Аналіз структури і функцій центру зайнятості

2.1 Аналіз структури і функцій центру зайнятості

Служба зайнятості в Україні відразу формувалася як централізована державна система на правовій основі Закону "Про зайнятість населення" і на базі широко розгалуженої державної служби працевлаштування з використанням її матеріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників. Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з урахуванням становлення ринку праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід і міжнародні норми. Її обов'язки й права були визначені статтею 19 Закону України "Про зайнятість населення" .[3,c.3]

Рис. 1. Структура служби зайнятості в Україні

Перший (базовий) рівень — це районні, міські, міськрайонні, районні в містах центри зайнятості, які безпосередньо приймають громадян і надають їм послуги згідно з чинним законодавством про зайнятість.

Другий рівень — це центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські центри зайнятості зі статусом обласних, що здійснюють територіальний розподіл трудових ресурсів і беруть участь у розробці регіональних програм зайнятості відповідно до місцевих особливостей і потреб.

Третій (верхній) рівень — це Державний центр зайнятості, який відповідає за реалізацію єдиної політики зайнятості на всій території України, заходів соціального захисту та сприяння зайнятості незайнятих громадян, організаційно-методичне, правове та нормативне забезпечення, створення єдиної інформаційно-довідкової системи, розвиток матеріально-технічної бази служби зайнятості, підготовку кадрів усіх рівнів, міжнародні зв'язки, раціональне використання коштів фонду зайнятості населення, а після його ліквідації, фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (з 1 січня 2001 p.).

До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи й організації, підпорядковані службі зайнятості.

Регулювання правового становища державних службовців, які працюють у зазначених підрозділах державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу". Оподаткування діяльності підприємств та організацій, що входять до складу державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.[6, c.67]

Відповідно до Положення про Державну службу зайнятості державна служба зайнятості складається з Державного центру зайнятості Мінпраці, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення, центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення .

До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації на­селення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості.

Діяльність державної служби зайнятості провадиться під керівництвом Мін­праці, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

У 1950 р. набрала чинності Конвенція МОП № 88 про організацію служби зайнятості, яка передбачала організацію роботи служб, що фінансуються державою. Основним обов'язком цих служб було забезпечення найкращої можливості організації ринку праці як невіддільної складової національних програм досягнення і підтримання повної зайнятості населення.[8, c.34]

У ст. 6 Конвенції № 88 детально описуються функції служби зайнятості. "Служба зайнятості:

1) реєструє тих, хто шукає роботу, веде облік їх професійної кваліфікації, навичок, досвіду та побажань, опитує їх з метою пошуку їм роботи, у разі необхідності перевіряє їх стан здоров'я і рівень професійної підготовки, сприяє в професійній орієнтації, підготовці і перенавчанні;

2) одержує від підприємців точні дані про вакантні посади і вимоги, яким повинні відповідати працівники;

3) направляє на вакантні посади кандидатів з необхідною кваліфікацією і придатних за своїм фізичним станом".

До функцій служби зайнятості входить також вжиття заходів для полегшення працевлаштування безробітного. Для цього служба зайнятості сприяє безробітному:

а) у зміні професії, для того щоб пропозиція робочої сили відповідала попиту на неї;

б) у полегшенні територіальної мобільності для отримання роботи в тих районах, де є вакансії;

в) у забезпеченні тимчасового переведення працівника з одного району в інший у разі тимчасової нестачі чи перевантаження робочої сили в тому чи іншому районі. [13, c.78]

Згідно з чинним законодавством державній службі зайнятості надано право:

• одержувати від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, про вивільнюваних працівників і заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;

• розробляти і вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій пропозиції щодо встановлення для підприємств (установ, організацій) усіх форм власності квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, і направляти таких громадян для працевлаштування;

• направляти для працевлаштування на підприємства (в установи, організації) усіх форм власності за наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки;

• направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;

• оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також встановлювати їм на період навчання матеріальну допомогу у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;

• надавати громадянам матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати виплату допомоги;

• вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх подальшого працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, що спричинюються цією відстрочкою, згідно із законодавством України;

• відвідувати підприємства (установи, організації) для контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення і вирішення питань, пов'язаних із соціальним захистом громадян;

• розпоряджатися коштами фонду сприяння зайнятості;

• стягувати з підприємств (установ, організацій) незалежно від форм власності суми прихованих або занижених обов'язкових зборів і недоїмок до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

• компенсувати до 50 % витрат підприємствам (установам, організаціям) на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування;

• стягувати штрафи з підприємств (установ і організацій) усіх форм власності в разі:

— відмови у прийнятті на роботу громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у межах установленої броні;

• використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості;

• надання послуг, пов'язаних з профорієнтацією населення, посередництвом у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном без дозволу (ліцензії), виданого Державним центром зайнятості;

— неподання або порушення строків подання державній службі зайнятості письмового повідомлення про наступне вивільнення працівника, як це передбачено п. 5 ст. 20 Закону про зайнятість; [11, c.234]

• припиняти дію наказів, інструкцій та інших рішень підприємств (установ, організацій) усіх форм власності, що суперечать законодавству про зайнятість населення. У разі потреби вносити до вищих органів пропозиції про скасування зазначених наказів;

• стягувати з підприємств, установ та організацій суми витрат, пов'язаних із працевлаштуванням, професійною підготовкою, перепідготовкою, виплатою допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю в разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які раніше були ними заявлені.

2.2 Показники діяльності Центру зайнятості

Держкомстат України склав систему аналітичних показників ринку праці визначивши такі її основні розділи:

1. Економічна активність населення характеризується розподіл населення за статусом економічної активності, сюди відносять абсолютні показники і відносні рінні економічної активності, зайнятості, безробіття.

2. Чисельність і категорії зайнятих містить показники чисельності основних категорій зайнятого населення.

Рух робочої сили — дає змогу простежити рух робочої сили, тобто процес прийому-звільнення працівників та зовнішню трудову міграцію. Інформацію про них має статистична звітність підприємств і дані Державної служби зайнятості.

З. Робочий час і його використання охоплює показники робочого часу та його використання, які розраховуються в основному за даними статистичної звітності підприємств, але дані стосовно встановленої та фактичної тривалості робочого часу є й у вибіркових обстеженнях домашніх господарств та підприємств.

4. Оплата праці дає можливість простежити об'ємні та середні показники оплати праці, їх структуру й динаміку. Основним джерелом їх визначення також е статистична звітність підприємств. Подібні дані надають і вибіркові обстеження підприємств, але вони публікуються рідше.

5. Умови праці та соціальний захист працівників містить показники, що характеризують умови праці, соціальний захист працівників та підвищення їхньої кваліфікації. Інформаційною базою для визначення цих показників е статистична звітність та вибіркові обстеження підприємств.[9,с.250]

Система показників ринку праці Держкомстату України

Під населенням, зайнятим в усіх сферах економічної діяльності розуміють осіб працездатного і старшого віку та підлітки, які були зайняті економічною діяльністю: працювали по найму на умовах повного (неповного) робочого дня (тижня), роботодавці особи, які самостійно забезпечували себе роботою, в тому "числі й підприємців та безкоштовно працюючих членів сімей, служителів релігійних культів, військових кадрової служби, спецконтингент та інші.

Під зареєстрованим безробіттям розуміють чисельність безробітних, зареєстрована в Державній службі зайнятості. Згідно з Законом України "Про зайнятість населення" безробітними можуть бути визнані працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів, через брак підходящої роботи, зареєстровані в Державній службі зайнятості, справді шукають роботу та здатні приступити до праці.

Під рівень зареєстрованого безробіття розуміють відношення кількості офіційно зареєстрованих безробітних до працездатного населення працездатного віку.

Під економічно активним населенням розуміють Населення обох статей віком 15—70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг. До економічно активних належать особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить дохід (зайняті), та безробітні.

Під рівнем економічної активності розуміють відношення чисельності економічно активного населення до всього обстеженого населення або населення по відповідній групі. .[9,с.259]

Під особами які зайняті економічною діяльністю розуміють особи у віці 15—70 років, які виконували роботу по найму на умовах пивного або неповного робочого часу, працювали індивідуально (самостійно) або в окремих громадян, на власному (сімейному) підприємстві, безкоштовно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі.

Під рівнем зайнятості розуміють підношення чисельності зайнятого населення до всього обстеженого населення або населення по відповідній групі.

Під незайнятими розуміють особи обох статей у віці від 15 до 70 років, які протягом обстежуваного тижня були безробітними або економічно неактивними.

Під рівнем безробіття (за методологією МОП) розуміють відношення (у відсотках) кількості безробітних до економічно активного населення (робочої сили) по відповідній групі.

Під економічно неактивним населенням (поза робочою силою) розуміють Особи, які не можуть бути класифіковані як "зайняті" або "безробітні". До окладу цієї категорії населення входять: учні та студенти; пенсіонери; особи, зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей, доглядом за хворими; особи, які зневірились знайти роботу; особи, які не мали потреби у працевлаштуванні чи шукали роботу, але не були готові приступити до неї найближчим часом.[9,с.262]

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ НА УКРАЇНІ

Табл. 1 Основні показники ринку праці

	Економічно активне населення				у тому числі
	у віці 15-70 років		працездатного віку		зайняте населення				безробітне населення (за методологією МОП)
	в середньому, тис.осіб	у % до населення відповід-ної вікової групи	в середньому, тис.осіб	у % до населення відповід-ної вікової групи	у віці 15-70 років		працездатного віку		у віці 15-70 років		працездатного віку
					в середньому, тис.осіб	у % до населення відповідної вікової групи	в середньому, тис.осіб	у % до населення відповід-ної вікової групи	в середньому, тис.осіб	у % до економічно активного населення відповідної вікової групи	в середньому, тис.осіб	у % до економічно активного населення відповідної вікової групи
2000	22 830,8	63,2	21 150,7	73,7	20 175,0	55,8	18 520,7	64,5	2 655,8	11,6	2 630,0	12,4
2001	22 426,5	62,3	20 893,6	72,6	19 971,5	55,4	18 453,3	64,1	2 455,0	10,9	2 440,3	11,7
2002	22 231,9	61,9	20 669,5	71,7	20 091,2	56,0	18 540,9	64,4	2 140,7	9,6	2 128,6	10,3
2003	22 171,3	61,8	20 618,1	71,4	20 163,3	56,2	18 624,1	64,5	2 008,0	9,1	1 994,0	9,7
2004	22 202,4	62,0	20 582,5	71,1	20 295,7	56,7	18 694,3	64,6	1 906,7	8,6	1 888,2	9,2
2005	22 280,8	62,2	20 481,7	70,9	20 680,0	57,7	18 886,5	65,4	1 600,8	7,2	1 595,2	7,8
2006	22 245,4	62,2	20 545,9	71,2	20 730,4	57,9	19 032,2	65,9	1 515,0	6,8	1 513,7	7,4
2007	22 322,3	62,6	20 606,2	71,7	20 904,7	58,7	19 189,5	66,7	1 417,6	6,4	1 416,7	6,9
2008	22 397,4	63,3	20 675,7	72,3	20 972,3	59,3	19 251,7	67,3	1 425,1	6,4	1 424,0	6,9
2009	22 150,3	63,3	20 321,6	71,6	20 191,5	57,7	18 365,0	64,7	1 958,8	8,8	1 956,6	9,6

	Безробітне населення працездатного віку зареєстроване у державній службі зайнятості			Кількість незайнятих громадян, які скористалися послугами державної служби зайнятості, в цілому за рік				Потреба в робочій силі, на кінець року	Навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце, вакантну посаду, на кінець року	Середній розмір допомоги по безробіттю в грудні
				Всього, тис.осіб	з них
	в середньому, тис. осіб	у % до			працевлаштовано		перебували на обліку, на кінець року
		економічно активного населення працездатного віку	населення праце-здатного віку		тис. осіб	у % до тих, які перебували на обліку	тис. осіб	тис. осіб	осіб	гривень	у %
											до мінімальної заробітної плати	до поперед-нього року
2000	1178,7	5,6	4,2	2 744,1	597,0	21,8	1 188,0	68,2	17	59,39	50,3	119,2
2001	1063,2	5,1	3,8	2 760,2	772,7	28,0	1 028,8	96,9	11	85,23	72,2	143,5
2002	1028,1	5,0	3,7	2 799,2	831,8	29,7	1 055,2	123,9	9	105,98	64,2	124,3
2003	1024,2	5,0	3,6	2 835,2	877,3	30,9	1 003,7	138,8	7	118,32	57,7	111,6
2004	975,5	4,7	3,5	2 900,6	984,2	33,9	998,9	166,5	6	146,37	61,8	123,7
2005	891,9	4,4	3,2	2 887,7	1 049,8	36,4	903,5	186,6	5	192,89	58,1	131,8
2006	784,5	3,8	2,8	2 700,4	1 070,8	39,7	780,9	170,5	5	251,48	62,9	130,4
2007	673,1	3,3	2,4	2 419,7	1 098,6	45,4	660,3	169,7	4	339,27	73,8	134,9
2008	596,0	2,9	2,1	2 500,7	1 084,0	43,3	876,2	91,1	10	571,07	94,4	168,3
2009	693,1	3,4	2,5	2 143,3	702,7	32,8	542,8	65,8	8	655,56	88,1	114,8

Аналізуючи таблицю 2 ми можемо побачити, що економічно активне населеня у віці 15-70 років протягом 2000-2009 років скоротилось на 680 тис. осіб. Проаналізувавши ці роки детальніше ми бачимо, що з 2000 року кількість економічно активного населення зменшувалась до 2003 року. З 2003 року економічно активного населення почала зростати аж до 2009 року, в якому знов спостерігається його зменшення.

Кількість економічно активного населення працездатного віку також має тенденцію до зниження. У 2000 році його кількість становила 21 150,7 тис. осіб, але вже наступного року вона зменшилась на 257, 1 тис. осіб. І таке його зменшення прослідковується аж до 2009 року.

Кількість зайнятого населення у віці 15-70 років у 2000 році становило 20 175,0, але уже наступного року зменшлось до 19 971,5 тис. осіб. Через рік його кількість зросла до 20 091,2 тис. осіб. Збільшення прослідковується на протязі восьми років, і тільки у 2009 році ця цифра зменшилась до 20 192,5 тисю осіб.

Зайняте населення працездатного віку у 2000 році становило 18 520,7 тис. осіб, настуного руку його кількість зменшилась. У 2002 році його кількість виросла на 87,6 тис. осіб і надалі збільшувалось аж до 2009 року. У 2009 році воно зменшилось на 881,7 тис осіб і становило 18 364,0 тис.осіб.

Безробітне населення у віці 15-70 років у 2000 році становило 2 655,8 на протязі воно зменшувалось і у 2008 було 1 425,1 тис.осіб. А з 2009 року воно почало зростати і вже нараховувало 1 958,8 тис. осіб.

Безробітне населення працездатного віку у 2000 році становило 2 665,8 тис. осіб, і мало тенденцію до зменшення аж до 2008 року. У 2009 році його кількість знову зросла до 1 958,8 тис. осіб.

Безробітне населення працездатного віку зареєстроване у державній службі зайнятості у 2000 році в середньому становило 1178,7, і його кількість зменшувалось до 596,0 тис. осіб у 2008 році. У 2009 році ця кількість зросла до 693,1 тис. осіб.

Кількість незайнятих громадян, які скористалися послугами державної служби зайнятості у 2000 році становило 2 744,1 тис. осіб. і це число осіб зростало до 2004 року і становило 2 900,6 тис. осіб. У 2005 році кількість осіб зменшилась на 2,9 тис. осіб і зменшувалась протягом двох наступних років. У 2008 році кількість осіб знову зросла, але у 2009 році знову прослідковується зниження.

Кількість незайнятих громадян, які скористалися послугами державної служби зайнятості і були працевлаштовані у 2000 році нараховувала 597,0 тис. осіб. Кожного року кількість працевлаштованих працівників зростало, аж до 2007 року 1 098,6 тис. осіб. У 2008 році можна побачити зменшення показника з його подальшим зниженням.

Середній розмір допомоги по безробіття у 2000 році становив 59,39 грн., цей показник щороку зростав і вже у 2009 році становив 655,56 грн. Якщо прослідкувати відсоткове співвідношення до мінімальної заробітної плати, то можна побачити що середній розмір допомоги по безробіття був найбільш наближеним до мінімальної заробітної плати у 2008 році і становив 571, 07 грн.

Підводячи підсумок в даному розді можна сказати, що діяльність служби зайнятості України знаходиться на високому рівні. Падіння паказників діяльності спостерігаєть у 2008 році коли розпочалась світова економічна криза.

Для кращої роботи служби зайнятості потрібно вводити зробити пліднішою співпрацю між службою зайнятості і підприємцями, виробити схему співпраці з населення через волонтерів, засоби масової інформації інтернет (онлайн консультації).

ВИСНОВОК

У курсовій роботі розкрито тему діялість служб зайнятості як важіль державного регулювання ринку праці. Метою роботи було поглиблення теоретико-методологічних основ дослідження ефективності діяльності служби зайнятості.

Ринок праці як економічна категорія довгий час розглядався як явище, властиве лише капіталістичним країнам, а безробіття - як наслідок пануючих відносин на ринку праці, що виникають у результаті численних протиріч між працею і капіталом.

Під визначенням ринок розуміють інститут чи механізм, що зводить разом покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг. Подібним чином випускники різних університетів і висококваліфікованих фахівців підписують контракти зі своїми роботодавцями, щоб одержувати заробітну плату за свої навички й уміння, а роботодавці, у свою чергу, розглядають запропоновані кандидатури як один з економічних ресурсів, здатний у гармонічному сполученні з іншими приносити стійкий прибуток.

Неокласична оцінка ринку праці виділяє чотири основних підходи до аналізу його функціонування.

Відповідно до маргінальної концепції індивід "інвестує в кваліфікацію" доти, поки не знижується норма прибутку на ці вкладення. З неокласичної концепції випливає, що ціна робочої сили гнучко реагує на потреби ринку, збільшуючись чи зменшуючись у залежності від попиту та пропозиції, а безробіття неможливе, якщо на ринку існує рівновага.

Іншого підходу до пояснення формування і функціонування ринку праці дотримують кейнсіанці і монетаристи. На відміну від неокласиків вони розглядають ринок праці як явище постійної і фундаментальної нерівноваги. Кейнсіанська модель (Дж.М.Кейнс, пізніше Р.Гордон і ін.), зокрема, виходить з того, що ціна заробітної плати жорстко фіксована і звичайно не змінюється убік зменшення (цей елемент моделі ніяк не доводиться, а просто приймається як безумовний факт).

Кожний з перерахованих підходів не дає абсолютно адекватної картини механізму функціонування ринку робочої сили, однак їхній комплексний аналіз відбиває практично усі відомі аспекти сучасного життя.

Усі методи і міри, за допомогою яких держава впливає на зайнятість і безробіття, можна розділити на дві групи: активні і пасивні.

Активні заходи спрямовані на створення додаткових робочих місць. До числа активних мір належать, у - перших, кейнсіанська макроекономічна політика, спрямована на стимулювання сукупного попиту за рахунок засобів держбюджету. В - других, організаційні законодавчі і фінансові міри держави, що включають: організацію системи освіти і виробничо - технічного навчання кадрів на базі служб по працевлаштуванню і підприємств; регулювання галузевої і регіональної мобільності кадрів; розширення виробництва товарів і послуг за рахунок росту державних субсидій; здійснення програм суспільних робіт у комунальному господарстві, будівництві, ремонтно - відбудовних роботах; створення робочих місць для молоді; субсидії по зайнятості облич, що бідують у соціальному захисті; інвестування найбільш перспективних чи трудомістких галузей; заходу для скорочення пропозиції на ринку праці; стимулювання самостійної зайнятості населення; сприяння в розвитку дрібного і середнього бізнесу.

Пасивна політика зайнятості, включає створення системи соціального страхування і матеріальної допомоги безробітним. Система соціального страхування передбачає виплату посібників по безробіттю з урахуванням колишніх заробітків, система матеріальної допомоги спрямована на забезпечення безробітному прожиткового мінімуму.

Для забезпечення економічного росту, супроводжуваного збільшенням зайнятості потрібно:

·          поява ринково орієнтованою, захищеною державою і соціально відповідального власника виробничих і фінансових ресурсів, заохочення його підприємницької активності;

·          залучення внутрішніх і іноземних інвестицій;

·          забезпечення умов для матеріальної зацікавленості працівників, розвитку їхніх потреб, розширення інфраструктури для їхнього задоволення, а також відповідності професійного рівня трудящих рівню матеріально-технічної бази.

Служба зайнятості в Україні відразу формувалася як централізована державна система на правовій основі Закону "Про зайнятість населення" і на базі широко розгалуженої державної служби працевлаштування з використанням її матеріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників. Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з урахуванням становлення ринку праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід і міжнародні норми. Її обов'язки й права були визначені статтею 19 Закону України "Про зайнятість населення"

Держкомстат України склав систему аналітичних показників ринку праці визначивши такі її основні розділи:

1.Економічна активність населення характеризується розподіл населення за статусом економічної активності, сюди відносять абсолютні показники і відносні рінні економічної активності, зайнятості, безробіття.

2. Чисельність і категорії зайнятих містить показники чисельності основних категорій зайнятого населення.

Рух робочої сили — дає змогу простежити рух робочої сили, тобто процес прийому-звільнення працівників та зовнішню трудову міграцію. Інформацію про них має статистична звітність підприємств і дані Державної служби зайнятості.

З.Робочий час і його використання охоплює показники робочого часу та його використання, які розраховуються в основному за даними статистичної звітності підприємств.

4. Оплата праці дає можливість простежити об'ємні та середні показники оплати праці, їх структуру й динаміку. Основним джерелом їх визначення також е статистична звітність підприємств. Подібні дані надають і вибіркові обстеження підприємств, але вони публікуються рідше.

5.Умови праці та соціальний захист працівників містить показники, що характеризують умови праці, соціальний захист працівників та підвищення їхньої кваліфікації. Інформаційною базою для визначення цих показників е статистична звітність та вибіокові обстеження підприємств.

Підводячи підсумок в даному розді можна сказати, що діяльність служби зайнятості України знаходиться на високому рівні. Падіння паказників діяльності спостерігаєть у 2008 році коли розпочалась світова економічна криза.

Для кращої роботи служби зайнятості потрібно вводити зробити пліднішою співпрацю між службою зайнятості і підприємцями, виробити схему співпраці з населення через волонтерів, засоби масової інформації інтернет (онлайн консультації).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 30. – ст. 141.

2. Кодекс законів України про працю // Кодекси України: В 4 т. – К.: Право, 1997. – Т. 4 станом на вересень 1997 р.

3. Закон України "Про зайнятість населення" // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991. – № 14. – ст. 170.

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 р. № 47 "Про затвердження Положення про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення".

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 р. № 47 "Про затвердження Положення про державну службу зайнятості".

6. Адміністративне право України [Підручник для юрид. вузів і фак. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.]; За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2001. – 528 с.

7. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці. – К.: Знання-Прес, 2000.

8. Васильев А.С. Административное право Украины (Общая часть): Уч. пособие. – X.: Одиссей, 2001. – С. 78.

9. Волкова О.В. ринок праці Навчальний посібник. –К.: Центр учбової літератури, 2007.- 624 с.

10. Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. – 579 с.

11. Державне управління: теорія і практика / Заг. ред. проф. В. Б. Авер'янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.

12. Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 300 с.

13. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.

14. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: – Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.

15. Малиновський В.Я. Державне управління: Навчальний посібник – Вид. 2-ге доп. та перероб. – К.: Атіка, 2003. – 576 с.

16. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. – К.: НАНУ, 1995. – 207 с.

17. Осовська Г.В., Крушельницька О.В. Управління трудовими ресурсами: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2003. – 224 с.

18. Прокопенко В.І. Трудове право: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 2001.

19. Трудове право України: Навч. посібник для студ. юрид. спеціальностей вищих навчальних закладів / Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., Козак З.Я. та ін.; За ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. – 536 с.

20. Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. – К.: Знання, 2000. – 564 с.

21. державний комітет статистики України http// www.ukrstat.gov.ua

22. сайт державної служби зайнятості України http// www.dsz.ua

23. Наукова бібліотека Буковина http://buklib.net/