Державна політика розвитку малого та середнього підприємництва

Тема

“Державна політика розвитку малого та середнього підприємництва”

Зміст

Вступ

1.Загальні основи малого та середнього підприємництва

2.Суть і система організації та принципи діяльності малих та середніх підприємств

3.Форми державної і недержавної підтримки малого і середнього підприємництва

4. Проблеми, які потребують вирішення у сфері підтримки малого і середнього підприємництва

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Формування ринкової системи в сучасних умовах безпосередньо пов'язане з розвитком підприємницької діяльності в усіх сферах економіки. Важливим напрямом економічної політики в сучасних умовах є підтримка малого та середнього підприємництва. Як зазначено в Програмі "Україна - 2010", яка була розроблена для виконання розпорядження Президента України від 26.02.98 р. № 43, "малі та середні підприємства завдяки гнучкості та чутливості до змін попиту і його диверсифікації, готовності до сприйняття технологічних інновацій можуть розширювати асортимент продукції за незначних капіталовкладень і сприяти продуктивній зайнятості населення" [9].

Малі підприємства завдяки загальновизнаним перевагам - мобільності, здатності до швид­кого пристосування до змін споживчого попиту, порівняно невисокому рівню експлуатаційних витрат - сприятимуть зниженню диспропорцій на товарних ринках, стимулюватимуть розвиток конкуренції, забезпечуватимуть створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття. Очікується, що у 2010 році кількість працюючих у сфері малого та середнього бізнесу становитиме не менш ніж 50 відсотків зайнятого населення.

1.Загальні основи малого та середнього підприємництва

У кожному суспільстві підприємництво передбачає функціонування поряд з великими цілої системи малих підприємств, у тому числі й таких, які базуються на індивідуальній трудовій діяльності окремих осіб або сімей. Ця форма господарської діяльності в нашій країні фактично не розвивалася. Проте перехід від командно-адміністративних до економічних методів госпо­дарювання створює реальні умови для розвитку малого і середнього бізнесу. Зауважимо, що бізнес означає підприємницьку діяльність, спрямовану на одержання прибутку.

Дрібне підприємництво немислиме без ринку. Адже воно безпосередньо не регулюється державою; економічні відносини між дрібними бізнесменами можуть здійснюватися лише через ринок. Крім того, індивідуальне дрібне підприємництво розвивається внаслідок дії ринкового механізму, який зумовлює виникнення певної кількості безробітних. Сфера дрібного бізнесу повинна вбирати в себе ту робочу силу, яка вивільняється з державних, а також інших підприємств.

Розвиток дрібного підприємництва забезпечується правом кожної людини займатися будь якою економічною діяльністю у межах законів. Нині це право гарантується законодавче установленою приватною власністю громадян на певні засоби виробництва.

Приватна власність — неодмінна умова дрібного підприємництва. Справа в тому, що цей вид діяльності має яскраво виражений трудовий характер. Тут прямо простежується взаємозв'язок між тим, хто виробляє, і тим, хто привласнює. Ніхто не може заперечувати того, що індивідуальне виробництво передбачає й індивідуальне привласнення. А це — не що інше, як приватне привласнення. Без приватної власності дрібний бізнес неможливий.

Важливою передумовою дрібної підприємницької діяльності є визначення її сфери. Тут слід мати на увазі щонайменше два моменти. По-перше, необхідно вибрати таку сферу, яка найбільше відповідає нахилам і знанням підприємця, де на основі своїх здібностей, наукових та особистих прогнозів він може розраховувати на оптимальний підприємницький успіх. При цьому треба мати надійну інформацію про майбутній предмет діяльності. По-друге, надійною основою становлення власної справи могли б послугувати особисті «ноу-хау» або патенти на нові види продукції, технології з орієнтацією не лише на внутрішній, а й зовнішній ринок. Правовий захист своєї продукції, свого фірмового товарного знака має бути обов'язковим елементом підготовки майбутньої справи. Не виключена також організація власної справи спільно з автором перспективного винаходу.

Вибираючи вид діяльності, підприємець повинен чітко бачити свою нішу на ринку. Вона має «вписуватися» у середній і великий бізнес, не дублюючи його. Доцільно зосередити увагу на таких видах робіт, які з точки зору великого бізнесу виконувати невигідно. Лише за таких умов установлюється співробітництво між різними формами підприємництва. Така система досить поширена на Заході, особливо в торгівлі та сфері послуг. У ній велика головна фірма надає малому підприємству за плату виключне право використовувати свою торгову марку, в разі необхідності виділяє малому бізнесу кредит на пільгових умовах, надає різні консультаційні послуги, послуги з реклами тощо. Подібна система співробітництва вигідна як головній фірмі, так і малим підприємствам.

Поряд з цим підприємцю необхідно чітко визначитися з характером діяльності, аби вона не суперечила законам. Для Цього необхідно ознайомитися з відповідними правовими актами чи звернутися до певних юридичних консультантів. Юридичну основу підприємницької діяльності становить законодавство про підприємства і підприємництво. Зокрема в Законі України «Про підприємництво» зазначається, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Законом установлені й конкретні обмеження підприємницької діяльності. Так, лише окремим державним підприємствам дозволяється виготовлення наркотичних засобів, зброї та вибухових речовин, а також випуск цінних паперів і грошей.

Без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом, не можуть здійснюватися:

–   пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин;

–   ремонт спортивної, мисливської чи іншої зброї;

–   виготовлення та реалізація медикаментів і хімічних речовин;

–   виготовлення пива й вина;

–   виготовлення горілчаних, лікерних і коньячних виробів;

–   виготовлення тютюнових виробів;

–   медична практика;

–   ветеринарна практика;

–   юридична практика;

–   створення та утримання ігрових закладів, організація азартних ігор;

–   торгівля алкогольними напоями та ін.

Ліцензія видається за заявою суб'єкта підприємницької діяльності, до якої додаються копії засновницьких документів. Рішення про видачу ліцензії або відмову приймається не пізніше, ніж за 30 днів з дня одержання заяви і необхідних документів.

2.Суть і система організації та принципи діяльності малих та середніх підприємств

Малий бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із Законом України «Про підприємства» до малих відносяться такі підприємства:

–   у промисловості й будівництві — з числом працюючих до 200 чоловік;

–   у науці й науковому обслуговуванні — до 100 чоловік;

–   в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) — до 50 чоловік;

–   у галузях нематеріального виробництва — до 25 чоловік;

–   у роздрібній торгівлі — до 15 чоловік.

Законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. У зв'язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством. Отже, малі підприємства — це не якийсь конкретний тип підприємств, а частина наявних, виділена тільки за критерієм їхнього розміру й наділена додатковими правами та пільгами.

Малі підприємства — досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.

Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення (в тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не були б використані. Про можливості малого бізнесу в цьому плані свідчить досвід промислове розвинутих країн. На малий бізнес тут припадає до 90—95% усіх підприємств і до 20—60% валового національного продукту .Особливу роль відіграє мале підприємництво у сфері послуг і торгівлі.

У нашій країні малому підприємництву поки що не приділяється належної уваги. Сьогодні фактично ще не розроблена чітка концепція і всебічно не обґрунтована програма роз­витку цієї форми господарювання. Недосконалою є система фінансування та матеріально-технічного забезпечення становлення і розвитку малого бізнесу. Багато в чому невідпрацьованими залишаються правові й організаційні питання діяльності мікрофірм.

За даними Міністерства статистики, на початок 1996 р. було зареєстровано 91601 мале підприємство. Переважна більшість малих підприємств функціонувала в сфері торгівлі та громадського харчування (44542), значно менше в сфері промисловості (13 132), в будівництві (11269). У цілому в промисловості, побутовому обслуговуванні та будівництві діє близько третини (32%) малих підприємств, а в торгівлі та громадському харчуванні майже половина від загальної чисельності.[1]

3.Форми державної і недержавної підтримки малого і середнього підприємництва

Невід'ємною складовою державної політики сприяння розвиткові підприємництва є політика підтримки малих і середніх підприємницьких структур. Саме на базі масового розвитку малих підприємницьких структур зарубіжні країни досягають значних успіхів господарювання, забезпечують соціально-політичну стабільність у суспільстві, формують умови для зростання зайнятості і достатків значної частини населення.

Саме тому уряди цивілізованих країн з ринковою економікою приділяють багато уваги розвиткові малого бізнесу, розробляють механізми підтримки підприємницьких організацій. Активна політика держави сприяє інтенсивному розвиткові малих підприємницьких структур. Інтенсивність їх розвитку можна проаналізувати на прикладі таких країн, як США, Японія, держав Західної Європи (Франція, Швеція, Італія, Німеччина та ін.). Зокрема, у США 1960 року функціонувало близько 5 млн. малих і середніх компаній, а вже 1970-го їх кількість зросла удвічі і становила понад 10 млн. одиниць, 1980 року - 14 млн., а 1990-го -понад 20 млн. одиниць [2].

У Великобританії за останні вісім — десять літ щороку реєструється понад 900 нових компаній, які належать до сфери малого підприємництва. На таких підприємствах зайнято 30% робочої сили, вироблено близько 20% валового національного продукту. В Японії на підприємствах із чисельністю зайнятих до 500 чол. припадає 99,5% від їх загальної кількості. Діючі підприємства малого і середнього бізнесу в цій країні забезпечують 77% зайнятості населення, 52% обсягів продажу та 56,6% умовно чистої продукції переробних галузей промисловості. Специфіка розвитку малого бізнесу у Швеції полягає в тому, що в цій країні досить розвиненими є сімейний бізнес, споживча кооперація та різні підприємницькі угруповання на базі кооперативних зв'язків. У Німеччині практично немає розподілу на малі і середні підприємницькі структури. Ця сфера підприємницької діяльності виділяється як середній прошарок, який функціонує в різних сферах економіки. Згідно із прийнятою системою обліку в Німеччині, до малих підприємницьких структур належать підприємства із чисельністю працюючих до 50 чоловік, а обсяг виробництва - до 1 млн. марок. Отже, у світовій практиці господарювання мають місце різні вимоги і критерії віднесення підприємницьких структур до категорії малих та середніх. Це значно ускладнює процеси аналізу та оцінки впливу таких форм господарювання на розвиток національної економіки. У таблиці. 1. представлено дані, що характеризують розвиток малого і середнього підприємництва в розвинутих державах світу, Росії та Україні за такими показниками, як кількість МСП, що припадає на 1000 чол. населення, частка зайнятих у МПС у загальній чисельності зайнятих (%), частка МПС у ВВП (%). Дослідження показують, що в Україні вплив малого підприємництва на розвиток національної економіки, забезпечення зайнятості населення є набагато нижчим, аніж у розвинутих державах. Однак наведені дані щодо розвитку підприємництва е неповними, оскільки відбивають результати лише офіційно зареєстрованих функціо­нуючих структур. Тоді як у реальній ситуації, як показують вітчизняні і закордонні дослідження, значна кількість малих підприємницьких структур функціонує нелегально, а результати їх діяльності не знаходять відображення в офіційній статистиці. Отже, і реальні результати функціонування підприємницьких структур є значно вищими, аніж в офіційній економіці. Однак нелегальна частина малого бізнесу в Україні не тільки офіційно не обліковується, не оподатковується, а й існує поза увагою державної системи управління економічними процесами. Ураховуючи, що в Україні, за різними оцінками, до 50-60 % обсягів ВВП формує тіньовий сектор економіки, основну структуру якого становлять малі підприємницькі організації, проблеми державного управління процесами розвитку підприємництва набувають особливої актуальності.

Таблиця 1.

Показники, що характеризують розвиток малого і середнього підприємництва (МСП) у різних країнах світу

Країна	Кількість МСП у розрахунку на 1000 чол. населення	Частка зайнятих у МСП у загальній чисельності зайнятих (%)	Частка МСП уВВП(%)
Великобританія	46	49	50
Німеччина	37	46	50
Італія	68	73	57
Франція	35	54	55
СІІІА	74,2	54	50
Російська Федерація	5,05	9,6	10
Україна	5,4	4,6	6

Аналіз і оцінка зарубіжного досвіду стосовно втручання держави в розвиток підприємництва показують, що під особливою державною опікою перебувають структури малого і середнього бізнесу. При цьому кожна держава, використовуючи типові важелі впливу на розвиток підприємництва, формує власну систему управління цими процесами, підтримуючи перш за все малі підприємницькі структури, масовість яких забезпечує зайнятість і добробут більшої частини населення, а відтак і стабільну економічну ситуацію в країні та ефективність функціонування національної економіки.

В Україні політику державної підтримки розвитку малого підприємництва започатковано 1991 року, тобто вже на першому етапі розбудови державності. Саме тоді створено Державний комітет України зі сприяння розвиткові малим підприємствам і підприємництву. Однак більшість рішень уряду стосовно підтримки підприємництва лишалися чинними лише на папері, а в реальній ситуації відбувалися процеси хаотичного розвитку малих підприємств у відриві від напрямів державної політики реформування вітчизняної економіки. Намагання уряду керувати процесами розвитку підприємництва виявилось у формі розробки і прийняття державних програм підтримки підприємництва. Так, 1993 року прийнято Програму державної підтримки підприємництва в Україні, 1996-го - Концепцію державної політики щодо розвитку малого підприємництва. У 1997-1998 pp. розроблено і частково реалізовано регіональні програми розвитку малого підприємництва, основну методологію розроблення і реалізацію яких використано при формуванні державної політики стосовно розвитку підприємництва в Україні на 1999-2000 роки.

Починаючи з 1998 року, політика держави спрямована на зниження адміністративного, і зокрема податкового, тиску на підприємницькі структури, які за чисельністю працюючих і обсягами виробництва належать до категорії малих форм господарювання. За цей період уведено нові нормативи щодо віднесення підприємницьких структур до категорії малих. В окремі підгрупи виділено підприємства з чисельністю працюючих до 10 осіб, до 20 осіб. Розроблено нові механізми оподаткування малих підприємницьких структур, включаючи можливість їх переходу на єдиний податок. Паралельно відбувалися зміни і в державній системі управління процесами розвитку підприємництва.

Зокрема, 1995 року ліквідовано Державний комітет України зі сприяння розвиткові малих підприємств і підприємництву. Його функції передано спеціальним відділам у Міністерстві економіки України. Пізніше було створено Відділ державного регулювання і аналізу розвитку малого підприємництва Міністерства економіки України.

1996 року створено Державний комітет України з питань розвитку підприємництва, який, починаючи з 1998-го, почав здійснювати активну політику дерегулювання підприємницької діяльності в напрямах зниження адміністративного і податкового тиску на малі підприємницькі структури, координації дій силових структур при розробленні ними нормативної документації, що визначає вимоги до діяльності підприємницьких організацій.

Реалізація державної політики останніх років забезпечила позитивні результати у сфері створення сприятливих умов для розвитку підприємництва. На теперішній час при обласних адміністраціях створено департаменти, які формують політику підтримки малого підприємництва і механізми її реалізації. Це значно наблизило державну політику підтримки підприємництва до реальних потреб регіонів, сприяло конкретизації державних програм.

Форми і методи підтримки малих підприємницьких структур за останні роки значно активізувалися на регіональному рівні. При цьому пошук шляхів вирішення проблем малого бізнесу здійснюється безпосередньо підприємницькими структурами при тісній взаємодії з адміністративними органами влади. Однак багато проблем і на нинішній день лишаються невирішеними. Досі не створено цілісної взаємопов'язаної системи підтримки малого підприємництва в Україні. Існуючі програми державного і регіонального рівня недостатньою мірою забезпечені фінансовими ресурсами, включаючи питання кредитування та страхування малого бізнесу. Державна політика передбачає реалізацію різних напрямів підтримки підприємництва, які недостатньою мірою взаємопов'язуються, а тому можуть забезпечувати різнопланові, суперечливі результати. Отже, одним із напрямів удосконалення процесів управління розвитком малого підприємництва слід вважати посилення досліджень на передпроектній стадії прий­няття рішень, розробленні програмних документів. На цій стадії необхідно здійснювати аналіз можливого взаємовпливу різних факторів на розвиток підприємництва, на базі якого відбирати найбільш доцільні напрями розвитку підприємництва, формувати відповідні механізми їх реалізації.

Загальну схему можливих напрямів державної підтримки підприємництва представлено на Рис. 1.

Рис. 1. Основні напрями державної підтримки малого підприємництва

З огляду на досягнення зарубіжного досвіду з питань підтримки державою малого підприємництва доцільно виділити такі чотири напрями:

–   форми прямої фінансово-кредитної підтримки;

–   форми опосередкованої підтримки;

–   забезпечення юридичної бази для ефективного функціо­нування малих підприємницьких структур;

–   захист державою інтересів малих підприємств.

Надання прямої фінансово-кредитної допомоги малим підприємницьким структурам здійснюється здебільшого у формах гарантованих позик, цільового бюджетного фінансування, пільгового кредитування, надання пільг в оподаткуванні, у тому числі і звільнення від деяких видів податків, цільового субсидіювання тощо. У різних країнах мають місце різноманітні підходи щодо підтримки малого бізнесу. В Японії, наприклад, держава надає перевагу політиці пільгового кредитування. Основним критерієм надання державної допомоги малим підприємницьким структурам є спроможність їхнього існування в ринковому середовищі. Пільгові кредити надаються на основі ретельних розрахунків, які доводять доцільність їх надання та можливість їх повернення у майбутньому.

У США застосовується пільгова система оподаткування для малих підприємницьких структур. Основними критеріями при визначенні доцільності надання пільг в оподаткуванні є величина доходу підприємницьких організацій. Так, з доходу до 50 тис. дол. стягується податок у 15% від доходу; з доходу 51-75 тис. дол. - 25% з доходу, а з доходів понад 75 тис. дол. - 34% [2]. Практично всі розвинуті країни основну увагу при формуванні політики підтримки малого бізнесу і механізмів її реалізації звертають на перспективність функціонування підприємницьких структур, їх функціональні особливості в забезпеченні престижності країни на міжнародних ринках, упровадження досягнень науки і техніки, включаючи розроблення нових ідей, «ноу-хау», прогресивних ресурсо­зберігаючих технологій.

Можна констатувати, що основна увага з боку розвинутих держав при формуванні політики підтримки малого підприємництва звертається на такі позиції як:

–   орієнтація на перспективу, наукову і технічну новизну;

–   адресність допомоги при створенні нових підприємницьких організацій;

–   пріоритетність підприємницької діяльності при забезпеченні престижності країни на міжнародному рівні;

–   обґрунтування ефективності функціонування підприємницьких структур та доведення можливості повернення кредитів у визначений період часу.

Отже, державна політика підтримки малого підприємництва в розвинутих державах формується на принципах забезпечення пріоритетності країни на міжнародних ринках, вирішення важливих соціальних проблем суспільства, піднесення добробуту населення.

В Україні, враховуючи обмежені фінансові можливості держави, фінансово-кредитна політика повинна будуватися на принципах широкого залучення різних джерел фінансування, включаючи іноземні інвестиції, заощадження населення, вільні кошти підприємницьких структур тощо. [2]

Слід зазначити, що кількість підприємств, які діють в Україні, становить близько 3073 тисяч. Розподіл підприємств залежно від кількості зайнятих наведений в табл. 2.

Таблиця 2

Структура діючих підприємств в Україні залежно від кількості зайнятих*

Група підприємств за кількістю зайнятих	Кількість підприємств	Кількість зайнятих на підприємствах даної групи	Кількість зареєстрованих підприємств (в % від загальної кількості підприємств даної групи)	Кількість зайнятого населення на підприємствах да­ної групи (в % від загальної кількості зайнятих)
Самозайняті особи	2651433	2651435	24,6	33,9
1-5	148976	516947	37,6
6-10	104608	850460	94,1
11-50	123757	3189226	99,5
51-250	33169	4206444	99,5	19,8
250 і більше	10851	9822542	99,4	46,3
Всього	3073244	21237054  (52,0 % населення від 15 років і старше)	-	100,0

* За даними досліджень Київського міжнародного інституту соціології [5].

Із загальної кількості підприємств 2 млн. 650 тис. - це самозайняті особи, які підтримують себе виробництвом і/або розповсюдженням і продажем продукції на місцевих ринках. Зазначимо, що більше, ніж 3 млн. підприємств є малими (з кількістю зайнятих 50 або менше робітників), в той час як лише 33169 належать до категорії середніх підприємств (51-250 зайнятих) і 10851 підприємство належить до великих (де кількість зайнятих перевищує 250 чоловік). Крім того, 11,6 % зайнятих на підприємствах, які виробляють товари та послуги для продажу, ідентифікуються як працівники неофіційної економіки. На думку фахівців, існують певні передумови перетворення "мікро компаній" на ефективні форми середнього бізнесу.

Проаналізувавши дані табл. 2, можна зробити висновки, що фірми малого і середнього бізнесу в Україні налічують більшу кількість зайнятих, ніж компанії великого розміру. У більшості країн світу у компаніях малого та середнього бізнесу зайнято від 50 до 90 відсотків від загальної кількості зайнятих. В Україні цей показник дорівнює 53, 7 відсоткам.[5]

Державна фінансова підтримка малого підприємництва надалі надаватиметься шляхом створення сприятливих умов для залучення інвестицій і накопи­чення капіталу в цьому секторі економіки.

На необхідності посилення ролі банківської системи в розвитку малого та середнього бізнесу в державі було наголошено Президентом України у Посланні до Верховної Ради "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки".

Актуальність розвитку малого і середнього бізнесу зумовлюється, зокре­ма, тим, що сьогодні саме малими та середніми підприємствами створюється більша частина валового внутрішнього продукту в країнах із розвинутою ринковою економікою, на які нині орієнтується Україна. За даними ООН, у малому бізнесі зайнято понад 50% працездатного населення світу. У таких державах, як США, Японія, Німеччина частка ВВП, виробленого малими та середніми підприємствами, становить 50—60 відсотків від загального його обсягу, а чисельність їх працівників - більше половини (близько 60%) від загальної кількості працюючих.

За даними Державного комітету статистики України, на початку 2002 року у сфері малого підприємництва в Україні налічувалося понад 233 тисячі суб'єктів господарювання (без фермерських господарств) із чисельністю зайнятих до 50 осіб, або на 18,5 відсотка більше, ніж у 1999 році. Кількість працюючих у зазначеній сфері за цей період збільшилася на 7,8% і становила понад 1,8 млн. осіб. На початку 2002 року на 10 тисяч населення в Україні припадало 48 діючих малих підприємств. У 2001 році ними вироблено продукції та надано послуг на суму 23,3 млрд. гривень, що становило 7,3% від загального обсягу виробництва в Україні, а частка створеного ними ВВП у 2001 році зросла до 10 відсотків. Поточні зобов'язання малих підприємств за короткостроковими банківськими кредитами за 2001 рік збільшилися на 41,2% і на 01.01.2002 р. перевищили 2.014 млрд. грн., або становили 7,2 відсотка заборгованості за кредитами, спрямованими банками в реальний сектор. Але незважаючи на те, то темпи розвитку малого та середнього бізнесу в Україні були у 2001 ропі найвищими в СНД, кількість суб'єктів малого підприємництва є ще замалою для створення необхідного для їх розвитку конкурентного середовища.[7]

Дослідження вітчизняних і зарубіжних фахівців свідчать про те, що в Україні є значні кошти в населення, тіньових підприємницьких структур, які вони бояться вкладати в розвиток національної економіки, оскільки не впевнені в тому, що вони можуть бути збереженими і примноженими в процесі їх використання. Отже, вирішення проблем, пов'язаних із фінансово-кредитним забезпеченням потреб малого бізнесу, держава повинна шукати в напрямах удосконалення юридичної бази. Насамперед, це стосується створення правової основи для ефективного використання іноземних і вітчизняних інвестицій, створення сприятливого інвестиційного клімату в країні, включаючи надання державних гарантій тим інвесторам, які вкладають кошти і ресурси в розвиток пріоритетних для країни видів підприємницької діяльності.

Пріоритетність окремих видів підприємництва повинна стати важливим критерієм для формування механізмів фінансово-кредитної підтримки їх розвитку. Визначення пріоритетних напрямів підприємницької діяльності залежить від багатьох факторів. Перш за все це залежить від стану економіки, наявності гострих соціально-економічних проблем і можливостей їх вирішення за рахунок розвитку підприємницької діяльності. [2]

Реалізація проголошеної політики економічного зростання досить чітко визначає пріоритетність підприємницької діяльності у вирішенні таких важливих для національної економіки проблем, як:

–     забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на міжнародних ринках;

–     формування нових видів продукції та послуг і розширення їх збуту на міжнародних ринках;

–     ефективне використання ресурсів, перш за все енергоресурсів;

–     забезпечення зайнятості населення;

–     упровадження нових ресурсозберігаючих екологічно чистих технологій.

Відповідно до характеру проблем пріоритетними для держави видами підприємництва на теперішній час і на найближчу перспективу повинні стати:

–     розвиток підприємництва у сфері науки і наукового обслуговування;

–     розвиток підприємництва на базі використання прогресивних технологій, техніки і способів управління;

–     розширення сфери послуг підприємницькими структурами, забезпечення на цій основі зайнятості населення, створення нових робочих місць;

–     інвестиційне забезпечення важливих для національної економіки видів підприємницької діяльності.

Визначення пріоритетних видів підприємницької діяльності слід вважати першим кроком у побудові механізмів фінансово-кредитної підтримки їх розвитку. Наступним кроком є прийняття та затвердження на державному і регіональному рівнях фінансово-кредитних важелів, що стимулюють розвиток пріоритетних напрямів підприємницької діяльності, визначення джерел фінансування, форм і методів фінансової підтримки. На цьому етапі доцільно застосовувати диференційований підхід, з визначенням конкретних форм підтримки по кожному із зазначених вище видів пріоритетної підприємницької діяльності. У таблиці 3 наведено основні форми фінансової підтримки пріоритетних напрямів підприємницької діяльності. [2]

Значну увагу питанням розвитку малого та середнього бізнесу приділяють адміністрації місцевих рівнів. Так в процесі розробки Сумською адміністрацією програми "Сумщина - 2010" наголошено, що підтримка малого підприємництва повинна інтегруватися з іншими складовими економічних реформ: приватизацією, демонополізацією, інвестиційною політикою, формуванням фондового ринку, створенням економічного механізму міжрегіональних відносин.

Таблиця 3 Форми фінансової підтримки пріоритетних напрямів розвитку малих підприємницьких структур

Пріоритетні напрями підприємницької діяльності	Форми фінансово-кредитної підтримки
1. У сфері науки і наукового обслуговування: - розроблення нової конкурентоспроможної продукції; - розроблення проектів і впровадження в практику господарювання нових ресурсозберігаючих технологій; - наукове обслуговування виробничих об'єднань, фірм, корпорацій	- державні замовлення на наукові дослідження в пріоритетних для національної економіки напрямах; - фінансування науково-технічних та цільових програм, інноваційних проектів; - звільнення науково-дослідних організацій від податку на прибуток, надання пільг в оподаткуванні;
- розроблення нових комп'ютерних технологій; - розроблення нових прогресивних управлінських, маркетингових технологій	- створення Інвестиційних центрів, фондів для підтримки підприємницьких структур, що спеціалізуються у сфері науки і наукового обслуговування
- науково-технічна експертиза; - аудит, консалтинг; - формування банків науково-техніч­ної інформації тощо	- звільнення новостворених підприємницьких організацій від податків на певний період часу; - цільові субсидії; - надання пільгових довгострокових кредитів; - надання державних позик на виконання важливих для держави наукових досліджень; прискорена амортизація
2. У галузях промисловості: - упровадження прогресивних ресурсозберігаючих технологій; - випуск конкурентоспроможної продукції; - інноваційна діяльність; - завоювання міжнародних ринків збуту наукомісткої продукції	- надання пільг в оподаткуванні; - надання пільгових кредитів на впровадження прогресивних технологій; - надання державних позик для реалізації нових прогресивних проектів, що забезпечують випуск конкурентоспроможної продукції; - прискорена амортизація
3. У сфері надання послуг: - створення інформаційно-аналітичних центрів; - розширення сфери послуг; - формування ринків нових послуг; - створення мережі фінансово-кредитних установ з використанням сучасних банківських технологій; - зниження вартості послуг; - упровадження сучасних прогресивних технологій у сфері послуг	- державні замовлення на виконання важливих послуг екологічного, соціального характеру; - пільгові кредити на впровадження прогресивних технологій у сфері послуг; - звільнення від податків на період становлення нових підприємницьких структур на визначений період часу

Відповідно до програми соціально-економічного і культурного розвитку області "Сумщина - 2010" формування нормативно-правової бази підтримки і розвитку підприємництва включає такі заходи:

–     створення цілісної дворівневої системи законодавчого і нормативного забезпечення підтримки розвитку малого підприємництва на рівні облас­ті;

–     нормативне закріплення часткової передачі функцій регулювання і контролю сфери малого бізнесу громадським об'єднанням підприємців (якість товарів і обслуговування, дотримання принципів добросовісної конкуренції, обов'язкова атестація управлінського персоналу малих підприємств, які претендують на фінансову чи технічну допомогу);

–     залучення підприємницьких кіл до законотворчого процесу шляхом ефективного використання правових і організаційних можливостей спілок і асоціацій малого підприємництва.

Фінансово-кредитна та інвестиційна підтримка малого підприємництва на обласному рівні на період до 2010 року передбачає:

–     забезпечення повного переходу до універсальної "одноподаткової" чи патентної системи оподаткування всієї сфери малого підприємництва;

–     створення регіональної системи лізингових послуг, франчайзингу, системи гарантування і страхування інвестиційних ризиків у малому підприємництві;

–     формування системи фінансово-кредитних установ для підтримки малого підприємництва, які кредитують під відповідні державні гарантії оборотний капітал та інвестиційні проекти малих підприємств, створення відповідних умов для їх діяльності;

–     створення системи антикримінального страхування малого підприємництва: особистого, ма­лого тощо.

В галузі інформаційного забезпечення планується:

–          створення широкої сітки освітніх та консалтингових структур для надання послуг підприєм­цям;

–          забезпечення загальнодоступного безплатного пільгового чи платного (залежно від категорії підприємництва) інформаційного обслуговування малих підприємств з питань юридичного, комерційного та ін­вестиційного характеру;

–          забезпечення можливості ведення за допомогою системи інформаційного забезпечення бухгалтерсь­кого обліку, підготовки статистичних звітів та іншої документації для малого підприємництва.[5]

Важливими проблемами, що виникли в Україні у сфері формування фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва, слід вважати:

–     відсутність рівних можливостей структур малого підприємництва, порівнюючи з іншими суб'єктами господарювання, в отриманні державних позик, цільових фондів підтримки;

–     невідпрацьованість нормативно-правової бази, яка виділяє малий бізнес в окрему сферу підприємницької діяльності;

–     часті зміни в чинному законодавстві у сфері надання фінансово-кредитної підтримки малим підприємницьким структурам;

–     невідпрацьованість механізмів реалізації державної політики підтримки малого підприємництва;

–     обмеженість державних фінансових ресурсів, необхідних для задоволення потреб розвитку малого підприємства.

Окремий блок питань, пов'язаних із формами не фінансової підтримки малого підприємництва, - це інформаційно-консультаційна підтримка, матеріально-технічна допомога, підготовка спеціалістів у сфері бізнесу.

Державна політика України останніх років набула чіткого спрямування на спрощення процедур, пов'язаних з організацією підприємницьких структур, включаючи їх реєстрацію, надання послуг на безоплатній основі підприємцям-початківцям у виборі перспективних видів підприємницької діяльності, інформації стосовно іноземних фірм, ринків збуту тощо.

Продовжують зберігатись і такі негативні тенденції у сфері малого підприємництва, як:

–     зниження чисельності зайнятих, що припадають у середньому на одну підприємницьку структуру;

–     скорочення загальної чисельності зайнятих у сфері малого бізнесу;

–     зростання кількості підприємницьких структур, які функціонують нелегально в тіньовій економіці, а їх діяльність не фіксується в офіційній статистиці.

В умовах ненасиченого ринку та попиту на послуги і продукцію підприємницьких структур зростання чисельності безробітних свідчить про наявність суттєвих негараздів у державній системі сприяння розвиткові підприємництва. [5]