ПЛАНУВАННЯ РОСТУ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

3. ПЛАНУВАННЯ РОСТУ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

У ринковій економіці підвищення продуктивності праці — основ­ний чинник вирішення економічних проблем підприємства.

Зміна співвідношення між затратами робочого часу і кількістю виробленої продукції характеризує рух продуктивності праці. Рівень і динаміка продуктивності праці визначаються складною взаємодією чинників: матеріально-технічних, організаційних, економічних, соці­альних, природнокліматичних, структурних.

Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися вартісні й натуральні показники виробництва. Проте вимірювання продуктивності в натуральних одиницях прак­тично не застосовується через різноманітність і непорівнянність продукції. Вона часто обновлюється, змінюються її споживчі влас­тивості. Цим пояснюється повсюдне використання вартісних показ­ників. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання.

Метою планування зростання продуктивності є:

• розрахунок основних техніко-економічних показників виробни­чо-господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і по­рівняння варіантів проекту плану;

• найповніший облік ефективності впровадження заходів плану технічного й організаційного розвитку виробництва;

• визначення ролі й завдань окремих служб, відділів та інших ви­робничих підрозділів у підвищенні продуктивності праці;

• аналіз динаміки зростання продуктивності праці.

Планування росту продуктивності праці здійснюється такими методами:

·      Методом прямого рахунку;

·      Пофакторним методом;

Перший метод передбачає визначення планового рівня продуктивності праці за формулою:

де Qпл. – запланований обсяг випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях;

Чпл. – планова чисельність промислово-виробничого персоналу

Найпоширенішим методом планування показника підвищення продуктивності праці є пофакторний метод, тобто метод планування за факторами зростання продуктивності праці.

Відповідно фактори зростання продуктивності праці – це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці. Вивчення цих факторів і пошук резервів зростання продуктивності праці є важливим завданням економічної теорії і практики.

Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів:

 

 І. Обчислення економії робочої сили під впливом техніко-економічних факторів.

Усі техніко-економічні фактори, що впливають на підвищення продуктивності праці, можна поділити на такі:

1) підвищення технічного рівня виробництва;

2) структурні зрушення у виробництві, тобто зміна частки окре­мих видів продукції в загальному обсязі виробництва;

3) удосконалення управління організації виробництва і праці;

4) зміна обсягу виробництва продукції;

5) галузеві фактори, наприклад зміна гірничо-геологічних умов, вміст корисних речовин у руді тощо;

6) уведення в дію і освоєння нових об'єктів.

Підвищення технічного рівня виробництва.

Економія робочої сили під впливом цього фактору обчислюється так:

де t1 і t2 – трудомісткість виготовлення одного виду продукції відповідно до і після впровадження технічного заходу ;

Nпл. – плановий обсяг випуску продукції;

Фд. – дійсний річний фонд робочого часу одного робітника в плановому році;

Квн. – коефіцієнт виконання норми;

Кч. - коефіцієнт часу, який визначається шляхом ділення кількості місяців дії заходу в плановому році на 12.

Структурні зрушення у виробництві.

Зміна чисельності робітників за рахунок структурних зрушень у виробничій програмі знаходять за формулою:

де Тб. і Тпл. – відповідно трудомісткість 1 млн. грн. продукції в базовому і плановому періодах;

Qпл. - обсяг випуску продукції по плану.

Зменшення чисельності робітників за рахунок збільшення питомої ваги кооперативних поставок обчислюють за формулою:

де Ппл. і Пб. - питома вага кооперативних поставок в базовому і плановому періодах;

Чб. – базова чисельність робітників,

Удосконалення управління організації виробництва і праці.

Економія чисельності працюючих за рахунок вдосконалення управління виробництвом визначається:

де ∑ЧСб. – сумарна чисельність керівників, службовців, спеціалістів в базовому році,чол.

∑ЧСнорм. - сумарна чисельність керівників, службовців, спеціалістів по прогресивних нормах, прийнятих в плановому періоді,чол.

Економію чисельності робітників в результаті покращення використання робочого часу(Ероб.ч.) можна обчислити:

де Дб. і Дпл. – число робочих днів, відпрацьованих в середньому одним робітником відповідно в базовому і плановому періодах;

Ч’пвп – вихідна чисельність ПВП, скорегована з врахуванням впливу структурних зрушень у виробництві, чол..

Проб. – питома вага робітника в базовій чисельності ПВП, %.

Зміна обсягу виробництва продукції.

Відносне зменшення чисельності працівників при збільшенні обсягу виробництва(Еобсяг.вир.) визначається за формулою:

де Чб.ум-пости – базова чисельність умовно-постійного персоналу (ПВП мінус основні робітники),чол.;

∆Q – приріст обсягу виробництва, %

∆Чум-пост – приріст чисельність умовно-постійного персоналу, %.

Галузеві фактори.

Відносна економія робочої сили по даній групі факторів(Егал.ф.) може визначається за формулою:

де tб. і tпл. –трудомісткість видобутку або виробництв одиниці продукції в базових і планових умовах виробництва, н-годю;

Nпл. – плановий обсяг виробництва, натур. один;

Фпл. – плановий фонд робочого часу одного робітника, год.

Введення в дію і освоєння нових об'єктів.

Зміна чисельності робітників визначається як різниця між чисельністю, що планується для нових підприємств (вона встановлюється на основі технічних проектів) і тією чисельністю, яка була б необхідна для випуску продукції на нових підприємствах при базовій продуктивності праці по міністерству в цілому.

Загальна економія чисельності працівників (Езаг.) знаходиться як сума економії чисельності по кожному з перерахованих факторів.

ІІ. Визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді:

де Ко – темпи росту обсягу виробництва в плановому періоді, %

ІІІ. Визначення планової чисельності працюючих шляхом віднімання від вихідної їх чисельності в плановому період(Чвих.) загальної величини їх зменшення(Езаг).

ІV.Розрахунок приросту продуктивності праці(∆Пп.пл.) в плановому періоді:

 

Якщо по підприємству є відомою зміна трудомісткості виробничої програми в цілому, то можливу зміну продуктивності праці по підприємству в плановому році можна обчислити за формулою:

 

де ∆Пп. – можливий приріст або зниження продуктивності праці в плановому періоді, %

∆Тпрогр. – процент зменшення або збільшення трудомісткості виробничої програми в плановому періоді:

де Ероб.часу – економія (зростання) затрат робочого часу на виконання виробничої програми в плановому періоді, н-год.;

Тпрогр.б. - трудомісткість виробничої програми в базовому році, н-год.

Важливим елементом економічного аналізу є розрахунок можливого приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці. Цей розрахунок можна здійснити, користуючись залежністю:

де ∆Qпп. – приріст обсягу випуску продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, %;

∆Ч – приріст чисельності, %;

∆Q – приріст обсягу виробництва, %

Визначаючи кількісний вплив окремих факторів на підвищення продуктивності праці, слід виходити із відносної економії чисель­ності працівників за рахунок впливу того чи іншого фактора або їх сукупності.

Вихідним показником всіх планово-економічних розра­хунків є необхідна чисельність промислово-виробничого персоналу (умовна), розрахована на основі показників базисного виробітку і запланованого обсягу виробництва, тобто вона дорівнює базисній чисельності, помноженій на показник темпу зростання запланова­ного обсягу продукції. Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в ціло­му визначається за допомогою показника умовної планової чисель­ності, зменшеної за рахунок усіх факторів.

Відмінності в умовах виробництва на підприємствах, а також особливості впливу на зростання продуктивності праці окремих чин­ників зумовлюють різноманітність розрахунків економії чисельності за окремими факторами. Однак можна визначити певні загальні прин­ципи цих розрахунків:

• необхідність урахування поправки на строк упровадженого за­ходу;

• в тих випадках, коли впроваджуваний захід стосується тільки частини робітників, результат множиться на відповідну частку робіт­ників у загальній їх чисельності;

• за послідовного впровадження заходів, спрямованих на еконо­мію чисельності працівників, застосовується ступінчастий метод розрахунку, тобто наступна величина зменшення відноситься не до первісної чисельності працівників, а до скороченої в результаті упро­вадження попередніх заходів.

Вплив вивільнення чисельності за рахунок кожного фактора визначаємо:

де Е_і –– економія чисельності працюючих за даним фактором, осіб;

Чп — умовна чисельність працюючих, розрахована на запланований  обсяг виробництва за виробітком базисного року, осіб;

Езаг — економія чисельності промислово-виробничого персоналу, осіб;

На рівень продуктивності праці впливають структурні зрушення у виробництві. Оскільки збільшення планових обсягів виробництва по окремих цехах неоднакове, остільки умовна чисельність працю­ючих, розрахована в цілому по підприємству, і сума умовної чисель­ності по цехах різнитиметься:

 Ечп = Чбаз · Коб · Чп

де Ечп — відносна економія чисельності промислово-виробничого персоналу;

Чбаз — чисельність промислово-виробничого персоналу в окремих структурних підрозділах у базисному періоді, осіб;

Коб — коефіцієнт збільшення обсягу виробництва продукції у пла­новому періоді;

Чп — умовна чисельність промислово-виробничого персоналу, розрахована в цілому по підприємству.

Важливим фактором зростання продуктивності праці є підвищен­ня технічного рівня виробництва, що досягається за рахунок комп­лексної механізації й автоматизації виробничих процесів, упровад­ження передової технології, модернізації діючого устаткування, зміни конструкції і технічних характеристик виробів, підвищення якості продукції, поліпшення використання матеріалів, палива та інших енергоресурсів, упровадження нових, ефективніших видів сировини, матеріалів та енергоресурсів

Вплив комплексної механізації та автоматизації на економію праці в деяких випадках можна визначити прямим розрахунком. Вплив удосконалення організації виробництва і праці на підвищення про­дуктивності найчастіше виявляється за такими напрямами:

·      удоско­налення управління виробництвом, скорочення втрат робочого часу (зменшення простоїв, невиходів на роботу);

·      збільшення норм і зон обслуговування; скорочення втрат від браку;

·       зміни в спеціалізації виробництва, не пов'язані з впровадженням нової техніки;

·       впровад­ження прогресивних форм організації праці;

·       зменшення кількості робітників, які не виконують норми виробітку, тощо.

Вплив на зростання продуктивності праці зміни обсягу і струк­тури виробництва здійснюється за такими напрямами, як зміна об­сягу виробництва продукції, зміна питомої ваги окремих видів про­дукції тощо. Необхідно наголосити, що пропорційно до збільшення обсягу виробництва коливається лише чисельність основних робіт­ників, і значно меншою мірою — чисельність інших категорій про­мислово-виробничого персоналу.

Даний метод планування зростання продуктивності праці є до­сить поширеним. Проте він має і серйозні вади, оскільки розраху­нок підвищення продуктивності праці за факторами найчастіше за­вищує планову чисельність робітників, що негативно впливає на підвищення продуктивності праці.

У методиці планування необхід­но подолати існуючі вади, а головне — зробити її не статичною, а засобом установлення оптимального плану, який би забезпечував необхідне зростання продуктивності праці за мінімальних затрат. Доцільно було б розширити практику планування підвищення про­дуктивності праці на основі розрахунку ефективності організацій-но-технічних заходів, спрямованих на зниження трудомісткості і по­ліпшення використання робочого часу.

Під час планування зростання продуктивності праці за таким методом можна використовувати показники зниження технологіч­ної трудомісткості і зміни частки основних робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу; зниження повної трудомісткості.

Основними техніко-економічними показниками, які використо­вуються під час планування підвищення продуктивності праці, мо­жуть бути:

• нормована, фактична і планова трудомісткість усієї виробничої програми, а також розрахованої на одиницю продукції, що випус­кається;

• зниження трудомісткості від упровадження запланованих органі­заційно-технічних заходів;

• чисельність працівників за категоріями;

• баланс робочого часу працівників у базисному і плановому пе­ріодах.

Визначається залежність між показниками годинного, денного і річного виробітку, а також між виробітком робітників і працюючих.

де Іпг — індекс годинної продуктивності праці;

 Ттехнол — трудомісткість технологічна планового обсягу робіт, роз­рахована за фактичними затратами праці;

Тз — зниження затрат праці від упровадження організаційно-техніч­них заходів.

Розраховуючи місячну і річну продуктивність праці, слід ураху­вати середню кількість відпрацьованих годин за зміну середньо-обліковим працівником, а також середню кількість явочних днів од­ного середньооблікового працівника в плановому і базисному пе­ріодах.

Індекс зростання річної (місячної) продуктивності праці визна­чається за формулою:

 Іпр = Ірг · Ізмф · Іяв дн,

де Іпр — індекс річної продуктивності праці;

Ізмф — індекс використання змінного фонду робочого часу;

Іяв дн — індекс зміни кількості явочних днів за рік у середньооб­лікового працівника.

При цьому:

 

де Фпл і Фб –– відповідно середня кількість відпрацьованих годин за зміну середньообліковим працівником у плановому і базово­му періодах, год.;

Щоб розрахувати денну або річну (місячну) продуктивність праці на основі повної трудомісткості, необхідно індекс годинної продук­тивності праці скоригувати на індекс використання змінного і річного фонду робочого часу працюючих. Визначаючи підвищення продук­тивності праці працівників за годинною продуктивністю, яка розра­хована на основі виробничої, або технологічної, трудомісткості, необхідно врахувати вплив зміни структури кадрів виробничих або основних робітників.

 

4.ВИЗНАЧЕННЯ ТРУДОЄМНОСТІ РІЧНОЇ ВИРОБНИЧОЇ

 ПРОГРАМИ

 

Для того, щоб знайти трудоємність програми по видах і розрядах робіт слід помножити обсяг річної програми на трудоємність виробу певного розряду кожного виду робіт.

Результати розрахунків заносимо в таблицю 1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 1

Трудоємність річної виробничої програми

№ з/п	Вид і розряд робіт	Трудоємність виробу,н-год	Річна програма, шт	Трудоємність програми по видах і розрядах робіт,н-год
1	Складальні роботи - всього в тому числі по розрядах: III розряд VI розряд	3,1 3,2	33000	102300 105600
2	Монтажні роботи - всього в тому числі по розрядах: III розряд IV розряд V розряд	0,8 2,6 1,0		26400 85800 33000
3	Налагоджувальні і ремонтні роботи всього VI розряд	0,7		23100
4	Разом усіх видів робіт	11,4	33000	376200

 

 ВИСНОВКИ

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Саме підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.

В умовах посиленої конкуренції на ринках товарів, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється передусім у збільшенні маси продукції, що виробляється в одиницю часу за незмінної її якості, або в підвищенні якості і конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється в одиницю часу; зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Це призводить до зміни співвідношення затрат живої і уречевленої праці. Підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку.

В Україні становлення ринкової економіки, створення конкурентоспроможної продукції, збільшення обсягу продажу можливо лише за умови ефективного використання ресурсів на кожному робочому місці, підприємстві, тобто глибокої реформи системи управління, виробництва і реалізації продукції, узгодженої з такими перетворювальними процесами, як приватизація, реструктуризація та адаптація до міжнародних стандартів. Зростання продуктивності праці є важливим показником економічного зростання країни.

Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1.         .Шегда А.В. ,Литвиненко Т.М., Нахаба М.П. Економіка підприємств. – К.: 2000

2.         Абрамов В. М., Данюк В. М., Гриненко А. М., Колот А. М., Чернов В. Нормування праці. — К., 1995.

3.         Абрамов В. М., Данюк В. М., Колот А. М. Мотивація і сти­мулювання праці в умовах переходу до ринку. — Одеса, 1995.

4.         Василъченко В. С. Ринок праці та зайнятість. — К., 1996.

5.         Гангслі Теренс. Соціальна політика та соціальне забезпечен­ня за ринкової економіки. — К.: Основа, 1995.

6.         Данюк В. М. Управление трудом в условиях рыночной эко­номики — К.: Знание, 1991.

7.         Долишний М. И. Трудовые ресурсы производственных сис­тем. — К.: Наукова думка, 1990.

8.         Жуков Л. И., Погосян Г. Р. Экономика труда. — М.: Эконо­мика, 1991.

9.         Калина А. В. Организация и оплата труда в условиях рын­ка. — К.: МАУП, 1995.

10.      Казановский А. В., Колот А. М. Соціальне партнерство на ринку праці. — Краматорськ: Нац. Центр продуктивності, 1995.

11.      Колот А. М. Оплата праці на підприємстві: організація та удосконалення. — К., 1997.

12.      Колот А. М. Мотивація, стимулювання й оцінка персона­лу. — К.: КНЕУ, 1998.

13.      Лукьянченко Н. Д. Управление трудом в промышленных предприятиях. — Донецк, 1996.

14.       Летюха В. М. Основи ринкової економіки.. — К.: Уро­жай, 1995.

15.      Пирожков С. И. Трудовой потенциал в демографическом из­мерении. — К.: Наукова думка, 1992.

16.      Петюх В. М. Формування робочої сили в ринкових умо­вах. — К.: Знання, 1993.

17.      Петюх В. М. Ринок праці та зайнятість. — К., 1997.

18.      Петюх В. Н. Рыночная экономика: настольная книга дело­вого человека. — К.: Урожай, 1995.

19.      Прокопенко И. И. Управление производительностью. — К.: Техніка, 1990.

20.      Слезингер Г. Э. Труд в условиях рыночной экономики. — М., 1996.

21.      Стеценко С. Г., Швець В. Г. Статистика населення. — К.; Вища школа, 1993.