Ефективність праці та резерви її росту

2.        Ефективність праці та резерви її росту.

 

Ефективність праці та резерви її росту. Успіх будь-якої трудової діяльності характеризується її ефективністю. Під ефек­тивністю праці треба розуміти соціально-економічну категорію, яка визначає ступінь досягнення тої чи іншої цілі, співвіднесеної зі ступенем раціональності витрачання використаних при цьому ресурсів. Таке визначення відображає поняття ефективності з якісного боку як співвідношення між результативністю праці та економічністю виробничих витрат. З кількісного боку поняття ефективності визначається як частка від ділення отриманого ефекту (результату) на понесені при цьому витрати.

Процес постійної цілеспрямованої праці з підвищення ефективності праці можна назвати ефективізацією праці. Понят­тя "ефективізація" продиктовано необхідністю вживання ди­намічного еквівалента поняттю "ефективність" у тій же ж мірі, як співвідносяться поняття "інтенсивність" та "інтенсифікація", "ак­тивність" і "активізація".

Стратегія ефективізації припускає визначення основних напрямків підвищення ефективності праці на основі комплексно­го використання та розвитку всіх факторів і ресурсів за для швид­шого подолання кризового стану економіки.

Тактика ефективізації полягає в розробці та здійсненні поточних заходів з виявлення та використання резервів підвищен­ня ефективності праці на основі усунення невиробничих витрат.

Ефективізація праці як на стратегічному, так і на тактич­ному рівні має своїм результатом прирощення ефективності праці. Багатоаспектність ефективності як соціально-економічної категорії потребує роздивляння ряду понять, які виражають її сутність.

Якщо ефективність характеризує співвідношення результатів і витрат із кількісної сторони, то їх якісна сторона характе­ризується поняттям "якість праці". Якість праці, як характерис­тика ефективності, розглядається з точки зору двох критеріїв: ре­зультативності витрат і економічності витрат.

Під результативністю витрат розуміється ступень до­сягнення заданої цілі: в даному випадку — забезпечення конку­рентоспроможності продукції високої якості, виконуваних робіт, послуг за всією сукупністю споживацьких властивостей (понад тих вимог, які враховані в оцінці продуктивності праці).

Економічність витрат визначається інтенсивністю праці та продуктивністю використання речових ресурсів. Інтенсивність пра­ці — це ступень її напруженості в процесі виробництва, яка ви­мірюється витратами фізичної та нервової енергії людини в одини­цю часу. Інтенсивність праці залежить від застосованої технології, використання можливостей виробництва, які маються, і відношен­ням людини до праці. В той же час, прямо впливає на продуктивне використання природних, матеріальних та технічних ресурсів.

З точки зору результативності праці та економічності ви­трат стабільність праці означає ступень стійкості, непорушності, постійності організаційних і економічних умов, які забезпечують ефективну роботу персоналу підприємства, використання його трудового потенціалу, запобігання схованого безробіття.

3.    Продуктивність праці:

 

3.1      Поняття продуктивності праці.

 

Під продуктивністю праці як економічною категорією заведено розу­міти ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створю­вати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної (живої, уречевленої і майбутньої) праці. Конкретно воно полягає в тім, що частка жи­вої праці зменшується, а уречевленої збільшується, проте збільшується в такий спосіб, що загальна ве­личина трудомісткості товарів зменшується.

Підвищення продуктивності праці завжди має вирішаль­не значення для розвитку економіки країни. Ріст продуктивності праці завжди виявляється у наступних формах:

-     скорочення витрат праці на одиницю виробленої споживацької вартості, що виражається в економії ма­теріальних і трудових ресурсів;

-     ріст маси споживацьких вартостей, що виробляються в одиницю часу, що відображається не у витратах, а в результатах праці;

- зміна співвідношення між живою та упредметненою працею зі зменшенням витрат сукупної праці;

-     збільшення маси та норми прибавочного продукту.

Вимір продуктивності праці стосується трьох взаємо­пов’язаних питань:

-     економічного змісту продуктивності праці;

-     визначення показників, які могли би служити кількісною мірою виміру рівню продуктивності праці;

-     принципів порівняння показників продуктивності праці в часі та просторі.

Вимоги, які висуваються обліку продуктивності праці:

а) одиниця виміру не повинна перекручувати показники продуктивності праці і при цьому повинна відповідати задачам обліку;

б) змістовність обліку і відповідність облікового обсягу виробництва фізичному обсягу робіт;

в) єдність методів виміру продуктивності праці;

г) показник продуктивності праці повинен бути наскріз­ним, зведеним, порівняним і мати високий ступень узагальнення, гнучкості, універсальності застосування;

д) забезпечення можливості отримання даних не тільки для виміру, але й для
 планування, а також аналізу факторів, за рахунок впливу яких продуктивність
 праці змінюється або по­винна змінюватися в порівнянні з базисним (плановим)
 періодом.

Вимірювання продуктивності праці здійснюється шляхом порівняння результатів праці у вигляді обсягів виробленої про­дукції (робіт, послуг) із витратами праці (середньооблікова чи­сельність робітників).

В залежності від прямого або зворотного відношення цих величин існують два показники продуктивності праці.

Виробіток — кількість продукції, виробленої в одиницю робочого часу або прихожої на одного середньооблікового робітника або робочого на місяць, квартал, рік. Чим вищою є ве­личина цього показника, тим вищою є продуктивність праці, то­му він називається прямим показником продуктивності праці.

Рівень та динаміку продуктивності праці можна вислови­ти і за допомогою зворотної величини — трудомісткості. Тоб­то — витрати робочого часу на одиницю продукції.

Таким чином, виробіток виражає ріст продуктивності праці через збільшення обсягу продукції в одиницю часу; трудомісткість характеризує економію праці, затраченої на випуск одиниці продукції.

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого ча­су (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на вироб­ництво одиниці продукції (виконання роботи чи по­слуги).

Різноманітність підходів до визначення рівня про­дуктивності праці залежить від специфіки діяльності тих чи тих підприємств або їхніх підрозділів, від мети розрахунків та базується на методичних особливос­тях, перелік яких подано на рис.1.

Якщо показники виробітку мають більш узагаль­нюючий, універсальний характер, то показники тру­домісткості можна розраховувати за окремими ви­дами продукції (послуг) та використовувати для розрахунків потрібної кількості робітників, виявлення конкретних резервів підвищення продуктивності праці. Достовірність розрахунків зростає за визначення повної трудомісткості (технологічної, обслуговування та управ­ління виробництвом).

Натуральні показники виробітку найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємствах, що випускають однорідну продукцію. Викорис­тання так званих умовно-натуральних вимірювачів (наприклад, умовна консервна банка) дозволяє розширити можливість застосу­вання цих показників.

Трудові показники потребують добре налагодженої роботи з технічного нормування та обліку праці. Переважно їх використо­вують на робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різно­рідну продукцію, та за наявності значних обсягів незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти в натуральних та грошових одиницях.

 

 

	Розраховуються з використанням:
	ü  загальної вартості виробленої продукції (послуг) ü  обсягу продажу ü  доданої вартості			ü  обсягу продукції у фізичних одиницях		ü обсягу продукції (послуг) у нормо годинах ü оцінки трудозатрат на виконання замовлень

 

 

Рис. 1. Методи вимірювання та показники рівня

продуктивності праці.

Найуніверсальнішими, а тому й найпоширенішими, є вартісні показники виробітку. Вони можуть застосовуватись для визна­чення рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах з різноманітною продукцією, що випускається, і послугами, що надаються.

Для забезпечення точності вимірювання продуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слід ураховува­ти вплив на її рівень передовсім цінового фактора.

Для характеристики рівня продуктивності праці можна ви­користовувати:

- прямий показник (прямий метод), що характеризує випуск продукції за одиницю робочого часу (виробіток продукції);

- зворотний показник (зворотний метод), що оцінює витра­ти робочого часу на одиницю виробленої продукції або викона­ної роботи (трудомісткість продукції).

Прямий показник визначається за формулою

П=,

де П - показник виробітку продукції; В - обсяг виготовленої продукції; Т - кількість робочого часу, витраченого на виробництво даної про­дукції.

Варто зазначити, що показник обсягу виготовленої продукції можна визначити за такими чинниками:

-  обсягом валової продукції (містить готову і незавершену
продукцію);

-  величиною чистої продукції (національного доходу - для
оцінки продуктивності суспільної праці на рівні держави);

-  обсягом товарної (готової) продукції;

-  обсягом реалізованої (проданої) продукції.

При цьому сам показник може бути виражений як в нату­ральних оцінках (шт., м³ і т.ін.), так і у вартісному вимірі.

Продуктивність праці є одним із ключових показників оцін­ки ефективності економіки. Тому збільшення продуктивності праці, безумовно, буде забезпечувати стійке економічне зростання.

Зворотний метод дає можливість оцінити трудомісткість продукції (Н_пр ), тобто величину, обернену виробітку:

Н_пр =.

Широке застосування має також показник виробітку продукції на одного працюючого, а саме:

ПП_{в =}

де ПП_в — виробіток продукції на одного працюючого в штуках або гривнях;  В — кількість продукції, виготовленої в одиницю часу (наприклад, шт. в мі­сяць, рік); r — чисельність робітників (працівників), чол.

Таке поняття продуктивності праці цілком задовольняє вимоги, коли йдеться про кількісне вимірювання виготовленої продукції в часі.

Однак визначення продуктивності праці лише в часі аж ніяк не відо­бражає якісну корисність праці, тобто величину суспільної її корисності. Саме тому в ринковій системі поняття продуктивності праці розглядається значно ширше, виходячи з основного завдання економічної системи — спроможності праці задовольняти (забезпечувати) певний рівень потреб (тобто корисності) в умовах обмежених ресурсів (при мінімальних їх ви­тратах). Отож продуктивність праці визначається співвідношенням:

ПП = вартість реалізованої продукції (виторг) .

витрати на виробництво і реалізацію продукції

В умовах ринкової конкуренції величина виторгу формується через ціну і кількість реалізованої продукції. У свою чергу, ціна залежно від якості продукції відображає її вартість в конкретних умовах ринку, де взаємодіє цілий ряд факторів, зокрема, попит та пропозиція, кон'юнктура, якість продукції тощо.

Величина витрат на виробництво і реалізацію продукції також знач­ною мірою залежить від ефективності роботи підприємства. Отже, цей показник дещо трансформують, а саме:

ПП = “зовнішня” продуктивність фірми .

“внутрішня” продуктивність фірми

“Зовнішня” продуктивність за своєю суттю відображає результатив­ність старань колективу фірми (в першу чергу її інженерів і робітників), щодо створення, виготовлення та реалізації якомога більше високоякіс­ної продукції, що забезпечить високу ціну і відповідний належний виторг (прибуток). Цим визначається діяльність колективу фірми, що спрямова­на на „зовні", тобто на ринок.

„Внутрішню" продуктивність розуміють як діяльність колективу фі­рми щодо раціональної організації і ефективного формування технологі­чних процесів, економічного використання всіх ресурсів (сировинних, матеріальних, трудових, енергетичних тощо), тобто її спрямованість на еко­номічно високопродуктивну внутрішню роботу.

За своєю суттю зіставлення „зовнішньої" і „внутрішньої" продукти­вності праці характеризує поєднану економічну ефективність діяльності підприємства (фірми). Цей показник відображає загальну цілеспрямова­ність, тобто „філософію" роботи колективу фірми, її окремих підрозділів, а тому і ринкової системи в цілому. Така дієва „філософія" за змістом зво­диться до максимального забезпечення потреб ринку висококорисною продукцією при мінімальних витратах ресурсів.

Вартість готової продукції, що підлягає реалізації, формується в про­цесі проектування конструкції, вибору технології, тобто шляхом поєднан­ня трудових ресурсів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, які виготовляються іншими підприємствами-партнерами. Тому необхідно виділити „чисту" частку вартості (корисності), що створюється безпосе­редньо колективом підприємства-виробника кінцевої продукції.

Аналізуючи структуру створюваної вартості, бачимо, що цю частку ¾ додану вартість (ДВ) формують прибуток і всі витрати на оплату праці. Саме ці складові становлять величину “винагороди” суспільства за якісну і кількісну корисність запропонованої на ринку продукції:

ДВ = П + ОП,

де ДВ ¾ додана вартість, грн.

П ¾ прибуток, грн.

ОП ¾оплата праці, грн.

Виходячи з таких особливих міркувань, продуктивність праці у фірмі та в окремих її підрозділах визначається співвідношенням:

ПП = ,

де ПП ¾ продуктивність праці, грн./чол.

ДВ ¾ сумарна додана вартість, що створена колективом, грн.

r ¾ чисельність працюючих, чол.

Похідними варіантами цього показника можуть бути співвідношення ДВ до витраченого часу, використаного капіталу тощо.

З усіх розглянутих напрямів (показників) оцінки рівня продуктивності праці впливає висновок, що кожен з них може застосуватися в певних конкретних умовах. Однак найбільш змістовно результативність діяльності фірми відображає частка доданої вартості, що створюється одним працівником підприємства.