Навигация
Економічна думка Давньої Греції
19422
знака
0
таблиц
0
изображений
План:
Вступ. Економічна думка древньої Греції
1. Аристотель – перший економіст в історії.
2. Марко Качаний та Ю.Колумелли
3. Економічна думка середньовіччя
Висновок
Лiтература
Вступ. Економічна думка древньої Греції.
Чому ми починаємо саме з розгляду поглядів мислителів Древньої Греції? Невже до них людство не мало ніякого подання про економіку? Як видно, це не так, якщо врахувати, що економіка так само стара, як і людське суспільство. Але оскільки економічна думка спочатку не відокремлюється від інших форм мислення про суспільство, точно визначити її перші прояви неможливо. При бажанні можна довести, що першим економічним добутком є Біблія. Це питання пристрастей автора й суперечка тут була б безглуздим.
Отже, чому саме ми все-таки починаємо з економічної думки Древньої Греції? По-перше, ми віддаємо данину поваги людям, які дали науці ім'я. "Економіка" - слово давньогрецького походження, дослівно означає "домоведення". Уперше зустрічається в грецького мислителя Ксенофонта, будучи заголовком твору, у якому розглядаються розумні правила ведення домашнього господарства й землеробства. До речі, такий зміст (наука про домашнє господарство) це слово зберігало протягом століть. Але не тільки цим визначається наша увага до економічних поглядів даної епохи.[3]
1. Аристотель – перший економіст в історії.
Економічна думка це не просто сума спостережень і відомостей про господарське життя. Вона припускає відоме узагальнення, абстракцію, тобто певний економічний аналіз. Першим, хто піддав аналізу економічні явища й спробував виявити закономірності розвитку суспільства став давньогрецький мислитель Аристотель (384-322 р. до н.е.). Тому його можна з повним правом назвати першим економістом в історії науки.
На поглядах Аристотеля ми зупинимося докладніше, оскільки:
по-перше, його економічні погляди одержали розвиток в економічній думці середньовіччя, можна сказати, що деякою мірою вся вона спочиває на так званих догмах Аристотеля.[6]
а по-друге, що більше для нас важливо, Аристотель перший поставив проблему, що стала центральної для економістів протягом багатьох сторіч і дотепер є предметом дискусій.
Питання на перший погляд простій: "Чим визначається пропорції обміну товарів?" Або, інакше кажучи, що робить товари порівнянними? Саме відповідь на дане питання розділив економістів на два самих великих плини в історії економічної думки: прихильників трудової теорії вартості, і прихильників різних варіантів теорії, суть яких у тім, що вартість є категорією суб'єктивної й виводиться з оцінки людьми корисності товару. У самого Аристотеля існувало кілька крапок зору на рішення даної проблеми. У його працях можна знайти й зачатки трудової теорії вартості, і згадування про те, що в основі пропорцій обміну товарів лежить їхня корисність, і твердження, що порівнянними товари роблять гроші, які є загальної для всіх потребою. Але не будемо шукати вичерпної відповіді на це питання в Аристотеля. Його внесок в історію економічної думки вже в тім, що він чітко сформулював проблему. А чітко сформулювати проблему - наполовину неї вирішити.
Цікавий Аристотель й у своєму аналізі капіталу, що в античному світі існував у торговельній і грошовій формі. Для його аналізу він навіть уводить новий термін "хрематистика". Під хрематистикой Аристотель розумів діяльність, спрямовану на витяг прибутку, на нагромадження багатства, на відміну від економіки - як діяльності, спрямованої на придбання благ для будинку й держави. При цьому першу форму організації господарства Аристотель уважав протиприродної, а його особливе обурення викликав відсоток, що він розцінював як саму протиприродну форму доходу, тому що, на його думку, гроші призначені лише для обміну й не можуть народити нові гроші. Відповідно до поглядів Аристотеля, відсоток являє собою "вигоду" за рахунок боржника, що привласнив лихвар і тим збагатився й це присвоєння є вираження його порочної жадібності й скнарості. Лихвар привласнив відсоток несправедливо, тому що він його не створював, а змусив віддати собі, зробивши гроші джерелом придбання нових грошей, уставши на шлях корінного перекручення їхньої природи.[4]
Аналізуючи природу грошей, Аристотель наполягав на тому, що гроші є результатом угоди між людьми й "у нашій владі зробити їх з". Але й тут його позиція двоїста. Розрізняючи економіку й хрематистику, Аристотель підкреслює, що якщо гроші ставляться до "економіки" - те це знак вартості, обумовлений законом або звичаєм, а якщо до "хрематистике" - те вони виступають як реальний представник неістинного багатства. Більше того, саме з винаходом грошей відбувається руйнування економіки, перетворення її в хрематистику, у мистецтво робити гроші. А в мистецтві наживати статок "...ніколи не буває межі в досягненні мети, тому що метою тут виявляється безмежне багатство й володіння грішми... Всі, що займаються грошовими обіг, прагнуть збільшити свої капітали нескінченно". Тому й багатство, до якого прагнути хрематистика, безмежно. Аристотель із жалем констатує, що з економіки неминуче виростає хрематистика. У сучасних термінах це визнання означає, що із простого товарного виробництва неминуче. [3]
Серед іншого, хвилювала Аристотеля й проблема встановлення справедливості в обміні. Обмін, по Аристотелю, є особлива форма справедливості, що зрівнює, де проявляється принцип рівності, еквівалентності. Але рівність неможливо без сумірності. Однак важко припустити, щоб різнорідні предмети були порівнянні, тобто якісно рівні. Звідси Аристотель робить висновок, що прирівнювання може бути чимсь далеким щирій природі речей, штучним прийомом. І таким штучним прийомом стає їхнє порівняння за допомогою грошей. Будучи сином свого часу, Аристотель не міг прийняти думку про рівність праці соціально нерівних людей (рабів і громадян) і тому встав на позицію марності пошуків сумірності товарів працею, його тривалістю. З іншого боку, і в цьому знову проявляється подвійність позиції Аристотеля, у складі витрат виробництва він надавав найбільшого значення саме праці. В остаточному підсумку, Аристотель дійде висновку, що обмін на принципах справедливості означає обмін "по достоїнству". Він затверджує, що знаючи щире достоїнство осіб, що обмінюються, можна встановити пропорції обміну. І наводить наступний приклад: якщо 100 пара взуття = 1 будинку, а достоїнство будівельника вдвічі більше достоїнства шевця, то будівельник з до шевця як 200 пара взуття до одного будинку. І саме таке співвідношення обміну повинне вважати справедливим. Як бачимо, в античному світі економічні й етичні проблеми ще не розглядалися порізно.
Але етична спрямованість економічного життя скоріше характерна для давньогрецьких мислителів, у той час як для давньоримських мислителів, що досліджують економічні проблеми, на перший план виходять практичні питання, пов'язані з раціональною організацією великого господарства рабовласницького типу.[6]
Похожие работы
... економістів. Визначаючи здобутки певної теоретичної школи, вони знаходять своє відображення в певних темах курсу. Ураховуються також відповідні досягнення політекономії радянських економістів. 2.2. Основні етапи розвитку економічної науки Економічна наука — це сфера розумової діяльності людини, функцією якої є пізнання та систематизація об'єктивних знань про закони і принципи розвитку ...
... ітних методів державного регулювання з метою наближення до такої моделі. Повоєнна соціально-економічна ситуація загострила проблеми ринкової економіки у світі це зумовило появу нових теорій. Розділ 3. ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ У СУЧАСНИЙ ПЕРІОД (середина ХХ–початок ХХІ ст.) 3.1 Неокласичні концепції регулювання національної економіки З початком світового економічного ...
... , передбачені жорстокі заходи щодо приборкання експлуатованих, придушення їхнього протесту. У XVII ст. економічна теорія ще не виділялась в окрему галузь науки. Суспільно-економічна думка в Україні була проникнута антикріпосницькими, демократичними ідеями. Зокрема, відомий просвітитель Яків Козельський (1729–1795) у 60–70-х роках виступав проти кріпосницького гноблення і безправності народних мас ...
... - двоїстий характер праці 39. Які постулати економічного аналізу були закладені неокласичною школою? Неокласична економічна теорія входить у нову фазу, набирає нових рис, чітко окреслюються її функції — нормативна (формулюються програми розвитку, визначаються його основні напрями, розробляються практичні рекомендації, тобто формуються засади економічної політики) та позитивна, науково ...
0 комментариев