Розвиток економічної думки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Деснянський технікум при МАУП

Реферат з Основ Економічної Теорії

на тему: Розвиток економічної думки

Виконала:

студентка ІІ курсу КМГТ

Філіпова Євгенія

 

Перевірила: Шпильова О.С.

Київ 2004

План

Вступ.

1.   Зародження економіко-теоретичних знань.

2.   Класична буржуазна політична економія.

3.   Післякласична буржуазна політична економія.

4.   Економічна думка національно-визвольного та революційно-демократичного руху.

5.   Створення і розвиток пролетарської політичної економії.

6.   Економічна думка в Україні.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

 

Вивчення кожної науки починається з вивчення його історії та розвитку, тобто коло питань, які вона досліджує, з’ясування цілей цієї науки, і методів, які вона використовує. І при тому цікаво знати, що думали, як визначали, як доводили свої ідеї з тієї чи іншої науки великі вчені.

Історія розвитку економіки бере початок свого зародження в древньому світі, де в працях мислителів древнього Єгипту, Китаю, Індії розглядаються важливі процеси економічного розвитку. Економічні ідеї знайшли вираз у збірниках законів царства Ешнуни (XX ст. до н. є.), вавілонського царя Хамурапі (XVIII ст. до н. є.) та древньоіндійського збірника законів «Артхашастра» (IV-VI ст. до н. є.).

Але більш ближчим до визначення економіки підійшов давньогрецький мислитель Ксенофонт (430-355 рр. до н.е.), він вважається першим хто ввів термін «економіка».

В розвитку і глибшому вивченню економічної теорії брало участь багато вчених, кожний з яких вносив свої корективи. Наприклад, Арістотель досліджував товарно-грошові відносини, Колумелла намагався відновити становище сільсь­кого господарства у Римі, Адам Сміт започаткував теорію ка­піталу, визначив узагальнюючі структурні елементи, заслугою Рікардо є реалістичний аналіз класових суперечнос­тей капіталістичного суспільства. Можна наводити багато прикладів і кожна думка цих мислителів відображається в сьогоденній економіці.

Але ж цікавіше буде дізнатися розвиток економічної думки в України. Вона бере початок з суспільно-екокомічних поглядів Київської Русі, з таких пам'яток давнини, як «Русская Правда» Ярослава (XI ст.), «Поучение» Володимира Мономаха (XII ст.), «Слово о полку Игореве» (XII ст.), літопису «Повесть временных лет» (кі­нець XI — початок XII ст.), «Киевская летопись» (XII ст.), «Галицко-волынская летопись» (XII—XIII ст,), «Моленье Даниила Заточника» (XIII ст.). Погляди українських мислителів спрямовані на подолання феодальної подрібненості земель, посилення древньокиївської держави. Найвідоміші, хто намагався створити демократичну державу, не насильницькими діями, а в результаті об'єктивного суспільно-економічного розвитку яка б втілювала свободу і братство між людьми: Г.Сковорода, декабристи, І.В.Вернадський, Т.Г.Шевченко, А.Я.Антонович, П.А.Грабовський, М.М.Коцюбинський, та багато інших.

 

1.      Зародження економіко-теоретичних знань

 

Життєві потреби людини, суспільства у розвитку економіки, у збільшенні виробництва матеріальних благ зумовили намагання людини про­никнути у сутність суспільно-економічних процесів, розкрити таємницю руху суспільного виробництва з тим, щоб навчитися регулювати економічне життя, домагатися його все вищої ефек­тивності. Уже в древньому світі робляться серйозні спроби ви­явити внутрішні пружини економічного розвитку. В працях мис­лителів древнього Єгипту, Китаю, Індії розглядались важливі процеси економічного розвитку, формувались висновки щодо ок­ремих елементів економічних знань. Економічні ідеї знайшли вираз у збірниках законів царства Ешнуни (XX ст. до н. є.) та вавілонського царя Хамурапі (XVIII ст. до н. є.). У них перед­бачені захист майнових інтересів держави, рабовласників, певне регулювання економічних відносин. Пам'ятником древньоіндійської літератури є «Артхашастра» (IV-VI ст. до н. є.), в якій викла­даються знання щодо економіки, техніки і політики, передбачене регулювання земельних відносин, розв'язання проблем іригації. У Китаї найбільше поширення одержало конфуціанство. Його економічні погляди виклав Менцзи (372-289 р. до н. є.), який захищав селянське землеволодіння. Проти конфуціанців виступа­ла школа на чолі з Моцзи, яка була проти станів суспільства, за розвиток виробництва. Економічні погляди знайшли вираз у трактаті «Гуаньцзи» (IV-III ст. до н. є.), в яких реалістично розкрито злиденне становище народу, вказані шляхи розвитку сільського господарства і поліпшення життя селян.

Мислителі древньої Греції та Древнього Риму намагались визначити принципи і методи організації та управління господар­ством рабовласників. Вчення про його організацію називалось економією, а вчення про управління державою - політикою. Так, Ксенофонт (430-355 р. до н. є.) у своїй праці «Економікос» визначає економію як науку про збагачення свого господарства. Цікаво, що землеробство він ставить нарівні з воєнним мистец­твом. А ремесло навіть не включав у предмет економії, бо це було негідним для вільних людей. Таким було ставлення і до торгівлі. Разом із тим Ксенофонт високо оцінює гроші як кон­центроване багатство та засіб обігу.

Філософ Платон (427-347 р. до н. є.) у своїх творах по­будував ідеальну державу, в якій мали існувати три стани: пра­вителі (філософи), воїни та ремісники, землероби, дрібні торгів­ці, що належали до вільних людей. Раби з цієї класифікації вик­лючались, бо в них він бачив не людей, а знаряддя праці, які говорять. Між усіма станами, за Платоном, існує чіткий поділ праці. Фізичну працю Платон зневажав, вважав, що це доля ниж­чих верств населення.

Арістотель (384-322 р. до н. є.) був прихильником нату­рального рабовласницького господарства з дрібною торгівлею. Але оскільки у Древній Греції існувало товарне виробництво, Арістотель досліджував товарно-грошові відносини. І зробив це найбільш глибоко серед античних мислителів. Він розрізняв про­стий товарний обіг та обіг грошей, рух грошей як засіб обігу та їхній рух як грошового капіталу. Вперше у світовій літературі він помітив відмінності між споживною вартістю та вартістю товару.

У Древньому Римі Катон у своїй праці «Про Землеробство» обґрунтовує шляхи і методи розширення виробничої діяльності рабовласницьких латифундій з тим, щоб одержати більше дохо­ду. Інший римський мислитель Варрон (І ст. до н. є.) у трьох кни­гах «Про сільське господарство» висловив тривогу за долю ра­бовласницьких порядків, накреслив шляхи для повернення до натурального господарства.

Колумелла (1 ст. до н. є.) написав 12 книг «Про сільське гос­подарство», бачив кризу рабовласницьких латифундій, зневажан­ня землеробської праці і намагався відновити становище сільсь­кого господарства у Римі. Він рекомендував відмовитися від рабської праці і передати ведення господарства колонам, праця яких більш вигідна, ніж рабів. Тим самим він відбив потребу переходу суспільства до нового, феодального способу виробницт­ва. Важливо зазначити, що теоретична економічна думка у Римі не набула такого розвитку, як у Древній Греції, бо незважаючи на могутність Римської Імперії, все ж торгівля та ремісниче ви­робництво, хоча і досягли значного розвитку, все ж вони не по­сіли у суспільному житті того місця, що у Древній Греції, особ­ливо в Афінах.

У період феодалізму суспільство характеризувалось існуван­ням передусім класу феодалів і класу селян. Тому економічні вчення представників класу землевласників спрямовані на узур­пацію селянських земель, виправдання феодальної організації господарства. А представники селян обґрунтовували усунення поміщицького землеволодіння, передачу землі селянам.

Так, Хома Аквінський (1224-1265) апологував приватну власність, вважав натуральне господарство основою добробуту людей, а його продукти — природним багатством. Що ж стосу­ється золота та срібла, то це, на його думку, штучне багатство, яке не може бути метою діяльності людини. В Київській Русі утвердження феодальних порядків знайшло вираз у зведенні за­конів «Правда Русская» (XI-XII ст.), де обґрунтовувалась влас­ність князів на майно, рабів та напіврабів, регулювались торго­вельні та кредитні відносини. У середні віки з'являються «Домострой» Сільвестра та інших авторів, в яких слідом за «Економікос» Ксенофонта розглядаються проблеми організації феодаль­ного помістя, регулюються відносини між паном та його кріпос­ними залежними, між господарством і зростаючим ринком.

У пізнє середньовіччя (XVI-XVII ст.) відбувається розклад феодалізму і виникнення капіталістичних виробничих відносин. Великі географічні відкриття сприяли розгортанню зовнішньої торгівлі, втягненню у оборот величезних мас дорогоцінних мета­лів шляхом пограбування колоній. Зростання ролі ринку у житті суспільства, ускладнення суспільно-економічних відносин - все це зумовило становлення економічної теорії, тобто економії як самостійної науки. На цих перших етапах економічна теорія ви­ражала інтереси класу буржуазії, яка йшла до свого панування, і прогресивні тенденції суспільного розвитку. Тоді ж з'явився і сам термін «політична економія», який склався з трьох древньо-грецьких слів: «політейя» - суспільний устрій, «ойкос» - дім, господарство та «номос» - закон. Економічна теорія, тобто полі­тична економія - історична наука, вона розкриває закони роз­витку економіки та методи її пізнання.

Так, капіталістичні відносини почали складатися передусім у сфері торгівлі, Тому і перша школа буржуазної політичної еко­номії - меркантилізм - трактувала економічний розвиток таким чином, начебто джерелом багатства суспільства є обіг, торгівля, а праця людей, зайнята у цій сфері, особливо в галузі міжнарод­ної торгівлі, забезпечує нагромадження багатства, яке тоді ото­тожнювалось із золотом. Один з найбільших представників меркантилізму Антуан Монкретьєн (1576-1621) у 1615 р. опубліку­вав «Трактат політичної економії». Англійський меркантиліст Томас Мен (1571-1641) обгрунтував, що баланс зовнішньої тор­гівлі є регулятором багатства країни. Для цього потрібно «про­давати щорічно на більшу суму, ніж купляти...». В Росії ця течія економічної думки була представлена особливо постаттю І. Т. Посошкова (1652-1726). Він написав «Книгу о скудости и багатстве», в якій доводив, що багатство країни визначається добро­бутом народу, «домашнім своїм багатством», він вимагав обме­ження споживання закордонних товарів, пропонував створення мануфактури для переробки вітчизняної сировини і експорту пе­реважно готових товарів з тим, щоб забезпечити можливо біль­ший приплив металічних грошей в країну. Меркантилістичні ідеї у Посошкова поєднуються з вимогами поліпшення становища селян. Школа фізіократів відбила проникнення капіталу у сферу виробництва. Засновник цієї школи Франсуа Кене (1694-1774) у своїй праці «Економічна таблиця» та інших він доводив, що єдиним джерелом багатства є сільське господарство і вперше в історії економічних вчень зробив спробу зобразити річний процес відтворення у цілому. В основі цього процесу - еквівалентний обмін. Виходячи з цього він розкривав неспроможність меркан­тилізму, ототожнення багатства з грошима, трактування обігу як джерела багатства. Фізіократам належить заслуга обгрунтуван­ня, що не сфера обігу, а саме сфера виробництва є джерелом нових продуктів, додаткової вартості. Але їхня історична обме­женість полягала в тому, що вони вважали продуктивною лише землеробську працю, а в промисловості, на їх думку, працівник лише змінює форму речовини, яка дається йому землеробом. Вчення фізіократів було фактично першою концепцією капіталіс­тичного виробництва, хоча вона мала риси феодалізму.