Навигация
Безробіття як економічне явище
63066
знаков
0
таблиц
0
изображений
Безробіття як економічне явище
План
Вступ.1. Зайнятість населення в умовах ринкової економіки
1.1 Суть зайнятості, її економічні форми і їх розвиток
1.2 Соціально-економічний зміст, причини і масштаби процесу вивільнення працівників
2. Безробіття в Україні
2.1 Суть безробіття
2.2 Причини і основні форми безробіття
3. Особливості формування українського ринку праці
4. Шляхи державного регулювання зайнятості і зниження безробіття
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Здійснюваний в Україні в даний час перехід до ринкових відносин пов'язаний з великими труднощами, виникненням багатьох соціально-економічних проблем. Одна з них - проблема зайнятості, яка нерозривний пов'язана з людьми, їх виробничою діяльністю. Перехід до ринку не тільки загострив проблеми зайнятості, але і додав до них нові, пов'язані із структурною перебудовою російської економіки і виникненням нових трудових відносин, обумовлених різними формами власності. В результаті відбувся той, що неминуче вивільнення працівників з підприємств і поповнення, ними вже і без того численної армії безробітних. Десятки і навіть сотні тисяч людей в нашій країні виявилися в буквальному розумінні викинутими на вулицю. Але тільки четверта частина з них згідно офіційним даним мають статус безробітного.
Але розглядати безробіття тільки як явище перехідного періоду помилково. Вона пов'язана і з економічним розвитком, і із зміною потреби в робочій силі, і з соціальним статусом самого працівника.
Безробіття - не проста відсутність роботи, це також і соціальна катастрофа, що робить могутній і руйнівний вплив на людей. Це явище позначається на економічному, соціальному і психологічному стані людей. І хоча безробіття може виявитися творчим, мобілізуючим волю випробуванням, більшість пройшли через це говорить, що пережили відчай, безсилля і розгубленість, особливо якщо були без роботи довше, ніж декілька тижнів. Психологами доведено, що зіткнення з безробіттям негативно позначається на середній тривалості життя, стані здоров'я, довголітті і рівні смертності, пристрасті до алкоголю. Більш того, хочеться особливо відзначити, що скорочуються не тільки доходи сім'ї, але і втрачається самоповага людей, виникають різному ступеню складності захворювання на нервовому грунті і спостерігається відчуття безнадійності в завтрашньому дні. Людина попросту втрачає орієнтир і значення подальшої боротьби за життя. Він просто починає існувати, а не жити. А це, на мій погляд, найгірше, тому що втрачається особа індивіда.
Для багатьох людей відчуття власної гідності безпосередньо пов'язано з тією справою, якою вони зайняті. Тому, знайшовши, що вони є незатребуваними на ринку праці, люди переживають важке психологічне потрясіння, депресію. Депресія, у свою чергу, приводить до бездіяльності, а бездіяльність до втрати кваліфікації, втраті самоповаги, упадку моральних засад, а також до суспільного і політичного безладдя.
Тому вивчення проблеми безробіття і пошук шляхів її рішення є не просто важливим, але і дуже актуальним зараз питанням.
В своїй роботі я послідовно розгляну поняття і суть безробіття, її причини і види, а також у загальних рисах проблеми безробіття і шляху її рішення в економіці сучасних країн.
1. Зайнятість населення в умовах ринкової економіки
1.1 Суть зайнятості, її економічні форми і їх розвиток
Зайнятість населення – складне соціально-економічне явище, виступаюче найважливішою складовою частиною суспільного виробництва. Воно є здійсненням громадянами трудових функцій, що забезпечують задоволення особистих і суспільних потреб і приносячих дохід (заробіток). Зайнятість безпосередньо пов'язана зі всіма сторонами життєдіяльності людей: виробництвом, розподілом, споживанням, доходами, культурою, способом життя і т.д. Громадянам належить виняткове право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці і здійснювати будь-кого, не забороненого законодавством діяльність, у тому числі не пов'язану з виконанням оплачуваної роботи (виховання дітей, ведення домашнього господарства, навчання з відривом від виробництва, суспільна діяльність). Отже, вона є макроекономічною категорією і саме цим визначається її значення і необхідність її вивчення.
Зайнятість завжди несе на собі відбиток відносин, визначуваних пануючою формою власності і відображає особливості конкретно-історичної суспільної форми організації виробництва. Так, в дореформений період в економіці колишнього Радянського Союзу, коли домінантною вважалася суспільна власність на засоби виробництва, існував феномен соціалістичної зайнятості. Її основоположними рисами були загальність і плановість. В 70-80-е роки минулого століття виникла диспропорція між попитом на робочу силу і пропозицією праці. Це відбулося з кількох причин. По-перше, зайві основні фундації не забезпечувалися відповідною робочою силою. Так, наприклад, вони складали в 1990 році в промисловості близько 200 млрд рублів, а у всьому народному господарстві – приблизно в три рази більше, тобто близько однієї четверті всіх фондів, в народному господарстві країни залишалися вільним 1,5 млн. робочих місць, а в 1990 – майже 3 млн. По-друге, з дефіцитом робочої сили співіснували її надлишки на ряду підприємств. Так, приблизно 20-25% працівників крупних підприємств були фактично зайвими, а у всьому державному секторі таких працівників налічувалося 10 млн. людина. По-третє, в країні був непомірно високий рівень зайнятості працездатного населення (до 87%). Для порівняння в США і Західній Європі показник зайнятості населення складав 67-68% всіх працездатних. Все це привело до порушення найважливішого принципу зайнятості – якість життя повинна підвищуватися з отриманням робочого місця. У результаті в країні сталі переважати жорстко фіксовані режим праці і тривалість робочого часу, не одержали розвитку такі форми зайнятості як неповний робочий день, робота по ковзаючому графіку, а професійно-кваліфікаційна структура не змінювалася 25 років. Зокрема, кількість працівників фізичної праці знаходилося на рівні 70% від всіх зайнятих. Таким чином, повна зайнятість переросла в зайву зайнятість. Природно, система поголовної зайнятості в одержавленій економіці – екстенсивна формою, трудозатратная по суті – могла бути заснована лише на позаекономічному примусу до праці.
Економічні перетворення, що почалися, в Україні, а саме: структурна перебудова народного господарства, співіснування різних форм власності, закриття неефективних підприємств і в цілому реорганізація економіки на ринкових початках, зажадали переосмислення поняття «зайнятість». В економічних умовах, що змінилися, поняття «зайнятість» одержує якісно нове наповнення: це соціально орієнтована, раціональна і ефективна зайнятість. А це, у свою чергу, підвищує значущість права особи як члена соціуму на працю. Якщо раніше право на працю розумілося не тільки як право, але і як обов'язок зайняти певне місце в державному або кооперативному секторі економіки, сучасна стратегія зайнятості виходить з визнання рівноправності, однаковій соціальній значущості будь-якого вигляду суспільно корисної діяльності, незалежно від сфери її здійснення. Вона передбачає надання працездатним громадянам можливості працювати у вибраній ними сфері відповідно до їх покликання, здібностями, освітою, професійною підготовкою, але і з урахуванням суспільних потреб. Нове розуміння зайнятості означає заміну питання про те, де узяти робочу силу, питанням – як добитися того, щоб працівники, зайняті на підприємстві або в організації, трудилися творчо і сумлінно. Перехід до раціональної зайнятості був невипадковий, це було продиктовано новими умовами на ринку праці. Можна виділити дві позиції відносно раціональної зайнятості. Прихильники першої розуміють її як економічно самий обгрунтований розподіл носіїв робочої сили по галузях і сферах народного господарства, що забезпечує якнайповніше задоволення потреб всіх членів суспільства. Прихильники іншої позиції вважають, що раціональна зайнятість означає повну, пропорційну і ефективну зайнятість. В число критеріїв раціональної зайнятості повинні входити доцільне, з погляду суспільства і самих працівників, з'єднання робочої сили із засобами виробництва, дотримання оптимальних пропорцій праці і відпочинку, облік вікових, статевих, кваліфікаційних, просторових і інших якостей працівників. Словом, ступінь раціональності зайнятості визначається комплексом економічних, соціальних і технічних умов для високоефективної праці. Щонайперша економічна передумова раціональної зайнятості – суспільно корисний характер трудової діяльності: результат праці повинен стати об'єктом виробничого і особистого споживання. Суспільно корисний характер трудової діяльності як основоположний критерій раціональної зайнятості припускає:
а) оптимальну структуру народного господарства (співвідношення між сферами, галузями, видами виробництва), що забезпечує розподіл суспільної праці відповідно до дійсних потреб суспільства при даному рівні розвитку виробництва;
б) якість вироблюваних благ і послуг.
До числа найважливіших економічних характеристик рівня раціональної зайнятості відноситься також професійно-кваліфікаційна структура. Україні властивий індустріальний тип зайнятості, в якому переважає фізична праця, тоді як розвинені країни Заходу переходять до інформаційного типу зайнятості. Чисельність зайнятих інформаційною працею у нас невелика, зразкове 15%. Соціальні умови раціональної зайнятості – цей розвиток особи працівників, зростання їх благополуччя, якості життя. Забезпечення гуманістичних основ зайнятості покликане гарантувати нормальне відновлення життєвих сил, що витрачаються у виробничій діяльності. В цьому значенні раціональна зайнятість виступає як елемент системи відтворювання робочої сили. Технічні умови раціональної зайнятості – це використовування досягнень науково-технічного прогресу, тобто оптимізація системи «людина-техніка». Такі основні умови, що забезпечують раціональність зайнятості. Формування ринкових відносин і багатосекторної економіки, орієнтованої на інтенсивний розвиток виробництва, припускає високий ступінь раціоналізації зайнятості. При цьому зайнятість не може бути націлена лише на створення достатньої кількості робочих місць. Вона повинна створювати умови для конкурентноздатної господарської діяльності і тому відповідати таким критеріям раціональності, як висока продуктивність, економічність, збалансованість, гуманність і ін.
Як форма руху зайнятості взагалі, раціональна зайнятість передувала ефективній зайнятості. Забезпечуючи задоволення потреб населення в робочих місцях, ефективна зайнятість одночасно направлена на стимулювання зростання економіки, її ефективності, тобто припускає оптимальне поєднання потреби в робочих місцях і трудових внесків працівників в ім'я ефективного функціонування виробництва. Забезпечення ефективної зайнятості – це:
ü розвиток матеріального виробництва по переважно інтенсивному типу, без залучення додаткових трудових ресурсів;
ü раціональний розподіл і перерозподіл трудових ресурсів між підприємствами, галузями, регіонами;
ü висока оплата трудових ресурсів, яка покликана грати стимулюючу роль в абсолютному і відносному скороченні чисельності зайнятих на підприємствах працівників;
ü серйозні якісні зміни в праці, скорочення ручної праці;
ü формування ринкової мережі трудовлаштування, підготовка, перепідготовка, профорієнтація працівників і незайнятих працездатних осіб, що вивільняються, а також забезпечення соціальних гарантій для охочих працевлаштуватися.
В реальній дійсності грані між формами зайнятості розмиті, вони виявляються в сплетенні, взаємодії і взаємопроникненні. У міру поглиблення економічних реформ, розглянуті форми зайнятості наповнюватимуться новим і більш конкретним змістом. В законі «Про зайнятість населення в Українській Федерації» загальноприйнятою метою політики в області зайнятості вважається сприяння повної, продуктивної і вільно вибраної зайнятості людей. Продуктивна зайнятість – це зайнятість, яка повинна приносити трудящим дохід, що забезпечує гідне життя. Вільно вибрана зайнятість припускає, що право розпоряджатися власною здібністю до праці належить виключно самому працівнику.
Прагнення до повної, продуктивної і вільно вибраної зайнятості цілком виправдано, оскільки відображає природне бажання суспільства надати роботу кожному по його силах і здібностях і так розподілити працівників по робочих місцях, щоб в результаті одержати найбільший об'єм матеріальних і духовних благ. Ця мета дозволяє виробити соціально орієнтовану політику зайнятості, направлену на реалізацію права на працю, а не на мінімізацію безробіття. Але це швидше довготривалі стратегічні цілі для цивілізованого, розвиненого і гнучкого ринку праці.
Виходячи з вищевикладеного, можна укласти, що кожна з форм реалізації зайнятості населення має свої сутнісні характеристики і відповідає певному етапу розвитку суспільства, а також зробити певні висновки:
По-перше, в умовах змішаної економіки забезпечення повної і ефективної зайнятості стає найважливішою соціальною проблемою. Формування ефективної системи зайнятості зв'язано, перш за все, з підвищенням соціальної захищеності працездатного населення. Така система усилює соціальну захищеність, забезпечуючи велику професійну мобільність працівників, коли вони можуть вибирати місце роботи з обліком не тільки змісту праці, але і форм власності, а також створюючи гарантії рівності стартових умов для професійного трудовлаштування і подальшого кваліфікаційного просування і т.д. Але створити систему ефективної зайнятості навряд чи вдасться без створення механізмів і інститутів ринку робочої сили.
По-друге, всі форми зайнятості в даний час утворюють загальну модель зайнятості на етапі радикальних економічних перетворень. У зв'язку з цим зайнятість населення слід потрактувати не тільки як модель забезпечення робочими місцями осіб, що не мають продуктивної власності, але і модель, в яку введені особи, самостійно забезпечуючи себе роботою, тобто підприємці, зайняті індивідуальною трудовою діяльністю, члени виробничих кооперативів, фермери і т.п. Цим важливим положенням розширяються межі зайнятості за межі обов'язкової участі в праці на підприємствах державного сектора. Забезпечення зайнятості стає справою індивідуальної активної людини. Період становлення ринкових відносин в Україні супроводжується великим впливом чинників, ведучих до того, що вивільнення працівників. Цей процес органічно пов'язаний з проблемою забезпечення ефективної зайнятості. Тому більш повне освітлення даної проблеми неминуче вимагає вивчення процесу вивільнення трудових ресурсів. [№4, 74-48ст.]
Похожие работы
... Для того, щоб досягнути оптимального рівня безробіття (враховуючи сучасні показники) нам потрібно досконало зрозуміти суть безробіття. 1. Сутність, причини, види безробіття та правове забезпечення права на працю Безробіття - це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки. Тобто у реальному житті безробіття виступає ...
... іт, стимулювання раціонального розміщення виробництва, підвищення мобільності працівників, створення малих підприємств. Безробіття в Україні, його суть і види Безробіття – це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили (економічно активного населення) не зайнята у виробництві товарів і послуг. Безробітні разом із зайнятими формують робочу силу країни. В реальному економічному житт ...
... , а за допомогою перебудови його форм і методів. Антициклічна спрямованість державної політики змінилася антиінфляційною. Розділ ІІ Економічна нестабільність , її фактори 2.1 Економічна нестабільність і безробіття В умовах ринкової економіки циклічність розвитку характеризується економічною нестабільністю, яка виявляється у зростанні безробіття. Безробіття як економічне явище виника ...
... плата, змістовніша робота; - обмеженістю попиту на товари, послуги тощо. Як бачимо, причин безробіття може бути чимало. Тому економісти нині розглядають не безробіття взагалі, а його конкретні форми чи види. ВИДИ БЕЗРОБІТТЯ На сьогодні за даними ООН, близько 800 млн.чол., тобто практично кожний третій працездатний у світі, не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток ...
0 комментариев