4. Енергетична політика як центральна складова постсоціалістичних економічних реформ в Україні

Україна — за економічними критеріями — є країною, бідною на сировину. Через чотири роки після закінчення епохи соціалізму виявилося, що Україна за умов капіталістично-ринкової економіки є країною, бідною на сировину, необхідну для виробництва енергії. Виробничо-економічний аналіз показує, що в Україні лише приблизно 15 % споживання енергії без збитків покриваються за рахунок вітчизняних ресурсів. Щоб задовольнити решту потреби в енергії, тобто 85 %, необхідно або ж зі збитками видобувати вітчизняні енергоносії (насамперед вугілля), або ж імпортувати енергоносії за валюту чи на умовах бартеру.

Нинішня ситуація в енергетичному секторі криє велику загрозу, яка може мати безпосередній вплив на розвиток процесу реформ в Україні. З одного боку, все ще ніяк не розпочнеться послідовна реструктуризація вітчизняної вугільної промисловості. З іншого — імпорт енергії є основним винуватцем великого дефіциту поточних статей платіжного балансу. Зменшення обсягів імпорту енергоносіїв лише на 20 % дозволило б — за умови, що обсяги експорту залишалися б без змін, — досягти позитивного сальдо у балансі поточних операцій. Понад 50 % українського імпорту складають поставки енергоносіїв з Російської Федерації (Росія і Татарстан: газ, нафта, ядерне паливо), Туркменії (газ) та Польщі (вугілля). Якщо припустити, що споживання енергії, а отже, і імпорт енергоносіїв буде поступово зростати, а власне виробництво енергії буде спадати, то рахунки на оплату російських та туркменських енергоносіїв ще довго будуть збільшуватися і після 2000 р. Це може призвести до ще більшої економічної та політичної залежності від Росії.

За останні роки уряд України докладав значних зусиль для реформування енергетичного сектора та зниження споживання енергії. Однак ці зусилля виявились марними, бо майже на жодному рівні енергетичного комплексу не було структур ефективного контролю і виконання рішень. До того ж поряд з структурними реформами та реформою власності необхідні зміни у свідомості населення: в постсоціалістичний період енергія вже не є соціальним правом, а ринковим товаром з великими альтернативними витратами. [5]

При соціалізмі багато країн РЕВ і насамперед Радянський Союз вважалися багатими на сировинні ресурси, їх виробництво, виражене у фізичних величинах (кг, м3, літрах, тоннах тощо), було величезним; у багатьох видах сировини Радянський Союз належав до найбільших виробників у світі: залізна руда, титан, нікель, алюміній, деревина, газ, нафта, вугілля. Українська Радянська Соціалістична Республіка також вважалася країною, багатою на енергоресурси, насамперед вугілля, також і на нафту та газ.

Чому ж тоді від того часу так різко змінилися оцінки запасів корисних копалин і чому Україна вважається сьогодні бідною на енергію? Пояснити це можна системним розривом між соціалістичною та постсоціалістичною епохами, пережитий спочатку Радянським Союзом, а потім також Україною від початку 1992 р. При соціалізмі гроші та капітал не відігравали ніякої ролі при плануванні та здійсненні виробничої діяльності. Здебільшого планування виробництва, транспорту та розподілу здійснювалося на підставі так званої «соціальної цінності» відповідних продуктів. Виробництво та споживання енергії при соціалізмі мало статус особливо великої «соціальної цінності». Тому розвиток енергетичного комплексу мав винятково фізичні, а не економічні межі. При соціалізмі концепція багатства на сировинні ресурси ототожнюється з фізичною наявністю цих ресурсів.

На противагу цьому в постсоціалістичний період — або іншими словами: в період появи капіталізму— підприємства, які діють за економічними принципами, намагаються організувати свою діяльність таким чином, щоб отримані прибутки відповідали вимогам власників капіталу. Лише впровадження універсального вартісного еквіваленту, тобто грошей, робить можливим вартісне порівняння між виробничими чинниками (праця, капітал, енергія тощо) та попитом на товари. Притаманна для соціалізму «соціальна цінність» замінюється в постсоціалістичну епоху грошовою вартістю. В постсоціалістичний період концепція багатства на сировинні ресурси залежить від здатності підприємств видобувати, переробляти, транспортувати сировину та пропонувати її на ринку з таким рівнем витрат, при якому ціна продажу була б вищою за суму витрат.

Отже, економічне багатство тієї чи іншої країни на сировинні ресурси не є чимось закладеним від природи; тут більшою мірою має місце проблема вартості. Тому посилання на сировинне багатство України за часів Радянського Союзу, царя чи Австро-Угорщини не повинно приховувати той факт, що видобування переважної частини сировинних ресурсів України в нинішній ситуації не економічне і тому — теж з економічного погляду— ці ресурси не існують. Україна сьогодні вже не є країною, багатою на сировинні ресурси і не може нею стати навіть у разі внесення значних державних інвестицій у цю сферу. [5]

Немає підстав для виключення енергетичного комплексу з процесу «підприємизації», тобто для того, щоб не поділяти його на підприємства, орієнтовані на ринок та прибутки. Навпаки, саме в енергетиці завдяки формуванню ринкових торговельних відносин між підприємствами по виробництву, переробці, транспортуванню та розподілу можна досягти значного приросту ефективності. В кінцевому підсумку цей приріст ефективності буде на користь споживачів, бо призведе до зниження цін на енергію.

Підприємизація є можливою у всіх галузях енергетичного комплексу. До 1980-х років як у соціалістичних, так і в капіталістичних країнах вважалося, що в капіталоємних енергетичних галузях, пов'язаних з лініями електропередач, досягається зростаючий ефект масштабу виробництва та зменшення питомих витрат. Це було виправданням для організації у таких галузях єдиного, великого, вертикально інтегрованого підприємства як «природного монополіста». Однак цей погляд з 80-х років піддається сумніву та спростовується.

З початку 90-х років цей новий теоретичний підхід набув поширення в енергетичній політиці країн Західної Європи та Америки. З одного боку, це призводить до посилення демонополізації та конкуренції, а також до інтернаціоналізації енергетичного господарства. З іншого боку, лібералізація енергетичного сектора висуває особливі вимоги до здатності держави швидко реагувати на появу перебоїв на ринку. [5]

У Радянському Союзі Україна була одним з найбільших експортерів електроенергії; у 80-х роках тут також споруджувалися атомні електростанції, що мали тоді пріоритетне значення, за російською технологією та з використанням російської сировини100. Після закінчення доби соціалізму «електрогігант» Україна перетворився на надзвичайно залежного та вразливого виробника струму. Табл. 8.6 показує розвиток електроенергетики після 1990р.: обсяги виробництва електроенергії знизилися з 296 млрд. кВт/г (1990 р.) до 183 млрд. кВт/г (1996 p.), тобто на 38 %. Заслуговує на увагу зміна структури: в той час, як теплові електростанції (тобто ті, де спалюється вугілля, газ і нафта) змушені були у зв'язку з недостачею пального скоротити своє виробництво більше ніж на 50 %, виробництво атомної енергії залишалося після 1990 р. практично постійним.

Суттєві можливості підвищення ефективності електроенергетики пов'язані саме із споживанням електроенергії: оцінки резервів енергозбереження сягають від 20—25 % (за даними Енергетичного центру Європейського Союзу) до 40 % (за даними Інституту проблем енергозбереження Національної академії наук України). Разом з тим з 1993 р. спостерігається зростання специфічного споживання електроенергії в промисловості.

Отже, проблеми української електроенергетики мають свої причини не в частині пропозиції, а насамперед в частині попиту. Внаслідок сильного спаду виробництва з 296 млрд. кВт/г (1990 р.) до 183 млрд. кВт/г (1996 р.) з'явились великі надмірні потужності. Спорудження нових електростанцій, напевно, недоцільне ані з технічного погляду, ані з погляду фінансування. Навіть закриття двох ще працюючих блоків Чорнобильської АЕС, які дають щорічно 10 млрд. кВт г електроенергії, не мало б негативних наслідків для надійності забезпечення України електричним струмом. [5]



Информация о работе «Державне регулювання паливно-енергетичного комплексу України»
Раздел: Экономика
Количество знаков с пробелами: 41675
Количество таблиц: 2
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
78715
12
1

... зокрема: розвиток промислового потенціалу для виробництва продукції, яка забезпечить першочергові потреби в продовольчих та промислових товарах; прискорений розвиток агропромислового потенціалу, паливно-енергетичного комплексу, переорієнтація машинобудування на виробництво складної наукомісткої і конкурентоспроможної продукції; збільшення обсягів експортної продукції та імпортозамінної продукц ...

Скачать
65219
0
0

... року і на майбутнє[22]. А митники завдяки застосуванню якісного обладнання у своїй роботі зможуть більш ефективно здійснювати фактичний контролю природного газу. Розділ ІІ. Особливості переміщення енергоносіїв лініями електропередач:   2.1. Нормативне регулювання митного контролю електроенергії   Електроенергія, що переміщується через митний кордон України лініями електропередачі, підлягає ...

Скачать
283774
14
10

... ії. Протее чинний рівень потоку ПІІ по відношенню до ВВП уже є порівнювальним із показниками більшості країн Східної Європи.   4.1 Аналіз негативних і позитивних тенденцій перебігу взаємної інвестиційної діяльності   Детальніший аналіз процесу залучення польських інвестицій в Україну дозволяє виявити цілу низку негативних тенденцій: 1. Обсяги надходження інвестицій з Польщі в українську ...

Скачать
45674
3
1

... розподілу продукції і послуг у сфері природних монополій, до яких належить водопостачання, поштові послуги, послуги з телефонізації, комунальна сфера, електрифікація. Світовий досвід державного регулювання природних монополій має більш ніж вікову історію та свідчить, що в більшості розвинених країн держава здійснює жорстке регулювання діяльності природних монополій. Так у США з цією метою ще в ...

0 комментариев


Наверх