Знос основних фондів

3. Знос основних фондів.

ОВФ у процесі експлуатації зношуються і утрачають свої функції:

1) фізичний знос – це втрата ОВФ споживчої вартості;

2) моральний знос – зменшення їхньої вартості поза залежністю від фізичного зносу. Розрізняють моральний знос першого і другого роду.

Моральний знос першого роду викликається підвищенням продуктивності праці в галузі виробляючої О.Ф.

Моральний знос другого роду є наслідком НТП і обумовлює впровадження у виробництво більш ефективних машин і устаткування.

Фізичний і моральний знос знарядь праці частково відшкодовується шляхом капітального чи ремонту модернізації, а повне відшкодування здійснюється шляхом заміни старих машин новими.

Амортизація – це поступове перенесення вартості основних фондів на вироблену продукцію з метою нагромадження коштів для повного їх відновлення.

Грошовим вираженням розміру амортизації є амортизаційні відрахування.

Амортизаційні відрахування включаються в собівартість продукції.

Амортизаційні відрахування виконують функції:

1) Повне відновлення що вибувають О.Ф.

2) Нагромадження засобів для розширеного відтворення.

3) Стимулювання більш швидкого відновлення основних фондів.

4) Створення системи госпрозрахункових нормативів, використовуваних у розрахунках собівартості, рентабельності.

Норма амортизації – це сума амортизаційних відрахувань, нарахована за рік і віднесена до первісної вартості основних фондів.

Ф_{осн.пер} – Ф_л

А = * 100%

Ф_{осн.пер}* Т_н

Ф_л – ліквідна вартість

Ф_{осн.пер} – первісна стоимость основних фондів по первісної вартості.

Т_н – нормативний термін експлуатації устаткування.

4. Шляхи поліпшення використання О.П.Ф.

Екстенсивне й інтенсивне використання.

Екстенсивне – використання О.Ф. у часі; вартість роботи устаткування – обчислюється відношенням суми добутку числа верстатів і їх змінності.

- число верстатів

n – змінність.

Інтенсивне використання основних фондів характеризується підвищенням вироблення продукції в одиницю часу.

Основні показники:

1) Фондовіддача – відношення обсягу випуску продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів.

f_о=

2) фондовартість – відношення середньорічної вартості О.Ф. до обсягу продукції, що випускається:

 ;

3) Механоозброєність виробництва:

М_е =

4) Механоозброєність праці:

Факт_. - фактична активність.

Мп_р=  Факт – активна частина О.П.Ф.

Ч – чисельність виробничого персоналу

3. Оборотні кошти промислового підприємства

План

1. Оборотні кошти, їхній склад і структура

2. Нормування оборотних коштів

3. Показники використання оборотних коштів

Оборотними коштами називають – сукупність оборотних фондів і фондів звертання, виражених у вартісній формі.

Оборотні кошти – це частина засобів виробництва, що на відміну від основних фондів, беруть участь один раз у виробничому процесі і переносять свою вартість на собівартість продукції.

Оборотні кошти випливають бути представлені у виді оборотних виробничих фондів і засобів звертання.

Під структурою О.С. прийнято розуміти співвідношення між окремими елементами цих засобів, виражених у відсотках до підсумку.

Структура О.С. залежить від характеру продукції, від особливостей технологічних процесів, тривалості виробничого циклу й ін.

Класифікація оборотних коштів по способі використання.

1) У залежності від використовуваних сфер виробництва, оборотні кошти підрозділяються на:

– виробничі фонди;

– фонди звертання.

2) По джерелах формування:

– власні;

– позикові;

– притягнуті.

3) По особливостях планування й організації:

– нормовані;

– ненормовані.

Власні О.С. містять у собі.

1) Виділені державою безповоротно засобу знову створеним підприємствам.

2) Відрахування від прибутку

3) Засобу від продажу акцій.

Позикові О.С. – короткочасні позички під сезонні понаднормовані запаси, під продукцію, що відвантажується.

Притягнуті О.С. – тимчасово використовувані в обороті.

2. Нормування оборотних фондів

Процес розробки і встановлення економічно обґрунтованих нормативів, установлення мінімуму достатніх сум оборотних коштів, що забезпечують нормальну безперебійну роботу.

Алгоритм нормування оборотних коштів.

1) Визначення норм запасу в днях по групах товарно-матеріальних цінностей. [t₃]

2) Визначення одноденної витрати даного виду матеріальних цінностей. [Рдоб]

Одноденна витрата розраховується як суму витрат по кошторисі за квартал ділене на 90 днів (рік 360, місяць 30).

3) Визначаємо приватний норматив власних оборотних коштів:

N=Pдоб+ t_з N= Pдоб_* t₃

Норма запасу в днях – визначає кількість днів роботи підприємства, на яке потрібно створити запас цих мат., щоб забезпечити безперервність виробництва.

Види запасів:

– поточний (повинний забезпечувати безперебійну роботу підприємства в період між двома постачаннями сировини);

– страховий (на випадок перебою в постачанні);

– транспортний – покриває період перебування транспорту в шляху;

– технологічний – на час підготовки матеріалу до виробництва.

Використання оборотних коштів показників ефективності О.С. визначається швидкістю їхнього обороту, виражається:

1. коефіцієнтом оборотності (виражає число оборотів норм. О.С.);

2. тривалістю обороту О.С. у днях;

3. рентабельністю О.С.

1) Коефіцієнт оборотності обчислюється відношенням вартості реалізованої за рік продукції до оборотних коштів:

Коб=, чим > Коб, тим ефективніше використовується цей капітал.

Тривалість обороту О.С. у днях, визначається двома способами:

1) розподілом календарної кількості днів на коеф. оборотності:

t_об= [дні]

2) розподілом добутку середньорічної суми оборотних коштів на кількість календарних днів на суму реалізованої за цей період продукцію.

t_об= [дні] Т = 360; 90; 30

Рентабельність визначається відношенням розрахункового прибутку, отриманої за даний період до середньої величини оборотних коштів.

4. Собівартість продукції

План

1. Поняття собівартості продукції

2. Склад і структура собівартості

3. Види собівартості

4. Принципи і методи обліку витрат

5. Шляхи зниження собівартості продукції

1) Собівартість продукції – виражені у вартісній формі витрати підприємства на виробництво і збут продукції.

Собівартість визначає ефективність виробничої діяльності підприємства. Собівартість зв'язана з прибутком і ціною продукції.

Планування й облік собівартості виробляється в експлуатуючих організаціях в однорідному елементі і по комплексах статтею калькуляції.

Склад собівартості:	Статті калькуляції:
1.   Заробітна плата.	1. Матеріали.
2. Сировина, допоміжні матеріали, паливо, електроенергія.	2. Електроенергія, інші види палива.
3. Амортизація.	3. Амортизація
4. Інші витрати.	4. Зарплата виробничих робіт
	5. Відрахування на соціальне страхування.
	6. Цехові витрати, цехова вартість.
	7. Інші прямі
	8. Загальексплуатаційні витрати.
	9. Позаексплуатаційні витрати.
	Повна собівартість.

Ст. 6. Цехові витрати включають зміст цехового персоналу, амортизацію, зміст поточного ремонту будинків, витрати по охороні праці, раціоналізація і винахідництво.

Загальексплуатаційні витрати включають витрати на зміст адміністративно-управлінського персоналу, на амортизацію і поточний ремонт основних фондів, на службові відрядження й ін.

Розподілу цехових і загальексплуатаційних витрат між різними видами продукції проводиться пропорційно сумі основної зарплати робітників.

Позаексплуатаційні витрати включають витрати по реалізації продукції, на науково-дослідну роботу, на освоєння нової техніки і зміст вищестоящих організацій. Ці витрати розподіляються між окремими видами виробів пропорційно загальексплуатаційної собівартості.

Усі витрати на виробництво продукції в залежності від способу віднесення їх у собівартість поділяються на прямі і непрямі. Прямі витрати – це ті які знаходяться в прямої залежності від обсягу випуску чи виробу від часу витраченого на його виготовлення.

Непрямі витрати – ці витрати, рівень, що не завжди знаходяться в прямої залежності від рівня обсягу робіт. Перемінні витрати змінюються пропорційно обсягу робіт. Постійні витрати – які не залежать від обсягу продукції, що випускається, (оренда приміщень, амортизація, зарплата управлінського персоналу.)

Структура собівартості – це відношення окремих чи елементів статей виробництва до загальної суми витрат.

3. Стосовно етапів виробництва продукції собівартість підрозділяється на:

– технологічну;

– цехову;

– загальексплуатаційну (заводську, виробничу);

– повна собівартість(комерційна).

Собівартість продукції по обліку розділяють на:

– планову (на основі норм);

– фактичну (по факті).

4. Методи визначення собівартості продукції:

1) Метод калькулювання витрат, заснований на прямому рахунку витрат у відповідність з нормами витрати матеріальних технологічних трудових ресурсів.

2) Метод обліку основних техніко-економічних факторів, що полягає в обліку досягнутого рівня на початок планованого періоду і намічуваної зміни цього рівня на перспективу.

5. Кадри, продуктивність і оплата праці

План

1. Склад і структура кадрів, промислових будівельних виробів і конструкцій

2. Визначення потреби в кадрах

3. Продуктивність праці і її показників

4. Оплата праці

Кадри – склад працівників, потрібний даної галузі, що володіють необхідними виробничо-технічними знаннями і практичними навичками для безпосереднього здійснення процесу виробництва і посібники їм.

Склад кадрів:

1) Кадри апарата міністерств і об'єднань.

2) Кадри промислових підприємств.

3) Кадри наукових і проектних організацій.

4) Кадри навчальних закладів.

Кадри промислових підприємств підрозділяються на промислово-виробничий персонал і непромисловий персонал. До цієї категорії відносяться працівники, що обслуговують непромислові служби підприємства.

ПВП підрозділяються на категорії:

– робітники;

– інженерно-технічні працівники;

– що служать (ІТП)

– молодший обслуговуючий персонал;

– учні й охорона.

Робітники, що безпосередньо беруть участь у виробництві поділяються на основних і допоміжним. ІТП виконують функції керування виробництвом, як керівники поділяються на лінійних і функціональним.

Лінійні – майстер, виконроб.

Функціональні – начальники відділів.

ІТП займаються питаннями технічної підготовки виробництва, технічні виконавці.

Що служать – працівники, що виконують функції обліку і постачання, збуту, фінансування і комплектування кадрів.

МОП обслуговує побутові нестатки працівників заводу (гардеробник, прибиральниця і т.д.)

Учні – обличчя, що проходять на заводі індивідуальне бригадне виробниче навчання.

Охорона – працівники сторожової і пожежної служби підприємства.

Кваліфікація – комплекс знань і умінь, для виконання роботи різної складності. Розрізняють некваліфікованих робітників (не мають ніякої підготовки), малокваліфіковані (вимагають підготовки протягом декількох тижнів), кваліфіковані (робітників готують протягом 2–3 років) і висококваліфікованих (готують протягом 5 і більш років).

У практиці обліку кадрів розрізняють явочний склад, обліковий і середньообліковий.

Обліковий склад включає всіх працівників, що з'явилися на роботу (явочний склад), а також працівників, що знаходяться у відпустці, відрядженні, що не з'явилися через хворобу. В обліковий склад включаються працівники з дня зарахування на роботу.

У залежності від терміну на який укладений трудовий договір працівник підприємства на постійних, тимчасових, що надійшли на роботу на певний строк, але не більше ніж на 2 місяці; і сезонні працівники, що надійшли на роботу в період сезонних робіт.

Середньообліковий склад за звітний місяць обчислюється шляхом підсумовування облікового числа працівників за всі календарні дні і розподілом отриманої суми на повне число календарних днів.

Продуктивність праці визначається кількістю продукції, виражена в натуральному грошовому численні, зробленим робітником в одиницю часу, розрізняють індивідуальну, локальну і суспільну продуктивність праці.

Для визначення рівнів продуктивності праці існує 2 методи:

1) Прямої, вироблення продукції – визначаються:

грн/чол; грн/чол*год

2) Зворотний (визначення трудомісткості продукції, тобто витрати робочого часу на одиницю виробленої продукції:

 чол. дн/м3

Методи виміру рівня продуктивності праці:

1. натуральний;

2. вартісний;

3. трудовий(нормативний)

Резерви і фактори підвищення продуктивності праці.

Резерви – 2 групи:

1) зниження трудомісткості;

2) поліпшення використання робочого часу.

Для виявлення резервів і розробки заходів необхідно знати фактори руху сили до підвищення продуктивності праці.

Фактори – 4 групи:

1) матеріально-технічні фактори;

2) організаційні;

3) економічні;

4) соціальні.

Заробітна плата.

Заробітна плата – грошове вираження частини доходу підприємства, що надходить в індивідуальне споживання працівників відповідно до кількості і якості затрачуваної праці в суспільному виробництві.

Заробітна плата – фонд життєвих засобів що забезпечують відтворення робочої сили.

Форми оплати праці:

1) відрядна;

2) погодинна і її різновид – штатноокладна.

Відрядна зар. плата залежить від кількості виконаної роботи.

Різновиду відрядної оплати праці:

1) пряма відрядна;

2) відрядно-преміальна;

3) відрядно-прогресивна;

4) акордна.

Погодинна форма оплати підрозділяється по годинних тарифних ставках:

1) проста погодинна;

2) почасово-преміальна.

В основу обох форм оплати праці покладена тарифна система.

Її елементи:

– тарифні ставки;

– тарифні сітки;

– тарифно-кваліфікаційний довідник.

Тарифні ставки бувають: годинні, денні, місячні.

Тарифна сітка – шкала розрядів, кожному з який привласнений тарифний коефіцієнт. У будівництві і будівельній індустрії використовується 6-розрядна сітка, а в промисловості 6 і 8 розрядна сітка.

Тарифний розряд характеризує рівень кваліфікації робітників. Тарифний коефіцієнт відбивається відношенням ставок зарплати робітників по 6-ти розрядній сітці.

Показник	Розряд
	I	II	III	IV	V	VI
1.   Годинна, тариф. ставши. 1984 р.	59	64	70	79	91	106
2. Тарифний коефіцієнт	1	1.085	1.186	1.339	1.543	1.798

6. Ціноутворення в промисловості

План

1. Роль і функції ціни. Принципи ціноутворення

2. Види цін

3. Формування ціни на нову продукцію

1) Ціна – це грошове вираження вартості. Вартість – витрати суспільної-необхідної праці на випуск продукції.

Загальний рівень цін залежить від попиту та пропозиції.

3-м пропозиції – виробників рахують вигідним направляти велика кількість ресурсів на виробництво даного товару при більш високій ціні, чим при більш низкою.

Рівноважна ціна – ціна, при якому кількість товару запропонованого на ринку дорівнює кількості товару, на який мається попит.

Якщо ціна установиться вище ціни рівноваги то попит знижується, а пропозиції підвищується(надлишок). Будь-яка інша ціна, відмінна від рівноважної буде хитлива у виді конкуренції.

Надлишковий попит(дефіцит) супутній ціні, нижче ціни рівноваги покаже покупцям, що потрібно запропонувати більш високу ціну, якщо вони не хочуть залишитися без товару.

Зростаюча ціна буде спонукувати фірми до росту пропозиції, і витісняти споживачів, тому що попит падає.

Що змусить ціни рости?:

1) перевищення попиту над пропозиціями;

2) ріст зарплати, що перевищує ріст продуктивності праці;

3) невисока ефективність використання основного капитала;

4) ажіотажний попит;

5) слухи.

Що змушує ціни знижуватися?:

1) перевищення пропозиції над попитом;

2) стабільний рівень доходів при росту продуктивності праці.

3) Відсутність попиту на товар;

4) необхідність термінової реалізації товару;

5) ряд державних мір (стабілізаційна політика, збалансованість бюджету).

6) слухи.

Функції цін.

1).облікова (облік витрат).

2) розподільна

3) стимулююча

Види цін на товари

директивні (фіксовані чи централізовані).

регульовані.

вільні (за умови зробленої конкуренції).

Види цін у залежності від обороту, що обслуговується.

– виробнича (сума усіх вироблених і маркетингових витрат).

– оптова.

– роздрібна (до основної ціни додаються торгові націнки).

3. Установлення ціни на товар

1) Установлення стратегії фірми.

а) політика «зняття вершків».

б) забезпечення виживаності.

в) максимализація поточної прибутку.

г) завоювання ринку по якості товару.

2) Формування кривої попиту

3) Підрахунок сумарних витрат.

4 Вивчення цін конкурентів.

5) Вибір методу ціноутворення.

6) Формування ціни з обліком повного психологічного сприйняття

4 Основні методи ціноутворення.

1) Розрахунок ціни по методу «середні витрати + прибутку».

2) Розрахунок ціни на основі аналізу» беззбитковості».

3) Розрахунок ціни на основі цінності товарів, що відчувається.

4) Установлення ціни на рівні поточних цін.

5) Установлення ціни на основі закритих торгів.