йшли аналогічним шляхом, щоправда, не доводили одержавлення до таких масштабів, як у колишньому СРСР. Тут же державна централізація досягла гігантських, абсурдних розмірів і закріпилася на багато років.

Концентрація державної влади у верхніх ешелонах організаційно-управлінської піраміди автоматично звузила майже до нуля вільне господарювання, стримуючи пошук та ініціативу. Виробничі обов’язки рядових працівників полягали в добросовісній ретельності. Не думаюча виконавська дисципліна пропагандою розцінювалася як соціалістична добродійність.

Творчі починання в той час були, але вони здебільшого мали ідеологічний, формальний характер і виступали, як правило, у формі “соціалістичного змагання”. Навіть думка про підприємницьке господарювання в будь-якій формі (сімейної ферми чи кооперативу, не говорячи вже про повний перехід останніх у власність трудового колективу) вважалася крамолою. Ділові люди, починаючи з представників буржуазії і “спеців” і закінчуючи селянством, кустарями й винахідниками, ставали об’єктами політико-ідеологічного й економічного тиску і навіть фізичного знищення.

Все це призвело до занепаду господарської культури суспільства. Командно-адміністративна система породила не лише антипідприємницьку, а й антиінноваційну, бюрократичну, консервативну господарську культуру. Безперечний пріоритет загальнодержавного інтересу, низький престиж професійності й новаторства, заздрість і намагання рахувати “гроші в кишені сусіда”, підозрілість до конкуренції, ринку, товарно-грошових регуляторів, жорстка залежність від політичної та ідеологічної стратегії і кон’юнкрути — все це перешкоджало утвердженню підприємницьких цінностей.

У зв’язку з цим на часі постала дуже складна проблема психологічного й культурологічного характеру, а саме: подолання антипатії суспільства до підприємництва. Необхідно здійснити “стрибок” від “царства” антиінноваційної, консервативної в “царство” продуктивної, динамічної економічної культури. Інакше кажучи, треба перейти від принципу “ініціатива карається” до стародавнього принципу римського права — “закон любить дійових”.

Для адміністративно-командної системи були характерні:

— відсутність ринково-конкурентних регуляторів економічної активності;

— недосконала структура господарства (висока частка гірнодобувних і старих традиційних галузей і відносно низька — високотехнологічних, а також сфери послуг);

— відомчий монополізм і фондова система розподілу ресурсів, які не давали можливості навіть великим господарствам повністю проявити свою підприємливість;

— неефективна кредитно-фінансова система, фактична відсутність ринку капіталу, тобто відсутність умов, які давали б змогу швидко підкріплювати ініціативу необхідними ресурсами;

— нерозвинена ділова інфраструктура (підготовка кадрів, інформаційні банки, система консультування тощо).