6. Моделі переходу до ринку

У західній економічній літературі процес трансформа державної власності у будь-якій формі власності характеризується як приватизація. Таке чорно-біле бачення проблеми є однією з догм західної економічної думки.

Якщо давати наукове трактування цих проблем, то роздержавлення означає процес переходу державної власності на засоби виробництва в інші недержавні типи власності, в тому числі у приватну власність окремої особи або членів її сім'ї (що означає приватизацію державної власності як складову роздержавлення).

Процес роздержавлення і приватизації у 80–90‑х роках XX ст. відбувався як у розвинених країнах світу, так і у так званих постсоціалістичних країнах. У кожній із цих груп країн існували як загальні, так і особливі причини роздержавлення і приватизації.

Загалом у країнах колишнього СРСР та соціалістичної співдружності роздержавлення і приватизація відбувалися за різними соціально-економічними моделями та конкретними механізмами їх реалізації. Основними серед них є: 1) модель масового роздержавлення і приватизації; 2) модель колективного роздержавлення і приватизації; 3) модель зовнішнього власника; 4) змішана модель роздержавлення і приватизації; 5) модель соціальне орієнтованої власності.

Модель масового роздержавлення і приватизації найповніше була реалізована у Чехії, Росії, Литві та Монголії, частково у Польщі. У межах цієї моделі в Чехії використовувались такі найважливіші методи: прямий продаж (частка якого становила 44,8%), ваучерний метод – 23%, комерціалізація та перетворення на акціонерне товариство – 22,4%, відкритий аукціон -10,5%, безкоштовна передача майна муніципалітетам, пенсійним фондам і банкам – 8,1%, відкритий конкурс – 8%; приватизація існуючих державних акціонерних товариств – 4%. Крім того, практикувалось повернення частини майна колишнім власникам (так звана реституція), передача частини власності державним кооперативам. Загалом дрібним акціонерам належало більше половини роздержавленої власності.

Внаслідок цілої низки причин, про які йшлося раніше, приватизаційні сертифікати в Україні та Росії знецінились і замість подолання соціально-економічного відчуження воно ще більше зросло. Так, вартість роздержавленого майна у розрахунку на одну особу мала становити не менше 5 тис. дол., в Росії -10 тис. крб. (за оцінками деяких авторитетних російських економістів його вартість могла досягти 250 тис. крб.)

Модель колективного роздержавлення і приватизації передбачає придбання переважної частини акцій трудовим колективом (у т. ч. менеджерами) або, передусім, менеджерами з наступним виділенням частки кожного працівника та правом купівлі-продажу ними акцій інших працівників. Значного поширення ця модель спочатку набула в Росії, Україні, Румунії, Угорщині, Словенії, колишній НДР та деяких інших країнах. Водночас трудовому колективу надавались певні пільги для придбання акцій. Проте в Україні, як зазначалось, а значною мірою і в Росії трудова колективна власність була, здебільшого, узурпована кланово-номенклатурною елітою.

У Словенії працівники роздержавлених підприємств мали право на безплатне отримання 20% акцій, а додаткових 40% – за половину вартості за закритою підпискою. У колишній НДР 20% із загальної кількості роздержавлених підприємств (майже 12 тис.) були викуплені менеджерами і лише незначна частка – трудовими колективами. У Болгарії працівники підприємств мали право на придбання близько 20% акцій роздержавлених підприємств, до того ж за пільговими умовами для тих робітників і службовців, які відпрацювали на підприємстві не менше двох років до початку процесу роздержавлення і приватизації.

Модель зовнішнього власника передбачає надання контрольного пакета акцій (понад 50% голосуючих акцій) в руки іноземного інвестора. Ця модель отримала найбільше поширення в Чилі, частково – в Угорщині, НДР та Естонії. Так, у Естонії поширеним методом роздержавлення і приватизації стали міжнародні тендери. З боку інвесторів, передусім іноземних, брались зобов'язання про створення понад 56 тис. робочих місць. Проте ці зобов'язання дотримувались ними впродовж не більше 2 років, а після цього підприємства навіть закривались. Іноземний капітал допускається урядом Естонії і до приватизації об'єкт виробничої інфраструктури – енергетики, залізниць, портів, зв’язку. Певною мірою ці процеси відбуваються і в Україні.

Змішана модель роздержавлення і приватизації передбачала поєднання державної, колективної і приватної власності різних пропорціях за умов переважання державної власності державного контролю в стратегічних для народного господарства галузях. Зокрема це стосується так званих природних монополій. Найближче до цієї моделі – досвід роздержавлення і приватизації в Китаї, внаслідок чого виникли, передусім, акціонерні підприємства, про що вже зазначалось.

Модель соціально-орієнтованої власності у процесі роздержавлення і приватизації передбачала право робочих рад на підприємстві та менеджерів ухвалювати рішення щодо роздержавлення і приватизації, а також використання інших моделей. Внаслідок цього в Словенії, наприклад, у середині 90‑х років працівникам та менеджерам належало понад 40% роздержавлених акціонерних компаній, інвестиційним фондам, що контролюються передусім банками – 20%, державним фондам – близько 20%.

Якщо оцінювати ефективність названих п'яти моделей за темпами зростання таких макроекономічних показників, як ВВП, то найшвидше вони зростали в Китаї, обсяг виробництва на душу населення подвоївся за останні 10 років, значно зріс життєвий рівень населення, тривалість його життя тощо.

Згідно з вимогами закону єдності праці та власності з урахуванням домінуючої ролі колективного характеру праці, найдосконалішою моделлю є надання переважної власності в руки трудових колективів залежно від їхнього внеску в економічний потенціал галузі, регіону країни, а також відповідно до критеріїв ваучерної приватизації.

Загалом проведення роздержавлення і приватизації не має супроводжуватися надмірною приватизацією власності, оскільки це означало б рух економічної системи від однієї крайності до іншої (від тотального одержавлення до майже тотальної приватизації), а отже, невирішення проблем її динамічного розвитку, а створення нових, не менш глибоких суперечностей, які негативно впливають на розвиток суспільства.


7. Особливості функціонування перехідної економічної системи України

Перехід від високомонополізованої планової економіки конкурентного типу в Україні значною мірою був ускладнений через успадковані від колишнього СРСР структуру і спеціалізацію української економіки, а також внаслідок істотних прорахунків економічного і політичного характеру. Внаслідок спеціалізації економіки, сформованої впродовж багатьох десятиріч на основі розподілу праці в СРСР, Україна виробляла в середньому лише біля 20% кінцевого продукту. У промисловому секторі їй було відведено роль виробника напівфабрикатів із низьким вмістом додаткової вартості. У зв'язку з розробкою енергетичних ресурсів Сибіру, енергомісткі українські металургійні та машинобудівні підприємства були переорієнтовані на споживання нафти і газу з Росії, опинившись у цілковитій залежності від російських енергоносіїв. Рішення про перехід до взаємних розрахунків за енергоносії за світовими цінами, прийняте країнами колишнього СРСР, негативно відбилось на українській економіці. Рекордно високий рівень інфляції в Україні у 1993 р. значною мірою спричинений саме цим стрімким підвищенням цін. Негативною складовою структури виробництва була орієнтованість економіки України на потреби військово-промислового комплексу.

Реальне економічне реформування в Україні розпочалося з кінця 1994 р., і сьогодні зауважуються позитивні тенденції економічного розвитку. Структурні реформи передбачають формування багатоукладної економіки й конкурентного середовища, здійснення великомасштабної приватизації, розвиток фондового ринку, корпоратизацію великих підприємств, впровадження механізмів банкрутства, антимонопольне регулювання, цінову лібералізацію, стимулювання виробництва експортної та імпортозамінної продукції, інвестиційне забезпечення структурних змін в економіці за пріоритетними напрямами. Процес приватизації в Україні і в організаційному, і у фінансовому відношеннях спирався на широку підтримку міжнародних економічних організацій. В Україні формується двосекторна модель економіки у складі державного і приватного секторів. Держава задекларувала лібералізовані засади економічної політики щодо приватного сектора, конституційне закріплення свободи підприємництва, недопущення привілейованості державних підприємств відносно приватних, стимулювання пріоритетних напрямів підприємницької діяльності засобами фіскальної політики, сприяння залученню відповідних інвестицій. Для прискорення структурної перебудови економіки й піднесення центру ваги з базових на переробні галузі важливе значення має залучення в українську економіку зарубіжних інвестицій. Пріоритетними галузями для зарубіжних фірм є металообробка і машинобудування, харчова, легка, медична і мікробіологічна промисловості, транспорт, авіа- й суднобудування, зв'язок. Головною метою державної зовнішньоекономічної політики є створення умов для формування довгострокових конкурентних переваг українських товаровиробників з метою забезпечення їхнього функціонування на економічній арені світу як конкурентоспроможних учасників галузевих і міжгалузевих банків. Важливим завданням розбудови державності та економіки України є її інтеграція до світового економічного простору.


Информация о работе «Перехідна економіка та її закономірності»
Раздел: Экономика
Количество знаков с пробелами: 28205
Количество таблиц: 1
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
103154
2
0

... йснюється за допомогою економічних, правових та адміністративних важелів. Стає зрозумілим, що без активної ролі держави як регулятора неможливе саме існування економічної системи капіталізму. 1.2 Характерні риси перехідної економіки України Найдосконалішою моделлю сучасного капіталізму, як зазначалося, є змішана економіка, початково обґрунтована американським економістом Е. Хансеном. Від ...

Скачать
185682
0
0

... 70 відсотків усіх капіталовкладень та всіх фінансових операцій світу.   124 Суть і ознаки змішаної економічної системи. Приватний, акціонерний і державний сектори економіки. Невизначеність шляхів подальшого політичного та економічного розвитку є основною причиною відсутності у багатьох країн чітко окреслених схем входження до регіональних і світових господарських структур. Національна економіка ...

Скачать
70881
1
0

... рішень у сфері економіки та соціальних відносин. Цю особливість інформації відзначав і видатний дослідник проблем інформаційного суспільства Мануель Кастельс. У своїй праці «Інформаційна епоха: економіка, суспільство і культура» (1996–1998 рр.) він наголошував, що інформація в сучасних умовах символізує абсолютно нові відносини, а інформаціоналізм означає вплив знання на знання як основне джерело ...

Скачать
85617
0
0

... та демонополізація економіки, фінансова стабілізація в країні та соціальна підтримка частки населення – важливіші закономірності переходу постсоціалістичних країн до ринкової економіки. Динаміка і структура виробництва в перехідній економіці. Трансформаційний спад та макроекономічна незбалансованість на початковому етапі переходу до ринку. Макроекономічна стабілізація та перехід до економічного ...

0 комментариев


Наверх